Ухвала суду № 30507834, 02.04.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/280/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Ватаманюк Р.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 квітня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 21.01.2013 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ Вінницької області ДПС України № 0000021721 від 04.01.2013 року.

Не погоджуючись із рішенням суду І інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Сторони в судове засідання не з'явились, про час та дату слухання справи повідомленні належним чином. При цьому представник позивача надав заперечення на апеляційну скаргу та заяву про проведення розгляду справи, в порядку письмового провадження

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Як правильно встановлено судом І інстанції, суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа ОСОБА_2 зареєстрований ВК Вінницької міської ради 17.06.2003 року. На податковому обліку в органах ДПІ у м. Вінниці перебуває з 19.06.2003 року. Основними видами господарської діяльності позивача є оптова торгівля хімічними продуктами, оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, не віднесених до інших групувань. З матеріалів справи слідує, що в період з 03.12. 2012 року по 14.12 2012 року Вінницькою ОДПІ проведено перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.11.2011 р. по 31.12.2011р. та по податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011р. Як вбачається із преамбули акту перевірки, акт складений за результатами документальної позапланової виїзної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 за період з 01.11.2011 р. по 31.12.2011 року по податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2011р. по 31.12.2011 р. (а.с.7). Разом із тим, в ч. 1 «Вступна частина» акту зазначено, що на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України проведена документальна планова виїзна перевірка суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2 Так, відповідно до норм п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту. Проте, як слідує із матеріалів справи, податковим органом не було сформовано та направлено позивачу письмовий запит для надання відповідної інформації. Разом з тим, 23.11.2012 р. начальником Вінницької ОДПІ видано наказ про проведення документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.11.2011 р. по 31.12.2011р., а також по податку на доходи фізичних осіб за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011р.

Апеляційний суд погоджується з судом І інстанції, що такі дії відповідача вчинені всупереч нормам законодавства, а відтак є протиправними.

В подальшому, за результатами перевірки складено акт № 3428/1721/0000021721 від 21.12.2012 року. Висновками вказаного акту зафіксовано порушення п.177.2. ст. 177 ПК України, внаслідок чого, на думку податкового органу, позивачем занижено оподаткований дохід за період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. по податку на доходи фізичних осіб в сумі 260940,00 грн. На підставі складеного акту перевірки, Вінницькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 04.01.2013 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання у розмірі 260940,00 грн. за основним платежем та 65235,00 грн. за штрафними фінансовими санкціями.

Приймаючи оскаржуване судове рішення суд І інстанції виходив з того, що відповідачем не було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства України та, як наслідок, про правомірність прийнятого на підставі даного акту податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів погоджується із висновком суду І інстанції, з таких підстав.

Як вбачається із акту перевірки, у перевіряємий період позивач здійснював господарські операції купівлі-продажу олії соєвої з підприємствами ТОВ «Транслар ЛТД», ТОВ АПК «СП Укрсоя» (а.с. 129, 136-136). Відповідно до акту перевірки, підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань стали висновки податкового органу про нікчемність вищезазначених правочинів.

Зазначені порушення були встановлені перевіряючим на підставі бази даних «АІС Облік податків та платежів» (ТАХ), АРМів «БЕСТ ЗВІТ», «Митниця, «Транспорт», «Земля», «Касові апарати», «АБПР», «Стан ЦБД ДРФО», також під час перевірки використовувався акт від 12.11.2012 року №896/22-225/32184015 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ АПК «СП УКРСОЯ» та акт №6923-253/13629231 від 18.03.2011 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Транслар» проведеної ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя.

Свої висновки про нікчемність правочинів, укладеного позивачем з ТОВ «Транслар ЛТД», ТОВ АПК «СП Укрсоя» , податковий орган обґрунтовує вищезазначеними актами перевірки, відповідно до яких не виявлено взаємовідносини із суб'єктами господарювання.

Судом І інстанції з'ясовано, що під час проведення перевірки позивачем були надані усі первинні документи щодо взаємовідносин з «Транслар ЛТД» та ТОВ АПК «СП Укрсоя».

Висновки щодо нікчемності даних правочинів, укладених позивачем з «Транслар ЛТД», ТОВ АПК «СП Укрсоя», податковий орган також обґрунтовує тим, що у контрагента позивача відсутні первинні бухгалтерські документи, які б мали засвідчувати здійснення господарської діяльності. Також, відповідно до акту перевірки ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя у ТОВ «Транслар ЛТД» встановлено відсутність трудових ресурсів, виробничого обладнання, складських та торгівельних приміщень, транспорту та торгівельного обладнання, тощо. Податковий орган зазначає, що у ході перевірки не встановлено факту передачі товарів (послуг) від ТОВ «Транслар ЛТД» до позивача у зв'язку з відсутністю (не наданням до перевірки) актів приймання-передачі товару, довіреностей , документів, що засвідчують транспортування, зберігання товарів, а також інших первинних документів.

Щодо нікчемності правочинну, укладеного позивачем з ТОВ АПК «СП Укрсоя», то відповідач посилається на обставини, які викладені в акті перевірки у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС та обґрунтовує нікчемність правочинів, посилаючись на те, що усі операції купівлі-продажу у ТОВ АПК «СП Укрсоя» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними.

Суд не погоджується із такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочинну, визначено ст. 203 ЦК України.

Як вбачається із акту перевірки, відповідач використав в акті перевірки такий термін, як "нікчемний правочин". Проте згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Таким чином, відповідачем, при використанні терміну "нікчемний правочин", не взято до уваги те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Згідно положення частини 1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочинну стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочинну.

В той же час, ЦК України статтею 215 визначає підстави для визнання правочинну недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочинну прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочинну. Так, ч. 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочинну, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочинну має бути встановлена судом.

Згідно із ст. 228 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При кваліфікації правочинну за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається із акту перевірки, податковий орган обґрунтовує свою позицію, посилаючись на акт від 12.11.2012 року №896/22-225/32184015 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ АПК «СП УКРСОЯ» та акт №6923-253/13629231 від 18.03.2011 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Транслар» проведеної ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, проте не надав суду належних доказів щодо підтвердження нікчемності правочинів.

Відповідачем не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочинну (правочинів) конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Як вбачається із матеріалів справи між позивачем та ТОВ АПК "СП УКРСОЯ" , а також ТОВ "Транслар" проводились операції щодо купівлі-продажу продукції, а саме олії соєвої, що підтверджується відповідними договорами поставки, специфікаціями до зазначених договорів, товарно-транспортними накладними, податковими та прибутковими накладними, виписками по рахунку, висновками про походження товару, а також документами, які свідчать про реалізацію товару іншим контрагентам ( а.с. 120- 187).

Відповідно до ч.1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - в такому випадку немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Щодо тверджень Вінницької ОДПІ, що під час перевірки позивачем не були надані товарно-транспортні накладні, які б підтвердили реальність господарських операцій, колегія судів погоджується із судом І інстанції, що в акті перевірки не зазначено детального перелік документів які були надані позивачем під час перевірки, а також, що вказані документи вимагались перевіряючими під час проведення перевірки та для поставлення її висновків у відповідному акті. Разом з тим, на сторінці 4 акту перевірки зазначено, що під час перевірки використано наступні документи, разом з якими зазначено і товарно-транспортні накладні.

Судом досліджені відповідні договори, видаткові та податкові накладні, платіжні доручення та товарно-транспортні накладні, які підтверджують реальність здійснення господарський операцій між позивачем та йог контрагентами.

Щодо реальності виконання та отримання позивачем послуг та їх отримання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

З матеріалів справи вбачається, що одним із основних видів діяльності позивача за КВЕД є оптова торгівля іншими непродовольчими товарами споживчого призначення, не віднесеними до інших групувань та оптова торгівля хімічними продуктами.

Згідно матеріалів справи, олія соєва, яку позивач отримав від ТОВ "Транслар", ТОВ АПК "СП УКРСОЯ", підпадають під визначення товарів, якими торгує позивач, а тому використовувались ним у власній господарській діяльності як товар для подальшої його реалізації.

Зважаючи на вищевикладене, апеляційний суд погоджується з судом І інстанції про безпідставність та необґрунтованість висновків податкового органу щодо визначення правочинів як таких, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, які обумовлені ними та, відповідно, щодо нікчемності. Такі висновки податкового органу не обґрунтовано жодними фактичними обставинами та базується виключно на аналізі актів №896/22-225/32184015 ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ АПК «СП УКРСОЯ» та акт №6923-253/13629231 від 18.03.2011 року про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Транслар» проведеної ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя. Лише з наведених обставин висновки акту не можуть бути об'єктивними.

Також, в акті перевірки позивача відсутні посилання на ухилення контрагента позивача від сплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємства або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення правочинів з метою, що порушує публічний порядок.

Щодо завищення позивачем валових витрат на суму 283355,76 грн. та порушення позивачем норм п.177.4 ст.177 ПК України, суд виходить з наступного.

Так, даний висновок ґрунтувався на тому, що зазначена сума станом на 01.01.2011 року рахувалась як кредиторська заборгованість і була погашена та віднесена позивачем до складу валових витрат у 1 кварталі 2011 року. Так, на думку податкового органу, зазначене є порушення п.177.4 ст.177 ПК України.

Як з'ясовано судом І інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач у грудні 2010 року здійснював реалізацію товару, отриманого у постачальників на протязі 2010 року, проте розрахунки із постачальниками здійснив лише у січні 2011. Крім того, вищезазначена декларація подавалася за 1 квартал 2011 року, відповідно до норм Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Так, згідно положень статті ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 року (чинного до набуття чинності ПК України), оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного до набуття чинності ПК України). Зокрема, перелік сум, які включаються до складу валових витрат, та які до їх складу не включаються, визначено статтею 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Проте, лише з квітня 2011 року оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, які перебувають на загальній системі оподаткування, регулюється статтею 177 ПК України, яка за змістом відповідає відповідним приписам Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Так, приписами Декрету встановлено застосування Закону виключно в частині визначення структури валових витрат і можливості їх врахування лише за умови фактичної їх оплати, тому віднесення до складу валових витрат в 1 кварталі 2011 року суми 283355, 76 грн. здійснено у відповідності до вимог чинного, на той момент, законодавства України.

Щодо встановлено порушення п. 177.2 ст. 177 ПК України, що полягає у зменшенні позитивного значення курсових різниць, яке відноситься до складу одержаного доходу за 2011 рік на суму 393120, 00 грн.

За даними платника, позитивне значення курсових різниць становить 118026, 19 грн., проте як за даними перевірки - 511146,00 грн. ( а.с.14).

Такого висновку податковий орган дійшов на підставі "Узагальнюючої податкової консультації Державної податкової служби від 05.07.2012 року № 574". Так, відповідно даної консультації, у разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти. Термін "балансова вартість іноземної валюти" для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату звітного балансу. Термін "вартість іноземної валюти на дату здійснення операції" для цілей цього підпункту означає вартість іноземної валюти, визначену за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, на дату здійснення операції. Якщо іноземну валюту придбано та продано або перераховано в оплату товарів, в погашення заборгованості в іноземній валюті у звітних періодах до 01.07.2012 року до дати звітного балансу, то операція з придбання іноземної валюти з метою визначення об'єкта оподаткування платником податку не відображається. Якщо іноземну валюту придбано та продано або перераховано в оплату товарів, в погашення заборгованості у звітних періодах після 01.07.2012 року до дати звітного балансу, до складу доходів або витрат платника податків включається позитивна чи від'ємна різниця за курсом іноземної валюти до гривні за курсом, що придбається іноземна валюта та курсом іноземної валюти, що визначена за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти на дату такого придбання. Таким чином, податковий орган на підставі даного узагальнення, вважає безпідставним зменшення позитивного значення курсових різниць, яке відноситься до складу одержаного доходу за 2011 рік на суму 393120 грн. по операціях з придбання іноземної валюти.

Судом І інстанції в якості свідка було допитано ревізора-інспектора ОСОБА_3, яка безпосередньо здійснювала перевірку, яка пояснила суду, що на її думку до складу витрат, пов'язаних із придбання іноземної валюти, не повинна відноситись курсова різниця по придбанню валюти на дату здійснення операцій.

Суд критично ставиться до таких посилань податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.153.1.2 п. 153.1 ст. 153 ПК України, витрати, здійснені (нараховані) платником податку в іноземній валюті у зв'язку з придбанням у звітному податковому періоді товарів, робіт, послуг, у встановленому порядку включаються до витрат такого звітного податкового періоду шляхом перерахування в національну валюту тієї частини їх вартості, що не була раніше оплачена, за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що діяв на дату здійснення операції з такого придбання, а в частині раніше проведеної оплати - за таким курсом, що діяв на дату здійснення оплати. При цьому Підпункт 153.1.2 п. 153.1 ст. 153 ПК України із змінами від 07.07.2011 застосовується при визначенні податкових зобов'язань з податку на прибуток, починаючи з дня набрання чинності розділом III цього Кодексу України .

Так, відповідно до п.п. 153.1.3 ПК України, визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

При цьому, прибуток (позитивне значення курсових різниць) ураховується у складі доходів платника податку, а збиток (від'ємне значення курсових різниць) ураховується у складі витрат платника податку.

У разі здійснення операцій з продажу іноземної валюти та банківських металів до складу доходів або витрат платника податку відповідно включається позитивна або від'ємна різниця між доходом від продажу та балансовою вартістю такої валюти, металів.

У разі придбання іноземної валюти до складу відповідно витрат або доходів звітного періоду включається позитивна або від'ємна різниця між курсом іноземної валюти до гривні, за яким придбавається іноземна валюта, та курсом, за яким визначається балансова вартість такої валюти.

Також до витрат відносяться витрати на сплату збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з купівлі-продажу безготівкової іноземної валюти за гривню та інших обов'язкових платежів, пов'язаних з придбанням іноземної валюти.

Також ПК України, передбачено надання податковим органом податкової консультації. Разом з тим, ревізор-інспектор посилалась на лист податкового органу, у якому надано узагальнююче роз'яснення щодо окремого питання. Суд констатує той факт, що даний лист не зареєстрований та не заюстований належним чином, а тому не носить силу нормативно-правового акту. Крім того, суд ставиться критично до строків, які зазначені у цьому листі, так як вони ніяким чином не пов'язані із будь-якими змінами у податковому законодавстві, щодо правовідносин які ним врегульовані.

Посилання апелянта на неправильне вирішення судом першої інстанції питання розподілу судових витрат (стягнення їх з відповідача), апеляційним судом не досліджувалося, оскільки оскаржувана постанова не містить рішення щодо розподілу судових витрат. Одночасно апеляційний суд роз'яснює, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 168 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що суд І інстанції дійшов вірного висновку скасувавши податкове повідомлення-рішення, оскільки матеріалами адміністративної справи підтверджено, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відповідачем не було надано суду достатньо належних доказів, які б свідчили про наявність виявлених та зафіксованих у відповідному акті порушень чинного законодавства України та, як наслідок, про правомірність прийнятого на підставі даного акту податкового повідомлення-рішення.

По-скільки, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тобто прийнята постанова відповідає матеріалам справи та вимогам закону і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних підстав.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, щодо задоволення заявлених вимог у спосіб, строках та межах визначених законом.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 21 лютого 2013 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Головуючий Ватаманюк Р.В.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.