Рішення № 30503803, 02.04.2013, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/53/13- ц

Провадження № 2/444/250/2013

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/заочне/

02 квітня 2013 року Жовківський районний суд Львівської області у складі

головуючого судді Ясиновський Р. Б.,

при секретарі Реміцька І.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Жовкві Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ "Універсал Банк" про захист прав споживачів, про визнання недійсним окремих положень кредитного договору № BL4703 від 19.05.2008 р., укладеного між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання недійсним окремих положень кредитного договору № BL4703 від 19.05.2008 р., укладеного між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 19.05.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі по тексту Банк) в особі Мельничук Оксани Ярославівни, яка діяла на підставі довіреності № 1730 від 28.03.2008 p.. посвідчена ОСОБА_4 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, з однієї сторони, та громадянином України ОСОБА_1 (Позичальник) з другої сторони було укладено Кредитний договір № ВL4703.

Відповідно до п. 1.2.2 Кредитного договору Відповідач взяв на себе зобов'язання повернути кредит в повному обсязі в термінах та розмірах, що встановлені Графіком погашення кредиту (додаток 1 до Кредитного договору), але в будь-якому випадку не пізніше 30 квітня 2009 року. Вказує, що вказаного додатку, на який у договорі є посилання і який є частиною укладеного кредитного договору, йому не було надано.

П.п. 7.7. Строк дії даного кредитного договору встановлюється з дня укладення цього договору (підписання обома сторонами) до повного погашення суми грошових зобов'язань Позичальника за цим договором. Вважає таке положення несправедливим, таким, що не відповідає законодавству із захисту прав споживачів. Щодо визначення поняття «строку договору», запропонованого у п. п. 7.7. вказаного кредитного договору, то таке визначення суперечить нормам цивільного законодавства. Так, відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Відповідно до п. 1.2.2 Кредитного договору, повернення кредиту в повному обсязі повинно бути здійснено в термінах та розмірах, що встановлені Графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 30 квітня 2009 року. Тобто, вказана кінцева дата для виконання зобов'язань за договором (30 квітня 200і року), а тому вважає, що зазначення у п. 7.7. про безстроковість даного договору веде до несправедливої двозначності у тлумаченні цього положення договору. На підставі вищевикладеного, вважає, що недопустимим є укладення безстрокового споживчого кредитного договору. Кінцевим строком погашення кредитного договору №ВL4703 від 19.05.2008 р. є « 30» квітня 2009 p., так як до цього часу позичальник мав повністю виконати свої зобов'язання. А неоднозначне тлумачення моменту закінчення строку кредитного договору, згідно положень ст. IX Закону України «Про захист прав споживачів», має тлумачитись на користь споживача. Тому вважає, що момент закінчення строку кредитною договору № ВL4703 від 19.05.2008 р. припадає на 01 червня 2009 року, а, відповідно, термін позовної давності для звернення до суду з вимогою повернення заборгованості по даному кредитному договору спливає 1 червня 2011 року. Це буде відповідати положення ЦК України, так як згідно ст. 261 ЦК України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Крім того, відповідно до п. 1.5.1. Кредитного договору, за користування кредитними коштами, наданими в межах ліміту кредитної лінії та строку кредитування, визначених цим Договором, встановлюється процентна ставка в розмірі 16,00 % річних (базова процентна ставка). Пунктом 1.5.2. Договору встановлено, що за користування кредитними коштами понад строк кредитування та/або терміни погашення, встановлені цим Договором, процентна ставка встановлюється в розмірі 24,00 % річних (підвищена процентна ставка). Вважає таку умову незаконною, несправедливою та такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів». Стаття 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 N 2121-III передбачає право комерційних банків самостійно визначати процентні ставки як складової частини кредитної політики банку, а не підстави для її зміни в укладеному кредитному договорі. Банки самостійно визначають процентні ставки для надання послуг клієнтам, проте, зазначена в договорі процентна ставка може бути змінена на підставах, передбачених законодавством (не йдеться про самостійне встановлення банком підстав для підвищення процентної ставки).

А тому, позивач звернувся в суд та просить визнати недійсним положення Кредитного договору на споживчі цілі № ВІ.4703 від 19.05.2008 p., укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» згідно якого «строк дії даного кредитного договору встановлюється з дня укладення цього договору (підписання обома сторонами) до повною погашення суми грошових зобов'язань Позичальника за цим договором. Визнати, що Кредитний договір на споживчі цілі № ВІ.4703 від 19.05.2008 p.. укладений між ОСОБА_1 та Відкріпим акціонерним товариством «Універсал Банк» є укладеним па строк з 19.05.2008 р. до 30.05.2009 р.. Визнати недійсним положення п. 1.5.2. Кредитного договору на споживчі цілі № ВІ.4703 від 19.05.2008 p.. укладений між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товарне «Універсал Банк», згідно якого, за користування кредитними коштами понад строк кредитування та/або терміни погашення, встановлені цим Договором, процентна ставка встановлюється в розмірі 24,00 % річних (надалі по тексту «підвищена процентна ставка»).Судові витрати покласти на Публічне акціонерне товариство «Універсал Банк».

Позивач в судове засідання не з'явився. Однак, представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Не заперечує проти винесення заочного рішення.

Представник відповідача в судові засідання призначені на 01.02.2013 р., на 14.03.2013 р. та на 02.04.2013 р. не з'явився жодного разу, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, про причини неявки не повідомив і від нього не надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності, а тому суд постановив провести по справі заочний розгляд.

Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, відповідно до ч. 2 ст.197 ЦПК України фіксація судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з'ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що у позові ОСОБА_1 слід відмовити з наступних підстав.

Судом з матеріалів справи встановлено, що 19.05.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк» (далі по тексту Банк) в особі Мельничук Оксани Ярославівни, яка діяла на підставі довіреності № 1730 від 28.03.2008 p., посвідчена ОСОБА_4 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, з однієї сторони, та громадянином України ОСОБА_1 (Позичальник) з другої сторони було укладено Кредитний договір № ВL4703, предметом якого є зобов'язання Банку встановити Позичальнику ліміт кредитної лінії в межах суми 20 000,00 (двадцять тисяч) швейцарських франків, а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти, надані в межах ліміту кредитної лінії, та сплатити плату за користування кредитною лінією в порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі.

У відповідності з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Частиною 4 цієї статті передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Покликання позивача на несправедливість умов договору про безстроковість є помилковим, оскільки відповідно до п.3 ст.3 та ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договорів та визначенні умов з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 251 ч. 3 ЦК України, строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду. Таким чином, договірні строки визначаються сторонами в правочинах за їхнім бажанням. Вони можуть бути будь-якої тривалості, якщо інше не передбачено в законі.

Відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Таким чином, строк дії договору може або співпадати із строком виконання сторонами своїх обов'язків за договором, або бути більшим за нього, охоплювати його.

А тому, суд прийшов до переконання, що п.п. 7.7. договору яким встановлено, що строк дії даного кредитного договору встановлюється з дня укладення цього договору (підписання обома сторонами) до повного погашення суми грошових зобов'язань Позичальника за цим договором, відповідає закону та жодним чином не порушує права позивача, визначені ЗУ " Про захист прав споживачів".

Відповідно до п. 1.5.1. Кредитного договору, за користування кредитними коштами, наданими в межах ліміту кредитної лінії та строку кредитування, визначених цим Договором, встановлюється процентна ставка в розмірі 16,00 % річних (базова процентна ставка).

Пунктом 1.5.2. Договору встановлено, що за користування кредитними коштами понад строк кредитування та/або терміни погашення, встановлені цим Договором, процентна ставка встановлюється в розмірі 24,00 % річних (підвищена процентна ставка).

Покликання позивача на те, що дана умова є незаконною, несправедливою та такою, що не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відбулось збільшення процентної ставки в односторонньому порядку, без укладення додаткової угоди про зміну Процентної Ставки, після закінчення строку, на який було укладено кредитний договір, що порушило вимоги ст. 1056-1 ч. 3 ЦК України, є помилковим виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 47 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Відповідно до абз.3 п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Станом на момент укладення договору, а саме на 19.05.2008 рік, діяла редакція ЦК України від 12.04.2008 року, в якій була відсутня норма статті 1056-1, на яку посилається позивач.

Відповідно до п. 28 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», при вирішенні спорів щодо правомірності підвищення процентної ставки згідно зі статтею 1056-1 ЦК у зв'язку з прийняттям Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшений банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною, суди мають виходити з того, що цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року.

Виходячи із закріпленого Конституцією України принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (частина перша статті 58), всі рішення банку в будь-якій формі (постанова, рішення, інформаційний лист) щодо підвищення процентної ставки в односторонньому порядку є неправомірними лише з 10 січня 2009 року (Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).

Незважаючи на це, суд також прийшов до переконання, що в даному випадку не відбулось підвищення процентної ставки в односторонньому порядку, виходячи і з наступного.

При підвищенні процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (лише повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо.

Розмір процентів, узгоджений сторонами в договорі, може змінюватися, виходячи із різник факторів. Однак в будь-якому випадку така зміна має бути узгоджена банком та боржником та закріплена на рівні додаткової угоди до кредитного договору. Збільшення розміру процентів банком в односторонньому порядку не допускається.

Пунктом 1.5.2. Договору встановлено, що за користування кредитними коштами понад строк кредитування та/або терміни погашення, встановлені цим Договором, процентна ставка встановлюється в розмірі 24,00 % річних (підвищена процентна ставка). Тобто, даний розмір процентної ставки, був узгоджений сторонами та передбачений в договорі. Крім того, даний пункт договору не передбачав обов'язкову зміну процентної ставки, а передбачав лише випадок, за якого вона може бути змінена, та настання даного випадку на пряму залежав від дій позивача. Позивач усвідомлював значення даного пункту, що засвідчується підписанням та укладенням даного договору.

Крім того, позивач в обґрунтування свого позову про захист прав споживачів посилається на те, що згідно ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» - від 12.05.1991 № 1023-ХІІ, споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасного інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору.

Як вбачається з п. 7.4. даного кредитного договору, в разі, якщо Позичальник є фізичною особою і використовує кредит на споживачі потреби, по укладенню цього Договору, він підтверджує, що до укладення ним цього договору він був ознайомлений в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у Банка. Попереджений Банком про те, що валютні ризики під час виконання зобов'язання за цим Договором, несе Позичальник. Йому надано інформацію, щодо методики, яка використовується Банком для визначення валютного курсу, строків і комісій пов'язаних з конвертацію валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості Позичальником за кредитом та процентами за користування ним.

А тому, суд прийшов до переконання, що підписання даного кредитного договору позивачем є свідченням факту його ознайомлення, розуміння та згоди з усіма визначеннями, умовами та змістом даного договору, а відтак позивач погодився зі всіма вказаними істотними умовами договору.

Оскільки позивачем при зверненні до суду із позовом немайнового характеру не було сплачено судового збору із покликанням на п. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», що не знайшло свого підтвердження у судовому засіданні, таким чином із ОСОБА_1, у відповідності до ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню 114,70 грн. судового збору в користь держави.

Керуючись ст., ст. 15, 30, 57-60, 208, 209 ч. 3, 212-215, 226-229 ЦПК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 «Про судову практику при розгляді цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30.03.2012 № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суд,-

ВИРІШИВ :

У позові ОСОБА_1 до ПАТ "Універсал Банк" про захист прав споживачів, про визнання недійсним окремих положень кредитного договору № BL4703 від 19.05.2008 р., укладеного між ВАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 - судовий збір в розмірі 114,70 грн. за звернення до суду із позовною вимогою немайнового характеру в користь УДКСУ у Жовківському районі, р/р. 31212206700286 МФО 825014 ЄДРПОУ 36762986, призначення платежу, судовий збір, код 36762195.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення суду, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Львівської області через Жовківський районний суд Львівської області.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Одночасно роз'яснити відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуто судом який його ухвалив за письмовою заявою. Заяву про перегляд заочного рішення має бути подано протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Ясиновський Р. Б.