Постанова № 30495593, 03.04.2013, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 квітня 2013 року № 813/205/13-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого - судді Сасевича О.М.

за участю секретаря судового засідання Чижук М.М.,

за участю сторін:

представника позивача Вальчука О.М.,

представника відповідача Кармелюка Т.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства «Сімат» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Сімат» (надалі-ПП «Сімат», Підприємство) звернулося до суду із позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби (надалі по тексту-ДПІ у Шевченківському районі м.Львова ДПС), в якому просить визнати неправомірними дії та скасувати податкове повідомлення-рішення №0004642300/16673 від 10.10.2012 року.

Згідно ухвали судді від 10.01.2013 року, провадження у даній адміністративній справі відкрито.

Представник позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві та додаткових письмових поясненнях. Просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, просив у задоволенні позовних вимог відмовити за безпідставністю.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, показання свідка ОСОБА_3 - директора ПП «Сімат», який вказав на неправомірні дії відповідача при проведенні перевірки та свідка ОСОБА_4 - головного державного ревізора-інспектора відділу перевірок платників податків управління податкового контролю, яка підтвердила правомірність складення акта перевірки, у результаті чого зафіксовано порушення позивачем податкового законодавства, оцінивши докази, які мають значення для вирішення справи, суд приходить до переконання, що адміністративний позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ПП «Сімат» зареєстровано Виконавчим комітетом Львівської міської ради та взято на податковий облік з 26.09.2007 року в ДПІ у Шевченківському районі м.Львова.

У періоді, за який здійснювалася перевірка, позивач був платником: податку на додану вартість, податку на прибуток та податку з доходів фізичних осіб.

Згідно Довідки Головного управління статистики у Львівській області АА №661903 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, основними видами діяльності за КВЕД Підприємства є: 33.20-установлення та монтаж машин і устаткування; 43.21-електромонтажні роботи; 46.90-неспеціалізована оптова торгівля; 47.42-роздрібна торгівля телекомунікаційним устаткуванням у спеціалізованих магазинах; 61.10-діяльність у сфері проводового електрозв'язку; 42.21-будівництво трубопроводів.

Матеріалами справи підтверджується, що на підставі наказу ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Львівської області ДПС від 17.09.2012 року №609 «Про проведення позапланової виїзної документальної перевірки», головним державним ревізором-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю, інспектором податкової служби І-го рангу ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Львівської області ДПС ОСОБА_4 згідно ст.79 Податкового кодексу України, у період з 17.09.2012 р. по 19.09.2012 р., проведена позапланова невиїзна перевірка ПП «Сімат» з питань взаєморозрахунків з ТзОВ «Сістем Трейд Україна» за травень 2011 року

За результатами перевірки складено акт від 26.09.2012 року №1426/22-1009/35444426.

Як вбачається з висновку акта перевірки від 26.09.2012 року №1426/22-1009/35444426, перевіркою було встановлено порушення ПП «Сімат» вимог: п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, внаслідок чого занижено податок на додану вартість за травень 2011 року у сумі 24 266,00 грн.

Позивач з актом податкової перевірки не погодився та оскаржив його в адміністративному порядку. За наслідками оскарження акта перевірки заперечення до акта перевірки було залишено без задоволення.

На підставі вказаного акта перевірки ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Львівської області ДПС 10.10.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0004642300/16673, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 24 267 грн., в тому числі за основним платежем - 24 266,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

Відповідно до п.56.1 ст.56 Податкового кодексу України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, ПП «Сімат», не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішеннями звернулось із первинною та повторною скаргами до ДПС у Львівській області та ДПС України про їх скасування.

Згідно з Рішенням ДПС у Львівській області від 07.11.2012 року №24011/10/10-2005/1867 про результати розгляду первинної скарги та із Рішенням ДПС України від 06.12.2012 року №6676/0/61-12/10-2115 про результати розгляду повторної скарги, відповідні скарги були залишені без задоволення.

Відтак, не погодившись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням Підприємство звернулося до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Як вбачається з акта перевірки, перевіркою відображених у рядку 10.1 Декларацій «Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з податком на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20% за період з 01.05.2011 року по 31.05.2011 року у загальній сумі 88 577,00 грн. податковим органом встановлено, що суб'єкт господарювання здійснював операції з придбання ТМЦ (механічного блокування, з'єднувальних наборів, контакторів, автоматичного вимикача, реле перевантаження). Проведеною документальною перевіркою ПП «Сімат» на підставі отриманих документів виявлено ДПІ взаєморозрахунки з ТзОВ «Сістем Трейд Україна» протягом травня 2011 року, однак, у свою чергу, позивачем до перевірки не надано усіх первинних документів, зокрема: товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, шляхових листів, які засвідчують фактичне перевезення товару; авансових звітів, які б підтверджували відрядження посадових осіб Підприємства щодо укладення договору; актів виконаних робіт на транспортування ТМЦ зі складу ТзОВ «Сістем Трейд Україна» (Продавця) до ПП «Сімат», що унеможливило зробити висновок щодо реалізації товару (робіт, послуг) та його придбання у повній мірі, а відтак, на думку податкового органу відсутнє підтвердження фактичного придбання товару та їх зв'язок з веденням господарської діяльності.

Проте, з такими висновками ДПІ суд не погоджується з огляду на таке.

Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Як передбачено п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

-дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

-дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відтак, згідно вимог ПК України, який регулює, зокрема, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, підставою, що позбавляє платника податків права на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, є не підтвердження його податковими накладними, або підтвердження податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 ПК України, проте, як в ході проведення перевірки, так і в ході судового розгляду справи, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження наявності таких обставин, так само як і не надано доказів на порушення позивачем вимог п.198.6 ст.198 ПК України.

Як вбачається з Договору поставки №250311 від 25.03.2011 року, ТзОВ «Сістем Трейд Україна» (Постачальник) та ПП «Сімат» (Покупець) уклали договір, згідно умов якого Постачальник зобов'язується поставити Покупцю товар в комплектності відповідно до письмових заявок, які відображаються у специфікації. Договором передбачено, що право власності на товар, а також ризики його пошкодження або витрати переходять від контрагента до позивача з моменту отримання відповідного товару на складі ПП «Сімат» на підставі видаткових накладних з повним переліком товару.

В результаті господарської діяльності ПП «Сімат» у травні 2011 року на підставі Договору із ТзОВ «Сістем Трейд Україна» було придбане та отримане обладнання, що підтверджується виписаними видатковими накладними, а саме: №106 від 05.05.2011 року на суму 5 289,90 грн. (у т.ч. ПДВ 881,65 грн.); №109 від 16.05.2011 року на суму 56 088,42 грн. (у т.ч. ПДВ 9 348,07 грн.); №112 від 17.05.2011 року на суму 74 739,90 грн. (у т.ч. ПДВ 12 456,65 грн.); №115 від 20.05.2011 року на суму 9 475,80 грн. (у т.ч. ПДВ 1 579,30 грн.) та податковими накладними: №4 від 05.05.2011 року на суму 5 289,90 грн. (у т.ч. ПДВ 881,65 грн.); №6 від 13.05.2011 року на суму 56 088,42 грн. (у т.ч. ПДВ 9 348,07 грн.); №11 від 17.05.2011 року на суму 74 739,90 грн. (у т.ч. ПДВ 12 456,65 грн.); №13 від 20.05.2011 року на суму 9 475,80 грн. (у т.ч. ПДВ 1 579,30 грн.).

Судом встановлено, що позивачем зараховано суми, зазначені у виданих ТзОВ «Сістем Трейд Україна» податкових накладних до податкового кредиту.

Окрім цього, за отриманий товар ПП «Сімат» було перераховано грошові кошти на рахунок ТзОВ «Сістем Трейд Україна», що підтверджується платіжними дорученнями: №2653 від 06.05.2011 року в сумі 5 289,90 грн.; №2683 від 13.05.2011 року в сумі 28 044,21 грн.; №2684 від 13.05.2011 року в сумі 28 044,21 грн.; №2713 від 25.05.2011 року в сумі 9 475,80 грн.; №2714 від 25.05.2011 року в сумі 74 739,90 грн.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з припису норм Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

При цьому, згідно з ч.2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Частиною 2 статті 3 цього Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пункту 2.4 глави 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року №168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Згідно із пунктами 2.15-2.16 глави 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Отже, первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV.

Таким чином, твердження представника відповідача в обґрунтування висновків акта перевірки не можуть бути прийнятими до уваги та підтверджувати відповідні обставини.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, сформування податкового зобов'язання у зв'язку з невиконанням своїх обов'язків його контрагентами (або контрагентами контрагентів позивача), в тому числі - несплата податкових зобов'язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, про що вказано у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 року (надалі-Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства в розумінні ст.9 Конституції України.

Зокрема, ст.1 Протоколу до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі-ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року №3477, мають в Україні значення джерела права.

Зокрема, у рішенні у справі «Щокін проти України» (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст.1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнано тільки, якщо здійснене на умовах, передбачених законом.

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії у випадку неправомірних дій іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні в справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії». У п.23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника з тим, щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема, у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17.05.1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі-Шоста Директива).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» від 18.03.2004 року №1629 визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать праву Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а відповідно його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви.

Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес проти Болгарії», а саме: «Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають об'єктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати».

Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту недійсності попередньої або наступної операції у низці поставок, в яку входять ці операції, через шахрайство з ПДВ, про яке платник податку не знав і не міг знати.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, порушення вимог чинного податкового законодавства будь-яким суб'єктом господарювання по ланцюгу постачання при здійсненні господарських операцій не повинно тягти за собою відповідальність іншого учасника господарських взаємовідносин. Тобто один суб'єкт господарювання не відповідає за дії (бездіяльність) іншого у разі порушення останнім норм відповідного законодавства.

Якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках, то відповідно до п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Відповідно до п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Із матеріалів справи вбачається, що у подальшому придбані товари позивачем у ТзОВ «Сістем Трейд Україна» з метою отримання прибутку були реалізовані наступним контрагентам: ЗАТ «Ензим», ТзОВ «Мамалигівський гіпсовий завод», ПАТ «Волинь-Цемент», ТзОВ «Шляхове будівництво «Альтком», ТзОВ «Видавництво «Школярик», ТзОВ «БРВ-Україна», АТ «СКФ Україна» (публічне), ТзОВ «НБК Сенсор», ТзОВ «Кроно-Україна»,ТзОВ «Аквакомпаньон АВС», ВАТ «Івано-Франківськцемент», ТзОВ «Роздільський керамічний завод», підтвердженням чого є договори поставок, видаткові накладні, податкові накладні (а.с.79-159).

Отже, оскільки, як встановлено судом, господарські операції позивача з ТзОВ «Сістем Трейд Україна» мали місце, відтак, помилковим є висновок відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит.

Таким чином, суд звертає увагу відповідача, що покупець не може нести відповідальність ані за несплату податків продавцями, ані за можливу недостовірність відомостей про них, за умови необізнаності щодо неї.

Суд вважає, що позивачем вжито належних заходів щодо обізнаності з відомостями про контрагента, оскільки, із пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні, з'ясовано, що ПП «Сімат» під час здійснення операцій із ТзОВ «Сістем Трейд Україна» на сайті ДПС України перевірялася наявність в останнього Свідоцтва платника ПДВ та стан розрахунків платника податків перед бюджетом.

Судом також досліджено долучену до матеріалів справи представником позивача копію Договору оренди №15 від 30.09.2010 року між ТзОВ «Росава ЛТ» (Орендодавець) і ПП «Сімат» (Орендар) на предмет оренди офісного приміщення загальною площею 47,1 кв.м., що розташоване на 3-му поверсі у будинку №4 по вул.Хімічній у м.Львові.

Із встановлених вище обставин суд робить висновок, що надані ПП «Сімат» докази у повній мірі підтверджують обставини щодо здійснення поставки позивачу товару (робіт, послуг), а відповідні первинні документи є тими документами, на підставі яких ведеться податковий та бухгалтерський облік згідно положень ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Щодо посилань відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних суд враховує наступне.

Представником позивача у судовому засіданні повідомлено, що поставка обладнання з м.Києва у м.Львів в травні 2011 року від ТзОВ «Сістем Трейд Україна» згідно договору поставки №250311 від 25.03.2011 року здійснювалась наступним чином: на підставі видаткових накладних №106 від 05.05.2011 року №115 від 20.05.2011 року здійснювалась перевізником ТзОВ «Автолюкс» за рахунок постачальника на склад перевізника, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Новознесенська, 2. Жодних витрат щодо транспортування по даній поставці, зі слів представника, ПП «Сімат» не понесло. При цьому, перевізник ТзОВ «Автолюкс» на підтвердження доставки товару надало не ТТН типової форми №1-ТН, затвердженої наказом Мінтрансу Мінстату України №488/346 від 29.12.1995 року, а декларацію власної форми, яка немає жодної юридичної сили, а тому і не зберігалася як первинний документ. Окрім цього, поставка електротехнічного обладнання згідно видаткової накладної №109 від 16.05.2011 року та №112 від 17.05.2011 року, у зв'язку із його високою вартістю (130 828,32 грн.) та ризиком випадкової втрати під час транспортування, високою ціною транспортування, перевізником (від 1% вартості обладнання, яку постачальник відмовився оплатити за власний рахунок), відбулося самовивозом зі складу постачальника за адресою: м.Київ, вул.Автозаводська, 54/19, пов.8-й, про що свідчить авансовий звіт про відрядження 16-17 травня 2011 року комерційного директора Вальчука О.М., у свою чергу, останнім було прийнято обладнання, що підтверджується його підписом на відповідних видаткових накладних.

Відповідно до ст.48 Закон України «Про автомобільний транспорт», автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, є: для автомобільного перевізника ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи па транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу па законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Отже, доводи відповідача про те, що здійснення вантажних перевезень можливе лише за умови наявності товарно-транспортних накладних є помилковим, оскільки товарно-транспортна накладна є лише одним, але не єдиним, з рекомендованих форм документів для здійснення вантажних перевезень. Факт відсутності товарно-транспортних накладних, за наявності інших необхідних документів, які підтверджують факт отримання позивачем придбаних товарів, не може бути доказом нездійснення господарських зобов'язань.

Судом, крім цього, також враховано, що Наказ Міністерства транспорту та Міністерства статистики України №488/346 від 29.12.1995 року «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» не зареєстрований у Міністерстві юстиції України, а тому його вимоги не є обов'язковими для підприємств, що не знаходяться у сфері управління міністерств. Загалом, відповідно до преамбули «Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, правилами визначено права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - замовників. Норми цих правил не поширюються на відносини, пов'язані з переходом права власності на майно, набуте за угодами купівлі-продажу, та їх подальше відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Отже, всупереч твердженням відповідача, суд також звертає увагу, що станом на травень 2011 року у ПП «Сімат» були всі умови для ведення господарської діяльності, у тому числі: необхідний технічний та комерційний персонал, що підтверджується долученою до матеріалів справи копією Штатного розпису; офісне приміщення площею 47,1 кв.м. (Договір оренди №15 від 30.09.2010 року); орендований транспорт - 2 одиниці (2-ва Договори найму (оренди) транспортного засобу від 29.04.2011 року); залишкова вартість основних засобів станом на 31.05.2011 року становила 13 293,73 грн., амортизаційні витрати за квітень та травень 2011 року становили 2 152,32 грн.

Надані сторонами докази вказують на відсутність порушень позивачем п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України. Позивачем представлено суду усі відповідні розрахункові, платіжні та інші документи, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які вказують на товарність господарських операцій, їх відповідність основній меті господарської діяльності контрагентів.

У відповідності до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи те, що в судовому засіданні було встановлено наявність усіх обставин проведення господарських операцій між ПП «Сімат» та ТзОВ «Сістем Трейд Україна» та, зокрема, документального їх підтвердження, суд вважає, що ДПІ у Шевченківському районі м.Львова Львівської області ДПС, як суб'єктом владних повноважень не надано до суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються її заперечення, окрім цього, належними документально обґрунтованими доказами не підтверджено наявності правових підстав винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення і не спростовано доводів позивача на обґрунтування позовних вимог, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Львова Львівської області Державної податкової служби.

Скасувати податкове повідомлення-рішення №0004642300/16673 від 10.10.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Сімат» сплачений судовий збір у розмірі 242 (двісті сорок два) грн. 67 коп.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 цього Кодексу, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 08 квітня 2013 року.