Рішення № 30494386, 08.04.2013, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Шеремет А.М.;

секретар судового засідання Панас Б.В.,

з участю представника відповідача і третьої особи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заочне рішення Рівненського міського суду від 22 жовтня 2012 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства „Банк „Демарк" до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю „Укрбудреммонтаж Інжинірінг", про звернення стягнення на предмет застави,

в с т а н о в и л а :

15 червня 2012 року ПАТ „Банк „Демарк" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ТОВ „Укрбудреммонтаж Інжинірінг", про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення кредитної заборгованості в сумі 482004,81 грн., допущеної позичальником ТОВ „Укрбудреммонтаж Інжинірінг" перед банком.

Заочним рішенням Рівненського міського суду від 22 жовтня 2012 року позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ТОВ „Укрбудреммонтаж Інжинірінг" перед ПАТ «Банк «Демарк» за кредитним договором № 1-275 від 9 лютого 2011 року в сумі 482004,81 грн. звернено стягнення на предмет застави, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1, а саме: на вантажний автомобіль IVECO СARGO, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_3, 2003 року випуску. Визначено спосіб звернення стягнення на заставлене майно шляхом продажу на прилюдних торгах.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилався на те, що майновий поручитель відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави.

Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна.

Пунктом 1.2. договору застави № 2 від 9 лютого 2011 року обумовлено, що за домовленістю сторін загальна вартість предмета застави становить 152000 грн. В той же час рішенням місцевого суду з відповідача стягнено судовий збір у розмірі 3219 грн., виходячи з ціни позову в 482004,81 грн.

У справі немає доказів про виконання обтяжувачем вимог статей 24 і 25 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" щодо реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та щодо письмового повідомлення обтяжувачем до моменту подання відповідного позову до суду всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, оскільки позивач таких вимог закону не виконав, що унеможливлює визначення пріоритету обтяжень на предмет застави.

Крім того, в порушення вимог п. 6 ч. 2 ст. 25 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" суд не зазначив в ухваленому рішенні початкової ціни предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження, що робить неможливим звернення стягнення на предмет застави.

Покликаючись на ці обставини, представник відповідача заочне рішення місцевого суду вважав незаконним та необґрунтованим і просив апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене місцевим судом рішення частковим скасуванню та зміні з ухваленням у справі апеляційним судом нового рішення з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Місцевим судом установлено, що 9 лютого 2011 року між ПАТ „Банк „Демарк" і ТОВ „Укрбудреммонтаж Інжинірінг" було укладено договір № 1-275 про надання кредиту у формі овердрафту, за яким банк з 9 лютого по 28 листопада 2011 року зобов'язався надати позичальнику кредит у формі овердрафту шляхом оплати протягом банківського операційного дня платіжних документів позичальника з його поточного рахунку в ПАТ «Банку «Демарк» № НОМЕР_2 у сумах, що перевищують фактичний залишок на поточному рахунку позичальника в банку, у межах граничної суми в розмірі 500000 грн. під 24 % річних, а позичальник зобов'язався повернути банку заборгованість за овердрафтом, сплатити відсотки за користування кредитом та сплатити інші платежі в термін до 28 листопада 2011 року (а. с. 5-7).

У подальшому 28 листопада 2011 та 31 січня 2012 року у кредитний договір було внесено зміни: кредит у формі овердрафту замінено на кредит на суму 499956,6 грн.; строк повернення кредиту визначено спочатку 31 січня, а потім 30 березня 2012 року; відсоткову ставку за кредитом збільшено до 25 % річних (а. с. 8-10).

9 лютого 2011 року між ПАТ «Банк «Демарк» і ОСОБА_1 було укладено договір застави № 2 від 9 лютого 2011 року, відповідно до якого відповідач у справі передав банкові в заставу належний йому на праві власності вантажний автомобіль IVECO СARGO, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_3, 2003 року випуску, заставною вартістю 152000 грн., з метою забезпечення виконання кредитного договору № 1-275 від 9 лютого 2011 року, укладеного між ПАТ „Банк „Демарк" і ТОВ „Укрбудреммонтаж Інжинірінг". 28 листопада 2011 року та 31 січня 2012 року договір застави був змінений відповідно до змін, що були внесені до кредитного договору (а. с. 11-13).

ПАТ «Банк «Демарк» свої зобов'язання виконало. Позичальник ТОВ „Укрбудреммонтаж Інжинірінг" узяті на себе перед банком за укладеним кредитним договором зобов'язання порушив.

Тому позивач ПАТ „Банк „Демарк" у червні 2012 року подав даний позов до суду і просив в рахунок допущеної боржником станом на 31 травня 2012 року кредитної заборгованості в сумі 482004,81 грн. звернути стягнення на заставлене відповідачем рухоме майно.

ОСОБА_1 кредитної заборгованості та її сума сторонами у справі не оспорюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачено законом або договором застави.

Статтею 23 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" передбачено, що відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Пунктом 2.1.3. укладеного сторонами договору застави № 2 від 9 лютого 2011 року передбачено право заставодержателя звернути стягнення на предмет застави або його частину згідно з чинним законодавством України, якщо в момент настання терміну виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконане.

Тому з урахуванням наведених вище обставин суд першої інстанції, на переконання колегії суддів, на підставі договору застави № 2 від 9 лютого 2011 року в рахунок погашення заборгованості ТОВ „Укрбудреммонтаж Інжинірінг" перед ПАТ «Банк «Демарк» за кредитним договором № 1-275 від 9 лютого 2011 року в сумі 482004,81 грн. цілком обґрунтовано звернув стягнення на предмет застави, що належить на праві власності відповідачу ОСОБА_1, а саме: на вантажний автомобіль IVECO СARGO, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_3, 2003 року випуску, та визначив спосіб звернення стягнення на заставлене майно шляхом продажу його на прилюдних торгах.

Однак при цьому суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги банку щодо зазначення початкової ціни продажу предмета застави і в оскаржуваному рішенні в порушення вимог п. 6 ч. 2 ст. 25 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" не вказав початкової ціни предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Такою початковою ціною повинна бути вартість предмета застави, яка була визначена сторонами в укладеному ними договорі застави № 2 від 9 лютого 2011 року в сумі 152000 грн. (а. с. 11).

Крім того, пунктом 23 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року „Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" роз'яснено, що майновий поручитель відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави. Вимога заставодержателя про звернення стягнення на предмет застави, пред'явлена до звернення до суду з вимогою про виконання основного зобов'язання, оплачується судовими збором як вимога майнового характеру. При цьому ціна позову визначається розміром виконання, на яке претендує заставодержатель за рахунок заставленого майна.

Враховуючи викладене, судовий збір у даній справі суд першої інстанції повинен був визначати не із загальної суми заборгованості за кредитним договором, а виходячи з вартості заставленого майна, на яке претендує заставодержатель, тобто зі 152000 грн.

Тому рішення місцевого суду підлягає відповідним частковому скасуванню та зміні.

Статтею 18 Закону України «Про заставу» встановлено, що вимоги заставодержателя, в якого право застави виникло пізніше, задовольняються з вартості предмета застави після повного забезпечення вимог попередніх заставодержателів, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Якщо предметом застави є рухоме майно, заставодержатель зареєстрованої застави має переважне право на задоволення вимог із заставленого майна перед заставодержателями незареєстрованих застав та заставодержателями застав, які зареєстровані пізніше. Переважне право заставодержателів одного і того ж майна, що зареєстровані в один і той же день, визначається моментом реєстрації застави. Переважне право у задоволенні вимог із заставленого рухомого майна визначається на підставі моменту реєстрації застави та моменту реєстрації змін щодо предмета застави в частині цих змін.

Аналогічне вбачається і зі ст. 14 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Згідно зі ст. 39 цього Закону пріоритет публічного обтяження встановлюється з моменту його реєстрації. Зареєстровані публічні обтяження не мають пріоритету над обтяженнями того ж рухомого майна, які були зареєстровані раніше моменту реєстрації публічного обтяження, а також обтяженнями, які мають вищий пріоритет згідно з правилами, встановленими розділом III цього Закону.

З витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна № 39794858 від 25 січня 2012 року (запис 2) вбачається, що 9 лютого 2011 року ПАТ „Банк „Демарк" на підставі договору застави № 2 від 9 лютого 2011 року реєстрацію спірного об'єкта обтяження здійснило першим, а тому відповідно до закону має вищий пріоритет над іншими зареєстрованими стосовно цього рухомого майна обтяженнями, в т.ч. публічними (а. с. 55-58). Більше того, 14 червня 2012 року позивач зареєстрував своє звернення стягнення на зазначене майно у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (а. с. 55-58).

Тому з урахуванням наведеного доводи апелянта про невиконання обтяжувачем вимог статей 24 і 25 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" щодо реєстрації у Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет обтяження та щодо письмового повідомлення обтяжувачем до моменту подання відповідного позову до суду всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження правильності зробленого місцевим судом висновку (про необхідність звернення стягнення) не спростовують. Доводи ж апелянта про неможливість визначення пріоритету обтяжень на предмет застави та про неможливість звернення стягнення на предмет застави є безпідставними.

Зважаючи на викладене та керуючись ст.ст. 14, 23, 24, 25, 39 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст.ст. 1, 18, 20 Закону України «Про заставу», ст. 546 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Рівненського міського суду від 22 жовтня 2012 року частково скасувати та змінити.

Визначити початкову ціну предмета забезпечувального обтяження (вантажного автомобіля IVECO СARGO, реєстраційний номер НОМЕР_1, номер шасі (кузов, рама) НОМЕР_3, 2003 року випуску) для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження в сумі 152000 (сто п'ятдесят дві тисячі) грн.

Зменшити судові витрати, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, з 3219 до 1520 (одна тисяча п'ятсот двадцять) грн.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу - відхилити.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: