Рішення № 30492370, 19.03.2013, Снятинський районний суд Івано-Франківської області

Справа № 914/3303/2012

Номер провадження №2/351/103/13

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2013 року м.Снятин

Снятинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді - Бородовського С.О. ,

з участю секретаря - Слободян О.В. ,

представника позивача Яремчука В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Снятинської кредитної спілки до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином, -

В С Т А Н О В И В:

До Снятинського районного суду звернулась Снятинська кредитна спілка з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином. В позові вказано, що вироком Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 11/10/2012 р. ОСОБА_2 визнано винуватою за ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 КК України за те, що вона протягом листопада 2008 року до жовтня 2010 р. працюючи на посаді завідувача Кулачківського відділення Снятинської кредитної спілки без згоди членів цієї спілки використовувала їх кредитні справи та отримувала кредити від імені позичальників. Позивач вказує, що у вказаному вироку встановлено, що такими діями позивачу завдано майнову шкоду на суму 310900 гривень, з яких 100389 грн. ОСОБА_2 спрямувала на погашення спірних договорів. Непогашеною залишилась заборгованість в сумі 210511 грн. Також в позові вказано, що постановою Снятинського районного суду від 09/10/2012 р. від кримінальної відповідальності звільнено ОСОБА_3, яка обвинувачувалась у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України і на підставі ст. 1 п. «в», ст. 6 Закону України «Про амністію» від 08/07/2011 року кримінальну справу закрито. Позивач вказує, що кримінальну справу було порушено стосовно відповідачки у зв`язку з тим, що протягом 2009-2010 років вона складала і подавала позивачу завідомо неправдиві кредитні договори, при цьому вона власноручно складала такі документи; також відповідачка склала опис майна, переданого в заставу для забезпечення кредиту, однак майно не описувалось та фактично не існувало.

Позивач просить суд стягнути солідарно з відповідачок 210511 грн. шкоди заподіяної злочином, 34734,30 грн. інфляційних нарахувань, 18338,95 грн. три проценти річних та 268968 грн. недоотриманого прибутку.

В судове засідання з`явився представник позивача, який позов підтримав.

В судове засідання повторно не з`явились відповідачки, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду їх справ, при цьому ОСОБА_2 подала суду копію довіреності про уповноваження ОСОБА_3 на представництво її інтересів, отже відповідачка ОСОБА_2 також судом повідомлена про час і місце розгляду справи за її участю і через її представника.

Судом встановлено, що відповідно до вироку Снятинського районного суду від 11/10/2012 р. ОСОБА_2 визнано винуватою за ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 КК України за те, що вона протягом листопада 2008 року до жовтня 2010 р. працюючи на посаді завідувача Кулачківського

відділення Снятинської кредитної спілки без згоди членів цієї спілки використовувала їх кредитні справи та отримувала кредити від імені позичальників. У вироку вказано, що на час його проголошення непогашеною залишається заборгованість, завдана ОСОБА_2, в сумі 210511 гривень. Однак вироком також встановлено, що і після 01/01//2010р. ОСОБА_2 укладала спірні договори. Отже обов`язком позивача було надання обґрунтованого розрахунку заподіяної шкоди, завданих збитків, інфляційних нарахувань та трьох процентів річних. Розмір завданої шкоди позивачем обґрунтовано на суму 210511 гривень, що встановлено у вироку Снятинського районного суду від 11/10/2012 р. на 11/10/2012 р., а не на 01/01/2010 р.

Відповідно до постанови Снятинського районного суду Івано-Франківської області від 09/10/2012 р. від кримінальної відповідальності звільнено ОСОБА_3, яка обвинувачувалась у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 358, ч. 4 ст. 358 КК України і на підставі ст. 1 п. «в», ст. 6 Закону України «Про амністію» від 08/07/2011 року кримінальну справу закрито. Кримінальну справу було порушено стосовно відповідачки у зв`язку з тим, що протягом 2009-2010 років вона складала і подавала позивачу завідомо неправдиві кредитні договори, всього 43 договори, при цьому вона власноручно складала такі документи; також відповідачка склала опис майна, переданого в заставу для забезпечення кредиту, однак майно не описувалось та фактично не існувало. Однак у вказаній постанові не встановлено які саме договори за датою їх укладення і на яку суму їх укладення було заподіяно шкоди, скільки саме грошових коштів по кожному договору отримано відповідачкою ОСОБА_3 для себе або в змові з відповідачкою ОСОБА_2 для них разом. Таких доказів суду також не надано позивачем, відсутній розрахунок шкоди заподіяної діями ОСОБА_3 За таких умов позов про окрему або про солідарну відповідальність ОСОБА_3 на суму 210511 гривень не має документального підтвердження і правового обґрунтування. Відповідно до п. 1 ст. 60 ЦПК України обов`язок доказування в цій частині позову покладено на позивача, а тому на основі припущень позивача його позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. За цих обставин відсутній вирок суду щодо відповідачки ОСОБА_3, а постанова від 09/10/2012 р. не входить до переліку судових рішень, які обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи.

При цьому позивачем абсолютно не обґрунтовано якими діями відповідачка ОСОБА_3 завдала позивачу майнову шкоду і збитки, чи мали ці дії місце, чи вчинені вони цією особою, яка сума завданих збитків і заподіяної шкоди.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Отже обов`язком позивача було доведення обставин і подання доказів щодо завдання йому шкоди відповідачкою ОСОБА_3 та заподіяння нею збитків на відповідну суму шкоди та збитків. Натомість позивач обмежився вказівкою в прохальній частині позову про солідарне стягнення шкоди і збитків з відповідачки ОСОБА_3 При цьому не вказав на підстави солідарної відповідальності відповідачок, не надав доказів такої відповідальності. Хоча відповідно до п. 1 ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Відповідно до п. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Проте саме на припущеннях ґрунтується позов до ОСОБА_3 про стягнення з неї грошових коштів солідарно з відповідачкою ОСОБА_2

В п. 1 ст. 1166 ЦК України вказано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Отже обов`язком позивача було доведення факту завдання шкоди та документального обґрунтування її розміру.

В п. 2 ст. 625 ЦК України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, позивач надав суду розрахунок інфляційних нарахувань на заборгованість в сумі 210511грн., що становить 34734 грн., а також надав розрахунок 3% річних в сумі 18338,95 грн.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України упущена вигода за прострочення грошового зобов`язання визначена законом в розмірі 3% річних, а в інших випадках визначається на підставі ст. 22 ЦК України.

Разом з цим відповідно до підпункту 2 п. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Істотною характеристикою упущеної вигоди є реальність її отримання за звичайних обставин. Так, позивач вказує, що його упущена вигода полягає в неотриманні доходу з грошової суми 210511 гривень з 01/01/2010 р. по 26/11/2012 р. в розмірі 44 %, які затверджені рішенням спостережної ради позивача. Позивач надав копію додатку до протоколу рішення спостережної ради №2 від 29 квітня 2012 року. При цьому ним вказано максимальну ставку річних, хоча розмір відповідної ставки залежить від цільового призначення кредиту. Однак позивачем не обґрунтовано чому упущеною є вигода за ставкою 44%, а не 42%. Також позивач не аргументував свій позов в частині реальності отримання вигоди та її отриманні за звичайних обставин. Адже запозичення коштів може бути здійснене позичальниками в інших кредитно-фінансових установах під значно нижчі річні проценти тощо. Отже цілком реальним для позичальників є запозичення кредитних коштів під інший процент. Так само запозичення кредитних коштів здійснюється на основі договору, отже процент за користування ними встановлюється на підставі домовленості позичальника та кредитора (ст. 626 ЦК України), а не в односторонньому порядку позивачем. Крім цього рішення №2 спостережної ради позивача прийняте 29 квітня 2012 року. При цьому позивач вказує, що упущена вигода виникла з 01/01/2010 р. Тому ним не обґрунтовано можливість розрахунку упущеної вигоди з 01/01/2010 р. на підставі рішення від 29 квітня 2012 року, оскільки рішення спостережної ради прийнято значно пізніше від початку періоду розрахунку упущеної вигоди. Разом з цим рішення спостережної ради є внутрішнім, плановим документом і рішенням позивача, прийнято в односторонньому порядку, так само може бути ним змінено, а тому не може бути підставою для розрахунку упущеної вигоди в подібних відносинах. Крім цього розмір шкоди встановлено у вироку Снятинського районного суду від 11/10/2012 р. на 11/10/2012 р., а не на 01/01/2010 р. Таким чином упущена вигода не обґрунтована позивачем за такою її істотної ознакою як «звичайні обставини», а також не обґрунтована за ознакою її реальності.

Відповідно до зазначеного збитки в сумі 268968,29 грн. не мають свого правового обґрунтування, а тому не підлягають стягненню за даним позовом з відповідачок в тому числі солідарно.

Необґрунтованою є вимога позивача про стягнення на його користь з відповідачів судових витрат до яких відповідно до підпункту 2 п. 3 79 ЦПК України належать витрати на правову допомогу. Так, відповідно до пункту 1 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. В п. 2 ст. 84 ЦПК України вказано, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

В ст. 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» вказано, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Так, позивач не надав жодного розрахунку для обґрунтування витрат на правову допомогу, не надав доказу встановлення домовленості між ним та особою, яка надала правову допомогу вартості послуг правового характеру за одну одиницю виміру (годину) як це передбачено Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та

адміністративних справах», також позивач не надав доказів витраченого часу на надання правової допомоги за цим позовом, він не надав розрахунку вартості послуг відповідно до кількості витраченого часу. Також позивач не довів того, що розмір його витрат в сумі 2000 гривень не перевищує граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу. При цьому відповідач не довів того, що надання послуг, які визначені в п. 2.1. договору від 27/11/2012 р. було здійснено саме виконавцем за цим договором, оскільки суду не надано доказу того чи проекти необхідних процесуальних документів, скарги, претензії, позовні заяви були здійснені вказаним виконавцем, які консультації ним були здійснені, протягом якого часу, і яка їх вартість.

Так само в квитанції до прибуткового ордеру № 26 від 27 листопада 2012 року не вказано, що його видано саме за послуги, надані на підставі договору від 27/11/2012 р., а не на підставі інших договорів про правову допомогу між замовником і виконавцем.

Відповідно до п. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. Витрати на правову допомогу можуть бути стягнуті на користь позивача у розмірі не більшому ніж визначено вищевказаним Законом, однак позивачем в судовому засіданні не надано доказів того, скільки часу було витрачено адвокатом на вчинення процесуальних дій поза судовим засіданням та в судовому засіданні, що унеможливлює розрахунок витрат, який підлягає стягненню з відповідача та їх граничного розміру.

Крім цього позивач не довід солідарність обов`язку відповідачок ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і не обґрунтував підстав розподілу судових витрат в солідарному порядку.

Однак відповідно до п. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Відповідно до п. 1 ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті.

Так, документального підтвердження судових витрат з їх розрахунком позивач суду не подав, а тому відповідно до чинного правового регулювання вони не можуть бути йому компенсовані на підставі судового рішення за рахунок відповідача.

За вказаних обставин позивачем обґрунтовано заподіяння йому збитків відповідачкою ОСОБА_2 на суму, що встановлена вироком Снятинського районного суду від 11/10/2012 р., трьох процентів річних та інфляційних нарахувань. В іншій частині позов є необґрунтованим та позбавлений правових підстав для його подання і задоволення.

Відповідно до зазначеного та на підставі ст. ст. 60,61,88, 131 ЦПК України, ст.ст. 22, 541, 1166 ЦК України, Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» суд, -

В И Р І Ш И В:

позов задовольнити частково;

стягнути з ОСОБА_2 на користь Снятинської кредитної спілки 263584,25 (двісті шістдесят три тисячі п"ятсот вісімдесят чотири) гривні 25 копійок, з яких 210511 (двісті десять тисяч п`ятсот одинадцять) гривень шкоди заподіяної злочином, 34734 (тридцять чотири тисячі сімсот тридцять чотири) гривні 30 копійок інфляційних нарахувань, 18338 (вісімнадцять тисяч триста тридцять вісім) гривень 95 копійок три проценти річних в іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено позивачем до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 10 днів з дня його проголошення через Снятинський районний суд. У разі відсутності сторін, під час проголошення судового рішення подається апеляційна скарга протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого в ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в строк та в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Головуючий:підпис

Суддя Снятинського районного суду Бородовський С.О.