Постанова № 30484569, 02.04.2013, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

02 квітня 2013 р. № 820/2427/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Волкова Л.М. розглянувши в приміщенні суду в порядку письмовго провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000262220 від 20.03.13р.; скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000252220 від 20.03.13р.

В обґрунтування позовних вимог позивачем в позові зазначено, що правочини були укладені та виконані сторонами угоди в повному обсязі, у відповідності до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим оскаржувані податкові повідомлення-рішення не відповідають фактичним обставинам справи, та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судове засідання призначене на 02.04.2013 року не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином. До суду надав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 21).

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 02.04.2013 року не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, причин неприбуття суду не повідомив. До суду надав заяву про розгляд справи без його участі (а.с. 19).

Суд вважає, що перешкод для розгляду справи немає, а саме: відсутня потреба заслухати свідка чи експерта; особи, які беруть участь у справі, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, а тому справу слід розглянути за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження з огляду на ч. 6 ст. 128 КАС України.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркон» зареєстровано як юридична особа Виконавчим комітетом Харківської міської ради, що підтверджується довідкою з ЄДРЮОФОП (а.с. 35) та перебуває на обліку у ДПІ Московського району м. Харкова Харківської області ДПС, та є платником ПДВ.

Фахівцями ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС була проведена документальна невиїзна позапланова перевірка ТОВ «Маркон» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Дєва 71» за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої був складений Акт № 781/22.2-05/21269522 від 01.03.2013 року (а.с. 26-33).

Відповідно до Акту перевірки № 781/22.2-05/21269522 від 01.03.2013 року ДПІ у податковим органом було зроблено висновок про порушення позивачем п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на прибуток на загальну суму 7492грн. в тому числі за 4 квартал 2011 року у сумі 7492грн.; п. 198.3, ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено суму податку на додану вартість за період з 01.12.2011 року по 31.12.2011 року на суму 6515грн., в тому числі за грудень 2011 року в сумі 6515грн.

На підставі Акту перевірки № 781/22.2-05/21269522 від 01.03.2013 року ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС були винесені податкові повідомлення-рішення № 0000262220 від 20.03.2013 року, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 7492,00грн., з яких 7492,00грн за основним платежем, 0,0 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000252220 від 20.03.2013 року, яким було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 9772,5грн., з яких 6515,0грн. за основним платежем, 3257,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 8-9).

З дослідженого судом Акту перевірки № 781/22.2-05/21269522 від 01.03.2013 року судом встановлено, що підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, слугували викладені в акті перевірки висновки відповідача про відсутність фактів реального вчинення господарських операцій за угодами, укладеними між позивачем та ТОВ «Дєва 71».

Суд, перевіряючи висновок вказаного вище акту перевірки на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, приходить до наступного.

Судом у судовому засіданні було встановлено, що між ТОВ «Маркон» (замовник) та ТОВ «Маркон» (постачальник) був укладений Договір поставки № 2 від 03.01.2006 року, відповідно до предмету якого постачальник зобов'язується поставити партії товару, а покупець прийняти та оплатити його (а.с. 44 ).

Судом вставлено, що ТОВ «Маркон» було придбано у ТОВ «Дєва 71» тканина 420D SW FLAT 1400мм, що підтверджується видатковою накладною № 1 від 02.12.2011 року (а.с. 49).

Вартість вказаних товарів була оплачена позивачем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Дєва 71», що підтверджується копіями платіжних доручень з відміткою банківської установи.

ТОВ «Дєва 71» була виписана на адресу позивача податкова накладна № 1 від 02.12.2011 року (а.с. 48).

Придбані товари фактично переміщено силами позивача, що підтверджується копією товарно-транспортної накладної (а.с. 50).

Судом встановлено, що вказані товари були доставлені на склад позивача, який перебуває в користуванні останнього на підставі договору оренди нерухомого майна (а.с. 76-77).

Судом встановлено, що придбані позивачем у ТОВ «Дєва 71» товар був в подальшому переданий зі складу на виробництво для подальшого виготовлення сумок, кейсів, рюкзаків.

Готова продукція, виготовлена з використанням товарів, придбаних у ТОВ «Дєва 71», було в подальшому реалізовано позивачем ТОВ «ІБІТЕК ТТК», ТОВ «Промспец Консалтинг», що підтверджується договорами, податковими накладними та видатковими накладними.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем та його контрагентом ТОВ «Дєва 71» було виконано договір поставки, придбаний товар був поставлений на адресу позивача та використаний останнім у власній господарській діяльності - виробництві продукції з тканини.

Суд зазначає, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, відповідно до ч.2 ст. 9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши зазначені вище первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд зазначає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми або змісту, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей цих первинних документів.

Суд зазначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Окрім того, суд при вирішенні спору вважає за необхідне взяти до уваги приписи ч.4 ст.70 КАС України, де зазначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, суд зауважує, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента не має преюдиціального значення та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Оскільки висновки відповідача про формування позивачем податкового кредиту з ПДВ та витрат без дотримання вимог Податкового кодексу України ґрунтуються лише на складених Західною МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС актах перевірок, то суд приходить до висновку про недоведеність факту вчинення позивачем податкового правопорушення.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права, а таким чином за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість, податку на прибуток. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, платника податку на прибуток, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст. 61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Матеріали справи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом при укладанні і виконанні договору, взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Судом встановлено та відображено в актах перевірки, що ТОВ «Дєва 71» на момент здійснення господарських операцій, висновок про нереальність яких став підставою для винесення ДПІ оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, перебув зареєстрованим у встановленому порядку як юридична особа.

Разом з тим, податковий орган протиправно не взяв до уваги наявність належним чином оформлених первинних та податкових документів, на підтвердження належного укладення та виконання договорів.

З огляду на наведене вище, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ суми витрат, сплачені у складі вартості товарів, отриманих від ТОВ «Дєва 71».

Крім того, суд зазначає, що порушення позивачем вимог податкового законодавства відповідач пов'язує виключно з недоліками, які на його думку мають місце в діяльності підприємства-контрагента, але обмеження права сумлінного платника податку на формування податкового кредиту у зв'язку з порушенням його контрагентами порядку обліку та звітування по податкам суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, відповідно п. 57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.09 р. судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами. Отже, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. Такі вимоги, на думку зазначеного рішення Європейського суду з прав людини, є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень № 0000262220 від 20.03.13р. та № 0000252220 від 20.03.13р. дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, Податковим кодексом України, ст.ст. 11, 12, 51, 71, 72, 94 ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161, ст. 162, ст. 163 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркон" до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень- задовольнити в повному обсязі.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000262220 від 20.03.13р

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Московському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби №0000252220 від 20.03.13р.

4. Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги у десятиденний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України - з дня отримання копії постанови. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня отримання нею копії постанови.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Волкова Л.М.