Рішення № 30484166, 04.04.2013, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "04" квітня 2013 р. Справа № 906/181/13-г

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кравець С.Г.

при секретарі Пастощук О.А.,

за участю представників сторін:

від позивача: Волинець О.І. - представник за довіреністю від 11.03.2013р.,

від відповідача: не з'явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" (м.Житомир)

до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

про стягнення 10752,75 грн.

Державне підприємство "Житомирський військовий лісгосп" звернулось до господарського суду з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 про стягнення 10752,75грн., із яких 10242,33грн. основного боргу, 90,07грн. 3 % річних, 420,33грн. пені.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 06.02.2013р. позовну заяву Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №906/181/13-г та призначено розгляд справи на 21.02.2013р.

Ухвалою від 21.02.2013р. господарський суд, зважаючи на часткове невиконання вимог ухвали суду від 06.02.2013р. про порушення провадження у справі та неявку представника відповідача, відклав розгляд справи на 19.03.2013р.

Ухвалою господарського суду від 19.03.2013р. з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи та необхідністю витребування додаткових доказів розгляд справи відкладено на 04.04.2013р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився, письмового відзиву на позов не подав, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про що свідчить поштове повідомлення №1000211611417 про вручення 26.03.2013р. уповноваженій особі відповідача рекомендованого листа.

Враховуючи те, що неявка в засідання суду представника відповідача та неподання відповідачем письмового відзиву, не перешкоджають розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно із ст.75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали документів, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 30.05.2011р.р. між Державним підприємством "Житомирський військовий лісгосп" (продавець/позивач) та Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (покупець/відповідач) було укладено договір № 65, у відповідності до п.1.1, 2.1 якого продавець продає, а покупець купує наступні лісоматеріали, далі товар: Техсировину твердолистяних порід - дуб, 26-34см, 150м.куб., за ціною 294,00грн. на суму 44100,00грн.; техсировину твердолистяних порід - дуб, 36-48 см, 150м.куб за ціною 333,00грн. на суму 49950,00грн.; техсировину твердолистяних порід - дуб, 50 і більше см., 50м.куб. за ціною 393,00грн. на суму 19650,00грн. Загальна сума договору складає сто тринадцять тисяч сімсот гривень 40 копійок (а.с.43).

У відповідності з п.2.2 договору номенклатура, кількість та ціна товару, який поставляється вказується в товарно-транспортній накладній та обумовлюється 1.1 цього договору.

Відповідно до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктами 5.2, 5.3 договору сторони визначили, що датою відвантаження вважається дата, вказана в накладній продавця. Перехід права власності та ризиків на товар переходять до покупця з моменту завантаження товару на транспорт покупця і оформлення документів, що засвідчують здачу - приймання товару.

Відповідно до пунктів 9.1, 9.2 договору, даний договір набирає чинності в день його підписання обома сторонами і втрачає чинність в день повного виконання обома сторонами своїх зобов'язань. Договір укладається на строк до 31 грудня 2011р та в будь-якому випадку діє до виконання кожної із сторін своїх зобов'язань в повному обсязі.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання умов укладеного 30.05.2011р. між сторонами договору №65, позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 10242,33грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними:

- серії ЧВЛ №052943 від 20.06.2011р. на суму 1706,76грн. (а.с.16),

- серії ЧВЛ №052951 від 21.06.2011р. на суму 2702,28грн. (а.с.17),

- серії ЧВЛ №052953 від 21.06.2011р. на суму 2356,92грн. (а.с.27),

- серії ЧВЛ №052958 від 23.06.2011р. на суму 1865,28грн. (а.с.19),

- серії ЧВЛ №052960 від 24.06.2011р. на суму 1611,09грн. (а.с.20), довіреністю серії ЯБН №181366 від 20.06.2011р. (а.с.21), прийомними актами (а.с.44).

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п.3.2 договору передбачено, що покупець зобов'язується сплатити продавцеві загальну вартість товару протягом трьох банківських днів після відвантаження товару згідно товарно-транспортної накладної та (або) виставленого рахунку на продукцію шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Днем оплати вважається день зарахування коштів на поточний рахунок продавця.

У позовній заяві позивач посилаючись на умови п.3.2 договору зазначив, що відповідачу було виставлено рахунок на суму 10242,33грн. та направлено претензію і акт звірки розрахунків, однак відповідач товар не оплатив, у зв'язку з чим утворився борг в розмірі 10242,33грн.

Матеріали справи свідчать про те, що 12.10.2012р. позивач направив відповідачеві рахунок-фактуру №46 від 10.10.2012р. (а.с.28) та письмову вимогу від 11.10.2012р. про сплату боргу в сумі 10242,33грн., яку відповідач отримав 16.10.2012р., про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.15).

Разом з тим, відповідач зазначені вище рахунок та вимогу залишив без відповіді та без задоволення.

За таких обставин, внаслідок неналежного виконання договірних зобов'язань по оплаті одержаного товару у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка станом на день звернення до суду становить 10242,33грн.

Вказаний борг відповідачем не сплачений, що підтверджується довідкою ДП "Житомирський військовий лісгосп" від 03.04.2013р. (а.с.45).

Відповідно до ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст.525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Станом на час розгляду справи, Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2 не надав суду доказів погашення заборгованості перед позивачем за отриманий товар на суму 10242,33грн.

Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 10242,33грн. заборгованості є правомірними та підлягають задоволенню.

Крім суми основного боргу, позивач просить стягнути з відповідача 420,35грн. пені, 90,07грн. 3% річних.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних, господарський суд враховує наступне.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статі 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

Частиною 2 статті 549 ЦК України визначено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 6.1 договору сторони передбачили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з даним договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором.

Згідно з п.6.2 договору плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі підлягає індексації і сплачується продавцю з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національному банку України на дату урахування від суми заборгованості за кожен день прострочення та 50 відсотків річних від простроченої суми за кожен день прострочення, включаючи день оплати, відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню за порушення строків оплати товару за договором №65 від 30.05.2011р. в сумі 420,35грн., нараховану на суму простроченої заборгованості по вказаному договору в розмірі 10242,33грн. за 107 днів, які згідно з поясненнями позивача наданими в судовому засіданні 21.02.2013р. (протокол а.с.31), відповідають періоду з 17.10.2012р. по 01.02.2013р. За вказаний період позивач також просить стягнути з відповідача за прострочку виконання зобов'язань 3% річних в сумі 90,07грн.

Водночас, перевіряючи правомірність нарахування пені та 3% річних, господарський суд враховує погоджені в п.3.2 договору умови щодо строків оплати товару - протягом трьох банківських днів після відвантаження товару згідно товарно-транспортної накладної та (або) виставленого рахунку на продукцію.

Таким чином, в укладеному між сторонами договорі купівлі-продажу сторони альтернативно визначили строк оплати товару: протягом трьох банківських днів після відвантаження товару згідно товарно-транспортної накладної та/або протягом трьох банківських днів після виставленого рахунку на продукцію.

У даному випадку, позивач вважає, що строк оплати настав після виставлення відповідачу рахунку, відповідно нарахування пені та 3% річних позивач здійснює з наступного дня після отримання відповідачем рахунку - з 17.10.2013р.

Проте, при нарахуванні пені та 3% річних слід приймати до уваги, що строк оплати настає протягом трьох банківських днів після виставленого рахунку, тобто 19.10.2012р.

Зважаючи на вищевикладені встановлені судом обставини, перевіривши здійснені позивачем розрахунки пені, 3% річних, господарський суд встановив, що правомірними є нарахування відповідачу пені в сумі 441,12грн. та 3% річних в сумі 88,22грн. за період з 20.10.2012р. по 01.02.2013р. на суму заборгованості в розмірі 10242,33грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення на свою користь з відповідача пені підлягають задоволенню в сумі 420,35грн., оскільки заявлена позивачем сума пені є меншою, ніж обґрунтовано нарахована. Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 88,22грн. У задоволенні позову в частині 3% річних в сумі 1,85грн. суд відмовляє.

Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень належними та допустимими у справі доказами; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення господарського спору; ці дані можуть встановлюватись письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників та інших осіб, що беруть участь у судовому засіданні.

Відповідач позовні вимоги не оспорив, жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо) суду не подав.

Враховуючи вищевикладене, позов обґрунтований, підтверджений належними доказами, що містяться в матеріалах справи та підлягає частковому задоволенню: з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 10242,33грн. основного боргу, 420,35грн. пені, 88,22грн. 3% річних. В решті позову суд відмовляє.

Судовий збір, у відповідності до ст.49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 549, 611, 625, 629, 655 ЦК України, ст.ст.175, 193 ГК України та керуючись ст.ст.32, 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Житомирський військовий лісгосп" (10005, м.Житомир, вул.Черняховського, 120, ідентифікаційний код 36548884)

- 10242,33грн. боргу,

- 88,22грн. - 3% річних,

- 420,35грн. - пені,

- 1720,20грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 08.04.13

Суддя Кравець С.Г.

Віддрукувати:

1 - до справи,

2 - відповідачу (рек.з пов.)