Рішення № 30482429, 25.03.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2013 р.Справа № 922/055/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Жельне С.Ч.

судді: Аюпова Р.М. , Лаврова Л.С.

при секретарі судового засідання Федорова Т.О.

розглянувши справу

за позовом Об"єднання (товариство) співвласників багатоквартирного будинку "Московський-2", м. Харків до 1. Адміністрації Московського району Харківської міської ради, м. Харків , 2. Харківської міської ради, м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Фізична особа Кощій В.Ф. про визнання недійсним та скасування рішення за участю представників:

позивача: Богородицька А.О. за дов. б/н від 19.11.12 р.;

1-го відповідача: Балановський О.О. за дов. № 77/0/161-13 від 11.01.13 р.;

2-го відповідача: Клименко В.О. за дов. № 08-11/66/2-13 від 03.01.13 р.(після перерви- не з"явився);

3-ї особи ФО Кощій В.Ф.: Мележик Л.Г. за дов. б/н від 20.02.13 р.

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Об'єднання (товариства) співвласників багатоквартирного будинку «Московський-2» до Адміністрації Московського району Харківської міської ради та Харківської міської ради полягають у визнанні недійсним рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002 р. про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення підвалу № ХІ, ХІІ, ХІV, ХVІ, ХVІІ, ХХ, ХV, ХІХ в ЛІТ. «А-9», загальною площею 391,6 кв.м. по пр-ту. Московському, 97 на ім'я Бондарець Ірини Вікторівни та скасування рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002 р.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 05.02.2013 р. залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Кощій В.Ф.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 07.03.2013 р. було призначено колегіальний розгляд даної справи і розпорядженням заступника голови господарського суду Харківської області від 07.03.2013 р. було сформовано колегію у складі: головуючий суддя Жельне С.Ч., судді Аюпова Р.М. та Лаврова Л.С.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Позивачем заявлено суду клопотання про витребування у Харківського міського бюро технічної інвентаризації справи на житловий будинок, що знаходиться за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 97.

Також позивачем заявлено суду клопотання про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи, на вирішення якої поставити наступні питання:

-Чи є нежитлові приміщення підвалу № ХІ, ХІІ, XIV, XVI, XVII, XX, XV, XIX в літ. „А-9" загальною площею 391,6 кв. м., по пр-ту Московському, 97, допоміжними технічними приміщеннями (відповідно до п.2 ч.І ст.1 Закону України «Про об'єднання співвласників житлових будинків», ч.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та чинних будівельних норм і правил України) і чи може вони використовуватися лише як допоміжне технічне приміщення для обслуговування цього житлового будинку?;

-Чи допускається використання для громадського призначення вищезазначених нежитлових приміщень підвалу №ХІ,ХІІ, XIV, XVI, XVII, XX, XV, XIX в літ. „А-9" загальною площею 391,6 кв.м., по пр-ту Московському, 97, відповідно до ДБН В.2.2-152005 «Житлові будинки. Основні положення» та інших чинних ДБН з урахуванням інженерних комунікацій енергозабезпечення зазначеного житлового будинку, а також інженерних комунікацій опалення, каналізації, подачі холодної та гарячої води вищезазначеного житлового будинку, іншими особами, які не обслуговують цей будинок?;

-Чи входить до загального та неподільного майна у житловому комплексі за адресою: м. Харків, пр-т Московський, 97, нежитлові приміщення підвалу №ХІ,ХІІ, XIV, XVI, XVII, XX, XV, XIX в літ. „А-9" загальною площею 391,6 кв.м.?;

- В цілісному житловому комплексі, що знаходиться за адресою м. Харків, пр-т Московський, 97 виділити та перерахувати загальне та неподільне майно, кому воно належить на сьогодні, вказати його призначення та загальну площу, для яких цілей" використовується і для яких цілей передбачалось в проекті на будівництво об'єкту;

- Визначити яке майно, що входить до житлового комплексу, що знаходиться за адресою м. Харків, пр-т Московський, 97, відноситься до допоміжних приміщень, загального майна, нежитлових приміщень, неподільного майна, з наведенням їх власників та ідентифікуючих ознак.

Відповідачі та третя особа проти позову заперечують та просять відмовити в його задоволенні, з мотивів, викладених у відзиві на позов.

Другий відповідач звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності.

Також представники відповідачів та третьої особи заперечують проти клопотань позивача про витребування доказів та призначення судової експертизи, вважаючи їх необґрунтованими з огляду на матеріали справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до реєстраційного посвідчення від 15.01.2002р. на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 15.01.2002р. КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» посвідчено, що 6 секція (квартири №60-95), 7 секція (квартири № 24-59) житлового будинку літ. А-9», по пр. Московському, 97, м. Харків зареєстровано за Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Московський-2» на праві користування на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 19.11.1999року №1478, акт Державної приймальної комісії від 29.12.2000р., рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 29.12.2000року №1902, акта приймання-передачі від 09.04.2001р.

На підставі рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002 року про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення підвалу № ХІ, ХІІ, ХІV, ХVІ, ХVІІ, ХХ, ХV, ХІХ в ЛІТ. «А-9», загальною площею 391,6 кв.м. по пр. Московському, 97 м. Харків Бондарець Ірина Вікторівна набула права власності на визначені приміщення.

Позивач вважає, що нежитлові приміщення, що були надані відповідачем 1 у власність Бондарець І.В., відносяться до майна, що складається з неподільного та загального і перебуває у спільній, відповідно - сумісній і частковій власності членів Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, в зв'язку з тим, що в приміщеннях знаходяться комунікації, які необхідні для обслуговування вище розташованих поверхів багатоквартирного житлового будинку, будинкове інженерне обладнання, а тому відповідно до ст. 19 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" не підлягає відчуженню.

У зв'язку з чим, рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002 р. про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення підвалу № ХІ, ХІІ, ХІV, ХVІ, ХVІІ, ХХ, ХV, ХІХ в літ. «А-9», загальною площею 391,6 кв.м. по пр. Московському, 97 м. Харків на ім'я Бондарець Ірини Вікторівни порушує права та охоронювані інтереси співвласників багатоквартирного житлового будинку та є підставою для звернення до господарського суду Харківської області позивача з даною позовною заявою.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Звертаючись до суду із даним позовом, позивач просить захистити своє право саме шляхом визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002 р. про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення підвалу № ХІ, ХІІ, ХІV, ХVІ, ХVІІ, ХХ, ХV, ХІХ в ЛІТ. «А-9», загальною площею 391,6 кв.м. по пр-ту. Московському, 97 в м. Харкові, на ім'я Бондарець Ірини Вікторівни та скасувати рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002 р.

Ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Норми ст. 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України розкривають зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередньо мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту повинен відповідати правовідносинам, що склалися між сторонами та призводити до відновлення порушеного права, оскільки саме відновлення порушеного права є метою судового захисту та його призначенням.

Натомість, спосіб захисту права, обраний позивачем - визнати недійсним рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002року про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення підвалу не може призвести до відновлення права позивача, яке він вважає порушеним, а відтак у суду відсутні підстави для задоволення позову про визнання та скасування акту індивідуальної дії. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це не відповідає завданням суду визначеним ст.2, 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України). Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п. 3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 р. у справі №6/11 та ін.

Враховуючи, що позовні вимоги про скасування рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002року є тотожніми з вимогами про визнання недійсним акту індивідуальної дії, які задоволенню не підлягають, судова колегія не вбачає підстав і для задоволення вимог про скасування визначеного рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що фактично позивач звернувся до суду з позовом про необхідність захистити його права та інтереси шляхом визнання недійсним рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002 р. про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення підвалу № ХІ, ХІІ, ХІV, ХVІ, ХVІІ, ХХ, ХV, ХІХ в ЛІТ. «А-9», загальною площею 391,6 кв. м. по пр-ту Московському, 97 м. Харків, на ім'я Бондарець Ірини Вікторівни та скасування рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002 року. Доказів порушення оскаржуваним рішенням його прав на час звернення з даним позовом позивач не надав (наявність в визначених підвальних приміщеннях мереж тепло-, водо-, газо, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів, а також елементи благоустрою території, неможливість вільного доступу до інженерних мереж, відмова власника визначеного майна вільного доступу до будинкового інженерного обладнання, тощо). Взагалі, позивачем не було надано суду доказів його повноважень для звернення до суду в інтересах власників приміщень визначеного будинку. На протязі вирішення спору в порушення вимог ухвал суду та розділу V ГПК України, позивач не надав суду доказів його державної реєстрації, статуту підприємства, рішення загальних зборів засновників об'єднання співвласників багатоповерхового будинку, оформленого протоколом, доказів підтвердження повноваження особи, що підписала позов, докази використання визначених приміщень після набуття права користування секціями №6/7 в будинку ЛІТ. «А-9», розташованого в м. Харкові, по пр.-ту Московському, 97, докази належності визначених підвальних приміщень до секцій 6/7 в будинку ЛІТ. «А-9», розташованого в м. Харкові, по пр.-ту Московському, 97, засвідчену копію рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 19.11.1999 р. №1478. Акту Державної приймальної комісії від 29.12.2000 р., рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 29.12.2000р., акту приймання-передачі від 09.04.2001р., докази прийняття на баланс в будинку літ. «А-9», розташованого в м. Харкові, по пр-ту Московському, 97, докази членства в об'єднанні всіх власників майна, нотаріальні правочини, на які в позові посилається позивач, інші докази, що б доводили обставини викладені в позові.

Реєстраційне посвідчення від 15.01.2002 р. на об'єкти нерухомого майна, які належать юридичним особам, від 15.01.2002 р. КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» посвідчено, що 6 секція (квартири №60-95), 7 секція (квартири №24-59) житлового будинку літ. «А-9», по пр-ту Московському, 97 в м. Харкові зареєстровано за Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку «Московський-2» на праві користування на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 19.11.1999року №1478, акт Державної приймальної комісії від 29.12.2000р., рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради від 29.12.2000 р. №1902, акта приймання-передачі від 09.04.2001р. Вищевказане реєстраційне посвідчення від 15.01.2002р. не може на думку колегії суддів бути доказом по даній справі, адже в нім є суттєва різниця в організаційно правові формі між вказаною юридичною особою та позивачем.

Довідка Об'єднання (товариство) співвласників багатоквартирного будинку «Московський-2», що міститься на 74 арк. справи є додатковим доказом відсутності у позивача правовстановлюючих документів та документів, що підтверджували законність позивача, як користувача приміщень житлового будинку літ. «А-9», по пр-ту Московському, 97 в м. Харкові.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках, на вимогу судді, пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово (ст. 32 ГПК України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. У відповідності до ст.. 43 ГПК України господарський суд оцінує докази за своїм внутрішнім переконанням. що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкорюються лише закону. Змагальність сторін та свобода в надані ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є однієї із засад судочинства.

Аналізуючи матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що позивач не надав суду доказів його права, як особи, уповноваженої захищати права та інтереси власників приміщень житлового будинку літ. «А-9», по пр. Московському, 97, м. Харків для звернення до суду з даним позовом, така поведінка позивача є неприпустимою.

Неможливість задоволення позовних вимог Об'єднання (товариство) співвласників багатоквартирного будинку «Московський-2» при умові відповідності обраного позивачем способу захисту прав Закону та наявності у позивача порушеного права, унеможливлюється пропущенням останнього строків позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 ЦК України) Перебіг (початок) позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

З п. 4 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. № 02-5/35 вбачається, чинним законодавством України не передбачено винятків щодо застосування позовної давності до вимог про визнання актів недійсними як форм захисту цивільних прав. Тому до таких позовів застосовується загальний строк позовної давності.

Отже, станом на момент звернення до суду позивачем сплинув строк позовної давності, щодо оскарження та скасування рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002 р. про видачу свідоцтва про право власності.

Ч. 3 ст. 267 ЦК України встановлено що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Під час слухання даної господарської справи другим відповідачем зроблено заяву про застосування позовної давності. Позивач доказів наявності поважних причин пропуску строку позовної суду не надав, джерел надходження оскаржуваних ним рішення не довів, як і не надав клопотання про відновлення строків позовної давності, що унеможливлює відновлення їх судом.

Відносно невідповідності оскаржуваного рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002року вимогам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку».

Ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування" встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, в тому числі, повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності територіальних громад, а також підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо порядку та умов відчуження комунального майна, проектів місцевих програм приватизації та переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; організація виконання цих програм; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо визначення сфер господарської діяльності та переліку об'єктів, які можуть надаватися у концесію, подання раді письмових звітів про хід та результати відчуження комунального майна.

Відповідно до ст. 23 Господарського кодексу України органи місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження щодо суб'єктів господарювання виключно в межах, визначених Конституцією України, законами про місцеве самоврядування та іншими законами, що передбачають особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, іншими законами. Відносини органів місцевого самоврядування з суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися також на договірних засадах. Правові акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті в межах їх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма учасниками господарських відносин, які розташовані або здійснюють свою діяльність на відповідній території. Органи, посадові та службові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед суб'єктами господарювання, підстави, види і порядок якої визначаються Конституцією України та законом. Спори про поновлення порушених прав суб'єктів господарювання та відшкодування завданої їм шкоди внаслідок рішень, дій чи бездіяльності органів, посадових або службових осіб місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень вирішуються в судовому порядку.

Ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає правовий режим права комунальної власності.

Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Повноваження органів місцевого самоврядування по управлінню комунальною власністю безпосередньо випливають із ст. 3 Європейської хартії місцевого самоврядування від 15 жовтня 1985 року, як їх право і реальна здатність регламентувати значну частину державних справ і керувати ними , діючи в межах закону, під свою відповідальність в інтересах місцевого населення.

У межах цих повноважень органи місцевого самоврядування вправі передавати окремим громадянам та юридичним особам об'єкти, що перебувають у комунальній власності у порядку і на умовах, що не суперечать чинному законодавству.

Ст. 140 Конституції України встановлено межі дії органів місцевого самоврядування - самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і Законів України. Ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» серед основних принципів здійснення дії місцевого самоврядування передбачається, зокрема, принцип законності. Принцип законності відповідає ст. 1 та ст. 8 Конституції України встановлює та визначають Україну як правову державу та закріплюють держаний принцип верховенства права. Ст. 19 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування діють на підставі діючого законодавства та в межах повноважень й шляхом передбаченого Конституцією України та нормативно- правовими актами.

Відповідно до вимог ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Розпорядженням Харківського міського голови від 03.11.1998 р. № 2158 встановлений порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна. Відповідно до визначеного порядку, оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, розташованого у місті Харкові, здійснюється виконавчими комітетами районними у м. Харкові рад, щодо об'єктів нерухомого майна.

П.1.3. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Мін'юсту від 07.02.2002 р. № 75 (в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваного рішення) реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації.

Ст. 20 Господарського кодексу України визначено, що одним із способів захисту порушених прав суб'єктів господарювання є, зокрема, визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання.

Згідно ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З пункту 1 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» від 26.01.2000 р. № 02-5/35 вбачається, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Відповідно до п. 2 зазначеного вище роз'яснення, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 01.12.2004 року №18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

З матеріалів справи вбачається, що рішення Виконавчого комітету Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002 р. про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення підвалу № ХІ, ХІІ, ХІV, ХVІ, ХVІІ, ХХ, ХV, ХІХ в ЛІТ. «А-9», загальною площею 391,6 кв.м. по пр-ту Московському, 97 в м. Харкові, на ім'я Бондарець Ірини Вікторівни було прийнято на підставі Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності на нерухоме майно, затвердженого Наказом Мінюсту від 07.02.2002р. №7/5, на підставі листа міського бюро технічної інвентаризації №23-9516 від 02.04.2002р.

За положеннями ст. ст. 1, 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі Закон) об'єднання співвласників багатоквартирного будинку це юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна. Майно об'єднання утворюється з майна, переданого йому членами об'єднання у власність; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Згідно ст. 6 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирних будинків" об'єднання співвласників багатоквартирного будинку може бути створене у багатоквартирному будинку будь-якої форми власності з числа тих, хто приватизував або придбав квартиру, а також власника будинку або його уповноваженої особи, власників жилих та власників нежилих приміщень.

Частина 4 ст. 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачає, що основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав власників приміщень на володіння та користування спільним майном членів об'єднання, належне утримання будинку та прибудинкової території, сприяння членам об'єднання в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.

Згідно ст. 9 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" членом об'єднання може бути юридична або фізична особа, яка є власником квартири (квартир) чи приміщення (приміщень) у багатоквартирному будинку.

В матеріалах справи відсутні докази, що Об'єднання (товариство) співвласників багатоквартирного будинку «Московський-2» створено власниками житлових та нежитлових приміщень будинку літ. «А-9», по пр-ту Московському, 97, м. Харкова.

За правилами ч. 1 ст. 1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" суть приватизації державного житлового фонду полягає у відчуженні на користь громадян України, тобто у їх власність як квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинків, де мешкають два і більше наймачів, так і належних до них господарських споруд і допоміжних приміщень (підвалів, сараїв тощо) цього фонду. Допоміжні приміщення відповідно до ч. 2 ст. 10 указаного Закону стають об'єктами права спільної власності співвласників будинку одночасно з приватизацією квартир, що засвідчується свідоцтвом про право власності на квартиру.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 2 березня 2004 року № 4-рп/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього (п. 1.1). Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир.

Разом з тим, законодавство розрізняє поняття допоміжного приміщення та нежилого приміщення.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); технічне обладнання багатоквартирного будинку - інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно-гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир (загальні будинкові мережі тепло-, водо-, газо-, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів, а також елементи благоустрою території).

За приписами ст. 317 цього Кодексу власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Колегія суддів вважає належним зазначити, що згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоровя, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; відповідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом; ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, передбачено, що кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 382 Цивільного кодексу України квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво - або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Отже, право спільної власності на допоміжні приміщення багатоквартирного житлового будинку підтверджено Конституційним Судом України у рішенні № 4-рп/2004 р., відповідно до п. 4.2 якого встановлено, що допоміжні приміщення за Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і одночасно з приватизацією ними квартир та окремо приватизації не підлягають і стають їх спільним майном, що засвідчується єдиним документом - свідоцтвом про право власності на квартиру.

Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир не має необхідності створювати з цією метою об'єднання співвласників багатоквартирного будинку. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема, створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Таким чином, положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", з урахуванням їх тлумачення рішенням Конституційного Суду України від 02.03.2004 р. № 4-рп/2004 по справі №1-2/2004, в даному випадку повинні бути застосовані по аналогії закону. Відповідно до ст. 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону). Положення Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" наводяться позивачем для визначення термінів, тобто застосовуються як такі, що роз'яснюють положення Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" в частині визначенні терміну "допоміжні приміщення".

З вказаного вбачається, що набуте громадянами право на квартири житлового фонду та належні до них допоміжні приміщення є непорушним (стаття 41 Конституції України, забезпечується державою і захищається судом (стаття 55 Конституції України).

Вирішуючи клопотання позивача про призначення у справі №922/055/13 судової будівельно-технічної експертизи , суд керується наступним.

Відповідно ст. 41 Господарського процесуального кодексу, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз'яснені судовим експертом. Остаточне коло цих питань встановлюється господарським судом в ухвалі.

В п. 5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" визначено, що питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. У вирішенні відповідного питання (до призначення судової експертизи) слід:

- визначитися з конкретною установою або конкретним експертом, якими проводитиметься експертиза. З цією метою господарський суд, зокрема, витребує у сторін пропозиції стосовно таких установ та/або судових експертів, у тому числі тих, які не є працівниками зазначених установ. Господарський суд не зв'язаний цими пропозиціями, але може враховувати їх у вирішенні питання про призначення і проведення судової експертизи;

- визначити об'єкти, що підлягають експертному дослідженню;

- максимально конкретно визначити питання, які мають бути роз'ясненні судовим експертом, та сформулювати їх у логічній послідовності;

- за необхідності визначити вид (підвид) судової експертизи, до компетенції якої відноситься роз'яснення відповідних питань. Якщо визначення такого виду (підвиду) саме по собі потребує спеціальних знань, його слід віднести на розсуд експертної установи (експерта);

- визначити обсяг необхідних та достатніх для експертного дослідження матеріалів;

- здійснити перевірку (огляд) матеріалів, які підлягають направленню на експертизу, з точки зору їх повноти та придатності для проведення експертизи, в тому числі з урахуванням належного відображення ознак об'єктів і зразків, а за невідповідності матеріалів цим критеріям - вжити заходів до усунення недоліків матеріалів шляхом витребування додаткових документів і матеріалів у сторін та інших осіб;

- у разі потреби забезпечити відібрання зразків, у тому числі за необхідності - з участю спеціаліста;

- у необхідних випадках розглянути можливість виклику судового експерта для уточнення питань, які ним мають бути роз'яснені, а також для перевірки матеріалів з точки зору їх повноти, достатності та придатності для проведення експертизи;

- з'ясувати усі інші обставини, пов'язані з проведенням судової експертизи.

В ч. 1 ст. 32 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як свідчать матеріли справи, судом, відповідно до положень статті 129 Конституції України та статей 4-3,38 Господарського процесуального кодексу України створювались належні умови для дотримання принципу змагальності сторін, свободи в наданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Стаття 33 Господарського процесуального кодексу України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно висновку КП «Харківське МіськБТІ» від 02.04.2002р. №23-951 нежитлові приміщення підвалу № ХІ, ХІІ, ХІV, ХVІ, ХVІІ, ХХ, ХV, ХІХ в ЛІТ. «А-9», загальною площею 391,6 кв.м. по пр. Московському, 97 м. Харків є нежилими. Дана обставина підтверджена і висновком фахівця про результати будівельно-технічного дослідження підвальних приміщень житлового будинку, складеним Повним господарським товариством «Баранов і К» упроваджувальним підприємством «Центр-Персонал» від 22.03.2013 р. В даному висновку, що має доказовий характер по справі, зазначено, що нежитлові приміщення підвалу № ХІ, ХІІ, ХІV, ХVІ, ХVІІ, ХХ, ХV, ХІХ в ЛІТ. «А-9», загальною площею 391,6 кв.м. по пр. Московському, 97 м. Харків є нежилим приміщенням, що розташоване в житловому будинку і не відноситься до житлового фонду ні за призначенням (нежитлове) ні по розташуванню (підвальне). Слід зазначити, що визначені нежилі приміщення є відособленими від житлових приміщень і функціонально (за призначенням) і з точки зору будівельних рішень (окремі входи, не пов'язані з входами в житлову частину будинку). Окрім того, згідно з правовстановлюючими документами дані приміщення є самостійними об'єктами цивільно-правових відносин, що в свою чергу позбавляє їх можливості використання як приміщень загального користування. Відповідно до Державних будівельних норм В2.2.-15-2005 «Будівлі та споруди. Житлові будівлі. Основні положення» технічними приміщеннями визнаються приміщення для розташування обладнання теплових вузлів, бойлерних, електорщитових, вентиляційних камер, комутаторів, радіовузлів, машинних відділень ліфтів, холодильних установок. Приміщення не перешкоджають забезпеченню належного функціонування жилого будинку та не призначені для побутового обслуговування мешканців жилого будинку не є технічними приміщеннями. Позивач не надав суду доказів знаходження в нежитловому приміщенні обладнання, що є за своїм призначенням забезпечує експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку та не проходить транзитом по визначеному приміщенню.

З огляду на вказане, судова колегія не вбачає правових підстав для призначення у справі будівельно-технічної експертизи.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність права власності не встановлена судом (ч.2 ст. 328 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України, власник вправі пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, або у разі відсутності документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч.1 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена особою), набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підтвердженням наявності права власності на об'єкти нерухомості та підставою для проведення реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна є правовстановлюючі документи, перелік яких наведено у додатку №1 до п.2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5 (далі Тимчасове положення), в тому числі: договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно та ін., договори про задоволення вимог іпотекодержателя, договори про виділ у натурі частки нерухомого майна, про поділ нерухомого майна, що є в спільній частковій чи спільній сумісній власності; свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, видані державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про придбання об'єктів нерухомого майна на аукціонах з реалізації заставленого майна, видані державними та приватними нотаріусами; свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями; свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам квартир у державному житловому фонді; свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України; договори відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, укладені шляхом проведення цільових біржових чи позабіржових аукціонів з метою погашення податкового зобов'язання; рішення судів, третейських судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності; акти про денаціоналізацію (демуніципалізацію) будівель; витяг із нотаріально посвідченого договору, укладеного між житлово-будівельним кооперативом або членом цього кооперативу і місцевими органами виконавчої влади, про безстрокове користування відведеною земельною ділянкою і про будівництво багатоквартирного будинку з правом власності на окрему квартиру, за наявності акта про прийняття будинку в експлуатацію; рішення товариського суду про розподіл майна колишнього колгоспного двору; мирова угода, затверджена ухвалою суду; рішення засновника про створення державної (національної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації; дублікати правовстановлювальних документів, видані державними та приватними нотаріусами, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, органами приватизації, копії архівних документів, видані державними архівами; свідоцтва про право власності на нерухоме майно загальносоюзних творчих спілок колишнього СРСР, які видаються Фондом державного майна; свідоцтва про право власності, видані Державним управлінням справами, на житлові та нежитлові об'єкти суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, зокрема право власності на нерухоме майно та речові права на чуже нерухоме майно.

Колегія суддів зазначає, що правовстановлюючим документом на новостворене майно є свідоцтво про право власності, що видається особам, які брали участь у фінансуванні будівництва об'єкту, при цьому критерієм законності володіння майном є, зокрема, джерела його інвестування (фінансування), для підтвердження яких необхідно надати докази понесення витрат забудовником або інвестором на здійснення будівництва (договори підряду, рахунки-фактури, платіжні доручення на оплату будівельних робіт і матеріалів, оренду обладнання й техніки, акти прийому-передачі виконаних будівельних робіт тощо), тобто довести, що об'єкт будівництва був створений саме забудовником.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Приймаючи рішення Виконавчий комітет Московської районної ради м. Харкова № 265/23 від 03.09.2002 р. про видачу свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення підвалу діяв відповідно до закону, тому Свідоцтво про право власності є також законним.

Договори купівлі - продажу укладеного між Бондарець І.В. та Серебрякової Ю.О. за №1288 від 27.12.2006 р.; договору купівлі - продажу укладеного між Серебрякової Ю.О. та Єремеєвим О.А. за №1687 від 17.05.2007р., договір про задоволення вимог іпотекодержателя Сисоєвої Л.К., договору купівлі - продажу укладеного між Сисоєвою Л.К. та Кощій В.Ф. за №184 від 11.06.2010 р., є чинними.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 319 Цивільного кодексу України праву власника (Кощій В.Ф.) правомірно володіти, користуватися, розпоряджатися річчю кореспондує обов'язок інших осіб не перешкоджати цьому.

З аналізу зазначених правових норм вбачається право позивача прийняти на баланс житловий комплекс, а не виникнення у позивача, як Об'єднання співвласників квартир права власності на спірні допоміжні приміщення, які відповідно до статті 382 Цивільного кодексу України є спільною сумісною власністю власників квартир.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судовий збір у даній справі покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 12, 15, 22, 33, 36, 38, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 01.03.2013 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя Жельне С.Ч. Аюпова Р.М. Лаврова Л.С.

справа №922/055/13-г