Постанова № 30474851, 28.03.2013, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2013 р. о 09:50 год. Справа №801/1148/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Циганової Г.Ю., при секретарі судового засідання Кузьміні О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся 28.01.2013 року до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із позовом до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.11.2012 року №0021141702.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження податку на додану вартість по операціях придбання товарів у сумнівного контрагенту, що має ознаки "нікчемності" та безтоварність зазначених господарських операцій.

Ухвалами суду від 22.02.2013 року відкрито провадження у справі, після закінчення підготовчого провадження справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача в судових засіданнях від 11.03.2013, 25.03.2013 року надав пояснення по суті спору, в судове засідання від 28.03.2013 року не з'явився, надіслав клопотання про розгляд справи за його відсутності, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні від 11.03.2013 року надав письмове заперечення проти позову, в судове засідання від 28.03.2013 року не з'явився, повідомлений належним чином про дату, час та місце судового розгляду справи, причин неявки не повідомив.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для з'ясування обставин у справі, керуючись статтями 122, 128 КАС України, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач у справі є фізичною особою-підприємцем, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстрований у якості платника ПДВ, перебуває на податковому обліку у ДПІ в м. Сімферополі (а.с.49,52).

Посадовими особами податкового органу проведено позапланову невиїзну документальну перевірку з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальником з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, повноти їх відображення в податковому обліку з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків при здійсненні фінансово-господарської діяльності з БВП "Строитель-Плюс" (ЄДРПОУ 31263808) за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.

За результатами перевірки складено акт від 23.10.2012 року №8256/17-2/НОМЕР_1 (далі - Акт) (а.с.206-219).За висновками акту встановлено порушення позивачем п. п. 7.2.1 п. 7.2., п. п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» - завищення податкового кредиту на загальну суму 9500 грн., а саме: до податкового кредиту включені суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними. Зазначене завищення податкового кредиту, відповідно до висновку акту, свідчить про відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань. Останнє, в свою чергу, свідчить про відсутність наміру створення правових наслідків, тобто угоди носять фіктивний характер і порушують: п. 185.1. ст. 185, п. 188.1 ст.188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201, 7 ст. 201 ПК України та п. п. 7.4.1 п. 7.4., п. п. 7.4.5 п. 7.4., п. 7.2.3. п. 7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.11.2012 року №0021141702 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 11875 грн. (у тому числі 9500 грн. за основним платежем та 2375 грн. за штрафними санкціями) (а.с.205).

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

В ході проведеної перевірки позивача було встановлено завищення податкового кредиту по податку на додану вартість в сумі 23431,00 грн., а саме включення до податкового кредиту сум ПДВ, які не підтверджуються податковими накладними, у тому числи за серпень 2009 року у сумі 7983,00 грн., вересень 2009 року у сумі 5948,00 грн., жовтень 2009 року у сумі 5633,00 грн., за листопад 2009 року у сумі 3867,00 грн. (з урахуванням строків давності відповідачем зазначено як порушення податкового законодавства завищення податкового кредиту за періоди жовтень-листопад 2009 року у розмірі 9500,00 грн.).

В акті перевірки встановлено, що за звіряємий період позивач мав взаємовідносини з суб'єктом господарювання з ознаками "фіктивності" - БВП «Строітель -Плюс», а також встановлено неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.

Розділом V цього Кодексу визначений порядок оподаткування податком на додану вартість.

До набрання чинності ПК України порядок оподаткування податком на додану вартість було врегульовано нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час спірних правовідносин, далі - Закон №168).

Таким чином, при визначенні суми податку на додану вартість за жовтень-листопад 2009 року позивач мав керуватися нормами цього Закону.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено нормами Закону №168.

Цим Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону №168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування та визначення передбачались ст.7 Закону №168.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону №168 підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п.7.2.3 Закону №168 податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Аналогічні положення встановлені розділу V Податкового кодексу України, яким врегульовано порядок оподаткування податком на додану вартість з 01.01.2011 року.

Так, згідно зі ст.198 ПК України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно з п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Отже, зі змісту норм Закону України "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України слідує, що необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Однак, суд зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Згідно з ч.2 ст.3 цього Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Вищевикладені положення свідчать, що до податкового кредиту відносяться суми податку на додану вартість, сплачені за наслідками господарської операції з придбанням товарів, що фактично мала місце, в результаті якої платник податку використовує придбані товари у власній господарській діяльності.

Під час розгляду справи встановлено, що позивачем був укладений договір з БВП "Строитель-плюс" про надання транспортно-експедиційних послуг №ТРО96 від 01.09.2008 року, предметом якого є організація та проведення перевезення вантажу в межах митної території України. (а.с.41).

Відповідно акту здачі - приймання робіт (виконання послуг) (а.с.36), рахунку № 4115 від 31.10.2009 року (а.с.31) БВП «Строитель - Плюс» здійснив доставку товарів позивачу за напрямами «Київ - Сімферополь», «Одеса - Сімферополь», по місцям Криму (Сімферополь, Керч, Феодосія, Євпаторія, Саки, Ялта, Алушта, Судак, Севастополь), вартість послуг за якими склала 33800 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 5633,33 грн.

Право позивача на формування податкового кредиту в жовтні 2009 року по вказаній господарській операції підтверджується наявною в матеріалах справи податковою накладною №4888 від 31.10.2009 року, якою визначена сума ПДВ у розмірі 5633,33 грн. (а.с.40).

Відповідно акту здачі - приймання робіт (виконання послуг) (а.с.34), рахунку № № 6312 від 30.11.2009 року (а.с.29) БВП «Строитель - Плюс» здійснив доставку товарів позивачу за напрямами "Київ - Сімферополь», «Одеса - Сімферополь», по місцям Криму (Сімферополь, Керч, Феодосія, Євпаторія, Саки, Ялта, Алушта, Судак, Севастополь) вартість послуг за якими склала 23200 грн., у тому числі ПДВ у розмірі 3866,67 грн.

Право позивача на формування податкового кредиту в листопаді 2009 року по вказаній господарській операції підтверджується наявною в матеріалах справи податковою накладною №5725 від 30.11.2009 року, якою визначена сума ПДВ у розмірі 3866,67 грн. (а.с.37).

Використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від БВП «Строитель - Плюс» товарів підтверджується документами по правовідносинам позивача з іншими контрагентами: договорами, видатковими накладними (а.с.67-160), а також письмовими поясненнями позивача (а.с.232-234).

Як зазначалось вище, висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту та заниження податку на додану вартість заснований на тому, що правочин, укладений між позивачем та БВП «Строитель-Плюс» має ознаки "нікчемності" та "безтоварності".

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та БВП «Строитель-Плюс», зокрема доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, доказів не використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від БВП «Строитель - Плюс» товарів. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Крім того, підставою за якою відповідач не визнає правомірність формування платником податків податкового кредиту є неможливість проведення зустрічної звірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками.

Так, відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, з вказаних норм вбачається, що проведення зустрічних звірок спрямовано на співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Поряд з цим акт перевірки не містить інформації про суб'єктів господарювання, з якими мав взаємовідносини позивач, а також інформації про те, на встановлення реальності яких операцій проведена звірка.

У відповідності до пункту 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 №1232, орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

В порушення вказаного порядку замість довідки було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, що є порушення податкового законодавства.

Посилання відповідача в акті перевірки на результати досудового слідства у кримінальній справі не є належним доказом у справі, оскільки у відповідності до положень ст.72 КАС України таким доказом може бути лише вирок суду, який набрав законної сили, законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства.

Також варто зазначити, що відповідно до статті 121 КПК України дані досудового слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим. Оскільки з акта перевірки неможливо встановити, чи використовуються дані досудового слідства з дозволу слідчого або прокурора, то існують сумніви щодо правомірності використання і розголошення цієї інформації.

Крім того, суд також зазначає, що у відповідності до положень ст. 75 Податкового кодексу України документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідачем при проведенні перевірки були використані відомості комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем, в акті перевірки є посилання податкові декларації позивача за період з 03.08.2009 року по 31.12.2009 року, проте не проведено аналіз первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку є первинні документи. Згідно із п.2 ст.3 цього Закону податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Позивач при проведені господарських операцій зі своїми постачальниками оформив первинні документи, які і відобразив в своєму податковому обліку, що не заперечувалось податковими органами. Недостовірність жодного з цих документів не встановлена. Документи про стан розрахунків з бюджетом інших платників податків не відносяться до первинних документів позивача, в зв'язку з чим не підлягають врахуванню в його обліку. Вони взагалі позивачеві невідомі.

Платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість.

Застосування санкцій у податковому повідомленні-рішенні від 09.11.2012 року №0021141702 обумовлено визначенням суми грошового зобов'язання за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав, тож позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 118,75 грн.

Оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судовий збір підлягає стягненню із Державного бюджету України шляхом його безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".

В судовому засіданні 28.03.2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 02.04.2013 року.

Керуючись статтями 94,158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби №0021141702 від 09.11.2012 року про збільшення фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 11875,00 грн., у тому числі 9500,00 грн. за основним платежем та 2375,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 118,75 грн. шляхом їх безспірного списання з рахунку Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АР Крим Державної податкової служби.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення постанови. У разі оголошення в судовому засіданні вступної і резолютивної частини постанови, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Циганова Г.Ю.