Рішення № 30472694, 02.04.2013, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа №263/659/13к

Провадження № 2/263/809/2013

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 квітня 2013 року Жовтневий районний суд м.Маріуполя Донецької області у складі: головуючої судді Папаценко П.І., при секретарі Конівченко Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

22.01.2013 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, залишеним без руху ухвалою судді від 23.01.2013 року. Після надання позовної заяви з усуненими недоліками, ухвалою судді від 29.01.2013 року відкрите провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, в якому позивач просила суд:

- поновити її на роботі в Державному підприємстві «Донецький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» на посаді експерта технічного з промислової безпеки з послідуючою переатестацією в учбово-методичному центрі м.Києва;

- стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за 37 місяців вимушеного прогулу;

- стягнути з відповідача на її користь завдану моральну шкоду у розмірі 300000 грн. та судові витрати.

В обґрунтування позовник вимог ОСОБА_1 зазначила, що в лютому 2002 року вона стала працювати начальником Маріупольського комплексного відділу Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр Національного науково-дослідницького інституту промислової безпеки та охорони праці (далі ДП ДЕТЦ). За наказом начальника ДП ДЕТЦ від 10.01.2008 року її перевели на посаду експерта технічного з промислової безпеки Маріупольського комплексного відділу ДП ДЕТЦ. Наказами від 30.09.2008 року та 20.10.2008 року їй оголошено догани. Внаслідок чого 7.08.2008 року та 22.10.2008 року за захистом порушених прав вона звернулася з позовом до суду. Наказом від 6.01.2010 року її звільнили с роботи на підставі ст.40 ч.1 п.2 КЗпП України, тому 14.01.2010 року вона знову звернулася до суду з позовом, так як категорично була не згодна з наказом. Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 2.12.2011 року вказані накази визнані недійсними. Ухвалою Колегії судів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 26.2012 року, та ухвалою Колегії судів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.11.2012 року, вказане рішення залишено без змін. Декілька разів вона зверталася до керівництва ДП ДЕТЦ з приводу виконання рішення суду, але їй відмовили у поновленні на роботі та виплаті заробітної плати. На підставі вказаного рішення відповідач повинен поновити її на роботі на посаді експерта технічного, та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу. Вважає, що діями відповідача їй завдано моральну шкоду, пов'язану з тривалим розглядом справи у п'ять років, та незаконними доганами, звільненням, що спричиняє їй сильні нервові потрясіння починаючи з 6.01.2010 року. Компенсацію моральної шкоди вона визначила у 300 000 грн.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 просила задовольнити позовні вимоги повністю. Стосовно строку звернення до районного суду за вирішенням трудових спорів, встановлених ст. 233 КЗпП України, позивач протягом тривалого часу судових засідань наполягала на тому, що нею цей строк не пропущений, і тільки під кінець розгляду справи звернулася до суду із заявою про його поновлення, посилаючись на поважність причин його пропуску, пов'язаних із численними звернення до відповідача з приводу її поновлення на роботі, та чеканням рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.11.2012 року.

У судовому засіданні представник відповідача позов не визнав, заперечував проти його задоволення посилаючись на відсутність підстав для задоволення позовних вимог, так як позивач у свій час відмовилась від поновлення її на посаді експерта технічного з промислової безпеки, тому спірні трудові відносини с позивачем вирішенні за рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 2.12.2011 року, за яким позивачу вже компенсована завдана моральна шкода. Крім того просив застосувати строк звернення до районного суду за вирішенням трудових спорів, встановлених ст. 233 КЗпП України, так як позивач знала про її звільнення, у день звільнення - 6.01.2010 року. Отримавши на руки трудову книжку та наказ про звільнення, позивач вимог щодо поновлення її на посаді експерта технічного з промислової безпеки в судовому порядку не заявляла, хоча мала таку можливість, а заявила вимоги щодо поновлення її на роботі на посаді начальником Маріупольського комплексного відділу ДП ДЕТЦ. Наведені позивачем причини пропуску строку звернення до суду не є поважними, тому вказаний строк не може бути поновлений..

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі, а також матеріали цивільної справи № 2-7/2011 за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр національного науково-дослідницького інституту промислової безпеки та охорони праці», начальника ДП ДЕТЦ Бойченко В.М., юрисконсульта ДП ДЕТЦ Іванченко Д.І., начальника Маріупольського комплексного відділу ДП ДЕТЦ Небилиця В.В., експерта технічного з промислової безпеки МКВ ДП ДЕТЦ Григораш І.Д. про захист трудових прав та стягнення матеріальної і моральної шкоди, третя особа: Комісія по трудовим суперечкам, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм відносини.

Згідно наказу №193 від 27.09.2010 року Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду «Про управління об'єктами державної власності», внесені зміни в назви державних підприємств, а саме: ДП «Донецький експертно-технічний центр Національного науково-дослідного інституту промислової безпеки та охорони праці» змінити назву на ДП «Донецький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України». /а.с.107-108/

При розгляді спірних трудових відносин між позивачем та відповідачем, суд перш за все керується наступними вимогами цивільно-процесуального законодавства.

За ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільну справу не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особи, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 2.12.2011 року у цивільній справі встановлені наступні обставини:

« 07.10.2008 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП ДЕТЦ про визнання недійсним пункту 7 Наказу №224к від 30 вересня 2008 року про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани та стягнення моральної шкоди.

22.10.2008 року ОСОБА_1 подала уточнену та змінену позовну заяву про визнання недійсним пункту 1 Наказу №245к від 20 жовтня 2008 року про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани та стягнення моральної шкоди.

27.01.2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ДП ДЕТЦ про визнання частково недійсним наказу №51к від 13 березня 2008 року про надання їй щорічної відпустки.

14.01.2010 року ОСОБА_1 подала доповнення до позовної заяви про визнання недійсними наказів про накладення дисциплінарних стягне нень, просила суд визнати недійсним наказ №5к від 06 січня 2010 року про її звільнення з посади за ст.40 п.2 КЗпП України, поновити на посаді начальника Маріупольського комплексного відділу ДП ДЕТЦ, виплатити середньомісячну заробітну плату з часу звільнення до виходу на роботу, стягнути з моральну шкоду у сумі 400000 грн.

Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 має наступну трудову діяльність:

05.02.2002 року прийнята в ДП ДЕТЦ за трудовим договором строком на 1 рік на посаду помічника начальника ДП ДЕТЦ;

01.10.2002 року переведена на посаду начальника Маріупольського комплексного відділу ДП ДЕТЦ;

05.02.2003 року продовжено строковий трудовий договір на 1 рік;

05.02.2004 року продовжено строковий трудовий договір до 31.12.2005 року;

01.01.2006 року продовжено строковий трудовий договір;

15.01.2008 року переведена на посаду експерта технічного з промислової безпеки Маріупольського комплексного відділу ДП ДЕТЦ;

06.01.2010 року звільнена за п.2 ст.40 КЗпП України у зв'язку з виявленою невідповідністю працівника займаній посаді внаслідок недостатньої кваліфікації, яка перешкоджає продовженню даної роботи»

Рішенням Жовтневого районного суду м.Маріуполя від 2.12.2011 року у цивільній справі №2-7/11 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Визнані недійсними: п.1 наказу начальника Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр національного науково-дослідницького інституту промислової безпеки та охорони праці» №245к від 20.10.2008 року про оголошення догани ОСОБА_1; наказ начальника Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр національного науково-дослідницького інституту промислової безпеки та охорони праці» №5к від 06 січня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 за ст.40 п.2 КЗпП. Стягнено з Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр національного науково-дослідницького інституту промислової безпеки та охорони праці» на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 300 грн. У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, у тому числі про поновлення на посаді начальника Маріупольського комплексного відділу ДП ДЕТЦ, та виплату середньомісячної заробітної плати з часу звільнення до виходу на роботу.

Ухвалою Колегії судів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області від 26.2012 року, та ухвалою Колегії судів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.11.2012 року, вказане рішення залишено без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач, мав право на поновлення на роботі на посаді експерта технічного з промислової безпеки Маріупольського комплексного відділу ДП ДЕТЦ та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо б такі вимоги заявлялись.

Поміж тим, статтею 233 ч. 2 КЗпП України, встановлені строки звернення до суду, а саме: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Пунктом 4 Постанови Пленуму ВСУ за № 9 від 6.11.1992 року, передбачено, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП ( 322-08 ) строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Досліджені в судовому засіданні: копія наказу №5к від 6 січня 2010 року про звільнення ОСОБА_1 за ст.40 п.2 КЗпП свідчить про те, що позивач його отримала 6.01.2010 року; а копія книги обліку руху трудових книжок свідчить про те, що позивач отримала трудову книжку 11.01.2010 року.

Вказані обставини визнані сторонами, за вимогами ст.61 ЦПК України не підлягають доказуванню.

Оскільки вимоги про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відноситься до категорії справ про звільнення, то позивач зобов'язаний був звернутися до суду з вимогами про поновлення його на посаді експерта технічного з промислової безпеки Маріупольського комплексного відділу ДП ДЕТЦ та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, тобто не пізніше 11.02.2010 року.

Згідно із ст. 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Наведені позивачем причини пропуску строку, установленого статтею 233 КЗпП України, не є поважними.

Суд зазначає, що позивач звернувся до суду 22.01.2013 року, тобто у строк, що перевищує у рази місячний, встановлений законом.

Підстав для поновлення строку звернення до суду судом не встановлено.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині поновлення на роботі позивача на посаді експерта технічного з промислової безпеки Маріупольського комплексного відділу ДП «Донецький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягають з підстав пропуску строків звернення до суду без поважних причин.

Що стосується відмови у задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, то суд зазначає, що у відповідності до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Відповідно до п. 9 Постанови пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У судовому засіданні позивачем не зазначено, які саме порушення трудових прав призвели до моральних страждань. Посилання на те, що справа розглядається п'ять років є безпідставним, оскільки позивач не заявляла вимоги щодо поновлення її на роботі на посаді експерта технічного з промислової безпеки. Крім того, позивач не надала докази завдання моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків. Більш того, за вказаними позивачем підставами позивачу вже компенсована завдана моральна шкода на підставі рішення суду у справі №2-7/11.

Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із їх недоведеністю позивачем.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Позивачу ОСОБА_1 відмовлено в задоволені позову, доказів сплати нею судових витрат суду не надано, тому вимоги про стягнення на її користь судових витрат є безпідставними, такими що не підлягають задоволенню. Враховуючи наведене судові витрати, а саме судовий збір від якого звільнена позивач слід покласти на витрати держави.

Керуючись ст.ст. 10,11,60,88,212,213,215,218 ЦПК України, ст.ст. 233,234,235,237-1 КЗпП України, Постановою Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволені позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Донецький експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України» (код ЄДРПОУ 23182908) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору від якого звільнена позивач покласти на витрати держави.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Жовтневій районний суд м.Маріуполя протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя : П.І. Папаценко