Рішення № 30471434, 26.03.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.03.13 р. Справа № 905/1054/13-г

Господарський суд Донецької області у складі судді Макарової Ю.В., при секретарі судового засідання Гречух В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу за позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, Донецька область, м.Маріуполь

до відповідача: Підприємства Маріупольського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№138), Донецька область, м.Маріуполь,

про: стягнення 85940грн.82коп.

За участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_2 (довіреність №б/н від 20.12.2012р.), ОСОБА_3(довіреність №б/н від 10.12.2012р.);

від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ

Позивач, Фізична особа підприємець ОСОБА_1, Донецька область, м. Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Підприємства Маріупольського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№138), Донецька область, м.Маріуполь про стягнення 85940грн.82коп., що складається з суми основного боргу в розмірі 42500грн.00коп., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 2337грн.50коп., 3% річних у сумі 2895грн.82коп., штрафу в сумі 2975грн.00коп. та пені в сумі 35232грн.50коп.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу №15 від 08.10.2010р., щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару.

28.02.2013р. позивач надав пояснення стосовно найменування відповідача, а також визначив правові підстави нарахування заявлених до стягнення пені та штрафу.

Справа слуханням відкладалась у зв'язку з неявкою відповідача та з метою надання йому права на захист, але відповідач до жодного засідання своїх представників не направив. Відповідно до ст.ст.87 ГПК України про час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, що унеможливлює порушення його процесуальних прав в цій частині.

26.03.2013р. відповідач надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву №б/н від 26.03.2013р. в якому заперечує проти позовних вимог, мотивуючи свою позицію тим, що позивачем не надані докази передачі відповідачу обумовлених у п. 2.1. договору документів, підтверджуючих якість поставленого товару, через що відповідач відмовився від отриманого товару направив. Разом з відзивом відповідач надав вимоги від 12.10.2010р. та від 17.10.2010р.

В судовому засіданні 26.03.2013р. позивач підтримав позовні вимоги. Заперечив проти обставин, які були викладені відповідачем у відзиві, посилаючись на те, що надав відповідачу разом з товаром усі передбачені п.2.1 документи та те, що товар був отриманий відповідачем без будь яких заперечень. Стверджував, що вимоги від 12.10.2010р. та від 17.10.2010р. від відповідача не отримував.

26.03.2013р. представник відповідача посилаючись на неможливість забезпечити участь представника у судовому засіданні 26.03.2013р. надав клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Про необхідність витребування від сторін будь-яких інших доказів, без яких неможливо розглянути дану справу, до суду не заявлялося.

Ухвалою від 28.02.2013р. суд попереджав сторін, що у разі нез'явлення їх представників та невиконання ним вимог ухвали суду, справа буде розглянута за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

З врахуванням вищенаведеного суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України складено протокол судового засідання.

Вислухавши під час судових засідань представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд ВСТАНОВИВ:

08.10.2010р. між Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, (продавець) та Підприємством Маріупольського виправного центру №138 (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу № 15 (далі-договір), відповідно до умов якого продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує продукти харчування, загальна кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру та загальна ціна яких визначена сторонами у специфікації, що є додатком №1 до цього договору.

Пунктом 3.3 договору обумовлено загальну вартість товару, що підлягає поставці за продавцем, яка становить 42500грн.00коп. з урахуванням податку на додану вартість.

Специфікацією до договору купівлі-продажу, яка є Додатком № 1 до договору, сторони передбачили поставку картоплі загальною кількістю 17 000кг. всього на суму 42500грн.00коп. (з урахуванням ПДВ).

У відповідності із п. 4.1 договору, оплата здійснюється в розмірі повної вартості товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок продавця, вказаний у реквізитах у цьому договорі.

Відповідно до п. 4.2 договору, покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 10 календарних днів з дати поставки товару продавцем.

Згідно із п. 7.1 договору, даний договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін.

Пунктом 7.2 договору обумовлено, що строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п.7.1 договору, та закінчується 31 грудня 2010року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторін від його виконання.

Договір та Додаток № 1 до нього (Специфікація) підписані сторонами договору без будь-яких заперечень, скріплені печатками сторін, зокрема з боку покупця печаткою Підприємства Маріупольського виправного центру управління Державного департаменту з питань виконання покарань у Донецькій області (№ 138).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.10.2011р. N 1062 «Про утворення територіальних органів Державної пенітенціарної служби», утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної пенітенціарної служби шляхом перетворення територіальних органів Державного департаменту з питань виконання покарань за переліком згідно з додатком. За приписами Додатку до Постанови КМУ від 20.10.2011р. №1062 Підприємство Маріупольського виправного центру №138 перетворено в Підприємство Маріупольського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№138).

Виходячи зі змісту позовної заяви, позивач посилається на те, що здійснив поставку обумовлену сторонами в договорі товару відповідачу за накладною №0017 від 11.10.2010р., загальною вартістю 42500грн.00коп., однак отримавши товар відповідач не здійснив його оплату.

Позивач, вважаючи, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором (повністю та своєчасно не оплатив отриманий товар), звернувся з позовом до суду за захистом порушеного права.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Предметом позову є стягнення суми боргу в розмірі 42500грн.00коп., інфляційного збільшення суми боргу у розмірі 2337грн.50коп., 3% річних у сумі 2895грн.82коп., штрафу в сумі 2975грн.00коп. та пені в сумі 35232грн.50коп.

Підставою позову є договір купівлі-продажу № 15 від 08.10.2010р.

Договір № 15 від 08.10.2010р. є підставою для виникнення у його сторін прав і обов'язків, визначених ним та за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 ЦК України передбачено, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, спір виник між сторонами з поставки товару (продукти харчування) у виконання умов договору № 15 від 08.10.2010р. за накладною № 0017 від 11.10.2010р.

Вказана видаткова накладна містить підписи осіб, які передавали товар та приймали його, підписи скріплені печатками підприємств. При цьому відповідач не заперечує факт отримання спірного товару саме на суму 42500грн.00коп., а лише вказує на те, що разом з товаром в порушення умов п. 2.1. договору позивачем не були передані відповідачу документи у підтвердження якості поставленого товару.

Представники позивача у судовому засіданні 26.03.2013р. стверджували, що відповідачу разом з товаром були передані усі передбачені п.2.1 документи, товар був отриманий відповідачем без будь яких заперечень.

Щодо тверджень відповідача, викладених в відзиві, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Дійсно, п. 2.1 договору передбачає, що товар, котрий продавець зобов'язується передавати покупцю, має відповідати вимогам до його якості на момент його передачі покупцю, а також протягом строку придатності (гарантійного строку). Разом з товаром постачальник повинен передати покупцю документи, які належать до передачі разом з товаром відповідно до чинного законодавства України. До таких документів належать бухгалтерські документи та документи, що засвідчують якість товару (гігієнічний висновок, сертифікат якості, сертифікат відповідності, технічний паспорт тощо).

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Згідно ч.1 ст.666 вказаного Кодексу, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 2 ст. 666 ЦК України).

Відповідач зазначив у відзиві на позовну заяву, що направляв на адресу позивача відповідні вимоги від 12.10.2010р. та від 17.10.2010р. Позивач заперечує факт отримання цих вимог.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. При цьому, відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Щодо наданих суду відповідачем у якості копій вимог від 12.10.2010р. та від 17.10.2010р. слід відзначити, що останні не містять підпису уповноваженої особи у графі «директор підприємства МВЦ №138», в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України відповідач взагалі не надав доказів направлення або отримання позивачем вимог про витребування визначених у п. 2.1. договору документів.

Відповідачем всупереч ст.. 33-36 ГПК України не надані належні та допустимі докази, наявні в матеріалах справи, відмови від отримання спірного товару, що поставлений за видатковою накладною № 0017 від 11.10.2010р. або прийняття його у встановленому порядку на відповідальне зберігання, в тому числі доказів того, що спірний товар не був використаний у господарській діяльності.

На момент розгляду даного спору відсутнє будь-яке судове рішення щодо неякісності товару, поставленого за накладною № 0017 від 11.10.2010р.

Оскільки суду не надано належних доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, навпаки покупець прийняв товар без будь-яких заперечень, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 15 від 08.10.2010р.

Наразі умови укладеного сторонами без заперечень договору не пов'язують момент здійснення оплати товару покупцем з моментом направлення або отримання певних документів від позивача - постачальника.

Доводи відповідача про те, що строк оплати спірного товару не настав не приймаються до уваги судом, адже спір щодо отримання товару між сторонами відсутній.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають зокрема з договору або іншого правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч.ч.1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до п. 4.2 договору, покупець повинен сплатити поставлений товар не пізніше 10 календарних днів з дати поставки товару продавцем.

Враховуючи, що за накладною №0017 товар був поставлений та відповідно отриманий відповідачем 11.10.2010р, граничний строк оплати наступив для відповідача 21.10.2010р., а вже з 22.10.2010р. почалося прострочення виконання відповідачем свого грошового зобов'язання щодо повного розрахунку за отриманий товар.

Факт поставки товару за накладною №0017 від 11.10.2010р. та неоплати у передбачені строки в тому числі підтверджується двостороннім актом звірки розрахунків між сторонами станом на 22.06.2012р., докази погашення боргу в сумі 42500грн. 00коп. суду не представлені, у зв'язку з чим на момент прийняття рішення господарське зобов'язання належним чином перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 42500грн. 00коп. підлягають задоволенню.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суду також стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 2337грн. 50коп., нараховані за період з 22.10.2010р. по 01.01.2013р. та 3% річних в сумі 2895грн. 82коп., нараховані за період з 22.10.2010р. по 27.01.2013р.

Обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши арифметичний розрахунок позивача в частині вимог щодо стягнення 3% річних за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100, де С - сума боргу, Д - кількість днів прострочення, вважає заявлену позивачем суму 3% річних такою, що підлягає задоволенню.

Суд за допомогою програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство" у відповідності до методики листа Верховного суду України №62-97р від 03.04.1997р. „Рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ"

перевіривши арифметичний розрахунок позивача в частині вимог щодо стягнення інфляційних вважає, що інфляційні витрати не перевищують розмір, який може бути нарахований, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також позивачем на підставі ч.2 ст.231 Господарського кодексу України заявлено до стягнення 2975грн.00коп. штрафу та 35232грн.50коп. пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 1 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого абз. 3 ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

При вирішенні справи судом встановлено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання за договором купівлі-продажу № 15 від 08.10.2010р. щодо оплати поставленого за накладною № 0017 від 11.10.2010р. товару, тобто грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до відповідача штрафних санкцій, передбачених ч. 2 ст. 231 ГК України, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання.

Такої ж самої правової позиції дотримується Верховний Суд України у своїх постановах від 6 грудня 2010 р. у справі N 3-4гс10, від 06.12.2010р. № 42/563, від 20.12.2010р. № 06/113-38.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення 2975грн.00коп. штрафу та 35232грн.50коп. пені задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 509, 525, 526, 530, 549, 610, 655, 666, 688, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 216 Господарського кодексу України, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Маріуполь Донецької області, до відповідача, Підприємства Маріупольського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№138), м. Маріуполь про стягнення суми основного боргу в розмірі 42500грн.00коп., інфляційних у розмірі 2337грн.50коп., 3% річних у сумі 2895грн.82коп., штрафу в сумі 2975грн.00коп. та пені в сумі 35232грн.50коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Підприємства Маріупольського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Донецькій області (№138) (87527, Донецька область, м.Маріуполь, Іллічівський район, вул. Каменська, буд. 71, ЄДРПОУ 08679965, п/р26005060303905 у Маріупольській філії Приватбанк, МФО 335429) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (87539, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, банківські реквізити не зазначено) суму основного боргу в розмірі 42500грн.00коп., інфляційні у розмірі 2337грн.50коп., 3% річних у сумі 2895грн. 82коп., судовий збір в розмірі 954грн. 66коп.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

У судовому засіданні 26.03.2013р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

Повний текст рішення складено та підписано 01.04.2013р.

Суддя Макарова Ю.В.