Ухвала суду № 30467477, 06.03.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" березня 2013 р. справа № 2а/0470/5157/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чередниченко В.Є.

суддів: Коршуна А.О. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Чепурко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 червня 2012 року у справі № 2а/0470/5157/12 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Металекс» до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Металекс» (далі - ТОВ «Металекс») 8 травня 2012 року звернулось до суду з позовом до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області державної податкової служби в якому просить визнати протиправним та скасувати прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення №0000102210 від 27.04.2012 року.

В обґрунтування вимог позивач зазначає, що вказане податкове повідомлення-рішення повинно бути скасоване, оскільки висновки відповідача, викладені у акті перевірки №137/221/31884242 від 13 квітня 2012 року на підставі якого його було прийнято є безпідставними та необґрунтованими.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 червня 2012 року адміністративний позов задоволено. Суд визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення відповідача від 27.04.2012 року №0000102210.

Постанова суду мотивована тим, що відповідачем необґрунтовано було зроблено висновок, про порушення ТОВ «Металекс» частин 1,5 статті 203, частин 1,2 статті 215, статті 228 ЦК України, в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, у зв'язку з чим ТОВ «Металекс» протиправно нараховано зобов'язання з податку на додану вартість.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції відповідач оскаржив її до апеляційного суду з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права. Просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволені позову відмовити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована висновками перевіряючих осіб, які зроблено в акті перевірки, про недодержання позивачем вимог частин 1,5 статті 203, частин 1, 2 статті 215, статті 228 ЦК України в момент вчинення правочинів з ТОВ «Укрметалснаб-7», ПП «Промспецтех», ПП Геліос-Д» в період з 1.07.2010 року по 31.12.2011 року.

Крім того відповідач в апеляційній скарзі зазначає про те, що дана справа стосується визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0000092210 та в обґрунтування своїх доводів посилається на статтю 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та статтю 139 Податкового кодексу України.

Згідно заперечень на апеляційну скаргу позивач просить постанову суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

Посилається на необґрунтованість доводів відповідача викладених в апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, який заперечував, щодо задоволення апеляційної скарги відповідача, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду

апеляційної скарги, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог діючого податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Укрметалснаб-7», ПП «Промспецтех», ПП Геліос-Д» за період з 1.07.2010 року по 31.12.2011 року.

За результатами вказаної перевірки відповідачем було складено акт №137/221/31884242 від 13 квітня 2012 року (далі - акт перевірки) в якому зроблено висновок про порушення позивачем:

- п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на момент порушення) п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14, п.138.1,138.2,138.4 ст. 138, п.п.139.1.9. п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податку на прибуток у сумі 323 277,17 грн.;

- пп.7.2.3., 7.2.4. п.7.2. пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на момент порушення), ст.185, ст.188, ст.198 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 263 675,30 грн.

За результатами перевірки було встановлено, що фінансово-господарські операції з поставки товарів (робіт, послуг) між ТОВ «Металекс» та ПП «Геліос Д», ПП «Промспецтех» та ТОВ «Укрметалснаб-7», згідно первинних документів, з урахуванням висновків актів Лівобережної МДПІ м. Дніпропетровська від 07.02.2012 року №543/23-335448064, від 20.07.2011 року №1160/231/36841884 та висновків акту ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 01.08.2011 року №1265/231/36365691 є нікчемними. Нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000102210 від 27 квітня 2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за основним платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 263 675,30 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 39 215,66 грн. (а.с. 15).

Правомірність та обґрунтованість вказаного рішення відповідача є предметом спору переданого на вирішення суду.

Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами та задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне рішення відповідача прийняте не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законами України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.

З такими висновками суду першої інстанції суд апеляційної інстанції погоджується з наступних підстав.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3.04.1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит це сума, на яку платник податків має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.4, 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з пп. 7.4.5 ст. 7 Закону (168/97-ВР) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового Кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового періоду), визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198. 6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п. 201.8 ст. 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, вказаними нормами права визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, понесення витрат, у зв'язку з господарською діяльністю платника, сплата податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними. Право платника податку на податковий кредит ставиться в залежність від отримання податкової накладної, а не від сплати його контрагентами податку до бюджету та їх знаходження за юридичними адресами після здійснення господарських операцій.

Вірно встановлені судом першої інстанції обставини справи свідчать про те, що між позивачем та ПП «Геліос-Д» , ТОВ «Укрметалснаб-7», ПП «Промспецтех», укладено договори поставки товарів та надання послуг, а саме:

- з ПП «Геліос-Д» укладено договір поставки № 307 від 04.01.2011 року (т. 1 а.с. 97-99), на виконання умов якого ТОВ «Металекс» отримало від ПП «Геліос-Д» трубну продукцію на суму 117 103,08 грн., у тому числі ПДВ 19 517,18 грн., що підтверджується бухгалтерськими та податковими документами (т. 1 а.с. 100-109);

- з ТОВ «Укрметалснаб-7» укладено договір:

поставки № 06/04/11 від 06.04.2011 року (т. 1 а.с. 217-219), на виконання якого умов якого позивач отримав від ТОВ «Укрметалснаб-7» трубну продукцію на суму 186 003,6 грн., у тому числі ПДВ 31000,6 грн., що підтверджується бухгалтерськими та податковими документами (т. 1 а.с. 220-237);

послуг № 08/04/11 від 08.04.2011 року (т. 1 а.с. 238-239), на виконання умов якого позивач отримав від ТОВ «Укрметалснаб-7» додаткові послуги (УЗК, травлення, пакетування піскоструй) на суму 379 014,41 грн., у тому числі ПДВ 63 169,08 грн. (т. 1 а.с. 240-257);

- з ПП «Промспецтех» укладено договір поставки № 11/11/М від 11.11.2010 року (т. 1 а.с. 201-

203), на виконання умов якого позивач отримав від ПП «Промспецтех» трубну продукцію на суму 1 108 900,95 грн., у тому числі ПДВ 184 816,82 грн., що підтверджується бухгалтерськими та податковими документами (т. 1 а.с. 204-216).

- з ПП «Промспецтех» укладено договір зберігання № 20/М/У від 20.09.2010 року (т. 1 а.с. 110-111), на виконання умов якого позивач отримав від ПП «Промспецтех» додаткові послуги (УЗК, травлення, пакетування піскоструй ) на суму 1 203 037,20 грн., у тому числі ПДВ 200 506,22 грн., що підтверджується бухгалтерськими та податковими документами (т. 1 а.с. 112-192).

Виконання зазначених договорів та рух активів підтверджується наступними первинними документами: договорами; додатковими угодами, договорами на перевезення вантажів, видатковими накладними; податковими накладними; актами виконаних робіт, рахунками-фактур, довіреностями, товарно-транспортними накладними.

Крім того договори купівлі-продажу металопродукції з покупцями: ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу»; ВАТ «Павлоградвугілля»; ТОВ «ЦЗФ «Павлоградська»; ТОВ «Східенерго»; ТОВ «ЦЗФ «Октябрська»; ТОВ «АВС»; ТОВ «Першотравенський РМЗ»; ТОВ «ЩФ «Курахівська»; ТОВ «Моспінське ВПП»; ТОВ «РМЗ «Обрій»; ПАТ «Чорноморський суднобудівний завод»; ВАТ «ЦЗФ «Добропільська»; ТОВ «ДТЕК Добропіллявуголь»; ТОВ «Констянтинівський завод механічного обладнання»; ОСОБА_1 підтверджують подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності.

Таким чином, судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про реальність господарських операцій між позивачем та ПП «Геліос Д», ПП «Промспецтех» та ТОВ «Укрметалснаб-7», оскільки встановлені обставини справи свідчать про поставку товару, транспортування товару від продавця до покупця, оприбуткування товару покупцем, оплату його вартості, використання у власній господарській діяльності.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що придбавши товар, для використання у власній господарській діяльності, та сплативши його вартість, у т.ч. ПДВ у вартості товару, позивач набув право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів, до складу податкового кредиту підприємства.

Крім того в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відображено наступні обставини.

В ході перевірки позивача було встановлено, що дане підприємство мало господарські взаємовідносини з ПП «Геліос Д», ПП «Промспецтех» та ТОВ «Укрметалснаб-7» які мають ознаки фіктивності, оскільки у вказаних підприємств відсутні трудові ресурси, виробничо-складські приміщення та інше майно необхідне для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

Виходячи з вищевикладених обставин, перевіряючими зроблено висновок про відсутність реальної можливості поставок товарів (робіт, послуг) від ПП «Геліос Д», ПП «Промспецтех» та ТОВ «Укрметалснаб-7» до позивача та від позивача до ВАТ «Шахта «Комсомолець Донбасу»; ВАТ «Павлоградвугілля»; ТОВ «ЦЗФ «Павлоградська»; ТОВ «Східенерго»; ТОВ «ЦЗФ «Октябрська»; ТОВ «АВС»; ТОВ «Першотравенський РМЗ»; ТОВ «ЩФ «Курахівська»; ТОВ «Моспінське ВПП»; ТОВ «РМЗ «Обрій»; ПАТ «Чорноморський суднобудівний завод»; ВАТ «ЦЗФ «Добропільська»; ТОВ «ДТЕК Добропіллявуголь»; ТОВ «Констянтинівський завод механічного обладнання»; ОСОБА_1 у відповідності до вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України та Цивільного кодексу України. В зв'язку з чим, у позивача відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з ПП «Геліос Д», ПП «Промспецтех» та ТОВ «Укрметалснаб-7».

Відповідач зазначає, що правочини вчинені між позивачем та ПП «Геліос Д», ПП «Промспецтех» та ТОВ «Укрметалснаб-7» мають ознаки нікчемності та є недійсними в силу закону.

Між тим, зробивши висновки про нікчемність укладених правочинів податковий орган не врахував наступного.

Відповідно до статті 215 ЦК України нікчемним правочином визнається правочин, недійсність якого встановлена законом. У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Так, згідно зі статтею 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, тобто такий який був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, є нікчемним, а відтак визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом частини 3 статті 228 ЦК України правочин, при здійсненні якого недодержуються вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, може бути визнаний недійсним судом. З наведених приписів слідує, що законодавець з 01.01.2011 виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних, тобто таких, які можуть бути визнані недійсними виключно судом.

Фактів спрямованості правочинів, укладених позивачем із ПП «Геліос Д», ПП «Промспецтех», ТОВ «Укрметалснаб-7», а також з іншими контрагентами яким було продано металопродукцію, на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, податковим органом в ході перевірки не досліджувалось та в акті перевірки не наводиться. Рішення суду про визнання зазначених правочинів недійсними через недодержання вимог щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, моральним засадам, податковим органом до суду не надано, в акті перевірки про наявність такого рішення не зазначено.

Встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про те, що при укладенні позивачем спірних договорів з вказаними контрагентами, сторонами було погоджено усі істотні умови договорів, договори укладено у письмовій формі, як того вимагає цивільне законодавство, і вони спрямовані на встановлення правовідносин, в контексті статті 626 ЦК України.

Отже, зміст зазначених правочинів не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Крім того, як вбачається з Акту перевірки, нікчемність вчинених правочинів податковий орган пов'язує також з тим, що сторонами укладено угоди, які не спрямовані на настання реальних наслідків, що такими угодами обумовлені.

Тобто, перевіряючими особами в акті перевірки вказано на ознаки фіктивних правочинів, які, згідно зі статтею 234 ЦК України, вчинюються без наміру створення правових наслідків, що обумовлюються цими правочинами.

Відповідно до частини 2 статті 234 ЦК України фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Доказів того, що вищевказані договори визнано судом недійсними, відповідачем суду не надано.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що відповідачем в акті перевірки, який став підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, не наведено тих обставин, які б свідчили про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», Податкового кодексу України якими визначено підстави за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум ПДВ, у вартості товарів (робіт, послуг) до складу податкового кредиту підприємства.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому постанову суду першої інстанції у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись пунктом 1 частини 1 статті 198, статтями 205, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Дніпропетровської області державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 6 червня 2012 року у справі № 2а/0470/5157/12 - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбачені статтею 212 КАС України.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко