Постанова № 30451048, 26.03.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Островська О.П.

Суддя-доповідач - Карпушова О.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 року справа № 812/1174/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Василенко Л.А., Гімона М.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 р. в адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби до Приватного підприємства «Фірма «Ліра-2007» про накладення арешту на кошти та інші цінності у банках, обслуговуючих боржника, у рахунок погашення податкового боргу, -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2013р. Державна податкова інспекція у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Фірма «Ліра-2007» (далі по тексту - ПП «Фірма «Ліра-2007» ) про накладення арешту на кошти та інші цінності у банках, обслуговуючих боржника, у рахунок погашення податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 129769,37 грн. та податку на прибуток в сумі 149234,00 грн., а всього в сумі 279003,37 грн.

Позов обґрунтовано тим, що за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Фірма «Ліра-2007» податковим органом прийнято два податкових повідомлення-рішення за формою «Р» про визначення податкового зобов'язання на загальну суму 279003,37 грн. У зв'язку з тим, що відповідачем сума податкового боргу не сплачена, позивач, посилаючись на п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст.20 Податкового кодексу України, просить задовольнити позовні вимоги.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 р. у задоволені позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що дійсно за відповідачем існує податковий борг, але податковим органом не надано суду доказів вжиття позивачем будь-яких заходів щодо погашення відповідачем податкового боргу за рахунок майна, ніж запити до Лисичанського КП БТІ, МРЕВ м.Лисичанська та Управління Держкомзему у м.Лисичанську, тобто відсутні підстави для задоволення позовних вимог про накладення арешту на кошти та інші цінності у банках, обслуговуючих боржника, у рахунок погашення податкового боргу, як то передбачено п.п.20.1.17 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України. Також судом першої інстанції зазначено, що крім виключного переліку обставин, за наявності яких у податкового органу виникає право на звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти, Податковим кодексом України закріплено також особливий порядок накладення такого арешту - адміністративний арешт коштів на рахунках платника податків може бути застосовано судом за позовною заявою податкового органу лише за умов наявності однієї з обставин, визначених підпунктами 94.2.1-94.2.7 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України і наявності рішення керівника податкового органу про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Отже, враховуючи, що позивач не надав суду доказів наявності жодної з перелічених у підпунктами 94.2.1-94.2.7 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України умов, за настання яких суд може прийняти рішення про арешт коштів відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13.02.2013 р., як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідно до п.п. 20.1.17 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду з позовом щодо накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, що знаходяться в банку, і у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Підстави для звернення до суду саме з такою категорією позовних вимог наведені у п.п.20.1.17 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України. Згідно п.94.1 ст.94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його зобов'язань, визначених законом. Таким чином, апелянтом зазначено, що податковим органам надано повноваження для звернення до суду з різними вимогами у різних випадках: про накладення арешту на кошти та інші цінності у випадках, визначених п.п.20.1.17 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України та про застосування адміністративного арешту майна, в тому числі коштів на рахунках платника податків на підставі ч.3 п.п.94.6.2 ст.94 Податкового кодексу України, у випадках, визначених п.94.2 ст.94 Податкового кодексу України.

Сторони, які належним чином були повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду справи, до суду не прибули, що, відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, не є перешкодою для судового розгляду. Відповідно до п.2 ч.1 ст.197 КАС України справу розглянуто у порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши доводи апеляційної скарги, та перевіривши матеріали справи, дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції зміні в частині обґрунтування висновків суду з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ПП «Фірма «Ліра-2007» є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому порядку, перебуває на податковому обліку у відповідача (а.с. 5-11).

Державною податковою інспекцією у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Фірма «Ліра-2007» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.04.2011р. по 30.09.2011р. по взаємовідносинам з ТОВ «Оріал», за наслідками якої складено акт № 10/23-35389219 від 13.02.2012р. та прийняті податкові повідомленням-рішенням форми «Р» № 0000202301 від 22.02.2012 року та № 0000192301 від 22.02.2012 року про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 129769,37 грн. та податку на прибуток в сумі 149234,00 грн. (а.с.12-16).

Позивачем у зв'язку із закінченням граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання 03.11.2012 р. сформовано податкову вимогу № 38, яку 12.11.2012 р. отримано відповідачем (а.с. 18).

В подальшому з метою погашення податкового боргу податковим органом були зроблені запити до Лисичанського КП БТІ, МРЕВ м. Лисичанськ та Управління Держкомзему у м. Лисичанську щодо реєстрації за ПП «Фірма «Ліра-2007» рухомого та нерухомого майна. Згідно довідок Лисичанського КП БТІ, МРЕВ м. Лисичанськ та Управління держкомзему у м. Лисичанську за ПП «Фірма «Ліра-2007» право власності на нерухоме майно, автотранспорт та земельні ділянки не зареєстроване (а.с.19-21)..

Вказані обставини підтверджені матеріалами справи.

Пунктами 95.1-95.3 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пп. 20.1.17. п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності такого платника податків, що знаходяться в банку, у разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Згідно із п. 94. 4. ст. 94 Податкового кодексу України арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім коштів на рахунку платника податків.

Застосування адміністративного арешту коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду (п.п. 94.6.2 п. 94.6. ст. 94 Податкового кодексу України).

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що арешт коштів на рахунку платника податків є різновидом адміністративного арешту, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 94.1. ст. 94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (далі арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Підстави для застосування адміністративного арешту визначені п. 94.2. ст. 94 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції зазначив, що останні є загальними як для керівника податкового органу так і для суду, але зазначені висновки суду не ґрунтуються на положеннях вказаного пункту ПК України, в якому таких положень не міститься. В жодному пункті статті 94 Податкового Кодексу України не зазначено, що застосування судом арешту рахунків платника податків у банках є різновидом адміністративного арешту. Підстави для застосування арешту коштів на рахунках платника податків передбачені пп. 20.1.17 статті 20 ПК України, є виключними і не можуть підлягати розширеному тлумаченню. Вказаний пункт Податкового Кодексу України не є бланкетною нормою та не відсилає до будь-якої іншої статті цього Кодексу або іншого нормативного акту для встановлення підстав застосування такого арешту.

Положення пунктів 94.4 та 94.6 статті 94 ПК України лише підтверджують, що арешт коштів на рахунках платника податків не є різновидом адміністративного арешту і не застосовується за тими ж правилами. Навпаки, вказаними пунктами зазначений інший порядок застосування такого арешту, ніж передбачений у статті 94 ПК України.

За таких обставин колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, що підстави для застосування арешту коштів на рахунках платника податків встановлені пунктом 94.2 статті 94 Податкового Кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що такими підставами є лише ті, які містяться в пп. 20.1.17 п. 20.1 статті 20 ПК України, а саме: наявність у платника податків податкового боргу; відсутність у платника податків майна та/або балансова вартість такого майна менше суми податкового боргу; та/або майно такого платника податків не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Наявність у платника податків податкового боргу в розмірі 279003,37грн. встановлена судом першої інстанції і ця обставина не є спірною.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано послався на відсутність підстав для задоволення позовних вимог про накладення арешту на кошти та інші цінності у банках, обслуговуючих боржника, у рахунок погашення податкового боргу, на підставі п.п.20.1.17 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, оскільки податковим органом не надано суду доказів того, що у відповідача відсутнє майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, що є обов'язковою умовою для накладення арешту.

Направлення позивачем запитів до Лисичанського КП БТІ, МРЕВ м.Лисичанська та Управління держкомзему у м.Лисичанську не можуть вважатися вичерпними заходами для встановлення майна відповідача, оскільки не виключають наявності у нього будь-якого рухомого майна, основних фондів, які можуть бути предметом податкової застави.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, однак з помилковим застосуванням норм матеріального права, що в свою чергу є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, 201, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 р. задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 р. в адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції у м. Лисичанську Луганської області Державної податкової служби до Приватного підприємства «Фірма «Ліра-2007» про накладення арешту на кошти та інші цінності у банках, обслуговуючих боржника, у рахунок погашення податкового боргу, змінити в частині обґрунтування висновків суду.

В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2013 р. залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Колегія суддів О.В. Карпушова

Л.А. Василенко

М.М. Гімон