Постанова № 30448148, 22.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22 березня 2013 року 16:00 № 826/1926/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Савченко А.І., суддів: Саніна Б.В., Шрамко Ю.Т., при секретарі Литовці Ю.Є., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомДержавної митної служби України доДержавної виконавчої служби України провизнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Державна митна служба України (далі по тексту - позивач, ДМС України) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної виконавчої служби України (далі по тексту - відповідач, ДВС України), у якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 29 січня 2013 року ВП № 33188071.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в попередньому судовому засіданні на 04 березня 2013 року.

У попереднє судове засідання, призначене на 04 березня 2013 року, з'явився представник відповідача. Представник позивача не з'явився, у зв'язку з чим та враховуючи приписи статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд відклав розгляд справи на 12 березня 2012 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2013 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 14 березня 2013 року.

У судовому засіданні 14 березня 2013 року представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав викладених у ньому. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце проведення судового розгляду справи були повідомленні належним чином.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи положення частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 14 березня 2013 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

03 жовтня 2011 року Закарпатським окружним адміністративним судом прийнято постанову, якою частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної митної служби України, Чопської митниці про поновлення на роботі, а саме: скасовано наказ Державної митної служби України від 07 квітня 2011 року №689-к та зобов'язано поновити ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді заступника начальника Ужгородської митниці Державної митної служби України з 08 квітня 2011 року.

У зв'язку з тим, що зазначена постанова в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 допущена до негайного виконання, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 26 червня 2012 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-а-0770/1511/2011, виданого 26 жовтня 2011 року Закарпатським окружним адміністративним судом про зобов'язання поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Ужгородської митниці, а боржника - Державну митну службу України зобов'язано негайно виконати рішення суду.

Вказана постанова направлена на адресу позивача супровідним листом від 26 червня 2012 року № С-8318-5/4 та отримана позивачем 02 липня 2012 року.

У зв'язку з невиконанням боржником рішення суду, постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України від 20 листопада 2012 року ВП № 33188071 на позивача накладено штраф у розмірі 680 грн.

Копія вказаної постанови надіслана на адресу позивача супровідним листом від 21 листопада 2012 року № С-15526/5-866/4.

29 січня 2013 року, у зв'язку з повторним невиконанням боржником рішення суду, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у розмірі 1360,00 грн., яка того ж дня направлена на адресу ДМС України супровідним листом за №С-15526/5-866/4.

Не погоджуючись з названою постановою, ДМС України звернулась з відповідним позовом до суду, в якому зазначає, що 11 липня 2012 року на адресу виконавчої служби було направлено заяву про зупинення виконавчого провадження №33188071 у зв'язку з тим, що на момент відкриття виконавчого провадження державним реєстратором проведено державну реєстрацію припинення Ужгородської митниці як юридичної особи, про що внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Наведені обставини зумовили звернення до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення способу і порядку виконання рішення суду, проте у зв'язку з направленням відповідної справи до Вищого адміністративного суду України, розгляд заяви неможливий до її повернення.

Окрім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2012 року у справі №2а-16872/12/2670 задоволено адміністративний позов Державної митної служби України до Державної виконавчої служби України про визнання протиправною та скасування постанови ВП № 33188071 від 20 листопада 2012 року про накладення штрафу.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищезазначеного, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно зі статтею 124 Конституції України всі судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV з наступними змінами та доповненнями у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України від 21.04.1999р. № 606-XIV).

Відповідно до частини 1 статті 2 названого Закону примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Статтею 1 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до частини 1 та 2 статті 11 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. З цією метою він, зокрема, здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

У процесі здійснення виконавчого провадження державний виконавець має право серед іншого накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідальність у виконавчому провадженні врегульована положеннями глави 10 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV.

Так, відповідно до статті 89 зазначеного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що накладення стягнення у вигляді штрафу можливе тільки у разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії або рішення про поновлення на роботі та у разі такої бездіяльності без поважних причин.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03 лютого 2012 року у справі №К/9991/50426/11 за позовом Стахановської міської ради Луганської області до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Луганській області про визнання протиправним рішення та його скасування.

За таких обставин, перевіряючи дотримання з боку відповідача критеріїв - принципів, закріплених у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Державної митної служби України від 13.07.2010р. № 750 «Про оптимізацію структури митних органів, розташованих на території Закарпатської області» припинено Ужгородську митницю шляхом приєднання її до Чопської митниці. 02 червня 2011 року державним реєстратором проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - Ужгородської митниці.

11 липня 2012 року Державна митна служба України звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою № 14/3-2141, в якій просила встановити спосіб і порядок виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2011 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Ужгородської митниці.

Того ж дня Державна митна служба України звернулась до начальника відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України із заявою № 14/3-2140, в якій просила звернутися до Закарпатського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення способу і порядку виконання постанови від 03 жовтня 2011 року у справі № 2а-0770/1511/11 за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України та Чопської митниці, а також зупинити виконавче провадження № 33188071, відкрите відповідно до постанови державного виконавця від 26 червня 2012 року.

Також у заяві позивач повідомив про те, що Державна митна служба України позбавлена можливості поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Ужгородської митниці в зв'язку з припиненням юридичної особи - Ужгородської митниці.

Наведені обставини також встановлені Окружним адміністративним судом міста Києва під час винесення постанови від 25 грудня 2012 року у справі №2а-16872/12/2670, що стало підставою для скасування постанови відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України ВП № 33188071 від 20 листопада 2012 року про накладення штрафу у розмірі 680,00 грн.

З огляду на те, що зазначене судове рішення відповідачем не оскаржено та станом на час розгляду даної справи набрало законної сили, суд з урахуванням приписів частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України приходить до висновку, що обставини, встановлені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 грудня 2012 року, доказуванню не підлягають.

Проаналізувавши встановлені обставини, суд вважає, що невиконання позивачем рішення суду про поновлення на посаді зумовлене поважними причинами, які існували як на момент винесення відповідачем постанови про накладення штрафу від 20 листопада 2012 року, так і на момент винесення постанови про накладення штрафу від 29 січня 2013 року, яка оскаржується в даній справі.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що підставою для накладення штрафу у подвійному розмірі в силу приписів статті 89 Закону України від 21.04.1999р. № 606-XIV є виключно повторне невиконання боржником рішення суду без поважних причин.

Проте, як зазначено вище, постанова відповідача про накладення штрафу від 20 листопада 2012 року скасована постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, а отже позивач вважається таким, що не притягувався до відповідальності на підставі наведеної правової норми, що виключає накладення на нього штрафу у подвійному розмірі.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва приходить до висновку, що оскаржувана позивачем постанова про накладення штрафу від 29 січня 2013 року не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки підстави для притягнення останнього до відповідальності на момент її прийняття були відсутні.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно із частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростовували доводи позивача відповідач суду не надав.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позовні вимоги обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

За таких підстав, судовій збір на користь позивача стягненню не підлягає.

Враховуючи вищезазначене, керуючись статтями 69, 70, 71, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу від 29 січня 2013 року ВП №33188071.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча суддя А.І. Савченко

Судді: Б.В. Санін

Ю.Т. Шрамко