Рішення № 3043747, 03.02.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.09 Справа№ 9/7

Господарський суд Львівської області у складі судді Данко Л.С.

При секретарі Марочканич І. О.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Позивача: Відкритого акціонерного товариства «Дослідно-механічний завод «КАРПАТИ», м. Новий Розділ, Львівської області,

До відповідача: Державного підприємства «Львіввугілля», м. Сокаль, Львівської області,

Про стягнення 317885 грн.19 коп., в тому числі: 170639 грн. 03 коп. –основного боргу, 50184 коп. 94 коп. - інфляційних витрат, 6451 грн. 90 коп. ––три відсотка річних, 78664 грн. 59 коп. –пені, 11944 грн. 73 коп. –штрафу та стягнення судових витрат.

За участю представників:

Від позивача: Кожухівська Г.В., за довіреністю від 12.11.2008 р.

Від відповідача: Паска А. Б., за довіреністю № 8/3-1 від 02.01.2009 р.

Представникам сторін роз»яснино права та обов»язки передбачені статтею 22 ГПК України, зокрема, право відводу судді. Заяв та клопотань про відвід судді не заявлено.

Сторони не наполягають на фіксації судового процесу технічними засобами, про що подали письмове клопотання.

Суть спору: розглядається справа за позовом позивача: Відкритого акціонерного товариства „Дослідно-механічний завод „Карпати”, м. Новий Розділ, до відповідача: Державного підприємства „Львіввугілля”, м. Сокаль, про стягнення боргу на загальну суму 317885 грн. 19 коп., в тому числі: 170639 грн. 03 коп. –основного боргу, 50 184 грн. 94 коп. - інфляційних витрат, 6451 грн. 90 коп. ––три відсотка річних, 78 664 грн. 59 коп. –пені, 11 944 грн. 73 коп. –штрафу та стягнення судових витрат.

Ухвалою суду від 19.01.2009 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 03.02.2009 року, про що сторони були належним чином, під розписку повідомлені: Позивач –22.01.2009р., а Відповідач –22.01.2009р., рекомендованими кореспонденціями, відповідно № 3945873, № 3945636 (оригінали поштівок –в матеріалах справи).

Представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні подав відзив на позовну заяву № 38-3/65 від 03.02.2009р., у якому позов визнав частково в сумі 170 639 грн. 03 коп. –основного боргу, просить відмовити в частині стягнення 78 664 грн. 59 коп. –пені та 50 184 грн. 94 коп. –інфляційних витрат з підстав зазначених у відзиві, вважає, що штраф нарахований позивачем на відповідача з порушенням статті 232 ГК України –за 16 місяців, просить в цій частині позову також відмовити.

В ході розгляду справи ВСТАНОВЛЕНО.

Між позивачем та відповідачем договір у письмові формі (згідно статті 207 ЦК України) не укладався.

В даному випадку має місце домовленість двох сторін (Позивача та Відповідача), спрямована на встановлення цивільних прав та обов»язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, в 2006 році Відкрите акціонерне товариство „Дослідно-механічний завод „Карпати” (позивач) відвантажив, частинами, шахті „Межиричанська” Державного підприємства „Львіввугілля” продукцію (товарно-матеріальні цінності): згідно накладної № 38 від 08.02.2006р.: стрічки пластинчасті ПЛ-1200 в кількості 23 шт. на суму 49 058 грн. 72 коп. з урахуванням 20% ПДВ, за накладною № 70 від 10.03.2006р. позивач відвантажив відповідачу продукцію (товарно-матеріальні цінності): стрічки пластинчаті в кількості 23 шт. на суму 49058 грн. 73 коп. з урахуванням ПДВ, за накладною № 232 від 26.06.2006р. –стрічка пластинчата, в кількості 13 шт. на суму 27728 грн. 84 коп. з урахуванням ПДВ, за накладною на відвантаження № ГПВВ –266 від 24 липня 2006р. –стрічку пластинчату –в кількості 14 шт. на суму 29861 грн. 83 коп. з урахуванням ПДВ, за накладною № 267 від 30.07.2006р. –стрічку пластинчату, в кількості 7 шт. на суму 14930 грн. 91 коп. з урахуванням ПДВ,

Всього позивач відвантажив відповідачу продукцію (товарно-матеріальні цінності) на загальну суму 170639 грн. 03 коп.

Відповідач отримав вищевказану продукцію (товарно-матеріальні цінності): 08 лютого 2006 року за довіреностями серії ЯЛК № 191066 від 08.02.2006 року, серії ЯЛЯ № 572001 від 10 березня 2006р., серії ЯМЖ № 596666 від 24 лютого 2006 року, через Горохівського Володимира Олексійовича ( паспорт серії КА № 731859, виданий 23 грудня 1997 року Червоноградським РВ УМВСУ у Львівській області), за довіреністю серії ЯМЗ № 836751 від 06.06.2006р., через Телешко Андрія Васильовича (паспорт серії КА № 518682, виданий 25.07.82р. Червоноградським РВ УМВСУ у Львівській області) на загальну суму 170639 грн. 03 коп., що визнано відповідачем у судовому засіданні.

Оскільки між позивачем та відповідачем письмовий договір не укладався, відтак строк виконання зобов»язання не був встановлений, отже позивач, з метою врегулювання даного спору, відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, надіслав відповідачу 11.09.2007р. листа-вимогу Вих. № 13/403 рекомендованою поштою за № 120/41332 та на адресу структурного підрозділу відповідача (шахта «Межирічанська) –рекомендованою кореспонденцією № 119/41320.

У листі-вимозі позивач зобов»язав відповідача провести оплату поставленої відповідачу продукції на суму 170639 грн. 03 коп. на рахунок позивача зазначений у вимозі (останній абзац тексту вимоги).

Вимога позивача Вих. № 13/403 від 11.09.2007р. залишена відповідачем без реагування.

З метою врегулювання спору у досудовому порядку, 06.10.2008р. позивач направив відповідачу претензію Вих. № 13/645 від 03.10.2008 р., рекомендованою поштою № 60/93690, що підтверджується поштовою квитанцією за № 60/93690 від 06.10.06р.

Претензія позивача залишена відповідачем без реагування.

В судовому засіданні встановлено, підтверджується матеріалами даної справи, основний борг відповідача перед позивачем, на час розгляду справи, складає 170639 грн. 03 коп., що визнано відповідачем.

Як зазначено вище у цьому рішенні, поставка продукції (товарно-матеріальних цінностей) між позивачем та відповідачем здійснювалась без укладання письмового договору, тобто на підставі усної угоди з невизначеним строком виконання зобов»язання з оплати вартості поставленої продукції, що відповідно врегульовувалося сторонами згідно частини 2 статті 530 ЦК України (докази –в матеріалах справи).

Отже вимоги позивача в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 170639 грн. 03 коп. підлягає до задоволення.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь три відсотки річних в сумі 6451 грн. 90 коп., які нараховано відповідно до статті 625 ЦК України та 50184 грн. 94 коп. інфляційних витрат (Розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних витрат - приведений у тексті позовної заяви).

У відповідності до п. 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов»язання, на вимогу кредитора зобов»язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

Правильність розрахунку трьох відсотків річних була перевірена в судовому засіданні, відповідає розрахунку наведеному позивачем у тексті позовної заяви, відтак позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача трьох відсотків річних у розмірі 6451 грн. 90 коп. підлягає до задоволення.

Розмір інфляційних витрат, нарахований позивачем на відповідача в сумі 50184 грн. 94 коп. був перевірений в судовому засіданні, та встановлено, що позивачем допущено арифметичну помилку і загальна сума інфляційних витрат, яка нарахована відповідно до статті 625 ЦК України,за період жовтень 1997р. –листопад 2008р., складає 50167 грн. 87 коп., а не 50184 грн. 94 коп., як зазначив позивач у розрахунку інфляційних витрат, що приведений у тексті позовної заяви.

Величини індексів інфляції за 2007-2008 роки, в т.ч. зведена таблиця індексів інфляції за вказаний період –в матеріалах справи.

Отже, вимога позивача в частині стягнення інфляційних витрат, підлягає до задоволення частково, в сумі 50167 грн. 87 коп., а не 50184 грн. 94 коп.

Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 78664 грн. 59 коп., при цьому позивач посилається на статтю 231 ГПК України (рядок 35-й зверну на сторінці другій описової частини позову).

Господарський процесуальний кодекс України (скорочене найменування: ГПК України) не містить статті 231.

ГПК України в редакції 1991 року, який є чинним на даний час, налічує всього 125 статей.

Відтак посилання позивача, при нарахуванні на відповідача пені у розмірі 78664 грн. 59 коп. на статтю 231 ГПК України, не ґрунтується на законі.

Крім того, сама вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 78664 грн. 59 коп., є безпідставною, виходячи з такого.

Статтею 546 ЦК України передбачені види забезпечення виконання зобов»язання, одним із яких є неустойка (ст.ст. 549 - 552 ЦК України).

Частиною 1 статті 547 ЦК України, чітко визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання вчиняється у письмовій формі.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов»язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як зазначалося вище у цьому рішенні, між позивачем та відповідачем договір, тобто правочин у письмовій формі –не укладався.

Вимоги до письмового правочину встановлені у статті 207 ЦК України.

Відповідно до вимог статті 549 ЦК України, неустойка ( штраф, пеня) застосовується в цілях забезпечення договірних зобов»язань на підставі сформульованих умов договору про неустойку, в т.ч. в частині її розміру, порядку обчислення.

Неустойка за своєю юридичною природою є не тільки видом (способом) забезпечення виконання зобов»язання, а також одною з форм цивільно-правової відповідальності,

Відповідальність сторін за невиконання зобов»язання, має бути чітко визначена договором.

Судом не взято до уваги посилання позивача на те, що право на застосування пені у нього виникло на підставі закону, а не договору.

Законна неустойка, підлягає застосуванню у випадках передбачених законом, іншими актами цивільного законодавства, передбачених статтею 4 ЦК України.

Позивач у позовній заяві, при нарахуванні на відповідача пені у розмірі 78664 грн. 59 коп. не зіслався (крім як на статтю 321 ГПК України, яка не має жодного відношення до нарахування та стягнення пені), ні на норми закону, ні на норми інших актів цивільного законодавства, визначених статтею 4 ЦК України, які б передбачали право позивача на застосування до відповідача за невиконання ним бездоговірних зобов»язань, пені.

З аналізу вищенаведених норм цивільного законодавства, забезпечення виконання зобов»язання, в т.ч. пені, може мати місце тільки тоді, коли це встановлено законом (чи договором).

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь штраф у розмірі 11944 грн. 73 коп., який, як зазначив позивач у позовній заяві, нарахований ним відповідно до статті 231 ГПК України ( рядок 40-й зверху на сторінці другій описової частини позову).

Як зазначалося вище у цьому рішенні, Господарський процесуальний кодекс України, в редакції 1991 року, який є чинним на даний час, не містить статті 231, у ньому є лише 125 статей, відтак посилання позивача при нарахуванні штрафу на статтю 231 ГПК України є безпідставним.

Стаття 231 Господарського кодексу України передбачає, що законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина перша цієї статті).

Частиною 2 зазначеної статті визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язан ня, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарю вання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного кон тракту, або виконання зобов'язання фінансується за ра хунок Державного бюджету України чи за рахунок дер жавного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комп лектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомп лектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягу ється пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі се ми відсотків вказаної вартості.

Як вбачається із розрахунку розміру штрафних санкцій, позивач нарахував на відповідача додатково штраф за прострочення понад тридцять днів у розмірі се ми відсотків вартості ( 170639,03 грн. х 7/100 = 11944,73 грн.).

При нарахуванні штрафу в сумі 11944 грн. 73 коп., позивачем у позовній заяві не зазначено, суду не надано належних та допустимих доказів, в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, що сторони належать до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного кон тракту, або виконання зобов'язання фінансується за ра хунок Державного бюджету України чи за рахунок дер жавного кредиту, чи що штрафні санкції, які позивач просить стягнути з відповідача в сумі 11944 грн. 73 коп., в даному випадку, передбачені законом, або договором.

Оскільки, в нашому випадку, мають місце бездоговірні зобов»язання, які в наступному врегульовувалися сторонами, відповідно до частини 2 статті 530 ЦК України, шляхом виставлення вимоги щодо сплати основного боргу в сумі 170639 грн. 03 коп., то в частині щодо стягнення штрафу (вимога від 11.09.07р. Вих. 13/403 від 11.09.07р.), позивач вимоги - не виставляв.

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявляти учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов»язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов»язання мало бути виконано.

Претензія виставлена позивачем 03.10.08р. вих. 13/645, по-перше, не є вимогою в розумінні частини 2 статті 530 ЦК України та частини 3 статті 232 ГК України, по-друге, претензія теж містить посилання, в частині стягнення як пені, так і штрафу, на статтю 231 ГПК України, яка відсутня у Господарському процесуальному кодексі України, що є ще одним із підтверджень безпідставності вимог позивача в цій частині.

Твердження представника позивача про те, що в інших випадках, штрафні санкції стягувалися, не є належним та допустимим доказом у справі.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень, належними та допустимими доказами ( відповідно до статті 34 ГПК України).

Суд заслухав пояснення представників позивача та відповідача, оглянув та дослідив подані сторонами докази, оцінив їх в сукупності, прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до задоволення частково.

Судові витрати покласти на сторони пропорційно задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 ГПК України.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4-3, 32, 33, 34, 43, 44 - 49, 69, 77, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовільнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Львіввугілля»( п. і. 80000, Львівська область, місто Сокаль, вулиця Богдана Хмельницького, 26, код ЄДРПОУ 26307842) на користь Відкритого акціонерного товариства «Дослідно-механічний завод «КАРПАТИ»(Львівська область, місто Новий Розділ, вул. Ходорівська, 4, код ЄДРПОУ 00206977) 170639 грн. 03 коп. основного боргу, 6451 грн. 90 коп. відсотків річних, 50167 грн. 87 коп. інфляційних витрат, 2272 грн. 58 коп. державного мита та 118 грн. 00 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Суддя Данко Л.С.