Ухвала суду № 30431564, 04.04.2013, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

№ 22-ц/778/1316/13 Головуючий у 1 інстанції: Марченко Н.В.

Суддя-доповідач: Боєва В.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2013 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого: Боєвої В.В.,

Суддів Денисенко Т.С., Коваленко А.І., При секретарі: Хомяк К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2013 р. по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2012 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Позивач зазначав, що 20 червня 2011 року між ним та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір позики, відповідно до якого він передав відповідачу грошові кошти в сумі 41700 грн. Відповідачем була власноручно написана розписка, в якій відповідач зобов'язався повернути грошові кошти у строк 26 січня 2012 року. Проте у визначений час, відповідач позику не повернув. Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми за період з 27.01.2012 року по 04.12.2012 року в сумі 1072 грн.76 коп., а також вважає, що він має право на одержання від відповідача на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України процентів від суми позики за період з 20.06.2011 року по 26.01.2012 року в сумі 1956 грн. 76 коп. Посилаючись на ці обставини, просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу в сумі 44729 грн. 52 коп.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2013 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 борг, з урахуванням відсотків за договором позики, в сумі 44729 грн. 52 коп. та судові витрати в сумі 447 грн. 31 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно статті 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

У відповідності до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольнивши позов, суд першої інстанції вірно посилався на положення статей 1046, 1047, 1049 ЦК України, якими визначено поняття договору позики, форма договору позики та обов'язок позичальника повернути позику та на приписи статей 526, 625 ЦК України - якими встановлено загальні умови виконання зобов'язання та відповідальність за порушення грошового зобов'язання.

При цьому суд виходив з того, що 20 червня 2011 року між сторонами укладено договір позики. На підтвердження договору позики ОСОБА_2 власноручно написав розписку, яка адресована ОСОБА_3, в якій зазначив, що він взяв у ОСОБА_3 41,7 тис. грн. та зобов'язується повернути 26.01.2012 року (а. с. 5; 66).

Посилаючись на презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) та на частину 1 статті 207 ЦК України - згідно якої правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони - суд вважав доведеним, що між сторонами укладено договір позики, за яким позичальник не виконав умови щодо повернення боргу у визначений ним самим строк, а тому дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позикодавця ОСОБА_3 в повному обсязі.

Судом першої інстанції, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно, всебічно досліджено і оцінено обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин та закон, що їх регулює.

Так, судом встановлено, що 20 червня 2011 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_3 грошові кошти - 41,7 тис. грн. та зобов'язується повернути 26.01.2012 року, що підтверджено розпискою, написаною власноруч відповідачем ОСОБА_2 Написання власноруч ним самим тексту цієї розписки не заперечується відповідачем (а. с. 5; 66).

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Стаття 1049 ЦК України встановлює обов'язок позичальника повернути позику (грошові кошти) у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. У випадку порушення договору позичальником наступають наслідки, встановлені ст. 1050 ЦК України, зокрема якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції не надав оцінку запереченням відповідача стосовно того, що розписка була ним написана під психологічним та фізичним тиском, підпису на ній відповідач не ставив.

Також апелянт посилається на те, що розписка складена не у відповідності до форми, передбаченої законодавством - щодо додержання письмової форми оформлення договору.

Проте, такі доводи апеляційної скарги не знайшли підтвердження при апеляційному розгляді. Згідно із вимогами ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи в суді апеляційної інстанції представник відповідача заявляв клопотання про зупинення провадження в справі в зв'язку з розглядом в іншому суді справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, посилаючись при цьому на наявність ухвали судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.02. 2013 року про відкриття провадження в даній справі.

Ухвалою колегії суддів в судовому засіданні 03.04.2013 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено в задоволенні цього клопотання, оскільки зі змісту наданої представником відповідача ухвали судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27.02.2013 року не вбачається, що саме зазначена цивільна справа розглядається в суді першої інстанції (а. с. 48).

З матеріалів даної справи, яка знаходиться в провадженні апеляційного суду, видно, що на підтвердження укладення договору позики позивач у додатку до позовної заяви надав копію розписки, яка відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України підтверджує укладення договору позики. Протилежне має довести відповідач. Доказів про визнання у встановленому порядку договору позики недійсним суду не надано.

Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд має право вимагати подання оригіналу (частина друга статті 64 ЦПК України).

Оригінали письмових доказів, як зазначено у статті 138 ЦПК України, до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. Матеріали справи не містять ані оригіналу розписки, ані засвідченої суддею її копії. У своєму рішенні суд першої інстанції посилається на копію розписки, як на належний доказ (а. с. 5).

Проте, судова колегія, вважає, що таке порушення норм процесуального права не може вплинути на правильність висновків суду першої інстанції та бути підставою для скасування судового рішення, оскільки при апеляційному розгляді справи представник позивача ОСОБА_3 подала клопотання про доручення до матеріалів справи оригіналу розписки, який був предметом дослідження в суді першої інстанції. За усною ухвалою судової колегії оригінал розписки долучений до матеріалів даної справи (а. с. 65-66).

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За таких обставин судова колегія вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 25 січня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: