Постанова № 30430094, 03.04.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 квітня 2013 року № 826/1984/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Катющенка В.П., суддів: Донця В.А., Каракашьяна С.К., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1до третя особа про Державної податкової адміністрації України, Державної податкової служби України Голова комісії з проведення реорганізації Державної податкової адміністрації України - Захарченко В.Ю. зобов'язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) 12 січня 2012 року звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Державної податкової адміністрації України (далі по тексту - відповідач-1), Державної податкової служби України (далі по тексту - відповідач-2), третя особа: Голова комісії з проведення реорганізації Державної податкової адміністрації України - Захарченко В.Ю. (далі по тексту - третя особа), в якому, з у рахуванням доповнень до адміністративного позову, просить суд: визнати дії Державної податкової адміністрації України щодо звільнення ОСОБА_1 неправомірними; скасувати наказ Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о «Про звільнення ОСОБА_1»; поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України; стягнути з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 грудня 2011 року по день винесення рішення по справі з розрахунку 342,01 грн. за один день вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звільнення останнього є безпідставним, а наказ Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о - незаконним, а тому підлягає скасуванню. Щодо незаконності оскаржуваного наказу, позивач послався на порушення відповідачем вимог статей 40-49 Кодексу законів про працю України, що виявились у звільненні ОСОБА_1 без згоди профспілкової організації та у не запропонуванні позивачу іншої роботи на тому ж підприємстві одночасно із повідомленням про наступне вивільнення.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року у справі № 2а-542/12/2670 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року залишено без змін.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 лютого 2013 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2012 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 06 вересня 2012 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2013 року справу прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду колегією в складі трьох суддів у судовому засіданні.

В судовому засіданні 20 березня 2013 року позивач позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову, зазначивши, що оскаржуваний наказ є правомірним з огляду на те, що позивачу перед вивільненням була запропонована інша робота на тому ж підприємстві, а саме: 06 грудня 2011 року йому була запропонована посада головного державного податкового інспектора у відділі експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз'яснень юридичного управління Департаменту правової роботи, від обіймання якої позивач відмовився.

Третя особа явку повноважного представника в судове засідання не забезпечила, про час, дату та місце судового засідання належним чином повідомлена, про причини неявки суд не повідомила.

Відповідно до частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, протокольною ухвалою від 20 березня 2013 року суд ухвалив про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступних висновків.

ОСОБА_1 наказом Державної податкової адміністрації України від 27 січня 2006 № 75-о призначений на конкурсній основі на посаду головного державного податкового інспектора відділу аналізу візування та оцінки проектів документів Державної податкової адміністрації України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України та йому присвоєно спеціальне звання Радника податкової служби II рангу.

Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 26 квітня 2007 року № 739-о ОСОБА_1 переведено на посаду головного державного податкового інспектора відділу візування проектів договорів, розпорядчих документів та розгляду звернень Юридичного департаменту.

Згідно наказу Державної податкової адміністрації України від 28 лютого 2008 року № 431-о ОСОБА_1 переведено на посаду головного державного податкового інспектора відділу супроводження справ у судах Юридичного департаменту.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 25 грудня 2008 року № 2236-о, у зв'язку з реорганізацією Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України, позивача переведено на посаду головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту.

Указом Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» вирішено, зокрема, утворити Державну податкову службу України, реорганізувавши Державну податкову адміністрацію України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2010 року № 1128 «Деякі заходи щодо забезпечення виконання Указу Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085» передбачено скорочення чисельності державних службовців, які працюють у центральних органах виконавчої влади і підпорядкованих їм територіальних органах, не менше ніж на 30 відсотків.

При цьому, пунктом 2 встановлено, що центральним органам виконавчої влади подати у тижневий строк Міністерству фінансів пропозиції щодо граничної чисельності працівників апарату центральних органів виконавчої влади і підпорядкованих їм територіальних органів для їх узагальнення та внесення у десятиденний строк Кабінетові Міністрів України проекту відповідного акта.

15 серпня 2011 року позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності працівників та змінами в організації виробництва і праці, копія якого міститься в матеріалах справи.

При цьому, у попередженні про наступне вивільнення зазначено, що пропозиції щодо наявних вакантних посад у структурі Державної податкової служби України будуть запропоновані протягом двох місяців апаратом служби.

06 грудня 2011 року позивачу запропоновано посаду головного державного податкового інспектора відділу експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз'яснень юридичного управління Департаменту правової роботи, від якої позивач відмовився, про що міститься його підпис на додатку до попередження про наступне вивільнення (належним чином засвідчена копія додатку до попередження міститься в матеріалах справи).

Наказом Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о «Про звільнення ОСОБА_1» звільнено ОСОБА_1 з посади головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України у зв'язку з реорганізацією ДПА України та скороченням штатної чисельності, п. 1 ст. 40 КЗпП України з виплатою середньомісячної заробітної плати.

Відповідно до наказу Державної податкової адміністрації України від 09 грудня 2011 року № 1402-о внесено зміни до пункту 2 наказу Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о «Про звільнення ОСОБА_1» та викладено його в такій редакції: «Виплатити грошову компенсацію за невикористані 9,8 календарних днів щорічної відпустки за період роботи з 27.01.2011 по 06.12.2011».

Позивач, вважаючи, що наказ Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о «Про звільнення ОСОБА_1» не відповідає вимогам Кодексу законів про працю України, а звільнення є таким, що проведено з грубим порушенням законодавства про працю, оскільки відповідачем не запропоновано усі наявні вакантні посади, не застосовано положення статті 42 КЗпП України, не одержано згоди на його звільнення виборного органу первинної профспілкової організації, звільнення проведено під час тимчасової непрацездатності позивача, звернувся до суду з зазначеним позовом для захисту своїх прав.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

З метою реалізації Указу Президента України від 09 грудня 2010 року № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», яким передбачено скорочення чисельності державних службовців, як центрального апарату Державної податкової адміністрації України, так і її територіальних органів, в центральному апараті Державної податкової адміністрації України відбулася реорганізація його структурних підрозділів із скороченням чисельності працівників.

Так, судом встановлено, що згідно штатного розпису Державної податкової адміністрації України на 2011 рік, затвердженого 06 січня 2011 року (Т. 2, а.с. 111-170), штатна чисельність Державної податкової адміністрації України становила 1757 одиниць.

При цьому, штатна чисельність юридичного департаменту становила 46 одиниць, а відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту, у якій працював позивач, становила 7 одиниць та до нього входило: начальник відділу - 1 од., заступник начальника відділу - 1 од., головний державний податковий інспектор - 5 од. (Т. 2, а.с. 121).

Наказом Державної податкової адміністрації України від 04 квітня 2011 року № 192 «Про заходи, пов'язані з введенням в дію тимчасових структури та штатного розпису ДПС України» введено в дію затверджені та погоджені Міністром фінансів України Тимчасову структуру Державної податкової служби України та Тимчасовий штатний розпис Державної податкової служби України (Т. 2, а.с. 80).

Так, згідно тимчасового штатного розпису Державної податкової служби України на 2011 рік, затвердженого 29 березня 2011 року (Т. 3, а.с. 6-59), штатна чисельність Державної податкової служби України становила 1406 одиниць.

При цьому, штатна чисельність департаменту правової роботи становила 60 одиниць, а відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління, становила 6 одиниць та до нього входило: начальник відділу - 1 од., головний державний податковий інспектор - 5 од. (Т. 3, а.с. 13).

Таким чином, у відділі взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління, яке увійшло до департаменту правової роботи, порівняно із штатним розписом Державної податкової адміністрації України на 2011 рік, ліквідовано посаду заступника начальника відділу, а кількість посад головних державних податкових інспекторів залишилась незмінною, а саме - 5 одиниць.

При цьому, функції та повноваження відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління департаменту правової роботи Державної податкової служби України залишились такими ж, як і функції й повноваження відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України, про що свідчать наявні в матеріалах справи положення про зазначені структурні підрозділи (Т. 1, а.с. 83-99).

Таким чином, суд приходить до висновку, що по суті відбулось перейменування структурного підрозділу, який уведено до складу юридичного управління департаменту правової роботи Державної податкової служби України.

Крім того, 07 жовтня 2011 року затверджено та 12 жовтня 2011 року погоджено штатний розпис Державної податкової служби України (Т. 2, а.с. 171-224), відповідно до якого штатна чисельність Державної податкової служби України становила 1406 одиниць.

При цьому, штатна чисельність департаменту правової роботи становила 59 одиниць, а відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління, як і у штатному розписі Державної податкової служби України на 2011 рік, затвердженого 29 березня 2011 року, становила 6 одиниць та до нього входило: начальник відділу - 1 од., головний державний податковий інспектор - 5 од. (Т. 2, а.с. 178-180).

Згідно зазначеного штатного розпису у департаменті правової роботи було ліквідовано посаду головного державного податкового інспектора відділу розгляду договорів, розпорядчих документів, звернень юридичного управління.

Як зазначалось вище, позивача про наступне вивільнення із займаної посади у зв'язку із скороченням чисельності працівників та змінами в організації виробництва і праці було попереджено 15 серпня 2011 року. При цьому, у попередженні про наступне вивільнення зазначено, що пропозиції щодо наявних вакантних посад у структурі Державної податкової служби України будуть запропоновані протягом двох місяців апаратом служби.

06 грудня 2011 року позивачу запропоновано посаду головного державного податкового інспектора відділу експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз'яснень юридичного управління Департаменту правової роботи, від якої позивач відмовився, що сторонами в судовому засіданні не заперечувалось, і цього ж дня звільнено з роботи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно частини 2 статті 40 Кодексу законів про працю України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 49-2 Кодексу законів про працю України встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством (ч. 2 статті 49-2 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (ч. 3 статті 49-2 КЗпП України).

Державна служба зайнятості пропонує працівникові роботу в тій же чи іншій місцевості за його професією, спеціальністю, кваліфікацією, а при її відсутності - здійснює підбір іншої роботи з урахуванням індивідуальних побажань і суспільних потреб. При необхідності працівника може бути направлено, за його згодою, на навчання новій професії (спеціальності) з наступним наданням йому роботи (ч. 4 статті 49-2 КЗпП України).

Частиною першою статті 42 Кодексу законів про працю України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до роз'яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Згідно частини п'ятої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

Враховуючи наведене та з урахуванням висновків й мотивів Вищого адміністративного суду України, викладених в ухвалі цього суду від 05 лютого 2013 року у зазначеній справі, судом встановлено, що у відповідача відбулася реорганізація Державної податкової адміністрації України в Державну податкову службу України із скороченням загальної чисельності та штату працівників з 1757 одиниць до 1406 одиниць.

При цьому ні відділ, ні посада головного державного податкового інспектора, яку обіймав позивач, скорочені не були, а функції та повноваження відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління департаменту правової роботи Державної податкової служби України залишились такими ж, як і функції й повноваження відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України.

Крім того, судом встановлено, що будь-якої іншої посади, крім посади головного державного податкового інспектора відділу експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз'яснень юридичного управління Департаменту правової роботи, ОСОБА_1 запропоновано не було.

Разом з тим, станом на момент звільнення позивача у Державній податковій службі України було 4 вакантних посади головного державного податкового інспектора та 4 вакантних посади головного державного податкового ревізора-інспектора, в тому числі, наявна вакантна посада головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління департаменту правової роботи, що підтверджується довідкою відповідача, наявною в матеріалах справи (Т. 3, а.с. 130).

Зазначену посаду позивачу запропоновано не було й будь-яких обґрунтувань неможливості переведення (призначення) позивача на зазначену посаду, як і на інші вакантні посади, відповідач суду не надав.

Також судом встановлено, що відповідачем стосовно позивача взагалі не виконувались вимоги статті 42 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Не надано відповідачем й будь-яких пояснень та обґрунтувань стосовно звільнення позивача без згоди профспілкового органу.

Згідно частини 1 статті 43 Кодексу законів про працю України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40 пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Так, дійсно статтею 43-1 Кодексу законів про працю України передбачено, що розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках, зокрема, звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також службових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого самоврядування, а також громадськими організаціями та іншими об'єднаннями громадян.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 27 січня 2006 № 75-о позивачу присвоєно спеціальне звання Радника податкової служби II рангу.

Разом з тим, матеріали справи містять подання відповідача від 16 листопада 2011 року № 174/04-0218 на адресу профспілкового комітету ОППО ДПС України щодо згоди на звільнення позивача.

На вказане подання Об'єднання первинних профспілкових організацій Державної податкової адміністрації України листом від 17 листопада 2011 року за № 37-01/75 надіслало копію витягу з протоколу № 11 засідання профспілкового комітету ОППО ДПА України від 17 листопада 2011 року, згідно якого профспілковий комітет вирішив повернутися до питання щодо можливого звільнення ОСОБА_1 після його одужання та виходу на роботу (Т. 3, а.с. 122-127).

При цьому, з вказаного протоколу та матеріалів справи вбачається, що позивач, зокрема, з 21 листопада 2011 року по 05 грудня 2011 року перебував на денному стаціонарі, що підтверджується листком непрацездатності Серія АВЧ № 224124 від 21 листопада 2011 року (Т, 3, а.с. 118).

Також позивачем зазначено, що у день звільнення, а саме 06 грудня 2011 року, він перебував на лікарняному, що підтверджується листком непрацездатності Серія АВІ № 517201 (Т. 1, а.с. 146), проте його було викликано на роботу для вирішення питання про призначення на рівнозначну посаду, у зв'язку зі звільненням головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління департаменту правової роботи ОСОБА_3 (наказ від 30 листопада 2011 року № 456-о).

Вказане звільнення ОСОБА_3 наказом від 30 листопада 2011 року підтверджується й наданим відповідачем розміщенням працівників Державної податкової служби України станом на кінець 2011 року (Т. 1, а.с. 66-67).

Будь-яких обґрунтувань неможливості переведення (призначення) позивача на зазначену посаду відповідачем також суду не надано.

Відповідно до частини 3 статті 40 Кодексу законів про працю України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно до роз'яснень пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Крім того, не надано відповідачем суду й будь-яких обґрунтувань в частині попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення лише 15 серпня 2011 року, й в частині запропонування позивачу вакантної посади головного державного податкового інспектора відділу експертизи проектів нормативно-правових актів, візування роз'яснень юридичного управління Департаменту правової роботи лише 06 грудня 2011 року, тобто, не при попередженні про наступне вивільнення відповідно до вимог частини 3 статті 49-2 Кодексу законів про працю України, а після спливу двох місяців з дня попередження про наступне вивільнення.

Враховуючи все вищенаведене у сукупності, суд приходить до висновку, що Державною податковою адміністрацією України при звільненні ОСОБА_1 з посади головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України порушено наведені норми Кодексу законів про працю України, з огляду на що позовні вимоги в частині визнання дій Державної податкової адміністрації України щодо звільнення ОСОБА_1 протиправними та в частині скасування наказу Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о «Про звільнення ОСОБА_1» підлягають задоволенню.

В частині позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України, суд зазначає наступне.

Згідно частини 1 статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Як встановлено судом, наказом від 06 грудня 2011 року позивача було звільнено з посади головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України у зв'язку з реорганізацією ДПА України та скороченням штатної чисельності за п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Також судом встановлено, що відбулась реорганізація Державної податкової адміністрації України шляхом утворення Державної податкової служби України.

Крім того, судом встановлено, що функції та повноваження відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління департаменту правової роботи Державної податкової служби України залишились такими ж, як і функції й повноваження відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України, а посада головного державного податкового інспектора у зазначеному відділі взагалі не скорочувалась.

Згідно роз'яснень пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 у випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Згідно долучених до матеріалів справи штатного розпису Державної податкової служби України на 2012 рік (Т. 3, а.с. 145-202) та штатного розпису Державної податкової служби України на 2013 рік (Т. 3, а.с. 202- 259) штатна чисельність департаменту правової роботи становила 59 одиниць, а відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління, як і у штатному розписі Державної податкової служби України на 2011 рік, затвердженого 29 березня 2011 року, становила 6 одиниць та до нього входило: начальник відділу - 1 од., головний державний податковий інспектор - 5 од.

Таким чином, посада головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПА України Юридичного департаменту Державної податкової адміністрації України, яку обіймав позивач до звільнення, збереглася у відділі взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління департаменту правової роботи Державної податкової служби України.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку про задоволення даної позовної вимоги шляхом поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління департаменту правової роботи Державної податкової служби України з 07 грудня 2011 року.

В частині позовної вимоги про стягнення з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 заробітної плати за час вимушеного прогулу з 07 грудня 2011 року по день винесення рішення по справі з розрахунку 342,01 грн. за один день вимушеного прогулу, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до частини 2 статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Разом з тим, з наданої представником Державної податкової служби України копії постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2013 року у справі № 2а-3492/12/2670 (Т. 3, а.с. 139-143) вбачається, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, зокрема, стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, виходячи із розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1

При цьому, з мотивувальної частини зазначеної постанови суду вбачається, що розрахунок Державною податковою службою України з позивачем проведено лише 01 квітня 2012 року, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України у зв'язку із затримкою виплати заробітної плати позивачу з 06.12.2011 по 01.02.2012.

Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України (в редакції на момент звільнення позивача) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ч. 2 ст. 116 КЗпП України).

Згідно частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, Кодексом законів про працю України встановлена відповідальність власника як при поновленні працівника на роботі, так і у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, коли працівник не поновлюється на роботі.

При цьому, Кодексом законів про працю України як при поновленні працівника на роботі, так і при порушенні строків виплати належних працівникові сум при звільненні передбачено стягнення з власника на користь працівника середньої заробітної плати, що, на думку суду, виключає одночасне застосування статті 235 Кодексу законів про працю України та статей 116, 117 Кодексу законів про працю України.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримується сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі.

Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 отримував заробітну плату у Мисайлівській сільській раді та допомогу по безробіттю у Богуславському районному центрі зайнятості.

Таким чином, стягнення з Державної податкової служби України середньої заробітної плати на користь ОСОБА_1 призведе, з урахуванням частини 4 статті 35 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», до подвійного стягнення з державного органу, який фінансується за рахунок Державного бюджету України, зазначених сум.

Згідно роз'яснень пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 при присудженні оплати за час вимушеного прогулу зараховується заробіток за місцем нової роботи (одержана допомога по тимчасовій непрацездатності, вихідна допомога, середній заробіток на період працевлаштування, допомога по безробіттю), який працівник мав в цей час.

Враховуючи, що позивачем не надано суду довідок про виплачені останньому сум заробітної плати у Мисайлівській сільській раді та сум, одержаних від Богуславського районного центру зайнятості, суд приходить до висновку про часткове задоволення даної позовної вимоги шляхом зобов'язання Державної податкової служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 грудня 2011 року по 03 квітня 2013 року, з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2013 року у справі № 2а-3492/12/2670 після набрання останньою законної сили, та з урахуванням сум, одержаних ОСОБА_1 у Мисайлівській сільській раді та Богуславському районному центрі зайнятості.

Частиною першою статті 256 КАС України встановлено, що негайно виконуються постанови суду про, зокрема, поновлення на посаді у відносинах публічної служби (пункт 3).

Таким чином, постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління департаменту правової роботи Державної податкової служби України з 07 грудня 2011 року слід допустити до негайного виконання.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірності своїх дій, з огляду на що суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової адміністрації України щодо звільнення ОСОБА_1

Скасувати наказ Державної податкової адміністрації України від 06 грудня 2011 року № 1401-о «Про звільнення ОСОБА_1».

Поновити ОСОБА_1 на посаді головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління департаменту правової роботи Державної податкової служби України з 07 грудня 2011 року.

Зобов'язати Державну податкову службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 грудня 2011 року по 03 квітня 2013 року, з урахуванням постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 березня 2013 року у справі № 2а-3492/12/2670 після набрання останньою законної сили, та з урахуванням сум, одержаних ОСОБА_1 у Мисайлівській сільській раді та Богуславському районному центрі зайнятості.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного податкового інспектора відділу взаємодії підрозділів та представництва у судах інтересів ДПС України юридичного управління департаменту правової роботи Державної податкової служби України з 07 грудня 2011 року.

Постанова набирає законної сили відповідно до частини першої статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Головуючий суддя В.П. Катющенко

Судді В.А. Донець

К.С. Каракашьян