Рішення № 3042564, 17.02.2009, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.02.09 Справа№ 5/276 (1/57-26/12)

За позовом Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі філії –Львівське обласне управління, м.Львів

до відповідача Антимонопольний комітет України Львівського обласного територіального відділення, м. Львів

про визнання недійсним розпорядження адміністративної колегії Львівського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.10.2006 р. №35Р,

Суддя Петрик І.Й.

При секретарі: Кравець В.П.

за участю представників сторін:

від позивача: Романова Н.В. – заступник начальника юридичного відділу

від відповідача: не з”явився

Особам, які беруть участь у справі, права і обов”язки, передбачені ст.22 ГПК України, роз”яснено.

3аяв про відвід суддів не поступало.

Суть спору: Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України». м.Київ в особі філії-Львівське обласне управління ВАТ «Ощадбанк», м.Львів звернулося до господарського суду з позовом до Антимонопольного комітету України в особі Львівського територіального відділення, м.Львів про визнання недійсним розпорядження адмінітсративної колегії Львівського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.10.2006 р. № 35 Р.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем при встановленні монопольного (домінуючого) становища позивача на ринку банківських послуг не взято до уваги послуги надані банком в цілому на всій території України. Також позивач зазначає, що він не може займати монопольне становище на ринку, оскільки зазнає значної конкуренції, має конкурентів на ринку і не обмежує доступ на ринок банківських послуг інших банків. Таким чином, визнання суб”єкта господарювання таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товарів (робіт, послуг), має наслідком, зокрема, втручання органів державної влади у здійснення господарської діяльності, а визнання Банку монополістом без достатніх на це правових підстав є порушенням законних прав та інтересів щодо свободи здійснення підприємницької діяльності. Отже, оспорюване розпорядження не відповідає законодавству України (зокрема, ст. 6 Господарського кодексу України, ст. 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, ст. 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”).

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.04.2007 р. у справі № 1/57-26/12, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 25.09.2007 р. позов задоволено частково –визнано п. 2 розпорядження Адміністративної колегії ЛОТВ АМК України від 04.10.2006 р. № 35Р в частині визнання ВАТ “Ощадбанк” в особі Львівського обласного управління як таке, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку “надання послуг розрахунково-касового обслуговування населення” в частині прийому комунальних платежів в межах Львівської області (за підсумками 2005 р.) та п. 3 розпорядження Адміністративної колегії ЛОТВ АМК України від 04.10.2006 р. № 35Р в частині включення ВАТ “Ощадбанк” в особі Львівського обласного управління до Переліку суб”єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках Львівської області недійсними. В решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовлено з тих підстав, що оскаржуване розпорядження стосується не лише позивача.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2007 року судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Зазначена постанова мотивована тим, що рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного суду не узгоджуються із вимогами Постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення” та роз”яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 10.12.1996 р. № 02-5/422 щодо законності та обгрунтованості судового рішення. Так, судами попередніх інстанцій:

1) не з”ясовано та не наведено в оскаржуваних судових рішеннях обставин, які б підтверджували порушення прав та/або охоронюваних законом інтересів ВАТ “Ощадбанк” у зв”язку з виданням оспорюваного розпорядження адміністративної колегії територіального відділення АМК від 04.10.2006 р. № 35Р;

2) визначивши товарні межі ринку не у відповідності з тим, як їх було визначено в оспорюваному розпорядженні, судами не встановлено належним чином обставини, пов”язані з правильністю застосування територіальним відділенням АМК правових норм у визначенні монопольного (домінуючого) становища позивача саме на тому товарному ринку, про який йшлося в даному розпорядженні;

3) не з”ясовано та не відображено в оскаржуваних судових рішеннях, чи доведено ВАТ «Ощадбанк»згідно з вимогою абз. 4 ч. 5 ст. 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції” невиконання щодо нього умов частини четвертої цієї статті.

Ухвалою від 26.12.2008 р. призначено справу до розгляду та призначено судове засідання на 20.01.2009 р. В судовому засіданні 20.01.2009 р. оголошувалась перерва до 03.02.2009 р.. Оскільки в судове засідання 03.02.2009 р. відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи в зв»язку з неможливістю прибуття представника відповідача в судове засідання, розгляд справи відкладався до 17.02.2009р.

Позивач позовні вимоги підтримав повністю. 02.02.2009 р. подав суду письмові пояснення по суті спору з врахуванням висновків Вищого господарського суду України.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві та письмових поясненнях. Свої вимоги обґрунтовує відсутністю правових підстав для задоволення позову, оскільки обов”язковими умовами для визнання недійсним акта є встановлення невідповідності акта вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, що його прийняв та порушення у зв”язку з прийняттям акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі, а порушення у зв”язку із прийняттям акта (розпорядження Адміністративної колегії ЛОТВ АМК України від 04.10.2006 р. № 35Р) прав та охоронюваних інтересів Позивача у позовній заяві не доведені.

У судовому засіданні 17.02.2009р. представник позивача підтримав свої позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 17.02.2009р. не з”явився, проти позовних заперечив.

Дослідивши наявні матеріали справи господарський суд Львівської області встановив наступне:

04.10.2006 р. Адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України прийнято розпорядження № 35Р “Про внесення змін і доповнень до Переліку суб”єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках Львівської області”.

Пунктом 1 зазначеного розпорядження постановлено виключити Львівське обласне управління ВАТ “Державний ощадний банк України” з Переліку суб”єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринках Львівської області, затвердженого розпорядженням голови Львівського ТВ Комітету від 28.08.2001 р. № 30Р (за підсумками діяльності у 2005 році).

У пункті 2 даного розпорядження постановлено визнати Відкрите акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління та Українське державне підприємство поштового зв”язку “Укрпошта” в особі Львівської дирекції, як такі, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку “надання послуг розрахунково-касового обслуговування населення” в частині прийому комунальних платежів в межах Львівської області із часткою 81 відсоток (за підсумками діяльності у 2005 році). Пунктом 3 розпорядження встановлено, включити Відкрите Акціонерне Товариство «Державний ощадний банк України»в особі Львівського обласного управління та Українське державне підприємство поштового зв»язку «Укрпошта»в особі Львівської дирекції до Переліку суб”єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку Львівської області, затвердженого розпорядженням голови Львівського ТВ Комітету від 28.08.2001 р. № 30Р.

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України "Про захист економічної конкуренції" монопольним (домінуючим) визнається становище кожного з кількох суб'єктів господарювання. Зокрема, за умови, що сукупна частка не більше ніж трьох суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків і при цьому вони не доведуть, що стосовно них не виконуються умови частини 4 цієї статті, тобто якщо між зазначеними суб'єктами господарювання немає конкуренції або є незначна конкуренція; зазначені суб'єкти господарювання разом узяті не мають жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для вступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Розроблена відповідно до статті 12 зазначеного Закону та затверджена розпорядженням Комітету від 5 березня 2002 року N 49-р Методика встановлює порядок визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку і призначена для аналізу діяльності суб'єктів господарювання, груп суб'єктів господарювання та споживачів з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт на загальнодержавних та регіональних ринках. Згідно з пунктом 1.2 Методики об'єктами для визначення монопольного (домінуючого) становища є: суб'єкти господарювання; групи суб'єктів господарювання - декілька суб'єктів господарювання, які діють на ринку в певних товарних та територіальних (географічних) межах; обставини, які визначають на відповідному товарному ринку умови здійснення господарської діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів, надання послуг, виконання робіт, а також умови придбання та використання зазначених товарів, робіт, послуг. Пунктом 2.1 Методики передбачено, що визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання може включати такі дії:

- встановлення об'єктів аналізу щодо визначення монопольного (домінуючого) становища, а саме: суб'єкта господарювання (групи суб'єктів господарювання), конкретного товару (продукції, роботи, послуги), який випускається, постачається, продається, придбавається (споживається, використовується) цим (цими) суб'єктом (суб'єктами) господарювання;

- складання переліку товарів (робіт, послуг), щодо яких має визначатися монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання і які мають ознаки одного товару, товарної групи;

- складання переліку основних продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товарів (товарних груп);

- визначення товарних меж ринку;

- визначення територіальних (географічних) меж ринку;

- встановлення проміжку часу, стосовно якого має визначатися становище суб'єктів господарювання на ринку - визначення часових меж ринку;

- визначення обсягів товару, який обертається на ринку;

- розрахунок часток суб'єктів господарювання на ринку;

- складання переліку продавців (постачальників, виробників), покупців (споживачів) товару (товарної групи) - потенційних конкурентів, покупців, які можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- визначення бар'єрів вступу на ринок та виходу з ринку для суб'єктів господарювання, які продають (постачають, виробляють), придбавають (споживають, використовують) або можуть продавати (постачати, виробляти), придбавати (споживати, використовувати) той самий або/та аналогічний товар (товарну групу) на ринку;

- встановлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання на ринку.

Таким чином, установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому, застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єктів аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку тощо на підставі інформації, що може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

При визначенні бар'єрів вступу на ринок та бар'єрів виходу з ринку відповідач оцінював лише ситуацію, яка склалася з наданням позивачем зазначених послуг споживачам, тоді як згідно з пунктом 1.2 Методики слід було розглянути обставини, що перешкоджають новим суб'єктам господарювання почати конкурувати на рівних із суб'єктами господарювання, що вже діють на даному товарному ринку.

Визначаючи монопольне становище ВАТ “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління на ринку “надання послуг розрахунково-касового обслуговування населення” в частині прийому комунальних платежів в межах Львівської області із часткою 81 відсоток (за підсумками діяльності у 2005 році) відповідач належним чином не проаналізував та ретельно не дослідив ту обставину, що на території Львівської області є інші суб»єкти господарювання, які вправі надавати такі послуги. Відповідач не визначив потенційних конкурентів, які можуть надавати аналогічні послуги.

Враховуючи вищенаведене, оспорюваним рішенням відповідач визнав позивача монополістом без проведення перевірки дотримання законодавства про захист економічної конкуренції кожним із зазначених суб'єктів господарювання та без дотримання порядку визначення монопольного (домінуючого) становища кожного з них в порядку передбачено ст.12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», п.1.2., п.2.1, п. 10.2 Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб»єктів господарювання на ринку.

Абзацом 4 ч.5 ст.12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», передбачено обов”язок суб”єкта господарювання довести, що стосовно нього не виконуються умови ч.4 та ч. 1 цієї статті.

До матеріалів справи долучений лист позивача, який адресований відповідачу, в якому наводяться обставини, що свідчать про наявність значної конкуренції на ринку надання послуг розрахунково-касового обслуговування населення в частині прийому комунальних платежів на території Львівської області, а саме, що на території Львівської області зареєстровано та функціонує 57 балансових філій банків та 524 територіальні відокремлені балансові відділення банків, які усі без винятку, мають право надавати послуги розрахунково-касового обслуговування, в тому числі в частині прийому комунальних платежів від населення.

Крім цього, під час слухання справи позивачем долучено до матеріалів справи лист Управління Національного банку України у Львівській області від 09.02.2007 р. № 10-012/523 стосовно кількості банків, які мають право на території Львівської області надавати послуги розрахунково-касового обслуговування населення в частині прийому комунальних платежів.

Таким чином, суд вважає, що позивачем доведено, що на ринку послуг, що стали предметом оскаржуваного рішення, позивач зазнає значної конкуренції, має конкурентів на цьому ринку і ніяким чином не обмежує доступ на ринок послуг інших установ (банків, юридичних осб і т.д.).

Як зазначено у інформаційному листі № 01-8/229 від 13.04.2007 р. Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування конкурентного законодавства” (п. 10.3), обов”язок з доведення в суді факту зайняття суб”єктом господарювання монопольного (домінуючого) становища на ринку покладається на територіальне відділення АМК, яке є стороною у справі.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що адміністративною колегією Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України при прийнятті розпорядження всупереч Закону України «Про захист економічної конкуренції», Методиці визначення монопольного (домінуючого) становища суб»єктів господарювання на ринку не було достатньо та в повному обсязі вивчено становище позивача на ринку “надання послуг розрахунково-касового обслуговування населення” в частині прийому комунальних платежів в межах Львівської області, не вивчено надання чи можливість надання аналогічних послуг іншими банками та юридичними особами, в тому числі потенційними конкурентами позивача, не встановлено дійсні бар»єри для вступу інших суб»єктів господарювання на ринок, відсутні докази того, що позивач обмежує доступ на ринок цих послуг інших банків або інших осіб. Відповідач не надав суду доказів наявності передбачених ст. 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції” умов, за яких суб”єкт господарювання - Відкрите акціонерне товариство “Державний ощадний банк України»може бути визнаний таким, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Судом не приймається до уваги твердження відповідача про гіпотетичні порушення норм законодавства при прийнятті оспорюваного розпорядження, а також твердження відповідача про те, що позивач займає монопольне (домінуюче) становище на цьому ринку лише з причин найбільшого прийому комунальних платежів від населення, оскільки юридичні та фізичні особи вільні у виборі банку та іншої установи-члена платіжної системи шляхом внесення ними самостійно готівки до цих установ для переказу її за призначенням.

Таким чином, оскаржуваним розпорядженням визначено монопольне (домінуюче) становище позивача на ринку надання послуг «розрахунково-касового обслуговування населення»в частині прийому комунальних платежів в межах Львівської області та включено в Перелік суб»єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на цьому ринку без фактичної наявності підстав передбачених чинним законодавством для визначення такого становища, що порушує законні права та інтереси останього.

Враховуючи наведене та те, що оскаржуване розпорядження стосується не тільки позивача, позов підлягає до часткового задоволення.

З огляду на викладене, керуючись Законом України «Про захист економічної конкруенції», Методикою визначення монопольного (домінуючого) становища суб»єктів господарювання на ринку, ст. 27 ГК України та ст. ст.4,33, 34, 35, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати п. 2 розпорядження адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.10.2006 р. № 35 Р в частині визнання Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління, як таке, що займає монопольне (домінуюче) становище на ринку “надання послуг розрахунково-касового обслуговування населення” в частині прийому комунальних платежів в межах Львівської області із часткою 81 відсоток (за підсумками діяльності у 2005 році) недійсним.

3. Визнати п. 3 розпорядження адміністративної колегії Львівського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 04.10.2006 р. № 35 Р в частині включення Відкрите Акціонерне Товариство «Державний ощадний банк України»в особі Львівського обласного управління до Переліку суб”єктів господарювання, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку Львівської області.

4.Стягнути з Антимонопольного комітету України в особі Львівського обласного територіального відділення, м.Львів, вул.І.Франка, 61 (код ЄДРПОУ 20812013) на користь Відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” в особі Львівського обласного управління, м.Львів, вул.Січових Стрільців, 9 (в ОПЕРв ЛОУ ВАТ «Ощадбанк», ЄДРПОУ 09325703, МФО 325796, р/р 37398900037) 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Накази видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

6.В решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.

Суддя Петрик І.Й.