Постанова № 30418358, 01.04.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

01 квітня 2013 р. Справа № 802/820/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Сала П.І.,

за участю

секретаря судового засідання: Колос М.С.,

позивача: ОСОБА_1,

представників позивача: Бородіна Д.О., Нісіної Т.М.,

представника відповідача: Герасименка Д.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

про: скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому після зміни позовних вимог (а.с. 74) просить скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - Вінницька ОДПІ) за № 0000171702 від 20.02.2013 року про збільшення грошового зобов'язання з ПДВ на суму 50 785 грн., з яких 46 184 грн. основного платежу і 4601 грн. застосованих штрафних (фінансових) санкцій.

Позовні вимоги мотивує тим, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 по взаєморозрахунках з ТОВ "Укрхолод" за період липень-серпень 2010 року та лютий-червень 2011 року відповідачем складений акт № 335/1721/НОМЕР_1 від 05.02.2013 року, яким встановлено порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п. 198.3 ст. 198 ПК України, внаслідок чого донараховано ПДВ за 2010 рік в сумі 9200 грн. та за І півріччя 2011 року в сумі 36 984 грн. На підставі вказаного акту перевірки 20.02.2013 року Вінницькою ОДПІ винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, яке позивач вважає протиправним і таким, що підлягає скасуванню. Зокрема вважає помилковими висновки контролюючого органу щодо нікчемності договорів поставки за № 10/10 від 10.10.2009 року та № 01/01 від 01.01.2011 року, укладеного з ТОВ "Укрхолод", оскільки зазначені правочини повністю підтверджені усіма необхідними первинними документами, є реальними і укладені в межах господарської діяльності позивача. Тому сума податку на додану вартість, визначена з вартості придбаної у цього контрагента продукції (м'яса курячого) правомірно віднесена ФОП ОСОБА_1 до податкового кредиту згідно із отриманими податковими накладними. Вказує на те, що відповідач безпідставно зазначив в акті перевірки про фіктивність діяльності постачальника, оскільки вона не доведена у встановлений законом спосіб, а отже не може бути покладена в основу висновку про нікчемність правочинів між позивачем і його контрагентом. Також заперечує висновки податкового органу про нездійснення господарських операцій з поставки товару виключно з підстав відсутності товарно-транспортних накладних, оскільки такі накладні є основними документами на перевезення вантажу, однак не первинними бухгалтерськими документами на підтвердження реальності господарських операцій. При цьому позивач просить врахувати, що поставка м'яса здійснювалася контрагентом, а тому у нього не виникало питань щодо необхідності надання товарно-транспортних накладних. До того ж прямих витрат на доставку товару він не ніс і відповідні суми ним не включалися до витратної частини, що додатково свідчить про відсутність будь-яких порушень норм чинного законодавства. За таких обставин вважає висновки Вінницької ОДПІ про заниження грошових зобов'язань з ПДВ помилковими і такими, що не відповідають дійсності, а отже податкове повідомлення-рішення № 0000171702 від 20.02.2013 року підлягає скасуванню як протиправне.

У судовому засіданні позивач та його представники повністю підтримали заявлені позовні вимоги і надали пояснення згідно з наведеними у позовній заяві обґрунтуваннями. Просять суд адміністративний позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги позивача заперечив з мотивів, викладених у наданих суду письмових запереченнях (а.с. 80-83). Наполягає на тому, що при проведенні позапланової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 та прийнятті оскаржуваного рішення податковий орган діяв відповідно до вимог чинного законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та оцінивши інші докази, які є у справі в їх сукупності, суд доходить висновку, що заявлений адміністративний позов належить задовольнити з огляду на таке.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 як суб'єкт господарювання зареєстрований у виконавчому комітеті Вінницької міської ради 30.03.2004 року (ідентифікаційний код НОМЕР_1), перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 01.04.2004 року та у спірний період був платником ПДВ (свідоцтво № 52764472 від 08.04.2004 року). Основним видом підприємницької діяльності позивача у спірний період було виробництво м'ясних напівфабрикатів.

Відповідно до направлення на проведення перевірки № 188/17 від 23.01.2013 року та наказу № 262/17 від 23.01.2013 року у період з 23 по 29 січня 2013 року головним державним податковим ревізором-інспектором відділу податкового контролю фізичних осіб Вінницької ОДПІ Боднюк Л.І. проведена документальна виїзна позапланова перевірка ФОП ОСОБА_1 по взаєморозрахунках з ТОВ "Укрхолод" (код ЄДРПОУ 35791438) за період липень-серпень 2010 року та лютий-червень 2011 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт № 335/1721/НОМЕР_1 від 05.02.2013 року, яким встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (із змінами і доповненнями) та п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого донараховано ПДВ за 2010 рік в сумі 9200 грн. та за І півріччя 2011 року в сумі 36 984 грн.

На підставі вказаного акту перевірки 20.02.2013 року Вінницькою ОДПІ прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення за № 0000171702 про збільшення ФОП ОСОБА_1 грошового зобов'язання з ПДВ на загальну суму 50 785 грн., з яких основний платіж в сумі 46 184 грн. та 4601 грн. - застосовані штрафні (фінансові) санкції.

Надаючи правову оцінку зазначеному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд керується такими мотивами.

З акту перевірки № 335/1721/НОМЕР_1 від 05.02.2013 року вбачається, що позивач, на думку податкового органу, безпідставно зарахував у податковий кредит за липень-серпень 2010 року та лютий-червень 2011 року вартість товарно-матеріальних цінностей, які були придбані у постачальника ТОВ "Укрхолод" на підставі нікчемних правочинів, укладених без мети настання реальних наслідків та з істотним порушенням вимог ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України. Як наслідок, ФОП ОСОБА_1 завищив податковий кредит з ПДВ за липень 2010 року на суму 4600 грн., за серпень 2010 року на суму 4600 грн., за лютий 2011 року на суму 10 050 грн., за березень 2011 року на суму 8417 грн., за квітень 2011 року на суму 8417 грн., за травень 2011 року на суму 5050 грн. та за червень 2011 року на суму 5050 грн., а всього на суму 9200 грн. за 2010 рік та на суму 36 984 грн. за І півріччя 2011 року.

Однак, такі висновки Вінницької ОДПІ не відповідають фактичним обставинам справи і є помилковими.

Згідно із п.п. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.4 п. 7.4 цієї ж статті Закону якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Крім того, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України передбачено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду (пункт 200.1 статті 200 ПК України).

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З огляду на наведені законодавчі приписи підставою для віднесення до податкового кредиту сплачених у ціні товару сум податку на додану вартість є факт придбання таких товарів з метою їх використання в господарській діяльності. Тобто податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Встановлено, що 10.10.2009 року між ФОП ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ "Укрхолод" (продавець) було укладено договір № 10/10, на виконання умов якого продавець зобов'язувався поставити та передати у власність покупця товар (м'ясо птиці), а покупець - прийняти та оплатити його на умовах даного договору (а.с. 19).

Реальність господарських операцій за цим правочином повністю підтверджується усіма обов'язковими первинними та іншими необхідними документами, зокрема:

- видатковою накладною № 103 від 09.07.2010 року про поставку позивачу продавцем ТОВ "Укрхолод" товарно-матеріальних цінностей на суму 27 600 грн., в тому числі ПДВ - 4600,00 грн. та видатковою накладною № 147 від 31.08.2010 року про поставку позивачу продавцем ТОВ "Укрхолод" товарно-матеріальних цінностей на суму 27 600 грн., в тому числі ПДВ - 4600,00 грн. (а.с.21, 26).

- ветеринарними свідоцтвами Державного комітету ветеринарної медицини України форми № 2 серії АК I-33 № 986078 від 09.07.2010 року та № 986138 від 31.08.2010 року (а.с. 23, 28);

- посвідченнями про якість м'ясної продукції № 01/07 від 09.07.2010 року та № 22/07 від 31.07.2010 року (а.с. 24, 29);

- податковими накладними № 97 від 09.07.2010 року на загальну суму 27 600 грн., в тому числі ПДВ - 4600 грн., та № 141 від 31.08.2010 року на загальну суму 27 600 грн., в тому числі ПДВ - 4600 грн., отриманими позивачем від постачальника ТОВ "Укрхолод" на підставі договору № 10/10 від 10.10.2009 року (а.с. 22, 27);

- банківськими (розрахунковими) документами від 09.07.2010 року та від 31.08.2010 року про перерахування позивачем продавцю ТОВ "Укрхолод" коштів як оплату за придбаний товар згідно із договором № 10/10 від 10.10.2009 року (а.с. 25,30).

Крім того, судом встановлено, що 01.01.2011 року між ФОП ОСОБА_1 (покупець) та ТОВ "Укрхолод" (продавець) було укладено договір № 01/01 про поставку позивачу м'яса птиці механічної обвалки (заморожений), реальність господарських операцій за яким повністю підтверджується документально (а.с. 31-70), а саме:

- видатковими накладними № 12 від 02.02.2011 року, № 30 від 28.02.2011 року, № 48 від 22.03.2011 року, № 61 від 31.03.2011 року, № 78 від 15.04.2011 року, № 89 від 26.04.2011 року, № 97 від 05.05.2011 року, № 124 від 22.06.2011 року;

- податковими накладними № 11 від 02.02.2011 року, № 5 від 24.02.2011 року, № 18 від 22.03.2011 року, № 31 від 31.03.2011 року, № 16 від 15.04.2011 року, № 27 від 26.04.2011 року, № 5 від 05.05.2011 року, № 19 від 22.06.2011 року;

- ветеринарними свідоцтвами № 191293 від 02.02.2011 року, № 191318 від 28.02.2011 року, № 191338 від 22.03.2011 року, № 191351 від 31.03.2011 року, № 191371 від 15.04.2011 року, № 191381 від 26.04.2011 року, № 191389 від 05.05.2011 року, № 817636 від 22.06.2011 року;

- посвідченнями про якість товару № 18/01 від 02.02.2011 року, № 01/02 від 28.02.2011 року, № 01/03 від 22.03.2011 року, № 01/03 від 31.03.2011 року, № 27/02 від 15.04.2011 року, № 18/04 від 24.04.2011 року, 18/03 від 05.05.2011 року, № 08/05 від 22.06.2011 року;

- банківськими (розрахунковими) документами про оплату за поставлений товар.

Отже, сукупність первинних, платіжних, звітних та інших документів, які зазвичай супроводжують такого роду операції, підтверджує фактичне здійснення господарських операцій і не дає підстав для сумніву у їх реальності та безтоварності. Характер спірних операцій відповідає звичайній господарській діяльності позивача та її основним видам.

Натомість відповідачем не надано належних і допустимих доказів, які б об'єктивно ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій. Також ним не наведено обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про їх фіктивність чи про те, що дії позивача і його контрагента були спрямовані на отримання незаконної податкової вигоди.

Податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій, посилаючись при цьому виключно на порушення, вчинені контрагентом позивача. Сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження стосовно фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахунках з цими контрагентом, а викладені у ньому висновки щодо нікчемності укладених правочинів ґрунтуються не на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку, а на сумнівах і припущеннях, що є недопустимим при складанні офіційного документу органом державної податкової служби.

Крім того, відповідно до ст. 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. В силу вимог частини 4 та частини 5 статті 203 ЦК України правочин має вчинятись у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. За правилами, встановленими у статті 205 ЦК України, правочин вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Інших підстав визнання правочину нікчемним чинне законодавство не передбачає.

Разом із тим, відповідно до ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Таким чином, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Враховуючи наведене суд доходить висновку, що договори між ФОП ОСОБА_1 і його контрагентом ТОВ "Укрхолод" не можуть визнаватися нікчемними в розумінні положень статті 203 ЦК України, оскільки вони відповідають волевиявленню та внутрішній волі його учасників і спрямовані на реальне настання правових наслідків, а зміст правочину не суперечать чинним нормам законодавчих актів та не порушує моральні засади суспільства.

Отже, твердження відповідача з посиланням на матеріали перевірки про те, що діяльність контрагента позивача була спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди ФОП ОСОБА_1 у вигляді безпідставного формування податкового кредиту, судом оцінюються критично, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, що суперечить статті 159 КАС України. Факт наявності у сторін правочину протиправного умислу при його укладенні відповідачем не доведено.

Що стосується посилання Вінницької ОДПІ на те, що поставка позивачу товару не була супроводжена необхідними документами, які б підтверджували її реальність, суд зазначає наступне.

Податковий кодекс України не встановлює вимог до форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку, тобто були б обов'язковими для підтвердження віднесення певних витрат до складу витрат у податковому обліку.

Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинних документів, які встановлені ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", зокрема повинні містити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пред'явлені позивачем до перевірки документи (договори, видаткові і податкові накладні, банківські документи тощо) є первинними у розумінні ст. 9 зазначеного Закону та повністю підтверджують факт здійснення операцій. Усі вони оформлені належним чином, підписані повноважними особами та завірені печатками підприємств.

Відповідач ставить під сумнів реальність господарської операції через відсутність товарно-транспортних накладних на підтвердження поставки товару позивачу.

Разом із тим, їх відсутність сама собою не може бути підставою для висновків про нездійснення господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків в зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Крім того, товарно-транспортні накладні є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей у вантажовідправника і оприбуткування їх у вантажоодержувача при перевезенні вантажів в межах України, однак не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких визначається розмір витрат.

Відповідач посилається також на те, що відповідно до отриманого з ДПІ у Голосіївському районі м. Києва акту встановлено, що зустрічну звірку з ТОВ "Укрхолод" провести неможливо у зв'язку з тим, що товариство не знаходиться за своєю юридичною адресою, має ознаки фіктивності через відсутність інформації про його складські приміщення, трудові ресурси, наявність автомобільного чи іншого транспорту, а також устаткування, виробничого обладнання, сировини і матеріалів, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності.

Оцінюючі такі доводи відповідача суд зазначає, що Податковий кодекс України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам. Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 року та 31.01.2011 року. Крім того, вона повністю узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 22.01.2009 року (справа "Булвес" АД проти Болгарії") констатував, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Згідно із п.п. 7.2.3 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 вказаного Закону платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Підпунктом 7.2.4. пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платник податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Крім того, відповідно до п. 201.1 ст. 201 ПК України податкова накладна повинна містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Пунктами 201.6, 201.8 статті 201 ПК України передбачено, що податкова накладна є податковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Отже, в разі видачі покупцю контрагентом, який зареєстрований як платник ПДВ, податкових накладних з усіма необхідними реквізитами, визначеним законом, такий покупець має право на включення цього податку до складу податкового кредиту за звітній податковий період.

Встановлено, що податкові накладні № 97 від 09.07.2010, № 141 від 31.08.2010 року, № 11 від 02.02.2011 року, № 5 від 24.02.2011 року, № 18 від 22.03.2011 року, № 31 від 31.03.2011 року, № 16 від 15.04.2011 року, № 27 від 26.04.2011 року, № 5 від 05.05.2011 року, № 19 від 22.06.2011 року, отримані позивачем від постачальника ТОВ "Укрхолод", повністю відповідають вимогам податкового законодавства та містять усі необхідні для цього різновиду первинних документів реквізити. Факт реєстрації вказаного контрагента платником ПДВ на час видачі цих податкових накладних відповідач не заперечує.

З огляду на викладене суд вважає безпідставними та необґрунтованими висновки контролюючого органу про завищення ФОП ОСОБА_1 податкового кредиту з ПДВ за липень 2010 року на суму 4600 грн., за серпень 2010 року на суму 4600 грн., за лютий 2011 року на суму 10 050 грн., за березень 2011 року на суму 8417 грн., за квітень 2011 року на суму 8417 грн., за травень 2011 року на суму 5050 грн. та за червень 2011 року на суму 5050 грн., а всього на суму 9200 грн. за 2010 рік та на суму 36 984 грн. за І півріччя 2011 року.

Тому податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ № 0000171702 від 20.02.2013 року визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на приписи зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ за № 0000171702 від 20.02.2013 року, а тому заявлений адміністративний позов належить задовольнити у повному обсязі.

Судові витрати у справі суд розподіляє відповідно до вимог ч. 1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 160, 162, 163, 254 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області № 0000171702 від 20.02.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір у розмірі 508 (п'ятсот вісім) грн. 00 коп. шляхом його безспірного списання органами Державної казначейської служби України з рахунків відповідача Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Сало Павло Ігорович