Ухвала суду № 30396464, 27.03.2013, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Шинкарьова І.В.

Суддя-доповідач - Губська Л.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року справа №805/159/13-а приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Губської Л.В.,

суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В.,

при секретарі: Іллінові О.Є.,

за участю: представника позивача Войчука В.А. (за довіреністю від 28.12.2012 р.),

представників відповідача Мочкаєва Ю.І. (за довіреністю від 26.03.2012 р.),

Чирикіної Н.В. (за довіреністю від 26.03.2013 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕТЗ-ІНВЕСТ» до Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби від 30 жовтня 2012 року № 0000431502, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на суму 1 634 600,00 грн., з яких основний платіж 1 366 409,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 268 191,00 грн.; № 0000441502, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на суму 924 000,00 грн., з яких основний платіж 739 200,00 грн., штрафні (фінансові) санкції 184 800,00 грн., та від 28 грудня 2012 року № 0000511502, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 73 411 грн. 25 коп., з яких основний платіж 0 грн., штрафні (фінансові) санкції 73 411 грн. 25 коп.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з'ясування обставин справи, просить постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. На обґрунтування апеляційної скарги наголошує на правомірності своїх дій і зазначає, що правочини, які укладені підприємством ТОВ «ТЕТЗ-ІНВЕСТ» з ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укртехномас-сервіс» не спричинили реального настання юридичних наслідків, оскільки фінансово-господарські взаємовідносини з останніми є фіктивними правочинами та такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цими правочинами, при цьому, апелянт посилається на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 22.05.2012 р. та на постанову Печерського районного суду м. Києва від 19.03.2012 р. як на доказ нікчемності та неможливості здійснення господарських відносин з вищезазначеними контрагентами. Таким чином, апелянт наполягає, що позивач не мав права на формування валових витрат та податкового кредиту, у зв'язку з тим, що фактично придбання товарів не відбулося.

Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу, в яких останній зазначає, що реальне виконання спірних угод та поставки товарів від ТОВ «Леміш Груп» та ТОВ «Укртехномас-сервіс» підтверджуються первиними податковими та бухгалтерськими документами. Крім того, зауважує, що господарська діяльність даних підприємств в ході кримінального провадження не дослуджуваласть та не надавалось юридичної оцінки, як самій господарській діяльності вищезазначених контрагентів, так і безпосередньо спірним господарським операціям з позивачем.

В судовому засіданні представники відповідача доводи апеляційної скарги підтримали і просили її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечував, просив залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів Донецького апеляційного адміністративного суду дійшла до наступного.

Судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕТЗ-ІНВЕСТ» є юридичною особою, перебуває на податковому обліку у Торезькій ОДПІ, є платником податку на додану вартість.

Торезькою об'єднаною державною податковою інспекцією було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансово-господарським відносинам, зокрема, з ТОВ «Леміш груп» за період з 01 вересня 2009 року по 31 грудня 2010 року та ТОВ «Укртехномас-сервіс» за період з 14 червня 2010 року по 10 травня 2011 року. за результатами якої складено акт перевірки від 15 жовтня 2012 року №494/22-2/31173861.

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення позивачем: п.5.1., п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» - завищення валових витрат по фінансово-господарським відносинам з ТОВ «Леміш груп», ТОВ «Укртехномас-сервіс» всього у сумі 5465634,00 грн., внаслідок чого занижено податок на прибуток всього у сумі 1366409,00 грн.; п.п.7.4.1 п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» - завищення податкового кредиту по фінансово-господарським відносинам з ТОВ «Леміш груп» та ТОВ «Укртехномас-сервіс» на загальну суму 739200,00, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 739200,00 грн., а також ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст..228 Цивільного кодексу України.

Даний акт було підписано позивачем із запереченнями, однак, за результатами їх розгляду висновки акту перевірки залишено без перегляду.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 30 жовтня 2012 року, а саме: №0000441502, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 924000,00грн., з якої основний платіж 739200,00грн. та штрафна санкція у розмірі 184800,00грн. та №0000431502, яким визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальні сумі 1634600,00грн., з якої основний платіж 1366409,00грн., та штрафна санкція у розмірі 268191,00 .

Позивачем податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративному порядку і в ході розгляду скарги Державною податковою службою у Донецькій області встановлено, що при розрахунку штрафних санкцій з податку на прибуток допущено арифметичну помилку, яка призвела до застосування заниженої на 73411,25 грн. суми штрафу, при цьому, Державна податкова служба у Донецькій області залишила без змін спірні податкові повідомлення-рішення, а скаргу без задоволення; проте, збільшила суму грошових зобов'язань, визначених у податковому повідомленні-рішенні від 30 жовтня 2012 року №0000431502 на 73411,25 грн. штрафу.

На підставі вказаного акту перевірки та рішення про результати розгляду скарги від 21 грудня 2012 року №19773/10/10-2-12-5 відповідачем було прийняте податкове повідомлення - рішення від 28 грудня 2012 року №0000441502, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальні сумі 73411,25грн., з якої штрафна санкція у розмірі 73411,25грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність винесення оскаржуваних повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджує такий висновок суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, (далі - Закон №168) визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону №168 датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунка (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168 є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Як вбачається з п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону №168, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Таким чином, право платника податку - покупця на податковий кредит кореспондується з податковими зобов'язаннями іншого платника податку - постачальника товарів (послуг), який зобов'язаний включити до податкових зобов'язань суму податку на додану вартість, сплачену (нараховану) покупцем у ціні придбання товарів (послуг).

Згідно п.п.7.2.4 п.7.2 ст.7 Закону №168, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

Виходячи з зазначених норм Закону №168, єдиною умовою для включення сум податку до складу податкового кредиту є наявність податкових накладних, виданих відповідно до вимог закону, які підтверджують сплату податку в ціні товару (послуги).

Крім того, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №334), валові витрати виробництва та обігу (далі - витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 Закону №334 до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону № 334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Під час розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що у перевіряємому періоді між позивачем і ТОВ «Леміш груп» та ТОВ «Укртехномас-сервіс» існували договірні відносини на придбання продукції виробничо-технічного призначення, на підтвердження виконання яких позивачем надано первинні документа, а саме: податкові накладні та видаткові накладні, рахунки-фактури, прибуткові ордери, банківські виписки та платіжні доручення на перерахування коштів за отриманий товар, тощо, також, судом були досліджені та проаналізовані надані позивачем документи на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності підприємства.

Податковий орган наголошує на тому, що угоди, укладені позивачем з наведеними контрагентами є нікчемними та не спрямовані на настання реальних наслідків через суперечність інтересам держави та суспільства, а також у зв'язку з відсутністю товарно-транспортних накладних та сумнівністю діяльності контрагентів, при цьому, посилається на вирок Шевченківського районного суду м.Києва від 22 травня 2012 року, яким директора ТОВ «Леміш груп» визнано винним у вчинені злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.1 ст.205, ч.2 ст.358 Кримінального кодексу України, а також на постанову Печерського районного суду м.Києва від 19.03.2012 року, якою директора ТОВ «Укртехномас-сервіс» звільнено від кримінальної відповідальності за створення фіктивного підприємництва по амністії, тобто, з нереабілітуючих підстав.

Колегія суддів не може погодитись з доводами апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України, в Україні діє презумпція правомірності правочину, а відтак господарські відносини, які відбулися між позивачем та зазначеними контрагентами, не є неправомірними доки в судовому порядку не буде встановлено іншого.

Посилаючись на ст.215 Цивільного кодексу України, якою визначені підстави недійсності правочинів, податковий орган не врахував того, що, відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно зі статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Таким чином, з урахуванням наданих доказів, колегія суддів вважає, що обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій, платником податку доведені повністю, у зв'язку з чим колегія не приймає до уваги доводи апелянта про нікчемність правочинів .

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в своїх ухвалах від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року. В останній, зокрема, зазначено, що в разі невиконання контрагентами покупця своїх обов'язків по сплаті податку на додану вартість до бюджету, такі дії тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку, в даному випадку позивача, права формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд України в своїй постанові від 31 січня 2011 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "ВІК" до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень. Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов'язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення касаційного суду узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії"" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Стосовно вироку суду щодо директора ТОВ «Леміш-груп», якого визнано винним у здійсненні злочинів у сфері оподаткування, та постанови суду щодо засновника ТОВ «Укртехномас-сервіс», якого звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, колегія суддів зазначає, що наведені судові рішення у кримінальних справах не є доказом недійсності укладених угод між позивачем та його контрагентами з огляду на те, що вони не встановили недійсності господарських договорів, укладених даними підприємствами з іншими господарюючими суб'єктами, вони свідчать лише про те, чи мала місце в момент створення або придбання суб»єктів підприємницької діяльності протиправна дія, ким вона вчинена, проте, не встановлює наслідків цих дій.

Тобто, в силу формального складу злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, ним не може охоплюватись подальша діяльність створеного (придбаного) суб»єкта підприємницької діяльності.

Крім того, ні вирок, ні постанова не містять посилання на господарські взаємовідносини з позивачем та обставини, які б спростовували видання податкових накладних.

До того ж, ТОВ «леміш груп» і ТОВ «Укртехномас -сервіс» на день укладення договорів з позивачем перебували в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб»єктів владних повноважень адміністративні суду перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несправедливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб»єкта владних повноважень обов»язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів вважає, що відповідач не довів суду правомірності своїх дій і приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і постанову прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Ухвала в повному обсязі складена 01 квітня 2013 року.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Торезької об'єднаної державної податкової інспекції Донецької області Державної податкової служби на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року - залишити без задоволення.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 лютого 2013 року в адміністративній справі №805/159/13-а - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі.

Головуючий: Л.В.Губська

Судді: Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко