Постанова № 30396281, 26.03.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 р. Справа № 2а-14390/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бондара В.О.

Суддів: Донець Л.О. , Кононенко З.О.

за участю секретаря судового засідання Попової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2013р. по справі № 2а-14390/12/2070

за позовом Публічного акціонерного товариства "Євроцемент - Україна"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Євроцемент-Україна" (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2013 р. позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби від 12.12.2012 р. № 0000660044, прийняте відносно публічного акціонерного товариства "Євроцемент-Україна".

Відповідач, не погодившись з вказаною постановою, подав апеляційну скаргу, вказує, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.12.2012 р. по справі № 14390/12/2070 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, вважає скаргу безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а тому просить у її задоволенні відмовити, постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, та підтверджено судом апеляційної інстанції, уповноваженими особами Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Харківської області Державної податкової служби була проведена документальна планова перевірка ПАТ "Євроцемент-Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.06.2012 р., за результатами якої 28.11.2012 р. було складено акт перевірки № 540/44-1/00293060, де були зафіксовані порушення вимог законодавства, в тому числі: абз. 2 ч. 4. ст. 21 Закону України від 06.10.1998 р. "Про оренду землі" (із змінами та доповненнями), пп. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового Кодексу України, а саме: заниження податкового зобов'язання з орендної плати на суму 140 250,38 грн., у тому числі за липень - грудень 2010 р. - 48 942,88 грн., за січень - грудень 2011 р. - 91 307,50 грн.

За наслідками вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення 12.12.2012 року № 0000660044, яким позивачу було збільшено суму податкового зобов'язання за платежем: орендна плата з юридичних осіб на загальну суму 164477,52 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що позиція відповідача, викладена в акті перевірки, щодо донарахування та сплати позивачем орендної плати не у передбаченому договором оренди розмірі, а у трикратному розмірі земельного податку, не може вважатися правомірною.

Колегія суддів з зазначеним висновком суду першої інстанції не погоджується з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем з Балаклійською районною державною адміністрацією були укладені договори оренди земельних ділянок: договір від 28.12.2006 р. про оренду земельної ділянки площею 20,65 га. та договір від 01.02.2007 р. про оренду земельної ділянки площею 9,72 га.

Згідно умов зазначених договорів орендну плату було встановлено у розмірі 2 % від грошової нормативної оцінки землі.

Додатковими угодами від 07.06.2011 р. розмір орендної плати було збільшено до 4% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок. Державна реєстрація додаткових угод відбулася в Держкомземі у грудні 2011 р.

Отже, при проведенні перевірки правильності обчислення орендної плати відповідачем було встановлено невідповідність податкового зобов'язання позивача вимогам чинного законодавства у період з липня 2010 р. по грудень 2011 р.

Так за вказані земельні ділянки орендна плата у період з липня 2010 р. по грудень 2011 р. обчислювалась у розмірах менших ніж трикратний розмір земельного податку. Лише з реєстрацією у грудні 2011 р. додаткових угод в Держкомземі, якими було збільшено розмір орендної плати до 4%, позивач за 25 днів грудня обчислив орендну плату за новими умовами.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) віднесена до загальнодержавних податків та зборів.

Згідно ст. 7 Закону України «Про плату за землю» ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про плату за землю» грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним Комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою КМУ. Грошова оцінка земельної ділянки щороку станом на 01 січня уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується КМУ.

Згідно ч. 4 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Відповідно до пп. 14.1.136 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до п.п. 9.1.10 п. 9.1 ст. 9 Податкового кодексу України плата за землю належить до загальнодержавних податків та зборів.

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України встановлено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом ХІІІ цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу України, ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

Статус загальнодержавного податку для орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності був визначений як нормативно-правовими актами, що діяли до 01.01.2011 р., так і зберігся після вказаної дати та був закріплений в Податковому кодексі України.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюється, зокрема: Державний бюджет України і бюджетна система; система оподаткування, податки і збори.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що посилання позивача на те, що сплата орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності ним проводилась протягом перевіряємого періоду відповідно до заключених договорів оренди земельних ділянок, не доводить обґрунтованість заявлених позивачем вимог, оскільки, орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності не є суто договірною величиною, а має статус загальнодержавного податку, через що повноваження держави на встановлення її розміру в порядку законодавчого регулювання випливає безпосередньо з Конституції України, Закону України «Про оренду землі», Закону України «Про плату за землю».

Таким чином, висновок суду першої інстанції, що розмір орендної плати за земельні ділянки може бути збільшений лише за згодою сторін договору є помилковим, оскільки відносини оподаткування не можуть регулюватися на засадах угоди між учасниками, не передбачають укладання договорів стосовно виконання податкового обов'язку, такі відносини регулюються виключно засобами владних приписів з боку держави і не можуть допускати диспозитивності.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч. 2 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги може своєю постановою змінити постанову суду першої інстанції або прийняти нову постанову, якими суд апеляційної інстанції задовольняє або не задовольняє позовні вимоги.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 3 ст. 198, ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові Державної податкової служби задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2013р. по справі № 2а-14390/12/2070 скасувати та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Євроцемент - Україна" відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бондар В.О.Судді(підпис) (підпис) Донець Л.О. Кононенко З.О.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Бондар В.О.

Повний текст постанови виготовлений 01.04.2013 р.