Постанова № 30395755, 01.04.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2013 року Справа № 5011-11/11776-2012 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: судді:Прокопанич Г.К., Алєєва І.В. (доповідач), Євсіков О.О.за участю представників: від позивача:Случак О.О., дов. б/н від 23.06.2013р.;від відповідача:Галков І.О., дов. б/н від 16.01.2013р.; Пінчук-Ніколайчук Ю.В., дов. б/н від 06.12.2012р.; Тихов Д.Г., дов. б/н від 02.10.2012р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2012р.у справі господарського суду№5011-11/11776-2012 міста Києваза позовомФірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю м. Київдо Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" м. Київпровизнання частково недійсним договору фінансового лізингуВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.10.2012р. (складене 26.10.2012р.) у справі № 5011-11/11776-2012 у задоволені позовних вимог відмовлено у повному обсязі.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2012р. у справі №5011-11/11776-2012 зазначене судове рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволені. Визнано недійсними пункти 7.1-7.5 розділу 7 договору фінансового лізингу №694/03/2007 від 15.03.2007р., між фірмою "Т.М.М." товариством з обмеженою відповідальністю та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг", з прийнятою постановою апеляційного господарського суду не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2012р. у справі №5011-11/11776-2012, а рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2012р. (складене 26.10.2012р.) у справі № 5011-11/11776-2012 - залишити без змін.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.02.2013р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою від 25.02.2013р. Вищий господарський суд України в порядку приписів ст.ст. 77, 1115 ГПК України відклав розгляд касаційної скарги.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 25.02.2013р. оголошено перерву до 04.03.2013р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 04.03.2013р. задоволено клопотання Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю про продовження строку розгляду касаційної скарги у справі №5011-11/11776-2012 та продовжено строк її розгляду на п'ятнадцять днів, відкладено розгляд касаційної скарги на 25.03.2013р.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.03.2013р. у зв'язку з оголошенням 25.03.2013р. неробочим днем на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.03.2013р. № 152-р "Про перенесення робочого дня у зв'язку з подоланням наслідків стихійного лиха, що сталося 22-23 березня 2013 року у Київській області та м. Києві", з метою дотримання процесуальних прав сторін судова колегія ухвалила перенести слухання справи №5011-11/11776-2012 на 01.04.2013р.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив залишити оскаржувану постанову апеляційної інстанції без змін.

В призначене судове засідання касаційної інстанції 01.04.2013р. з'явились представники позивача та відповідача.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, додаткових поясненнях до неї та запереченнях на касаційну скаргу, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15.03.2007р. між ТОВ "Ласка лізинг" (лізингодавець) та фірмою ТОВ "Т.М.М." (лізингоодержувач) укладений договір № 694/03/2007 фінансового лізингу, предметом якого є автокран КС-45717А-1 (2 одиниці).

Відповідно до п. 2.2 зазначеного договору лізингоодержувачем визначено продавця ТОВ "Ивановская марка Украина" (юридична та фактична адреса: Україна, м. Київ).

Відповідно до п. 2.3 договору вартість майна, що передається лізингоодержувачу, складає суму еквівалентну 267730,00 "у.о.", в тому числі ПДВ в розмірі 20% - 44622,67 "у.о.".

Також господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до видаткової накладної № РН-0000323 від 20.08.2007р. відбулась передача об'єктів лізингу загальною вартістю 1 352 066,80грн.

Розділом 7 зазначеного договору фінансового лізингу сторонами визначені умови здійснення лізингових платежів. Пунктом 7.1 сторони погодили, що валютою договору є умовна одиниця ("у.о."). Під умовною одиницею розуміється сума, виражена в гривнях України та дорівнює одному долару США по курсу відповідно до п. 7.1.1 договору.

Так, умовами договору позивача зобов'язано сплачувати на користь відповідача суму лізингового платежу, в яку входить погашення вартості майна та винагорода лізингодавця (Додаток № 1 до договору фінансового лізингу № 694/03/2007).

Крім того, апеляційною інстанцією встановлено, що виходячи з умов п.7.1-7.5 розділу 7 договору № 694/03/2007 фінансового лізингу сторонами фактично визначено такий платіж, як комісія лізингодавця, яка підлягає сплаті виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Статтею 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У відповідності до ч. 1-2 ст. 806 ЦК України, яка кореспондується з положеннями Закону України "Про фінансовий лізинг", за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Сплата лізингових платежів здійснюється у порядку, встановленому договором (ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг").

Згідно положень ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингові платежі можуть включати суму, яка відшкодовує вартість предмета лізингу, платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом, інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Так, скасовуючи судове рішення місцевого господарського суду, апеляційна інстанція посилалась на те, що приписами ч. 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" не передбачена можливість отримання лізингодавцем лізингового платежу у формі суми в залежності від курсу валютної конвертації.

Проте з таким висновком судова колегія касаційної інстанції не погоджується з огляду на те, що зазначена норма визначає у загальному вигляді можливий склад лізингових платежів і не встановлює вичерпний перелік складових платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, та не містить імперативного припису щодо заборони сторонам договору фінансового лізингу визначати і відносити безпосередньо у договорах лізингу інші платежі, так само як і визначати ціну у договорі (винагороду), розподіливши її на складові частини та розмістивши їх у різних пунктах договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях (ст.189 ГК України).

Відповідно до ст. 190 ГК України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Згідно з приписами ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частинами 1, 2 ст. 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Крім того, як на підставу для скасування судового рішення місцевого господарського суду, апеляційна інстанція посилалась на Постанову Кабінету Міністрів України "Про удосконалення порядку формування цін" від 18.12.1998р. №1998 та дійшла до висновку про відсутність підстав для формування цін у доларовому еквіваленті, оскільки відсутня імпортна складова у структурі предмету лізингу.

Проте, Верховний Суд України неодноразово у своїх постановах зазначав, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія касаційної інстанції дійшла до висновку, що визначення лізингових платежів у іноземній валюті не суперечить ані вимогам чинного законодавства, ані постанові Кабінету Міністрів України від 18.12.1998р. №1998. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 16.05.2011р. у справі №32/242-32/243-32/244-32/245.

Таким чином, судова колегія Вищого господарського суду України вважає що на відміну від апеляційної інстанції, місцевий господарський суд дійшов до вірного та обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ст. 1115 ГПК України у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Приписами ст. 1117 ГПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до приписів ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити в силі одне із раніше прийнятих судових рішень або постанов.

Беручи до уваги вищевикладене, судова колегія касаційної інстанції дійшла до висновку, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2012р. у справі №5011-11/11776-2012 підлягає скасуванню, а рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2012р. (складене 26.10.2012р.) у справі № 5011-11/11776-2012 - залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" - задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.12.2012р. у справі №5011-11/11776-2012 - скасувати.

Рішення господарського суду міста Києва від 24.10.2012р. (складене 26.10.2012р.) у справі № 5011-11/11776-2012 - залишити без змін.

Стягнути з Фірми "Т.М.М." - товариства з обмеженою відповідальністю (м. Київ, вул. Чаадаєва, 2-Б, код ЄДРПОУ 14073675) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ласка Лізинг" (м. Київ, вул. Димитрова, 5 корп. 2, код ЄДРПОУ 33104543) витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 751,10грн.

Господарському суду міста Києва доручити видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич Суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя О.О. Євсіков