Постанова № 30376482, 27.03.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

27 березня 2013 р. Справа № 802/923/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Комара Павла Анатолійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Старожилової Дар'ї Олександрівни

представника позивача: Постоєнко Л.В.

представникі відповідача: Терепи С. В., Зіньківської О. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Приватного підприємства "Олімп Поділля"

до: Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ :

05.03.2013 року до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом звернулося приватне підприємство" Олімп Поділля" (далі - ПП "Олімп Поділля", позивач) до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області (далі - Козятинська ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Позовні вимоги мотивовано тим, що за результатами позапланової виїзної документальної перевірки ПП "Олімп Поділля" з питань достовірності формування податкового кредиту за період з 01.10.2011 р. по 31.10.2011 р. та податкового зобов'язання за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р. по взаємовідносинах з ТОВ "Торговельно-виробнича компанія "Вінтрейд" складено акт №8/22/35746455 від 29.01.2013 р., в якому зафіксовано порушення здійснені підприємством ст. 185, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216, ст. 288 ч. 5ст. 203, ст. 662, ст. 665, ст. 656 Цивільного кодексу України.

На підставі акту перевірки прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.02.2013р. №0000092301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1299 грн.

Позивач не погоджується з висновками податкового органу, викладеними у акті перевірки, а відповідно, і з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, вважає його протиправним та просить скасувати.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача просили відмовити в задоволенні адміністративного позову з підстав наведених в письмових запереченням (а.с. 100-103).

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд встановив наступне.

За результатами позапланової виїзної документальної перевірки з питань достовірності формування податкового кредиту за період з 01.10.2000 р. по 31.10.2011 р. та податкового зобов'язання за період з 01.10.2011 р. по 31.12.2011 р. по взаємовідносинах з ТОВ "Торговельно-виробнича компанія "Вінтрейд" складено акт №8/22/35746455 від 29.01.2013 р.

У вказаному акті зафіксовано порушення позивачем податкового законодавства. Зокрема, позивачем порушено вимоги ст. 185, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України та п.1, п.2 ст.215, ст. 216, ст..228, ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, в результаті чого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 866 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 433 грн. по взаємовідносинах із контрагентом ТОВ "Торговельно-виробнича компанія "Вінтрейд".

Відповідно до акту перевірки, підставою для таких висновків податкового інспектора слугувала інформація, що товарно-транспортні накладні оформлені із порушенням норм Наказу міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, а також висновком про нікчемність правочину слугує інформація про те, що відповідно даних бухгалтерського обліку у ТОВ "Торговельно-виробнича компанія "Вінтрейд" не встановлено необхідних основних фондів та транспортних засобів для здійснення господарської діяльності, а також місцезнаходження фірми не визначено.

Враховуючи викладене, податковий інспектор прийшов до висновку, що ПП «Олімп Поділля» здійснювало операції з придбання товару, якого фактично не існувало.

На підставі зазначеного акту перевірки Козятинською ОДПІ прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0000092301 від 08.02.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 1299 грн., у т.ч. 866 грн. - за основним платежем, 433 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходив з наступного.

Як свідчать матеріали адміністративної справи, між позивачем та ТОВ "Торгівельно-виробнича компанія "Вінтрейд" укладено договір постачання №38/11 від 18.08.2011 р.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За умовами договору постачання №38/11 від 18.08.2011 р. ТОВ "ТВК "Вінтрейд" (Постачальник) зобов'язується здійснити поставку товару в асортименті, кількості та по ціні згідно з розрахунків, накладних або актів виконаних робіт, які мали місце в період дії даного договору, здійснити його перепродажну підготовку та проводити гарантійне обслуговування відповідно до гарантійних зобов'язань, а ПП "Олімп Поділля" (Замовник) зобов'язується прийняти та оплати зазначений товар (а.с. 53-55).

На виконання умов договору ПП "Олімп Поділля" придбало у ТОВ "ТВК "Вінтрейд" наступні товари на загальну суму 216 000 грн.: трансформатор ТМ 160/10/0,4 в кількості 2 шт. на суму 35000 грн., трансформатор ТМ 630/10/0,4 в кількості 3 шт. на суму 150000 грн., перемикач ПБВ в кількості 10 шт. на суму 7000 грн., трансформатор ТМ 250/10/0,4 в кількості 1 шт. на суму 24000 грн. Факт придбання підтверджується видатковою накладною №56 від 27.10.2011 р. (а.с. 58).

Також судом досліджено виписки по розрахунках (а.с.70-75), що підтверджують факт перерахування підприємством коштів за придбаний товар.

Окремо судом в ході судового розгляду досліджувалися податкові накладні (а.с.56-57), які відповідають нормам Закону України «Про бухгалтерський облік», на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит.

В підтвердження здійснення перевезень товару підприємством надано суду товарно-транспортну накладну від 27.10.2011 р. №46. Твердження податкового органу, що вказана товарно-транспортна накладна оформлена з порушенням Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не беруться судом до уваги з огляду на таке.

Згідно з наказом Міністерства транспорту України "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні" № 363 від 14.10.1997 року, товарно-транспортна накладна - це необхідний юридичний документ для всіх учасників транспортного процесу, а учасники транспортного процесу - це вантажовідправники, вантажоодержувачі, перевізники та особи, що здійснюють вантажні і (або) складські операції з вантажем.

Вказаний нормативно-правовий акт визначає, як вантажовідправника - фізичну або юридичну особу, що подає перевізнику вантаж для перевезення, а як вантажоодержувача - фізичну або юридичну особу, що здійснює приймання вантажів, оформлення товарно-транспортних документів та розвантаження транспортних засобів у встановленому порядку.

Відсутність документів або неналежне їх заповнення, що засвідчують транспортування товару від контрагента до позивача дає підстави лише вважати про порушення законодавства про автомобільний транспорт, а не податкового законодавства.

Отже, наявність у документообігу позивача товарно-транспортної накладної у якій відсутні дані щодо відсутності ідентифікуючої інформації про перевізника, при наявності інших документів, якими підтверджено факт відпуску та приймання товарно-матеріальних цінностей, не може спростовувати факту придбання позивачем товару та реальності вчинення господарської операції.

Твердження Козятинської ОДПІ про безтоварність операції ґрунтуються також на відсутності у контрагента необхідних трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення суб'єктом господарювання, задекларованого основного виду діяльності.

З приводу даного питання представник позивача в ході судового розгляду справи зазначив, що твердження податкового органу не базуються на нормах законодавства, оскільки, з огляду на відсутність законодавчого обмеження, щодо використання у господарській діяльності лише власних основних засобів, транспортних засобів, як і найманої праці лише укладенням трудових договорів, а не цивільно-правових угод.

Відповідачем не зазначено наявність чи відсутність яких саме основних фондів і виробничих активів ТОВ "ТВК "Вінтрейд", могли впливати, та яким чином, на дійсність вказаного договору поставки та можливість його виконання.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що дії позивача свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідають дійсному економічному змісту.

При цьому, суд звертає увагу, що констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Щодо посилання відповідача в акті перевірки на відсутність ТОВ "ТВК "Вінтрейд" за юридичною адресою, суд зазначає наступне.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування відповідно до частини 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявна у матеріалах справи довідка з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 28.02.2013р. відносно товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-виробнича компанія "Вінтрейд"" (а.с.76-83) містить запис про підтвердження відомостей про юридичну особу, а запис про відсутність за юридичною адресою відсутній.

Таким чином, наведені вище обставини свідчать про необґрунтованість висновків податкового інспектора, що здійснював перевірку, з приводу нікчемності (недійсності) господарської операції між позивачем та ТОВ "ТВК "Вінтрейд".

Окремо з приводу висновків податкового органу про нікчемність правочину суд звертає увагу на таке.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Водночас, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого вказаною статтею міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Крім того, при кваліфікації правочину за цією статтею, має враховуватись вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка за відомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма пов'язує недійсність господарського зобов'язання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Відповідачем не надано доказів порушення позивачем при укладанні/виконанні правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору, як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку про безпідставність та необґрунтованість висновку податкового органу, щодо визначення правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "ТВК "Вінтрейд" як такого, що не спрямований на реальне настання правових наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі статтею 86 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В той же час, згідно із частиною 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході судового розгляду відповідач не довів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, більше того, обставини, що були підставою для їх прийняття спростовані матеріалами справи. З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Окрім того, з урахуванням положень частини 1 статті 94 КАС України на користь позивача підлягає поверненню судовий збір сплачений за подання адміністративного позову до суду.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000092301 від 08.02.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь приватного підприємства "Олімп Поділля" судовий збір у розмірі 114,70 грн. шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби з розрахункових рахунків Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Комар Павло Анатолійович