Рішення № 30372617, 18.03.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-45/15350-2012 18.03.13

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "БОГДАНА"

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР-ЦЕНТР"

про: стягнення 23.212,54 грн.

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Петренко І.Л. - представник за довіреністю від 26.11.2012 № 3;

відповідача: не з'явилися.

С У Т Ь С П О Р У :

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю «СПАР-ЦЕНТР» та товариством з обмеженою відповідальністю «Богдана» договору поставки від 28.04.2010 № 375-К із протоколом розбіжностей до нього, останній поставив товар, а відповідач його отримав, але оплатив лише частково. Внаслідок неналежного виконання товариством з обмеженою відповідальністю "СПАР-ЦЕНТР" грошового зобов'язання за вказаним договором, у останнього виникла перед товариством з обмеженою відповідальністю "БОГДАНА" грошова заборгованість.

Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 23.212,54 грн., з яких: 21.567,30 грн. - основний борг; 1.374,17 грн. - пеня та 271,07 грн. - 3 % річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2012 порушено провадження у справі № 5011-45/15350-2012.

Відповідач, скориставшись своїм правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив на позов. Згідно відзиву відповідач проти позовних вимог заперечив частково з тих підстав, що відповідач, відповідно п. 3.6 Договору у редакції Протоколу розбіжностей, оплачує товари по факту реалізації отриманого товару. За даними відповідача сума неоплаченого товару становить 8.462,90 грн., з яких товар на суму 2.826,50 грн. є нереалізованим. Таким чином, відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем у сумі 5.636,40 грн., а тому просив суд задовольнити вимоги позивача частково.

Сторони даної справи, у судовому засіданні 04.02.2013, були зобов'язані судом провести акт взаємних розрахунків станом на день вирішення даного спору по суті.

Позивач, з огляду на наявні розбіжності сум між сторонами спору, надіслав відповідачеві лист-запит від 06.02.2013 № 536 із проханням надати обґрунтований розрахунок наявної заборгованості перед позивачем.

Крім того, Господарський суд міста Києва, ухвалою від 27.02.2013, зобов'язав відповідача провести акт звірки взаємних розрахунків, який надати суду.

Проте, відповідач, в порушення викладених вище вимог суду, акт звірки взаємних розрахунків не здійснив та до суду не подав.

У судовому засіданні 18.03.2013 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши доводи представника позивача по суті спору та дослідивши наявні докази у матеріалах справи, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В :

Між товариством з обмеженою відповідальністю «Богдана» та товариством з обмеженою відповідальністю «СПАР-ЦЕНТР» укладено договір поставки від 28.04.2010 № 375-К (далі - Договір) із протоколом розбіжностей до Договору та Додаток № 1 до Договору із протоколом розбіжностей до зазначеного додатку.

Відповідно до предмету Договору, позивач постачає і передає у власність відповідача, а останній приймає та оплачує товари згідно з умовами Договору (п. 1.1 Договору).

Згідно п. 3.6 протоколу розбіжностей до Договору відповідач оплачує товари по мірі реалізації з дня отримання товарів за умови, що позивач надасть належним чином оформлені податкові та товарні накладні, а також документи, що засвідчують якість поставлених товарів. Періодичність платежу складає кожні 14 (чотирнадцять) календарних днів. Сума платежу підтверджується оборотною відомістю про реалізацію товару за період.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного Кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, позивач, виконуючи взяті на себе зобов'язання за Договором та на його умовах, поставив товар на загальну суму 307.873,02 грн., а відповідач його отримав. В підтвердження факту поставки товару позивач надав суду товарно-транспортні накладні, належним чином засвідчені копії яких містяться у матеріалах даної справи.

Проте, відповідач, в порушення прав позивача та своїх зобов'язань за Договором та протоколу розбіжностей до нього, отриманий товар оплатив лише частково у сумі 257.500,00 грн., про що свідчать копії банківських виписок з розрахункового рахунку позивача, та повернув позивачеві частину отриманого товару на суму 14.680,72 грн., що підтверджується прибутковими накладними, копії яких наявні у матеріалах даної справи.

Таким чином, внаслідок неналежного виконання грошових зобов'язань за Договором та протоколу розбіжностей до нього, заборгованість відповідача перед позивачем становить 21.567,30 грн.

Відповідач, в свою чергу, надав суду відзив згідно з яким із позовними вимогами позивача не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідач, станом на 04.02.2013, має поставлений позивачем товар, але не оплачений, на суму 8.462,90 грн., з яких товар на суму 2.826,50 грн. є нереалізованим, а тому у розумінні п. 3.6 протоколу розбіжностей до Договору, строк оплати вартості товару на суму 2.826,50 грн. не настав.

Позивач, не погоджуючись із запереченнями відповідача, зазначив, що 07.02.2013 направив останньому лист-запит від 06.02.2013 № 536, згідно з яким просив відповідача надати обґрунтовані докази щодо розбіжності між сторонами спору розміру заборгованості на суму 13.104,40 грн. (21.567,30 грн. - 8.462,90 грн. = 13.104,40 грн.). Разом із зазначеним листом позивач направив відповідачеві, зокрема, підписаний позивачем та скріплений його печаткою акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.09.2011 по 31.12.2012.

Однак, відповідач жодної обґрунтованої відповіді на лист-запит від 06.02.2013 № 536 позивача або належних доказів підтверджуючих суму заборгованості відповідача у розмірі 8.462,90 грн. позивачеві та суду не надав.

Більш того, у судовому засіданні 04.02.2013 та ухвалою від 27.02.2013 суд зобов'язав сторін провести акт звірки взаємних розрахунків. Проте, відповідач, в порушення вимог суду, акт звірки взаємних розрахунків зі свого боку не здійснив.

Отже, обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується і відповідача, який повинен був довести належними засобами доказування факт відсутності порушення зобов'язання.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, підсумовуючи викладені вище обставини, беручи до уваги належні та допустимі докази, які наявні у матеріалах даної справи, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально обґрунтований і відповідачем належним чином не спростований, тому позовні вимоги про стягнення основного боргу в сумі 21.567,30 грн. визнаються судом такими, що підлягають задоволенню.

Окрім викладеного, позивач звернув до відповідача позовну вимогу про застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді пені у розмірі 1.374,17 грн. Розглядаючи спір в частині стягнення пені, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В свою чергу, договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута саме в разі, якщо таке передбачено договором (встановлено за згодою сторін).

Проте, як встановлено судом, договором поставки від 28.04.2010 № 375-К із протоколом розбіжностей до нього сторонами не передбачена відповідальність у вигляді пені за порушення відповідачем грошових зобов'язань за Договором.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 1.374,17 грн. задоволенню не підлягає.

Крім того, за прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за Договором, позивачем звернена до відповідача позовна вимога про стягнення з останнього 3 % річних у розмірі 271,07 грн.

З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Отже, вимога позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних у сумі 271,07 грн. підлягає задоволенню, за розрахунками позивача, які перевірені та визнані судом вірними.

Таким чином, підсумовуючи викладені вище обставини, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, а тому відповідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Водночас позивач просить суд стягнути з відповідача 15.000,00 грн. витрат по оплаті юридичних послуг.

Відповідно до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Оскільки статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката, то суд вважає, що в контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами, а також в тому випадку, коли відповідні послуги надавались адвокатом стосовно конкретного боржника.

Згідно статті 48 Господарського процесуального кодексу України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру". Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" зазначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

До матеріалів справи, в якості доказу надання позивачеві юридичних послуг, останнім додано договір про надання юридичних послуг від 01.04.2012 № 4, який укладений між позивачем та фізичною особою-підприємцем Присяжним Валерієм Павловичем, а також копії наступних видаткових касових ордерів: від 11.10.2012 та від 27.12.2012 про перерахування Присяжному В.П. 20.000,00 грн., в якості оплати юридичних послуг.

Відповідно до абзацу 5 п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 14.07.2004 № 01-8/1270 судові витрати за участь адвоката у розгляді справи підлягають оплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, а їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником (див. також постанову Верховного Суду України від 01.10.2002 р. зі справи N 30/63).

Таким чином, з огляду на те, що позивачем відповідно зазначених вище видаткових касових ордерів було оплачено юридичні послуги на користь фізичної особи Присяжного В.П., вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату юридичних послуг задоволенню не підлягають.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СПАР-ЦЕНТР" (01004, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4-А; код ЄДРПОУ: 36148976, з будь-якого його рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БОГДАНА" (03113, м. Київ, вул. Харківське шосе, буд. 63, кв. 41; код ЄДРПОУ: 31923050, на будь який його рахунок, виявлений державним виконавцем під час виконавчого провадження) - 21.567,30 (двадцять одна тисяча п'ятсот шістдесят сім) грн. 30 коп. - основного боргу; 271,07 (двісті сімдесят одна) грн. 07 коп. - 3 % річних; 1.514,22 (одна тисяча п'ятсот чотирнадцять) грн. 22 коп. - витрат по оплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.03.2013 року.

Суддя С.В. Балац