Постанова № 30366654, 28.03.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2013 року Справа № 5023/3905/12

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач)суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Харківської області на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.12у справі№5023/3905/12за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_4доДержавного підприємства "Південна залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Харків - сортувальна колійна машинна станція №131"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_5за участюХарківської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сферіпроповернення майнаВ судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Горошук С.С. - прок. ГПУ

від позивача: ОСОБА_7 -за дов. від 27.12.12

від відповідача: Тур Р.С. - за дов. від 16.05.12

від третьої особи: не з'явилися, проте, належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Приватним підприємцем ОСОБА_4 у вересні 2012 року заявлений позов до Державного підприємства "Південна залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Харків - сортувальна колійна машинна станція №131" про зобов`язання відповідача повернути рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна на загальну суму 1 000 000,00 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на невиконання відповідачем зобов'язання з повернення майна, переданого за договором відповідального зберігання від 23.09.11 №0096ХР. При цьому, позивач посилався на приписи статей 20, 173, 174 Господарського кодексу України, статей 526, 530, 953 Цивільного кодексу України.

Рішенням господарського суду Харківської області від 14.11.12, ухваленим суддею Ковальчук Л.В., позовні вимоги задоволено повністю. Суд першої інстанції дійшов висновку, що договір від 23.09.11 укладений керівником Відокремленого підрозділу "Харків - сортувальна колійна машинна станція №131" з перевищенням повноважень, втім відповідно до частини 1 статті 241 Цивільного кодексу України схвалений у подальшому відповідачем. Відтак, суд визнав порушеним зобов'язання відповідача щодо повернення спірного майна зі зберігання. Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Слободіна М.М. - головуючого, Гончар Т.В., Шевель О.В., постановою від 19.12.12 , перевірене рішення у справі залишив без змін, а апеляційну скаргу прокурора залишив без задоволення.

Заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. Обґрунтовуючи свої вимоги скаржник вказує на порушення судами приписів статей 241, 244, 246 Цивільного кодексу України та наголошує на тому, що відокремлений підрозділ не може бути учасником цивільних правовідносин і ДП "Південна залізниця" не уповноважувала керівника підрозділу на укладення договору зберігання. Зауважує прокурор і на тому, що недійсність вказаного договору є предметом розгляду у іншій справі №5023/5027/12, однак суди попередніх інстанцій самостійно надали оцінку спірному договору та всупереч приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України не зупинили провадження у справі до розгляду вказаної справи. Скаржник також зазначає, що ДП "Південна залізниця" спірний договір не схвалювало, дій спрямованих на його виконання не вчиняло, відсутній у останнього і оригінал цього договору, тобто вважає, що ДП "Південна залізниця" не має виконувати зобов'язання за цим договором, оскільки не було його учасником. Скаржник наголошує на тому, що 28.09.12 порушено кримінальну справу в якій з'ясовано, що підписи на договорі та акті приймання - передачі майна на зберігання від 23.09.11 виконані не керівником відокремленого підрозділу, а згідно інвентаризації товарно - матеріальних цінностей рельсошпальні решітки РШР 50 фактично належать ДП "Південна залізниця" та перебувають на обліку колійної машинної станції. Прокурор вказує і на те, що ним заявлений позов про визнання недійсним договору купівлі -продажу від 20.09.11.

Від Приватного підприємця ОСОБА_4 отримано відзив на касаційну скаргу та два додаткових пояснення, в яких підприємець просить судові рішення у справі залишити без змін, а касаційну скаргу залишити без задоволення, з мотивів викладених у оскаржуваних судових актах.

Від Державного підприємства "Південна залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Харків - сортувальна колійна машинна станція №131", ОСОБА_5, Харківської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у транспортній сфері відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення присутніх у судовому засіданні учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.09.11 між Приватним підприємцем ОСОБА_4 - поклажодавцем та Харків - сортувальною колійною машинною станцією № 131 - зберігачем, укладено договір відповідального зберігання № 0096ХР, за умовами якого поклажодавець передав, а зберігач прийняв на відповідальне зберігання товар, що належить поклажодавцеві на праві власності за договором купівлі - продажу від 20.09.11 №20/09, а саме - рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна, на загальну суму 1 000 000,00 грн. Як убачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є вимога Приватного підприємця ОСОБА_4 до Державного підприємства "Південна залізниця" в особі відокремленого підрозділу "Харків - сортувальна колійна машинна станція №131" про зобов`язання відповідача повернути рельсошпальну решітку РШР 50 на залізобетонній шпалі перебрану зі зносом не більше 2 мм у кількості 65 секцій по 25 погонних метрів кожна на загальну суму 1 000 000,00 грн. Виходячи з вимог даного позову, предметом доказування у цій справі є встановлення судом, зокрема, факту наявності між сторонами у спорі договірних відносин зі зберігання, відповідність договору вимогам законодавства, факту передачі поклажодавцем майна на зберігання та приймання його зберігачем; виконання чи невиконання відповідачем зобов'язань з повернення цього майна. Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що договір зберігання від 23.09.11 підписаний керівником Харків - сортувальної колійної машинної станції № 131 з перевищенням повноважень, однак з наступним схваленням цього правочину юридичною особою, що у відповідності до статті 241 Цивільного кодексу України свідчить про його вчинення. Втім, такий висновок судів визнається передчасним. Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно зі статтею 936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона, зберігач, зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною, поклажодавцем, і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Згідно зі статтею 937 Цивільного кодексу України договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. За приписами частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною, сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Статтею 80 Цивільного кодексу України унормовано, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Згідно зі статтею 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Згідно зі статтею 95 цього ж Кодексу філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Отже, даною нормою визначені наслідки укладення угоди від імені юридичної особи особою, не уповноваженою на це, або з перевищенням повноважень. Між тим, судами залишено поза увагою, що вказана стаття не регулює питання щодо погодження правочину вчиненого від імені не юридичної особи без достатньої правоздатності, виходячи з того, що Харків - сортувальна колійна машинна станція № 131 не є юридичною особою. Окрім того, судами невмотивовано залишені поза увагою доводи відповідача та прокурора про те, що спірне майно має такі розміри, котрі унеможливлюють переміщення їх без спеціальної техніки, тому необхідно з'ясувати у який спосіб позивач доставляв на зберігання (якщо доставляв) предмет договору. Встановлення цих обставин має суттєве значення для вирішення даного спору по суті заявлених вимог. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального та процесуального права. Судові рішення у справі наведеним вимогам не відповідають. Передбачені процесуальним законом межі перегляду справи в касаційній інстанції, не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Разом з цим, до повноважень касаційної інстанції віднесено скерування справи на новий розгляд за результатами розгляду касаційної скарги. Порушення судами процесуальних норм, та не з'ясування обставин від яких залежить законність рішення у спорі є підставою для скасування переглянутих судових актів та скерування справи для нового розгляду. При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, і в залежності від установлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.12.12 у справі №5023/3905/12 і рішення господарського суду Харківської області від 14.11.12 у цій справі скасувати. Матеріали справи скерувати для нового розгляду до господарського суду Харківської області.

Касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Головуючий Т. Добролюбова

Судді Т. Гоголь

В. Швець