Постанова № 30360639, 14.11.2012, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" листопада 2012 р.

справа № 2а-9533/10/0470

Колегія суддів Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Шлай А.В. Проценко О.А.

при секретарі судового засідання: Фірсік Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Степове"

на постанову : Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2011 р. у справі № 2а-9533/10/0470

за позовом: Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Степове"

про: стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені ,

Встановив:

У липні 2010 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулось Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Степове" (далі відповідач) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2011 р. адміністративний позов задоволено .

Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідач не довів, що ним вжито усіх залежних від нього заходів щодо недопущення порушень Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»(далі Закон №875-ХІІ).

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У апеляційній скарзі позивач вказує наступне.

В 2007 році на підприємство органами працевлаштування не було направлено ні одного інваліда для його працевлаштування, однак, ТОВ «Степове»з своєї ініціативи працевлаштувало на підприємство 3-інвалідів. Доказ про їх працевлаштування надані суду першої інстанції.

Разом з тим, відповідно до ч.І ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

У зв'язку з тим, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, а також відсутність інвалідів, які б бажали працевлаштуватись на підприємство.

Відповідно до ст.18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.3 ст. 181 Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу в яких зазначив, що відповідач протягом 2007 року жодного разу не інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів, звіти за формою №3-ПН до центру зайнятості не надавав.

Оскільки центр зайнятості не був належним чином проінформований про наявність робочих місць для працевлаштування інвалідів, то фактично був позбавлений можливості направляти інвалідів для працевлаштування до відповідача.

Сторони до суду не з’явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ТОВ «Степове» є юридичною особою та відноситься до підприємств, яким, відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами по справі, врегульовано Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»( далі Закон № 875-Х11) та Господарським Кодексом України .

Відповідно до ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Згідно ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 25 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Відповідачем було подано до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт форми № 10-ПІ «Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів»за 2007 рік, у якому було зазначено про виконання нормативу працевлаштування інвалідів. Однак, при проведенні перевірки відповідача було складено акт № 294 від 15.06.2010р.відповідно до якого, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2007 році становила 74 особи. При цьому, норматив штатних працівників-інвалідів повинен складати 3 особи, фактично середньооблікова кількість працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві у 2007 році складала 1 особу. Щорічна заробітна плата працівника складала 14 727,30грн.Факти, викладені у акті перевірки, відповідач не спростовує.

Таким чином, матеріали справи підтверджують наявність обставин, які визначені ст. 20 Закону №875-ХІІ у якості правопорушення у сфері господарської діяльності.

Згідно з положеннями ч.4 ст.20 Закону №875-ХІІ, передбачені в ній адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

Матеріали справи свідчать, що названі санкції підприємством не сплачено.

Оскільки щорічна заробітна плата працівника складала 14 724,03 грн., позивачем обґрунтовано та у належному розмірі пред’явлено вимоги про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій у сумі 29 454,06грн. Враховуючи законність та обґрунтованість названих позовних вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що Дніпропетровський окружний адміністративний суд правомірно задовольнив позов в частині стягнення суми 29 454, 06грн.

Доводи позивача стосовно відсутності вини підприємства та необґрунтованості притягнення його до адміністративно-господарської відповідальності, не приймаються судом апеляційної інстанції, виходячи з такого.

Загальні принципи відповідальності визначені у ГК України, відповідно до ч. 1 ст. 218 якого, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою названої статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Доказів вжиття усіх можливих заходів щодо працевлаштування інвалідів відповідач не надав. Про що , зокрема, свідчить наступне.

Згідно діючого законодавства України, органами, що сприяють працевлаштуванню інвалідів, є державна служба зайнятості, управління праці та соціального захисту населення.

Відповідно до абз. З пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р., інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці щомісячно подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до частини 4 статті 20 Закону України «Про зайнятість населення»№ 803-ХІІ від 01.03.1991 р., підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Таким чином, зазначеними нормами конкретизовано передбачений статтею 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»обов'язок підприємств надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, в частині подання такої інформації за встановленою формою, а також в частині періодичності її надання.

Як свідчать матеріали справи, щомісячних звітів відповідач не подавав.

Невиконання норм законодавства щодо подання звітності перешкоджає органам працевлаштування у здійсненні покладених на них функцій та свідчить, що позивач не виконував законодавчо визначених обов’язків , направлених на сприяння працевлаштуванню незахищених верств населення.

Посилання відповідача про те, що ним було вжито заходів щодо працевлаштування інвалідів у необхідній кількості, судом апеляційної інстанції не приймається до уваги, оскільки працюючі інваліди у кількості двох осіб працювали менш ніж 6 місяців, що потягло за собою невиконання нормативу середньооблікової кількості працюючих нвалідів.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності вини підприємства у невиконання нормативу працевлаштування інвалідів.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача по справі на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі –7 301,84 грн., суд апеляційної інстанції вважає за необхідне в цій частині позову відмовити, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 5 ст. 20 Закону №875-ХІІ порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки. Отже облікова ставка Національного банку України, з якої розраховується пеня, може бути визначена тільки на момент сплати (перерахування) підприємством коштів, в тому числі за рішенням суду.

Оскільки на момент подання позову сплата адміністративно-господарських санкцій підприємством здійснена не була, розрахунок пені, заявлений до стягнення, є необґрунтованим, а вимога щодо стягнення суми 7 301,84 є такою, що не відповідає нормам ч. 4 ст. 20 Закону №875-ХІІ, у зв’язку з чим не підлягає задоволенню.

Зазначені норми та обставини судом першої інстанції не враховано.

На підставі викладеного, та керуючись нормами ст.202 КАС, суд апеляційної інстанції вважає необхідним апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2011 р. скасувати, позов задовольнити частково. Стягнути з ТОВ «Степове» на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ 29 454, 06 грн. заборгованості по сплаті адміністративно-господарських санкцій. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205,207 Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Степове" задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 січня 2011 р. скасувати.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Степове", Софієвський район Дніпропетровської області, с. Перше Травня, вул. 30-річчя Перемоги Софієвського району, Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 30847283 на користь Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ,вул. Чкалова,11 ЄДРПОУ 25005978 29 454грн.40коп. адміністративно-господарських санкцій.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: А.В. Шлай

Суддя: О.А. Проценко