Ухвала суду № 30358160, 25.03.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-2757/12/2770

25.03.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний комбінат "Новий"- Волошина Юлія Валеріївна, довіреність № б/н від 15.01.13

представник відповідача, Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби- Летюча Діана Геннадіївна, довіреність № 480/9/10-039 від 06.03.13

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь (суддя Мінько О.В. ) від 25.01.13 у справі № 2а-2757/12/2770

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний комбінат "Новий" (вул. Київська/Л. Толстого, 11/35, місто Севастополь, 99003)

до Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби (вул. Кулакова 37, місто Севастополь, 99011)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 25.01.2013 адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний комбінат "Новий" задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби від 07.06.2012: № 0000140221 про визначення податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення) у розмірі 17 021,91 грн.та № 0000130221 про визначення податкового зобов'язання зі збору за спеціальне водокористування місцевого значення у розмірі 112050,95грн., вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом міста Севастополя норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Рибоконсервний комбінат "Новий"(далі-позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби(далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 07.06.2012: №0000140221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за збір за спеціальне використання води за основним платежем-13599,33грн., та за штрафними санкціями-3422,58грн. та № 0000130221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за збір за спеціальне водокористування місцевого значення за основним платежем-89522,95грн., штрафними санкціями-22528,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач є вторинним водокористувачем, та не здійснює спеціального використання водних ресурсів, а тому не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Як свідчать матеріали справи 07.06.2012 відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення: №0000140221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за збір за спеціальне використання води за основним платежем-13599,33грн., та за штрафними санкціями-3422,58грн. та № 0000130221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за збір за спеціальне водокористування місцевого значення за основним платежем-89522,95грн., штрафними санкціями-22528,00грн.

Передумовою збільшення позивачу сум грошових зобов'язань по збору за спеціальне використання води та збору за спеціальне водокористування місцевого значення став акт № 35/22-1/32009234/3І95/10 від 23.05.2012 виїзної позапланової податкової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по збору за спеціальне використання водних ресурсів за період з 01.10.2011 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 326.2 статті 326 Податкового кодексу України, а саме, позивач не декларував обсяги використаної води (підземної, поверхневої, отриманої від інших водокористувачів) водокористування, що призвело до заниження збору за спеціального використання води у загальному розмірі 103 122,27 грн.Також у ході перевірки встановлено порушення пункт 49.18.2 статті 49, пункт 328.3 статті 328 Податкового кодексу України, а саме, позивач не наддав до відповідача податкову декларацію по збору за спеціальне використання води за 1 квартал 2012 року.

Як слідує із акту перевірки позивач у перевіреному періоді використовував водні ресурси при здійсненні господарської діяльності, пов'язаної з наданням в суборенду виробничих площ, обладнання, виготовленням жерстебанки з подальшою реалізацією, а також на умовах переробки давальницької сировини (жерсть), реалізацією ТМЦ.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як вбачається з матеріалів справи 01.01.2009 позивачем був укладений з ДКП "СМР "Севміськводоканал" договір за № 0154 "Про надання послуг з водопостачання і водовідведення", фактичний об'єм спожитої води позивачем за Ш квартал 2011 року склав 57581 куб. м. за IV квартал 2011 року-73140 куб. м., за І квартал 2012 року-56900 куб. м.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про заниження суми збору за спеціальне використання води за III квартал 2011 року на 30765,97 грн., за IV квартал 2011 року на 38988,02 грн. та за І квартал 2012 року на 33368,28 грн., в тому числі за спеціальне водокористування загальнодержавного значення у розмірі 13599,33 грн. та місцевого значення у розмірі 89522,95 грн. через наступне.

Відповідно до статті 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів:загальне та спеціальне.

Частина перша статті 48 Водного кодексу України передбачає, що спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та/або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва(стаття 30 Водного кодексу України).

Згідно статті 323 Податкового кодексу України, платниками збору є водокористувачі - суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи - підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Не є платниками збору водокористувачі, які використовують воду виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та платників єдиного податку.

Статтею 42 Водного кодексу України передбачено, що водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства.

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі - це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Встановлюючи, що водокористування може бути загальним та спеціальним, названий Кодекс визначає, що загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів, а спеціальне - юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб та є платним.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що 01.01.2009 між позивачем та Державним комунальним підприємством "Севміськводоканал" був укладений договір № 0154 на водопостачання та водовідведення з комунального водопроводу і відведення стоків у комунальну каналізацію.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що об'єктом оподаткування збором є фактичний обсяг води, який використовують водокористувачі, з урахуванням обсягу втрат води в їх системах водопостачання, що повністю узгоджується з приписами пункту 324.1 статті 324 Податкового кодексу України. Перелік обставин, за наявності яких збір за використання водних ресурсів не справляється, наведений в пункті 324.4 Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що платниками збору за використання водних ресурсів є водокористувачі, як первинні так і вторинні, які здійснюють спеціальне водокористування. Збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється саме за використання природного ресурсу всіма водокористувачами, окрім громадян при здійсненні ними загального водокористування.

Пункт 324.4.1 статті 324 Податкового кодексу України встановлює, що за воду, яка використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та платників єдиного податку.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що згідно довідки Управління статистики у місті Севастополі АА № 682137 від 27.08.2012 видами діяльності позивача за КВЕД, є, зокрема, надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що позивачем здійснювалась економічна діяльність лише за одним видом за КВЕД, а саме: здавання в оренду власного нерухомого майна, що підтверджується звітом про основні показники діяльності позивача за 4 квартал 2011 року.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що згідно довідки про господарську діяльність позивача від 25.01.2013 № 22/14 за період з 01.10.2011 по 31.03.2012 підприємство вело діяльність щодо надання в оренду приміщень і обладнання, про що свідчить договір суборенди нерухомості з ТОВ "Інтерфлот" № 01/10/2 від 01.10.2010, договір суборенди нерухомості з ТОВ "Інтерфлот-Продукт" № 01/10/1 від 01.20.2012, договір оренди обладнання з ТОВ "Інтерфлот" № 02/10/3 від 01.10.2010, договір оренди обладнання з ТОВ "Інтерфлот-продукт" № 01/10/4 від 01.10.2010, договір оренди обладнання з ТОВ "Інтерфлот-продукт" № 01/10/5 від 01.10.2010.

Колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем в період з 01.10.2011 по 31.03.2012, за який проводилась перевірка, господарська діяльність, яка пов'язана з використанням водних ресурсів, не здійснювалась.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги про здійснення позивачем у період 01.10.2011 по 31.03.2012 господарської діяльності, оскільки цей факт не заперечується самим позивачем, підтверджується актом перевірки, але ця діяльність не була пов'язана з використанням води у власному виробництві.

Отже позивач за період з 01.10.2011 по 31.03.2012 не здійснював спеціальне використання водних ресурсів, а тому не є платником збору за спеціальне використання водних ресурсів, що свідчить про протиправність нарахування податкового зобов'язання зі збору за спеціальне використання водних ресурсів та застосування штрафних санкцій, а також за неподання до податкового органу податкової декларації по збору за спеціальне використання води.

Застосування у податкових повідомленнях-рішеннях від 07.06.2012: №0000140221та №0000130221, штрафних санкцій обумовлено визначенням суми грошових зобов'язань за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав.

Отже, у податкового органу не було визначених законом підстав збільшувати позивачу суми грошових зобов'язань по збору за спеціальне використання води та збору за спеціальне водокористування місцевого значення, а тому спірні податкові повідомлення-рішення від 07.06.2012:№0000140221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за збір за спеціальне використання води за основним платежем-13599,33грн., та за штрафними санкціями-3422,58грн. та № 0000130221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за збір за спеціальне водокористування місцевого значення за основним платежем-89522,95грн., штрафними санкціями-22528,00грн. підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У порушенні вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, зокрема, не доведено про обґрунтованість збільшення позивачу суми грошових зобов'язань по збору за спеціальне використання води в розмірі 13599,33грн. та збору за спеціальне водокористування місцевого значення в розмірі 89522,95грн., відповідачем не доведено, що позивач використовував у перевіряємому періоді відповідні обсяги спожитої води для виготовлення власного продукту та ця вода входила до складу готового продукту, який реалізовувався споживачам, а надані позивачем письмові пояснення, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби про прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 07.06.2012:№0000140221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за збір за спеціальне використання води за основним платежем-13599,33грн., та за штрафними санкціями-3422,58грн. та № 0000130221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за збір за спеціальне водокористування місцевого значення за основним платежем-89522,95грн., штрафними санкціями-22528,00грн., суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 07.06.2012:№0000140221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за збір за спеціальне використання води за основним платежем-13599,33грн., та за штрафними санкціями-3422,58грн. та № 0000130221, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за збір за спеціальне водокористування місцевого значення за основним платежем-89522,95грн., штрафними санкціями-22528,00грн., діяв в не порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції, а повністю повторює зміст акту документальної перевірки та заперечення відповідача проти позову.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 25.01.2013 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Ленінському районі міста Севастополя Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополь від 25.01.2013 у справі № 2а-2757/12/2770 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко