Ухвала суду № 30357779, 25.03.2013, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-14202/12/0170/25

25.03.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Цикуренка А.С. ,

Дудкіної Т.М.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Фірми "Альтфатер Крим" 3 100% іноземним капіталом- Османов Ескендер Рустемович - договір з надання юридичних послуг № б/н від 04.01.2013,

представник відповідача, Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- Бабченко Людмила Павлівна, довіреність № 121/9/10-00 від 05.03.12

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддів Кононова Ю. С.) від 18.01.2013 у справі № 2а-14202/12/0170/25

за позовом Фірми "Альтфатер Крим" 3 100% іноземним капіталом (вул. Блюхера, 28/30, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98600)

до Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16, місто Ялта, Автономна Республіка Крим,98600)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2013 адміністративний позов Фірми "Альфатер Крим" з 100% іноземним капіталом задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 16.11.2012 №0005542301 про збільшення Фірмі "Альфатер Крим" з 100% іноземним капіталом суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46504,00грн., з яких: 37203,00грн.-основний платіж та 9301,00грн.-штрафні санкції та визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 16.11.2012 №0005522301 в частині збільшення Фірмі "Альфатер Крим" з 100% іноземним капіталом суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 58133,00грн., з яких: 46506,00грн.-основний платіж та 11627,00грн.- штрафні санкції, вирішено питання про судові витрати.

На зазначене судове рішення від Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби надійшла апеляційна скарга, в якій ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі у зв'язку з порушенням судом норм матеріального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що Фірма "Альфатер Крим" з 100% іноземним капіталом (далі-позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби(далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.11.2012: № 0005542301 збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46504,00грн., з яких: 37203,00грн.-основний платіж та 9301,00грн.-штрафні санкції та №0005522301 в частині збільшення Фірмі "Альфатер Крим" з 100% іноземним капіталом суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 58133,00грн., з яких: 46506,00грн.-основний платіж та 11627,00грн.- штрафні санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про помилковість висновків відповідача про завищення позивачем суми валових витрат та податкового кредиту, оскільки господарські операції відбувались реально, отримання та оплата товарів та послуг підтверджено всіма необхідними документами бухгалтерського і податкового обліку, отже, валові витрати та податковий кредит за рахунок цих взаємовідносин були сформовані правомірно.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Як свідчать матеріали справи 16.11.2012 відповідачем прийняти податкові повідомлення-рішення:№0005542301 про збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46504,00грн., з яких: 37203,00грн.-основний платіж та 9301,00грн.-штрафні санкції та № 0005522301 від 16.11.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 94436,00грн., з яких: 70708,00грн.-основний платіж та 23728,00грн.-штрафні санкції. Позивач не згодний з цим податковим повідомленням-рішенням частково: в частині визначення грошового зобов'язання з податку на прибуток на суму 58133,00грн., з яких: 46506,00грн.-основний платіж та 11627,00грн.-штрафні санкції.

Передумовою збільшення позивачу суми грошових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 46506,00грн. та з податку на додану вартість в сумі 37203,00грн. став акт №2382/22-01/24693841/228 від 15.11.2012 планової виїзної документальної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2012.

Перевіркою встановлено порушення позивачем: пункту1.31, пункту 1.32 статті 1, пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підпункту 139.1.5 пункту139.1 статті 139 Податкового Кодексу України, в результаті чого: занижено податок на прибуток на суму 70708,00грн.,(в тому числі донарахування податку на прибуток за 4 квартал 2009 року та 2 квартал 2010 року, яке оскаржує позивач, склало 46506,00грн.); підпунктів 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 37203,00грн.

На час проведення позивачем господарської діяльності у 2009-2010 роках діяв Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств", а платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств", валові витрати виробництва та обігу- це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3-5.8 цієї статті.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"заборонено встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових крім тих, що визначені в цьому Законі.

Правила ведення податкового обліку визначаються статтею 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", при цьому вказана стаття не містить будь-яких вимог до наявності документів, що підтверджують право на віднесення певних витрат до складу валових витрат.

Згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку-день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг)-дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Об'єктом оподаткування, відповідно до підпункту 3.1.1 пунукту 3.1 статті 3 Закону України "Про податок на додану вартість" - є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).

Цим Законом було передбачено право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до пункту 1.7 Закону є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Виникнення права на податковий кредит, порядок його нарахування передбачені статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (пункт 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість").

Документом, що посвідчує право на отримання податкового кредиту, вважається належним чином оформлена податкова накладна, яка підтверджує сплату податку на додану вартість (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 та підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього Закону України "Про податок на додану вартість").

Підпункт 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлює вимоги до податкових накладних, які надають право покупцю формувати податковий кредит з податку на додану вартість передбачає, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.

Згідно підпункту 7.2.4. пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Інших умов для формування податкового кредиту за наслідками придбання товарів у Законі України «Про податок на додану вартість» не передбачено.

При придбанні товару покупець зобов'язаний лише сплатити відповідну суму податку на додану вартість в ціні товару продавцю, який зобов'язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету і у випадку невиконання свого обов'язку понести за це відповідальність. Покупець не несе відповідальності за несплату податку до бюджету продавцем (платником податку).

Певні обмеження щодо формування податкового кредиту передбачені підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", відповідно до якого до складу податкового кредиту можуть бути включені тільки суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), яки при цьому обов'язково повинні бути підтверджені податковими накладними.

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як свідчать матеріали справи 01.01.2010 позивачем було укладено договір купівлі-продажу з ПП "Бізнеспромторг" №23, згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупця належне йому майно - автошини, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити це майно.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що на виконання цього договору ПП "Бізнеспромторг" була здійснена поставка товару позивачу-16.11.2009 електроакумулятора та редуктора заднього мосту МВ на загальну суму 30600,00грн., в тому числі податок на додану вартість- 5100,00грн.,що підтверджується видатковою накладною № 990. В той же день позивачем було здійснено оплату поставленого товару, що підтверджується карткою рахунку.За фактом поставки та оплати товару, 16.11.2009 ПП "Бізнеспромторг" було виписано позивачу податкову накладну № 990 на суму 30600,00грн., у тому числі податок на додану вартість-5100,00грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що зазначений товар був оприбуткований на складі позивача згідно прибуткового складського ордеру № 990 від 16.11.2009 та використаний для ремонту належних позивачу автомобілів згідно актів № 00285 та № 00293 від 30.11.2009,лімітно-заборних карток .

Як вбачається з матеріалів справи 27.11.2009 ПП "Бізнеспромторг" було поставлено позивачу автозапчастини (редуктор заднього мосту та диск сцеплення) на загальну суму 24200,00грн., в тому числі податок на додану вартість-4033,33грн., що підтверджується видатковою накладною № 1014. За поставлені товари передоплата була здійснена позивачем 25.11.2009, що підтверджено даними картки рахунку.За фактом оплати 25.11.2009 ПП "Бізнеспромторг" було виписано позивачу податкову накладну № 1014 на суму 24200,00грн.,в тому числі податок на додану вартість- 4033,33грн.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що зазначений товар був оприбуткований на складі позивача згідно прибуткового складського ордеру № 1014 від 27.11.2009 та використаний для ремонту належних позивачу автомобілів згідно актів № 00303 від 29.12.2009 та № 00317 від 29.12.2009,лімітно-заборних карток.

Як свідчать матеріали справи 05.02.2010 ПП "Бізнеспромторг" було поставлено позивачу автошини вартістю 19800,00грн., в тому числі податок на додану вартість-3300,00грн.,що підтверджено видатковою накладною № 76. Згідно з даними картки рахунку оплата товару була здійснена позивачем в повному обсязі шляхом внесення передоплати 03.02.2010. За фактом оплати, ПП "Бізнеспромторг" було виписано позивачу податкову накладну № 76 на суму 19800,00грн., в тому числі податок на долдану вартість-3300,00грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що зазначений товар був оприбуткований на складі позивача та використаний в його господарській діяльності, що підтверджується прибутковим складським ордером № 76 від 05.02.2010 , накладною на внутрішнє переміщення № 00058 від 05.02.2010,лімітно-заборною карткою.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що ПП "Бізнеспромторг" є юридичною особою, не перебуває в процесі припинення, що підтверджено даними Єдиного державного реєстру та на момент укладення з позивачем правочинів було зареєстрованим платником податку на додану вартість, свідоцтво якого було анульоване лише 28.04.2010. Виписані ПП "Бізнеспромторг" податкові накладні були отримані позивачем в листопаді 2009 року, лютому 2010 року, що підтверджується Реєстром отриманих та податкових накладних та включені до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних періодів, що підтверджено наданими Деклараціями з податку на долдану вартість за листопад 2009 року та лютий 2010 року з Додатками № 5.

Як свідчать матеріали справи 01.01.2010 між ТОВ "Люкссервістрейд" було укладено договір купівлі -продажу № 22 з позивачем, згідно якому продавець зобов'язався передати у власність покупця належне йому майно - запчастини, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити це майно. Форма оплати за договором - передоплата, безготівкова. Також 01.01.2010 між позивачем та ТОВ "Люкссервістрейд" було укладено договір на надання послуг № 23, згідно з яким замовник доручив, а виконавець зобов'язався надати послуги по ремонту автотранспорту.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що на виконання цих договорів, позивачем було внесено 03.03.2010 на рахунок ТОВ "Люкссервістрейд" передоплату за послуги з ремонту автомобілів в сумі 12600,00грн., що підтверджується карткою рахунку. За фактом оплати 03.03.2010 ТОВ "Люкссервістрейд" було виписано позивачу податкову накладну № 246 від 03.03.2010 на суму 12600,00грн., у тому числі податок на додану вартість-2100,00грн.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що 06.03.2010 між сторонами було підписано акт приймання-здачі робіт № 01554 у вигляді діагностики паливної системи, ремонту паливної системи автомобіля на суму 12600,00грн., у тому числі податок на додану вартість- 2100,00грн. Позивачем 10.03.2010 було внесено на користь контрагента передоплату за надання послуг щодо ремонту автомобілю в сумі 6800,00грн. що підтверджується карткою рахунку. За фактом оплати 10.03.2010 ТОВ "Люкссервістрейд" було виписано позивачу податкову накладну № 256 на суму 6800,00грн. у тому числі податок на додану вартість -1133,33грн. Між сторонами 12.03.2010 було підписано акт здачі- приймання робіт № 01559 у вигляді ремонту гальму вальної системи прицепу на суму 6800,00грн., у тому числі податок на додану вартість- 1133,33грн.На виконання договору купівлі-продажу 31.03.2010 ТОВ "Люкссервістрейд" було поставлено позивачу запчастини (підйомник гідравлічний б\у) вартістю 16800,00грн., у тому числі податок на додану вартість-2800,00грн., що підтверджується видатковою накладною №320. Передоплата за товар була внесена позивачем 30.03.2010,що підтверджується карткою рахунку. За фактом оплати 30.03.2010 ТОВ "Люкссервістрейд" було виписано позивачу податкову накладну №320 на суму 16800,00грн., у тому числі податок на додану вартість- 2800,00грн. Зазначений товар був оприбуткований на складі позивача та використаний в його господарській діяльності, що підтверджується прибутковим складським ордером №320 від 30.03.2010, актом проведення ремонту основних засобів №00209 від 31.10.2010, лімітно-заборною карткою. Також 11.05.2010 позивачем було перераховано на користь ТОВ "Люкссервістрейд" передоплату за надання послуг по ремонту транспортного засобу в сумі 18000,00грн., що підтверджується карткою рахунк. За фактом оплати 11.05.2010 ТОВ "Люкссервістрейд" було виписано позивачу податкову накладну №522 на суму 18000,00грн., у тому числі податок на додану вартість -3000,00грн. Між сторонами 19.05.2010 договору було підписано акт приймання-здачі робіт № 02735 у вигляді ремонту кузову автомобіля на суму 18000,00грн.,у тому числі податок на додану вартість-3000,00грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що всі транспортні засоби, послуги щодо ремонту яких були надані позивачу ТОВ "Люкссервістрейд",належать позивачу на праві власності, отже, надані послуги були використані позивачем в його господарській діяльності.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що ТОВ "Люкссервістрейд" є юридичною особою, підприємницька діяльність якої до цього часу не припинена, що підтверджено даними Єдиного державного реєстру та на момент укладення з позивачем правочинів було зареєстрованим платником податку на додану вартість, свідоцтво якого було анульоване лише 13.05.2010. Виписані ТОВ "Люкссервістрейд" податкові накладні були отримані позивачем відповідно в березні та травні 2010 року, що підтверджується Реєстром отриманих та податкових накладних та включені до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних періодів, що підтверджено наданими Деклараціями з податку на додану вартість за березень 2010 року, травень 2010 року з Додатками № 5.

Як вбачається з матеріалів справи 01.01.2010 між ПП "Айкон-Крим" та позивачем було укладено договір купівлі-продажу № 16, згідно якому продавець зобов'язався передати у власність покупця належні йому автошини, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити це майно.Позивачем 01.01.2010 було укладено договір купівлі-продажу № 16 з ПП "Айкон-Крим", згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупця належне йому майно (запчастини, товарно -матеріальні цінності, автомобільне масло, автошини), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити це майно .

Судом першої інстанції безперечно встановлено,що на виконання цього договору 08.04.2010 ПП "Айкон-Крим" було поставлено позивачу товар (електромуфта раздаточної коробки) вартістю 5904,00грн., у тому числі податок на додану вартість-984,00грн., що підтверджується видатковою накладною №300. Оплата цього товару була здійснена позивачем на рахунок контрагента 08.04.2010в повному обсязі, що підтверджено карткою рахунку.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що за фактом поставки та оплати товару ПП "Айкон-Крим" було виписано позивачу податкову накладну №300 на суму 5904,00грн., у тому числі податок на додану вартість-984,00грн. Зазначений товар був оприбуткований на складі позивача та використаний в його господарській діяльності, що підтверджується прибутковим складським ордером №300 від 08.04.2010, актом проведення ремонту основних засобів № 00059 від 30.04.2010,лімітно-заборною карткою. 14.04.2010 позивачем було внесено предоплату за отримання товару від ПП "Айкон Крим" в сумі 12000,00грн.,що підтверджується карткою рахунку. За фактом оплати 14.04.2010 ПП "Айкон-Крим" було виписано позивачу податкову накладну № 334 на суму 12000,00грн., у тому числі податок на додану вартість- 2000,00грн. Оплачений товар (шини) було поставлено позивачу 16.04.2010,що підтверджено видатковою накладною № 334. Зазначений товар був оприбуткований на складі позивача та використаний в його господарській діяльності, що підтверджується прибутковим складським ордером №334 від 16.04.2010, накладною на внутрішнє переміщення № 00113 від 31.05.2010, лімітно-заборною карткою. 28.04.2010 позивачем було внесено передоплату на рахунок ПП "Айкон-Крим" в сумі 14000,00грн.,що підтверджується карткою рахунку. За фактом оплати 28.04.010 ПП "Айкон" було виписано позивачу податкову накладну №392 на суму 14000,00грн.,у тому числі податок на додану вартість-2333,33 грн.Товар (шини) був поставлений позивачу 29.04.2010, що підтверджено видатковою накладною №392. Зазначений товар був оприбуткований на складі позивача та використаний в його господарській діяльності, що підтверджується прибутковим складським ордером №392 від 29.04.2010, накладними на внутрішнє переміщення № 00111 від 09.05.2010, №00112 від 02.05.2010, лімітно-заборними картками. 19.05.2010 позивачем було внесено оплату за товар на користь ПП "Айкон Крим" в сумі 6000,00грн.,що підтверджено карткою рахунку.За фактом оплати 19.05.2010 ПП "Айкон-Крим" було виписано позивачу податкову накладну № 423 на суму 6000,00грн. у тому числі податок на додану вартість-1000,00грн.Товар (автошини) було поставлено позивачеві 20.05.2010, що підтверджено видатковою накладною №423. Зазначений товар був оприбуткований на складі позивача та використаний в його господарській діяльності, що підтверджується прибутковим складським ордером № 423 від 20.05.2010,накладною на внутрішнє переміщення №00109 від 21.05.2010, лімітно-заборною карткою.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що ПП "Айкон Крим" є юридичною особою, підприємницька діяльність якої до цього часу не припинена, що підтверджено даними Єдиного державного реєстру та на момент укладення з позивачем правочинів було зареєстрованим платником податку на додану вартість, свідоцтво якого було анульоване лише 21.05.2010. Виписані ПП "Айкон Крим" податкові накладні були отримані позивачем в квітні-травні 2010 року, що підтверджується Реєстром отриманих та податкових накладних та включені до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних періодів, що підтверджено Деклараціями з податку на додану вартість за квітень, травень 2010 року з Додатком № 5.

Як свідчать матеріали справи позивачем були укладені разові угоди на поставку товарів з контрагентом ПП "Контакт-Торг", а саме: 08.12.2009 позивачу було поставлено товар - підйомний гідравлічний б\у вартістю 20760,00грн., у тому числі податок на додану вартість-3460,00грн., що підтверджено видатковою накладною №990. ПП "Контакт-Торг" 08.12.2009 була виписана позивачу податкова накладна №990 на вказану суму, а позивачем в той же день була здійснена оплата за поставлений товар. Зазначений товар був оприбуткований на складі позивача та використаний в його господарській діяльності, що підтверджується прибутковим складським ордером №990 від 08.12.2009,актом №00312 від 29.12.2009,лімітно-заборною карткою.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що 15.12.2009 позивачем на користь ПП "Контакт-Торг" було внесено передоплату за отримання товару в сумі 18000,00грн.,що підтверджується карткою рахунку. За фактом оплати 15.12.2009 ПП "Контакт-Торг" було виписано позивачу податкову накладну №995 на суму 18000,00грн.,у тому числі податок на додану вартість-3000,00грн.

Судом першої інстанції безспірно ПП «Контакт-Торг» 17.12.2009 була здійснена поставка товару (кабіна автомобілю б\у), вартістю 18000,00грн., що підтверджено видатковою накладною №995. Зазначений товар був оприбуткований на складі позивача та використаний в його господарській діяльності, що підтверджується прибутковим складським ордером №995 від 17.12.2009, актом №00244 від 31.10.2011, лімітно-заборною карткою. 17.03.2010 позивачем було перераховано ПП "Контакт-Торг" передоплату за товар в сумі 17760,00грн., за фактом чого ПП "Контакт-Торг" було виписано позивачу податкову накладну №192 на суму 17760,00грн., у тому числі податок на додану вартість-2960,00грн.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що 18.03.2010 ПП "Контакт-Торг" було поставлено позивачу оплачений товар (компресор), що підтверджено видатковою накладною №192 Зазначений товар був оприбуткований на складі позивача та використаний в його господарській діяльності, що підтверджується прибутковим складським ордером №192 від 18.03.2010,актом приймання-передачі основних засобів від 30.03.2010.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що ПП "Контакт-Торг" є юридичною особою, підприємницька діяльність якої до цього часу не припинена, що підтверджено даними Єдиного державного реєстру та на момент укладення з позивачем правочинів було зареєстрованим платником податку на додану вартість, свідоцтво якого було анульоване лише 28.04.2010.Виписані ПП "Контакт-Торг" податкові накладні були отримані позивачем в грудні 2009 року, березні 2010 року, що підтверджується Реєстром отриманих та податкових накладних та включені до складу податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних періодів, що підтверджено Деклараціями з податку на додану вартість за грудень 2009 року, березень 2010 року з Додатком № 5.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо непіждтвердження позивачем факту здійснення господарських операцій та відповідно неправомірного віднесення зазначеної суми до валових витрат у зв'язку з ненаданням документів про транспортування цього товару, оскільки у позивача в наявності є достатньо транспортних засобів для поставки придбаних товарів власними силами, а крім того позивач не включав до валових витрат витрати щодо транспортування цього товару, а тому не було й необхідності в їх підтвердженні.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що позивачем при проведенні перевірки була надана вся необхідна первинна документація, яка підтверджує факт здійснення підприємством господарських операцій з придбання товарів та послуг від його контрагентів, їх використання в господарській діяльності підприємства та відповідно правомірність віднесення витрат по придбанню цих товарів та послуг до валових.

Як вбачається з акту перевірки за наслідками придбання у: ПП "Бізнеспромторг", ПП "Контакт Торг", ТОВ "ЛюкссервісТрейд", ПП "Айкон-Крим" товарів та послуг позивач сформував податковий кредит на підставі належним чином оформлених податкових накладних, які були виписані зареєстрованими на момент укладення цих угод платниками податку на додану вартість. Сплата безпосередньо позивачем податку на додану вартість під сумнів не ставиться.

Слід зазначити, що будь-яких невідповідностей виписаних контрагентами позивача накладних вимогам податкового законодавства, а саме: підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", а також наказу Державної податкової адміністрації України "Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення" № 165 від 30.05.2009 в акті перевірки не викладено та судом також не встановлено, у зв'язку з чим сума у розмірі 37203,00грн.була включена позивачем до складу податкового кредиту правомірно.

Судом першої інстанції безперечно встановлені факти можливості та фактичного здійснення позивачем господарської діяльності, отримані товар і послуги з ремонту автомобілів були використані в господарській діяльності позивача призвели до змін в структурі активів та пасивів цього підприємства.Позивач мав взаємовідносини з підприємствами, які на момент укладення та реалізації угод були зареєстрованими платниками податку на додану вартість,пдприємницька діяльність цих підприємств до цього часу не припинена.

Разом з тим, власне фіктивність діяльності одного з постачальників позивача, порушення ним податкової дисципліни та правил здійснення господарської діяльності не є підставою для висновку про необґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, якщо податковий орган не доведе, зокрема, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускали його контрагенти, або що діяльність платника податку спрямована на здійснення операцій, пов'язаних з податковою вигодою, переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через посередників.

Судова колегя погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що на момент укладення договорів з: ПП "Бізнеспромторг", ПП "Контакт Торг", ТОВ "ЛюкссервісТрейд", ПП "Айкон-Крим", позивач не міг та не повинен був передбачати порушення ними податкового законодавствами, якщо такі порушення дійсно мали місце.

Згідно пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування- сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету в зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Якщо один з контрагентів не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Отже, податковим органом не надано будь-яких фактичних даних на підтвердження обставин, зазначених в акті перевірки та письмових запереченнях, що позивачем було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених під час укладення угод з його контрагентами. Навпаки, зазначені договори були дійсно укладені, реально виконані сторонами та отримані позивачем послуги і товар були ним використані в господарській діяльності, а тому нарахування позивачу податкових зобов'язань згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями- безпідставно.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт,що наведені в податкових накладних дані повністю відповідають даним, що зазначені в інших первинних документах, що підтверджують факт постачання товарів та надання послуг.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

У порушенні вимог статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення,зокрема, відповідачем не надано доказів щодо підписання первинних та податкових документів не уповноваженими особами, відповідачем також не було надано ніяких доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, незвичності цих операцій для осіб, які приймали в них участь, збитковості здійснених операцій або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли б свідчити про їхню фіктивність, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди, а надані позивачем письмові пояснення, зокрема, що контрагенти позивача на момент укладення та виконання договорів були зареєстрованими в реєстрі платників податку на додану вартість, ніякої інформації, яка б могла свідчити про порушення ними податкової дисципліни на час вчинення правочинів з позивачем, не встановлено, є належними та допустимими доказами в розумінні частин першої, четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Застосування у податкових повідомленнях-рішеннях від 16.11.2012 №0005542301 та №0005522301 штрафних санкцій обумовлено визначенням суми грошових зобов'язань за результатами документальної перевірки. Оскільки судом встановлено помилковість відповідних висновків податкового органу, то і для застосування штрафних санкцій не має правових підстав.

Отже, у податкового органу не було визначених законом підстав для збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46504,00грн., з яких: 37203,00грн.-основний платіж та 9301,00грн.-штрафні санкції та збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в частині 58133,00грн., з яких: 46506,00грн.-основний платіж та 11627,00грн.- штрафні санкції, а тому спірні податкові повідомлення-рішення від 16.11.2012:№0005542301 та №0005522301 підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Оцінюючи дії Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби щодо прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 16.11.2012:№0005542301 та №0005522301,суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень щодо збільшеня позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 46504,00грн. та суми грошового зобов'язання з податку на прибуток в частині 58133,00грн.,діяв в не порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції, а повністю повторює зміст акту документальної перевірки та заперечення відповідача проти позову.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі, а тому постанова Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2013 підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Ялті Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2013 у справі № 2а-14202/12/0170/25 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 01 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис А.С. Цикуренко

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко