Постанова № 30357651, 19.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19 березня 2013 року 18 год. 09 хв. № 826/2323/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Данилишина В.М., при секретарі судового засідання Стадницькій Ю.Є., за участю представників позивача та відповідача, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-торгівельна мережа" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (також далі за текстом - КАС України) у судовому засіданні 19 березня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТРАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва 25 лютого 2013 року надійшов позов товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-торгівельна мережа" (також далі за текстом - позивач) до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (також далі за текстом - відповідач) про визнання протиправними дій відповідача при проведенні планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період із 01 липня 2011 року по 30 вересня 2012 року, а також скасування акту від 04 лютого 2013 року № 98/22.4/32249009 "Про результати планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-торгівельна мережа", код ЄДРПОУ 32249009, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 року по 30.09.2012 року" (також далі за текстом - акт перевірки).

Ухвалою суду від 27 лютого 2013 року відкрито провадження в адміністративній справі, яку призначено до розгляду у судовому засіданні 19 березня 2013 року.

Ухвалою суду від 19 березня 2013 року, відповідно до ч. 1 ст. 137 КАС України, судом прийнято до розгляду та вирішення при постановленні судового рішення у справі по суті заяву законного представника позивача про зміну позовних вимог, а саме про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 25 лютого 2013 року № 0002032204 та № 0002042204 (також далі за текстом - оскаржувані рішення).

У судовому засіданні 19 березня 2013 року представник позивача змінені позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх повністю. Стверджувала, що оскаржуваними рішеннями відповідач протиправно збільшив позивачу суми грошових зобов'язань з податку на додану вартість (також далі за текстом - ПДВ) та податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 9749208,00 грн.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні повністю з підстав, зазначених у письмових запереченнях проти позову, наданих суду у судовому засіданні 19 березня 2013 року. Пояснив, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки складені відповідачем у зв'язку зі встановленням у ході перевірки позивача порушень ним чинного податкового законодавства.

Згідно зі ст. 55 КАС України, судом здійснено заміну відповідача - державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва, його правонаступником - державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд -

ВСТАНОВИВ:

Відповідачем у період із 07 грудня 2012 року по 21 січня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт перевірки, відповідно до висновків якого, позивачем:

- занижено ПДВ у загальному розмірі 2904495,00 грн., у тому числі за: липень 2011 року - 357486,00 грн.; серпень 2011 року - 2351248,00 грн.; грудень 2011 року - 2952,00 грн.; червень 2012 року - 192809,00 грн., чим порушено п.п. 198.3, 98.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України (також далі за текстом - ПК України);

- занижено податок на прибуток у загальному розмірі 5372458,00 грн., у тому числі за: ІІ-ІІІ квартали 2011 року - 5292429,00 грн.; ІІ-IV квартали 2011 року - 5292429,00 грн.; І квартал 2012 року - 2336,00 грн.; півріччя 2012 року - 6021,00 грн.; І-ІІІ квартали 2012 року - 80029,00 грн., чим порушено п. 48.1 ст. 48, підпункт 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, підпункт 138.1.1 п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України.

В акті перевірки зазначено, що копію наказу від 26 листопада 2012 року № 1959 про проведення перевірки вручено особисто під розписку уповноваженій особі позивача.

За результатами розгляду заперечень в адміністративному (досудовому) порядку, висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі акту перевірки, 25 лютого 2013 року відповідачем складено оскаржувані рішення: № 0002032204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 2904495,00 грн. за основним платежем та у розмірі 1452248,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0002042204, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 5372458,00 грн. за основним платежем та у розмірі 20007,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Суд погоджується з доводами представників позивача щодо наявності підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних рішень, виходячи з аналізу наявних у матеріалах справи документів та наступних положень і обставин.

Так, згідно з підпунктом 20.1 4 п. 20.1 ст. 20, підпунктом 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

З аналізу зміст акту перевірки суд з'ясовано, що однією з підстав для висновків відповідача про порушення позивачем чинного податкового законодавства є виявлений у ході перевірки факт того, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами, не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Однак, за переконанням суду, у відповідача відсутні повноваження визнавати правочини недійсними з огляду на наступне.

Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 203, ст. 204, ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України (також далі за текстом - ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 15 квітня 2009 року у справі № К-1470/09, сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2012 року у справі № К/9991/69002/11 зазначено, що для висновку про нікчемність правочину, вчиненого відповідними підприємствами, необхідно встановити невідповідність такого правочину загальним умовам чинності правочину та наявність мети, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як зазначено у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16 вересня 2011 року № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані ж в актах податкових органів недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2012 року у справі № К/9991/50772/12, у якій зазначено, що головною підставою вважати правочин нікчемним являється її недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до ст.ст. 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, роблячи висновок про недійсність укладених між позивачем та його контрагентами договорів, відповідач, за переконанням суду, вийшов за межі своїх повноважень.

Стосовно правомірності формування позивачем податкового кредиту суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що у зв'язку із включенням до складу податкового кредиту сум ПДВ, зазначених у податкових накладних, виписаних товариством з обмеженою відповідальністю "Монтажбудінжинірінг" (також далі за текстом - ТОВ "Монтажбудінжинірінг"), товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Технолоджиз" (також далі за текстом - ТОВ "Смарт Технолоджиз") та товариством з обмеженою відповідальністю "Адва Естейт" (також далі за текстом - ТОВ "Адва Естейт"), позивачем завищено податковий кредит на 2708734,00 грн.

Викладений висновок, як вбачається зі змісту акту перевірки, ґрунтується на фактах, виявлених у ході проведених перевірок/звірок вказаних суб'єктів господарювання, а саме відсутність реального здійснення ними господарських операцій.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року (06 травня 2011 року ) № 742/11/13-11, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладались за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

У ході судового розгляду справи з'ясовано, що між позивачем та, зокрема, ТОВ "Монтажбудінжинірінг" (попередня назва: товариство з обмеженою відповідальністю "Севзапмеблі-К" (також далі за текстом - ТОВ "Севзапмеблі-К"), ТОВ "Смарт Технолоджиз", ТОВ "Адва Естейт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Іст-Вест Торг" (також далі за текстом - ТОВ "Іст-Вест Торг") укладено відповідні договори: з ТОВ "Смарт Технолоджиз" - договір від 07 липня 2011 року № АРГ070711, за умовами якого позивач доручив, а ТОВ "Смарт Технолоджиз" прийняв на себе виконання відповідних робіт; з ТОВ "Севзапмеблі-К" - договори поставки товару від 01, 05, 06, 12 липня та 02, 10, 17, 25, 30 серпня 2011 року б/н, за умовами яких ТОВ "Севзапмеблі-К" зобов'язалось передати у власність позивача товар, а позивач - прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату; з ТОВ "Іст-Вест Торг" - договір поставки товару від 27 червня 2012 року б/н, за умовами якого ТОВ "Іст-Вест Торг" зобов'язалось передати у власність позивача товар, а позивач - прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату. При цьому, до матеріалів справи судом долучено надані у ході судового розгляду справи представниками позивача первинні документи, які підтверджують повне виконання позивачем та його контрагентами прийнятих на себе договірних зобов'язань.

Крім того, за переконанням відповідача, суми ПДВ, зазначені у податкових накладних, виписаних товариством з обмеженою відповідальністю "Диліжанс 2010", товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Біз" та ТОВ "Іст-Вест Торг", позивач також не мав права включати до складу податкового кредиту, оскільки такі накладні складені з порушенням ст. 201 ПК України.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08 лютого 2012 року у справі № К-9189/08 зазначено, що незначні недоліки в заповнення податкових накладних, одержаних від постачальників, не є підставою для висновку про неправомірність віднесення понесених покупцем витрат до податкового кредиту, оскільки підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум ПДВ, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. При цьому, відповідальність за правильність виписування податкової накладної покладена не на покупця, а на продавця товарів.

Отже, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, відповідають зазначеним у податкових накладних, податковий кредит покупця вважається підтвердженим податковими накладними, незважаючи на те, що такі накладні могли мати незначні недоліки у заповненні, за умови, що вони не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка видала податкову накладну, містять, зокрема, відомості про придбані товари (роботи, послуги), їх вартість, дату здійснення операції та відповідну суму податку на додану вартість.

Аналогічна позиція міститься в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01 липня 2009 року № К-12755/07, у якій, зокрема, зазначено, що самі по собі незначні недоліки в заповненні податкової накладної, виявлені податковою інспекцією в результаті перевірки, не роблять її недійсною та не свідчать про її неналежність та недопустимість як доказу, за підтвердження зазначених в ній даних іншими первинними документами.

Згідно з п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

З аналізу викладених положень та обставин суд прийшов до висновку про безпідставність висновків відповідача щодо протиправності формування позивачем податкового кредиту у розмірі 2904495,00 грн.

Стосовно формування позивачем валових витрат суд зазначає наступне.

Зокрема, згідно з підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У матеріалах справи містяться, зокрема, копії укладених між позивачем та приватним підприємством "Кловські сапфіри" (також далі за текстом - ПП "Кловські сапфіри") договорів поставки товару від 15 липня 2011 року № А-15/07, від 19 липня 2011 року № А-19/07, від 23 липня 2011 року № А-23/07 та від 28 липня 2011 року № А-28/07, за умовами яких ПП "Кловські сапфіри" зобов'язалось передати у власність позивача товар, а позивач - прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату. При цьому, до матеріалів справи судом долучено надані у ході судового розгляду справи представниками позивача первинні документи, які підтверджують повне виконання позивачем та вказаним товариством прийнятих на себе договірних зобов'язань.

Таким чином, враховуючи наявність у позивача документів, ведення та зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, висновки відповідача про протиправне віднесення позивачем до валових витрат суми податку на прибуток у розмірі 5372458,00 грн., за переконанням суду, є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 69, ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За переконанням суду, у ході судового розгляду справи представники позивача надали достатньо належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовується позов, а представник відповідача не надав належних доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються заперечення проти позову.

На підставі викладених положень та обставин, суд прийшов до висновку, що позов товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-торгівельна мережа" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). У зв'язку з тим, що представниками позивача не заявлено вимогу про стягнення судового збору за рахунок бюджетних коштів, суд не присуджує на його користь здійснені ним судові витрати.

Керуючись ст.ст. 7-12, 69-71, 86, 94, 158-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю "Арго-торгівельна мережа" до державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування рішень відповідача.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва Державної податкової служби від 25 лютого 2013 року: № 0002032204, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Арго-торгівельна мережа" (ідентифікаційний код 32249009) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 4356743,00 грн. (Чотири мільйони триста п'ятдесят шість тисяч сімсот сорок три гривні 00 копійок); № 0002042204, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Арго-торгівельна мережа" (ідентифікаційний код 32249009) збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у загальному розмірі 5392465,00 грн. (П'ять мільйонів триста дев'яносто дві тисячі чотириста шістдесят п'ять гривень 00 копійок).

3. Копії постанови у повному обсязі направити (вручити) сторонам у порядку та строки, встановлені ст. 167 КАС України.

Згідно зі ст.ст. 185, 186 КАС України, постанова може бути оскаржена шляхом подання до Київського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до ст. 254 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.М. Данилишин

Постанова у повному обсязі складена 25 березня 2013 року