Рішення № 30351182, 28.03.2013, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32 ______

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 березня 2013 року Справа № 6/199/2011

За позовом

Приватного акціонерного товариства "Інвестхолдінг", м. Луганськ

до Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Луганськ

про стягнення 5 746 552 грн. 50 коп.

Суд у складі колегії суддів:

Василенко Т.А. (головуючий),

Ворожцов А.Г., Яресько Б.В.

в присутності представників сторін:

від позивача - не прибув;

від відповідача - Янченко А.М., дов. № 30/12/2011/2 від 30.12.2011.

Обставини справи: позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 5 746 552 грн. 50 коп. за договором № 139 від 16.03.2006, з яких: сума штрафу в розмірі 20% від вартості поставленого товару - 4 891 204 грн. 33 коп. та 3% річних в сумі 855 348 грн. 17 коп., з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 19.03.2012.

Крім того, позивач просить поновити пропущену позовну давність в частині стягнення штрафу в розмірі 20 % від вартості поставленого товару, передбаченого п. 3.2 додаткової угоди до договору № 139 від 16.03.2006.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, але надав до канцелярії суду клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату, у зв'язку з неможливістю прибути до суду у зв'язку із хворобою (т. 2 арк. справи 84).

Вказане клопотання судом відхиляється, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 17 від 26.12.2011 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін, або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю

в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Як свідчить клопотання представника позивача, воно подано до канцелярії суду 28.03.2013 об 11.00 годині, а справа призначена до розгляду на 28.03.2013 о 14 годині, 30 хвилин, тобто представник позивача мав реальну можливість з'явитися в засідання суду та надати відповідні пояснення. При цьому слід зазначити, що представник позивача неодноразово брав участь в судових засіданнях та користувався правами наданими позивачу відповідно до ст. 22 ГПК України.

В той же час, представником позивача до канцелярії суду подано заяву про збільшення позовних вимог в порядку ст. 22 ГПК України від 28.03.2013 та додатковий розрахунок до заяви (т. 2 арк. справи 85-88), за якою останній просить суд стягнути з відповідача штраф в розмірі 20% від вартості поставленого товару в сумі 4 891 204 грн. 33 коп. та 3% річних в сумі 1 175 740 грн. 36 коп.

Згідно ст. 22 ГПК країни позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.11 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 зазначено, що у будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано право вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки передбачені ГПК.

Як свідчить подана заява, позивачем не надано суду доказів її направлення відповідачу або ознайомлення відповідача із поданою заявою.

Виходячи з наведеного, суд не приймає заяву позивача про збільшення позовних вимог від 28.03.2013, а лише долучає її до матеріалів справи.

Відповідач за відзивом на позовну заяву (т. 1 арк. справи 118-121), та доповненнями до відзиву (т.1 арк. справи 136) проти позову заперечує та, зокрема, зазначає наступне.

Вимога щодо стягнення 4 891 204 грн. 33 коп. штрафу не є предметом спору, а отже поновлення позовної давності в частині всієї суми штрафу є невідповідністю ст. ст. 256, 267 ЦК України, відповідно до яких вимогами, щодо яких може бути застосовано позовну давність є вимоги, з якими особа звернулася до суду.

Поновлення строку позовної давності в частині всієї суми штрафу (4 891 204 грн.33 коп.) прямо суперечить приписам ст. ст. 256, 267 ЦК України, у зв'язку з чим, така вимога не підлягає задоволенню.

Крім цього, жодні обставини, не перешкоджали позивачеві подати даний позов у встановлені законодавством строки, до того ж, останньому було відомо про порушене право в частині штрафу (що підтверджується матеріалами справи № 23/19, яка розглядалась Господарським судом Луганської області і в рамках якої позивач заявив, проте згодом зменшив позовні вимоги в частині стягнення штрафу).

Відповідач у відзиві на позовну заяву від 05.12.2011 заявляє про застосування позовної давності щодо вимог про стягнення штрафу.

Разом з цим, відповідач вказує на те, що договір № 13, укладений 16.03.2006, та строк його дії закінчився 16.03.2007. Спірні поставки, за якими позивач нараховував 3% річних, здійснені в 2009 році, тобто після закінчення дії даного договору.

Таким чином, поставки, внаслідок яких нараховані 3% річних, не могли здійснюватися на підставі договору, а це, в свою чергу, свідчить про те, що поставки відбувались як окремі правочини відповідно до с т. 11 ЦК України.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк оплати не встановлено, то такий строк визначається моментом пред'явлення вимоги. Відповідач не отримував від позивача жодних вимог про сплату боргу або 3% річних, у зв'язку з чим, на думку відповідача, строк оплат не настав, та відповідно, вимога про стягнення 3% річних є безпідставною.

Позивач з доводами відповідача не погодився та надав відповідні заперечення.

Розглянувши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

16.03.2006 між ЗАТ "Інвестиційна група "Імперія", правонаступником якого є ПАТ "Інвестхолдінг", було укладено договір № 139. За умовами вказаного договору «Продавець» - ПАТ "Інвестхолдінг" (позивач у справі) зобов'язався передати у власність, а «Покупець» - ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (відповідач у справі) зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах цього договору та специфікацій до нього, які є невід'ємною частиною договору.

В обґрунтування вимог за позовом ПАТ «Інвестхолдінг» зазначає, що рішенням господарського суду Луганської області від 02.09.2010 і постановою Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2010 у справі № 23/19 встановлено, що в період з 31.03.2009 по 14.12.2009 (дата останнього постачання товару за договором № 139 від 16 березня 2006 р.) позивач поставив відповідачу товар на суму 24 456 021.63 грн. Разом з цим, відповідач отриманий товар оплатив не в повній мірі, у зв'язку з чим, станом на 31.12.2009 утворилась заборгованість в сумі 14 410 005 грн. 44 коп.

Згідно п. 2.3 договору № 139 сторонами був узгоджений термін оплати товару, а саме протягом 30-ти днів з моменту постачання товару на склад відповідача. В той же час, специфікаціями № № 1-29 сторони зазначили, що оплата за поставлений товар здійснюється протягом 15-ти днів за фактом постачання.

Згідно п. 3.2 додаткової угоди № 3 від 10.04.2009 до договору № 139 сторони узгодили, що при невиконанні або неналежному виконанні покупцем умов договору, а саме п. 2.3 продавець має право стягнути штраф у розмірі 20 % від вартості поставленого товару.

Як було вказано вище, на момент звернення позивача з позовом (15.02.2010) в рамках справи № 23/19 вартість поставленого товару за договором складала 24 456 021.63 грн.

Виходячи з цього, позивачем здійснений розрахунок штрафних санкцій у розмірі 20 % від вартості поставленого товару, який складає 4 891 204 грн. 33 коп.

Крім цього, позивачем зазначено, що у зв'язку з порушенням відповідачем умов договору № 139, ЗАТ «Інвестиційна група «Імперія» звернулося до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення грошових коштів з урахуванням сум заборгованості і штрафу у розмірі 20 % від вартості поставленого товару, передбаченого п. 3.2 Додаткової угоди № 3 в рамках справи № 23/19.

Під час розгляду вказаної справи відповідач не виконував вимоги суду та зайняв позицію затягування судового процесу.

Так, ухвалою господарського суду Луганської області від 16.02.2010 було порушено провадження у справі № 23/19, але на вказану ухвалу ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" було подано апеляційну скаргу.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 18.02.2010 було порушене провадження у справі № 6/54пд за позовом ДП "Луганський облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" про визнання договору № 139 від 16.03.2006 недійсним.

При цьому, в обох випадках провадження по справі № 23/19 призупинялося на час розгляду вказаних справ, пов'язаних із справою № 23/19.

Також, ухвалою господарського суду Луганської області від 15.07.2010 було порушено провадження у справі № 14/250пд за позовом відповідача про визнання Додаткової угоди № 3 від 10.04.2009 недійсною.

Рішеннями по вказаним справам в позовах відмовлено та зазначені рішення набрали законної сили.

Позивач зазначає, що з метою вирішення по суті справи № 23/19 останній подав заяву про зменшення позовних вимог в частині стягнення штрафу.

На момент звернення позивача із даним позовом, останній пропустив строк позовної давності, встановлений до вимог про стягнення штрафних санкцій в один рік, але позивач вважає, що пропуск відбувся з поважних причин.

Так, рішення господарського суду Луганської області від 17.02.2011 і постанова Донецького апеляційного господарського суду від 17.05.2011 у справі № 14/250пд, в рамках якої розглядалося питання про недійсність додаткової угоди, що стала підставою для нарахування штрафних санкцій, були прийняті вже після закінчення строку спеціальної позовної давності. Дану обставину позивач вважає повноважною причиною пропуску позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення штрафу за несвоєчасну оплату поставленої продукції.

Виходячи з наведеного, позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 20% вартості поставленого товару в сумі 4 891 204 грн. 33 коп. і 3% річних в сумі 855 348 грн. 17 коп. за період з 3012.2009 по 18.03.2012.

Відповідач за відзивом на позовну заяву та доповненнями до відзиву проти позову заперечує з підстав, вказаних у наведених документах та зазначених вище, а також просить застосувати до вимог про стягнення штрафу позовну давність.

Оцінивши матеріали справи та доводи представників сторін у їх сукупності суд прийшов до наступного.

16.03.2006 між ДП "Луганський облавтодор" в особі директора Огиря І.Ю. (відповідач у справі) та ВАТ "Інвестиційна група Імперія" в особі директора В.Ю. Швайко, правонаступником прав та обов'язків якого є ПАТ «Інвестхолдинг» (позивач у справі), було підписано договір №139. Вказаний договір скріплено печатками Дочірнього підприємства "Луганський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" і ВАТ "Інвестиційна група "Імперія".

За умовами зазначеного договору відповідач виступав як "Продавець", а позивач - як "Покупець".

Відповідно до п. 2.3 договору визначено, що оплата за товар здійснюється на протязі 30-ти днів з моменту поставки товару на склад відповідача. В той же час, специфікаціями № №1-29, які є невід'ємною частиною договору № 139 від 16.03.2006, умови оплати змінено та передбачено, що оплата здійснюється на протязі 15-ти днів по факту поставки.

Згідно п. 3.2 додаткової угоди № 3 від 10.04.2009 до договору № 139 сторони узгодили, що при невиконанні або неналежному виконанні покупцем умов договору, а саме п. 2.3 договору, продавець має право стягнути штраф у розмірі 20% від вартості поставленого товару.

Із матеріалів справи, вбачається, що ПАТ «Інвестхолдінг» звертався до господарського суду Луганської області із позовною завою до ДП "Луганський облавтодор" про стягнення заборгованості за наведеним вище договором і за вказаною заявою було порушено провадження у справі № 23/19.

В рамках вказаної справи, з урахуванням постанови Донецького апеляційного господарського суду від 09.11.2010 було встановлено, що за період часу з 31.03.2009 по 14.12.2009 позивач поставив відповідачу згідно ряду специфікацій та накладних товар на загальну суму 24 456 021 грн. 63 коп.

Відповідач свої зобов'язання за договором № 139 від 16.03.2006 виконав лише частково, у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 14 410 005 грн. 44 коп.

При цьому, при винесенні постанови від 09.11.2010 судом було враховано факт часткової оплати відповідачем боргу, у зв'язку з чим в рамках справи № 23/19 з ДП «Луганський облавтодор» на користь ПрАТ «Інвестхолдінг» було стягнуто заборгованість за поставлений товар за договором № 139 від 16.03.2006 в сумі 13 410 005 грн. 44 коп., інфляційні нарахування в сумі 663 664 грн. 76 коп.

В рамках даної справи позивач просить стягнути з відповідача 3% річних нарахованих за період 30.12.2009 по 18.03.2012 в сумі 855 348 грн. 17 коп. (згідно додаткового розрахунку до заяви від 19.03.2012, т.2 арк. справи 14-17).

Матеріали справи та наведені вище обставини свідчать про те, що судом встановлений факт укладення між сторонами договору № 139 від 16.03.2006, виконання позивачем умов договору щодо поставки товару, а відповідачем часткового виконання зобов'язань з оплати отриманого товару.

Відповідно до ст. 35 ГПК України не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109, в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Виходячи з наведених норм чинного законодавства слід визначити, що нарахування позивачем 3% річних за період з 30.12.2009 по 18.03.2012 у зв'язку із прострочкою сплати грошового зобов'язання, яке було припущено відповідачем є правомірним. Але розрахунок річних позивачем здійснений невірно.

Так, 3% річних за період з 14.04.2010 по 19.04.2010 за 6 днів прострочення на суму боргу 13 910 005 грн. 44 коп. становлять суму 6 859 грн. 72 коп. (за розрахунком позивача - 6 955,00 грн.). Крім цього, 3% річних за період з 30.06.2011 по 17.07.2010 за 18 днів прострочення на суму боргу 12 010 005 грн. 44 коп. становлять суму 17 768 грн. 22 коп. (за розрахунком позивача - 18 015,01 грн.).

Також, при здійсненні розрахунку річних позивачем не було враховано факт оплати відповідачем боргу в сумі 250 000 грн. 00 коп. за платіжним дорученням № 1588 від 05.09.2011, у зв'язку з чим 3% річних за період з 05.09.2011 по 19.10.2011 нараховуються на суму боргу 11 410 005 грн. 44 коп. і за 45 днів прострочення складають 42 201 грн. 39 коп., за період з 20.10.2011 - 1 день на суму 11 260 005 грн. 44 коп. - 925 грн. 48 коп.; за період з 21.10.2011 по 18.03.2012 за 150 днів прострочення на суму боргу 11 010 005 грн. 44 коп. - 13 739 грн. 79 коп.

В решті суд приймає до уваги розрахунок позивача. При цьому, відповідачем контррозрахунку 3% річних до суду не надано.

Таким чином загальні сума 3% річних становить 729 405 грн. 45 коп., у зв'язку з чим суд вважає вказані вимоги обґрунтованими.

При цьому слід зазначити, що судом не прийнято до уваги в якості оплати заборгованості відповідачем за договором № 139 платіжне доручення № 851 від 03 червня 2011 року на суму 55 340 грн.06 коп., оскільки призначення платежу вказано, як «Оплата за щебінь згідно накладних № РН-2505113 від 25.05.11, № РН-3105112 від 31.05.11». В той же час, як свідчать матеріали справи, поставка за договором здійснювалася в період з 31.03.2009 по 14.12.2009 і зазначені номери накладних по даному договору не рахуються.

Виходячи з наведених вище матеріалів справи та норм чинного законодавства слід частково відхилити доводи позивача та відповідача.

За таких обставин, позов в частині 3% річних слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 729 405 грн. 45 коп., в решті вимог щодо стягнення 3% річних слід відмовити.

Щодо стягнення з відповідача штрафу в розмірі 20% від вартості поставленого товару, передбаченого п. 3.2 додаткової угоди від 10.04.2009 № 3 до договору № 139 від 16.03.2006 в сумі 4 891 204 грн. 33 коп. та поновлення строку позовної давності в частині стягнення вказаного штрафу слід зазначити наступне.

Згідно п. 3 додаткової угоди № 3 від 10.04.2009 до договору № 139 від 16.03.2006 сторони доповнили договір наступними пунктами:

«п. 3.1 У випадку прострочення строків оплати поставленого товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несплаченого в строк товару за кожен день прострочення.

п. 3.2 При невиконанні або неналежному виконанні покупцем умов п. 2.3 договору продавець має право стягнути штраф в розмірі 20% від вартості поставленого товару.».

Відповідач просить застосувати до вимог про стягнення штрафу строк позовної давності.

Позивач просить відновити пропущений строк для подачі вказаних вимог до суду з посиланням на тривалість судових розглядів спорів між тими ж сторонами але з інших предметів та підстав.

Відповідно до статті 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно п. 1 ст. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Водночас частиною шостою статті 232 ГК України визначено порядок застосування штрафних санкцій та обмеження щодо періоду їх нарахування. Зокрема, частиною шостою цієї статті передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Отже, частиною шостою статті 232 ГК України встановлено строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, і який не є строком позовної давності, а пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України - строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права (аналогічну правову позицію викладено в постанові Вищого господарського суду України від 14.12.2010 №4/49-42, інформаційному листі від 21.11.2011 №01-06/1624/2011).

Як було вказано вище, позивач поставив відповідачу товар який останній в повній мірі не оплатив, у зв'язку з чим утворилась заборгованість за поставлений товар.

Згідно п. 2.3 договору визначено, що оплата за товар здійснюється на протязі 30-ти днів з моменту поставки товару на склад відповідача. В той же час, специфікаціями № № 1-29, які є невід'ємною частиною договору № 139 від 16.03.2006, умови оплати змінено та передбачено, що оплата здійснюється на протязі 15-ти днів по факту поставки.

З матеріалів справи вбачається, що поставка товару була здійснена позивачем в період з 31.03.2009 по 14.12.2009, а позивач звернувся до суду із даним позовом 17.10.2011, тобто вже після спливу строку позовної давності для вимог про стягнення штрафу. При цьому, доводи позивача в обґрунтування вимог про поновлення пропущеного строку є необґрунтованими та суд не вважає причини пропуску позовної давності поважними.

Відповідно до норм діючого законодавства господарський суд застосовує строк позовної давності за заявою сторони, у даному випадку позивачем було заявлено про застосування до даних правовідносин строку позовної давності.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч. 4 вказаної статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В той же час, відповідно до ч. 5 зазначеної статті якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафу слід відмовити у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Виходячи з наведеного, позов слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 729 405 грн. 45 коп., в решті вимог слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача у справі пропорційно до обґрунтовано заявлених та задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства Луганський облавтодор Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», м. Луганськ, вул. Лілія залізниці, буд. 9, код 31995774, на користь:

- Приватного акціонерного товариства «Інвестхолдінг». м. Луганськ, вул. Т.Г. Шевченка, буд. 7, код 33846041, 3% річних в сумі 729 405 грн. 45 коп., витрати зі сплати державного мита в сумі 3 638 грн. 44 коп., витрати зі сплати інформаційно - технічного забезпечення судового процесу в сумі 29 грн. 96 коп., видати наказ позивачу.

3. В задоволенні решти позовних вимог щодо стягнення 3% річних і штрафу відмовити.

Відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 92 Господарського процесуального кодексу України рішення може бути оскаржено до апеляційної інстанції протягом десятиденного строку.

Дата виготовлення повного тексту та підписання рішення - 02.04.2013.

Суддя Т.А. Василенко

Суддя А.Г.Ворожцов

Суддя Б.В.Яресько