Постанова № 30343367, 19.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 березня 2013 року 11:54 № 2а-15417/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. при секретарі Паньківу В.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Новотранс-Україна"доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.06.2012 р. №0002682202 та №0000542202за участю представників сторін:

від позивача: Сарніцький В.В., Негода О.Г.

від відповідача: Гаджиєв Расім Фарадж огли

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 19.03.2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач, в особі Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотранс-Україна", звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва про визнання протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 0002682202 від 12.06.2012 р.; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 0000542202 від 12.06.2012 р.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Податковим органом із порушенням чинного законодавства України, ґрунтується на неправильному застосуванні норм податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на те, що в ході перевірки встановлено, що Позивачем було порушено вимоги п. 5.1, ч.4 пп.5.3.9, п.5.3, ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.94 р. № 334/94-ВР, порушення пп.1381.1. п.138.1, п.138.2 пп.138.10.3 п.138.10 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, пп.153.4.2. п.153.4 ст. 153 Податкового Кодексу України, п.п. 9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХІУ, п.2.4, п. 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95, пп.4.2.12 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, п.12.1 ст.12, ст.17, пп."а" п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. №889-ІУ, п. 13.2 статті 13 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами і доповненнями) та п. 160.1 статті 160 Податкового кодексу України, а тому податкові повідомлення рішення прийняті у відповідності до законодавства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва ДПС було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Новотранс-Україна" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р. За результатами якої складено акт перевірки від 29.05.2012р. №3755/22-02/33629074.

В акті перевірки зазначено наступні порушення вимог законодавства: п. 5.1, ч.4 пп.5.3.9, п.5.3, ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств від 28.12.94 р. № 334/94-ВР, порушення пп.1381.1. п.138.1, п.138.2 пп.138.10.3 п.138.10 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139, пп.153.4.2. п.153.4 ст. 153 Податкового Кодексу України, п.п .9.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 №996-ХІУ, п.2.4, п. 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.95, в результаті занижено податок на прибуток всього в загальній сумі 3 590 699 грн., у тому числі по періодах: 1 квартал 2009 р. на суму 110 130 грн.; 2 квартал 2009 р. на суму 161 755 грн., 3 квартал 2009 р. на суму 203 008 грн., 4 квартал 2009 р. на суму 611 942 грн., 1 квартал 2010 р. на суму 196 383 грн., 2 квартал 2010 р. на суму 195 242 грн., 3 квартал 2010 р. на суму 99 861 грн., 4 квартал 2010 р. на суму 147 394 грн., 1 квартал 2011 р. на суму 149 157 грн., ІІ квартал 2011 року на суму 361 525 грн., ІІ-ІІІ квартали 2011 року на суму 1 044 726 грн., (II квартал в сумі 683 201 грн.) ІІ-ІV квартали 2011 року на суму 1 715 827 грн., (IV квартал в сумі 671 101 грн.); пп.4.2.12 п.4.2 ст.4, п.7.1 ст.7, п.12.1 ст.12, ст.17, пп."а" п.19.2 ст.19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22.05.2003р. №889-ІУ (зі змінами та доповненнями), внаслідок чого встановлено заниження сум податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 23105,00грн., у тому числі за 2009р. на суму 605,00грн., за 2010р. на суму 22500,00грн.; п. 13.2 статті 13 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (із змінами і доповненнями) та п. 160.1 статті 160 Податкового кодексу України (із змінами і доповненнями), в результаті чого занижено податок на доходи іноземних юридичних осіб в загальній сумі 245839 грн., а саме: у IV кварталі 2010 року - 59 378 грн.; ІІ- IV квартали 2011 року на суму 186461 грн.

На підставі висновків акту перевірки Податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.06.2012 р. №0002682202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 4 022 129,00 грн. (3 590 699 грн. - основний платіж, 431 430 грн. - штрафні (фінансові) санкції) та податкове повідомлення-рішення від 12.06.2012 р. №0000542202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання зі сплати податку на прибуток в сумі 268 684,00 грн. (245 839 грн. - основний платіж, 14845 грн. - штрафні (фінансові) санкції)

Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також норми чинного законодавства, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

По-перше. В частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2012 р. № 0002682202, Суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що ТОВ «Новотранс-Україна» є структурним підрозділом і представляє в Україні інтереси ВАТ Холдингова компанія «Новотранс» (Російська Федерація), яке, в свою чергу, є транспортним холдингом ЗАТ ХК «Сибірський Діловий Союз».

ВАТ ХК «Новотранс» є власником парка залізничних напіввагонів, платформ, цистерн в кількості 25 тис. одиниць.

Позивач зазначає, що «Сибірський Діловий Союз» - багатогалузева структура, в яку входять вугільновидобувні, машинобудівні, будівні, енергетичні, транспортні підприємства, а саме: галузеві холдинги «СДС-Уголь», «СДС-Маш», «СДС-Строй», СДС-Знерго», «Новотранс» та інші.

На сьогоднішній день Холдингова компанія «СДС-Уголь» є одним з найбільших російських експортерів вугілля.

ТОВ «Новотранс-Україна» працює з 2005 року. Створення ТОВ «Новотранс-Україна» переслідувало наступні цілі: забезпечення транзитних, імпортних перевезень вантажів залізничним транспортом територією України; залучення власного рухомого складу для вивозу (експорту) продукції в Росію та країни СНД українських підприємств (укладено більш 100 прямих договорів з підприємствами), в т. ч. із заводами компанії «Інтерпайп-Україна», «Кременчуцьким сталеливарним заводом», «Дніпротяжмаш», «Крюковським вагонобудівним заводом», «Запоріжсталь», «Південькабель», «Донецьккабель» та іншими українськими виробниками; розміщення замовлень на українських вагонобудівних та вагоноремонтних підприємствах (у 2008 році ТОВ «Новотранс-Україна» було придбано 70 напіввагонів, 2011 році - 100 напіввагонів).

З матеріалів справи вбачається, що між Позивачем (Виконавцем) та ТОВ «Цемент» було укладено Договір №04-11/10 від 16.11.2010 р. (надалі по тексту Договір №04-11/10).

В п. 1.1 Договору №04-11/10, зазначено наступне: «Исполнитель обязуется выполнять определенные настоящим Договором услуги, связанные с предоставлением крытых вагонов, полувагонов, платформ для перевозки грузов Заказчика в собственном, арендованном или принадлежащего Исполнителю на ином законном основании подвижном составе по направленням и в объемах, указанных в Дополнительных соглашениях к настоящему Договору, а Заказчик обязуется принять и оплатить оказанные услуги в порядке и на условиях, предусмотренных настоящим Договором. Исполнитель гарантирует Заказчику наличие согласия собственника вагонов (в случае предоставления арендованного подвижного состава).».

Крім того, в пп. 2.1.1, п. 2.1 Договору №04-11/10, зазначено наступне: «Организовать и обеспечить своевременную подачу под погрузку на согласованные станции отправления технически исправные, коммерчески прйгодные для перевозки заявленного груза Заказчика, собственные/арендованные или принадлежащие Исполнителю на ином законном основании крытые вагоны, полувагоны и платформи, в соответствии с письменной заявкой Заказчика, в количестве и сроки, согласованные Сторонами в дополнительных соглашениях.

В течении 2-х рабочих дней с момента получения от Заказчика заявки, Исполнитель обязуется рассмотреть ее и направить Заказчику согласованную заявку или согласованную заявку с корректировкой.».

Також між Позивачем та залізницями України, а саме: з Одеською, Південною, Донецькою, Південно-Західною, Придніпровською і Львівською залізницями, а також з Державною адміністрацією залізничного транспорту України було укладено Договори про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення вантажів та надані залізницею додаткові послуги (Договір № 1160014/5 від 14.01.2008 р., Договір № 0233/2 від 30.12.2011 р., Договір № Е-050036 від 28.12.2010 р., Договір № 6405517 від 01.01.2010 р., Договір № ПР/М-0783/НЮп від 30.01.2007., Договір № 584-10 від 22.09.2010 р. Договір № 457-0718/08-2/Ю від 09.12.2008 р.).

Вищезазначені договори були складені на основі Типового договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, що є Додатком № 1 до п. 2.3 Правил розрахунків за перевезення вантажів (ст. 62 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 р. № 644 (надалі по тексту «Правила розрахунків за перевезення вантажів»).

У відповідності до розділу 2 Правила розрахунків за перевезення вантажів, Розрахункові підрозділи залізниць (далі - розрахункові підрозділи) здійснюють безготівкові розрахунки з відправниками, одержувачами та експедиторами через установи банків за перевезення вантажів, вантажобагажу та за надання додаткових послуг. Для зарахування платежів та обліку виручки залізниць від перевезень вантажів в установах банку, які обслуговують розрахунковий підрозділ, відкривається рахунок централізованого дохідно-розподільчого рахунку Укрзалізниці. Розрахунки за перевезення вантажу та вантажобагажу між залізницею і відправником (одержувачем, експедитором) здійснюються на підставі договору (додаток 1). З експедитором договір укладається у разі виконання ним функцій відправника (одержувача). Згідно з договором залізниця відкриває особовий рахунок кожному відправнику (одержувачу, експедитору) з присвоєнням коду платника. Після присвоєння коду розрахунковий підрозділ видає платнику довідку (додаток 2), у якій вказуються найменування платника і номер присвоєного коду. Довідка пред'являється для реєстрації в товарну контору станції, на якій здійснюватимуться вантажні операції. У всіх перевізних документах, накопичувальних картках і відомостях плата за користування вагонами та контейнерами проставляється код платника. Платник згідно з договором у порядку передоплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу кошти для оплати перевезень і додаткових послуг. Розрахунковий підрозділ веде облік надходження коштів на особовий рахунок платника і використання їх платником для оплати перевезень та наданих залізницею послуг. Облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису). Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику. У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума якого відображається в особовому рахунку платника. На кожного платника розрахунковий підрозділ складає перелік документів, які включені до розрахунку за звітну добу щодо відправлення, видачі вантажів і додаткових зборів у двох примірниках. Перший примірник переліку після прийняття вантажу до перевезення (або видачі) надається платнику через залізничну станцію. Другий примірник переліку залишається в справах розрахункового підрозділу. Сплата додаткових провізних платежів, зборів та штрафів, які виникли при перевезенні або на станції призначення, провадиться в такому самому порядку через розрахунковий підрозділ незалежно від терміну видачі вантажу станцією. Після закінчення звітного місяця розрахунковий підрозділ видає платнику виписку з особового рахунку. З рахунку розрахункового підрозділу ніякі витратні операції не повинні здійснюватися. Залишки коштів на рахунку щоденно перераховуються повністю на централізований дохідно-розподільчий рахунок Укрзалізниці. Усі спірні питання з розрахунків за перевезення вантажів і додаткових послуг платники регулюють безпосередньо з станціями, які нараховували платежі, і розрахунковими підрозділами, що провадили розрахунки. У разі недосягнення домовленості спірні питання вирішуються в претензійно-позовному порядку.

Згідно розділу 3 Вищезазначених Правил, розмір попередньої оплати та періодичність її внесення визначається Вантажовласником, виходячи із очікуваного обсягу перевезень та послуг на підставі діючих тарифів. Розмір плати за додаткові послуги, для яких відсутні тарифні ставки, визначається за домовленістю сторін і зазначається в доповненні до цього договору. У міру виконання перевезень та надання послуг залізниця відображає в особовому рахунку використання Вантажовласником коштів для оплати перевезень вантажів, за користування вагонами (контейнерами), подавання, забирання вагонів, маневрову роботу, зберігання вантажів, інших додаткових послуг, а також штрафів на підставі відповідних документів. По закінченні кожного місяця Залізниця надає Вантажовласнику витяг з його особового рахунку і податкову накладну. На вимогу Вантажовласника проводиться звірка розрахунків між ним і Залізницею, результати якої оформляються актом.

Зобов'язання сторін виконані належним чином, що підтверджується копіями залізничних накладних, виписками з особових рахунків, відкритих залізницями на ім'я Позивача та переліки документів (виписки Єдиних технологічних центрів по обробці документів (структурних підрозділів залізниць) та іншими документами.

З аналізу вищезазначених норм закону та матеріалів справи, суд приходить до висновку, що Позивачем надано суду переконливі докази того, що Позивачем було правомірно включено до складу валових витрат / витрат суми витрат на послуги залізниць з перевезення залізничним транспортом, придбанні Позивачем для виконання договорів про надання власних вагонів (рухомого складу) для перевезення вантажів, а тому, висновки викладені в Акті перевірки є помилковими та викладеними з порушенням норм податкового права.

Судом встановлено, що між Позивачем з одного боку та ТОВ «ТК «Новотранс» (Росія) з іншого боку було укладено Договір № И-255-09/07 від 01.10.2007 р. про надання послуги з інформації про дислокацію вагонів Позивача на території України.

Відповідно до ст. 1 вказаного Договору, Виконавець (ТОВ «ТК «Новотранс») зобов'язується за заявкою Замовника (Позивача) надати інформацію про дислокацію вагонів Замовника на території України, а Замовник (Позивач) зобов'язується прийняти таку інформацію та оплатити ці послуги в порядку та на умовах, передбачених таким Договором (ст. 1 Договору).

Позивач зазначає, що послуги з інформування про дислокацію (місцезнаходження) вагонів, що придбаються Позивачем в ТОВ «ТК «Новотранс» є допоміжними послугами, необхідними для здійснення основної господарської діяльності, а саме - надання власних вагонів (рухомого складу) для перевезення вантажів залізничним транспортом. За допомогою даної послуги Позивач має можливість здійснювати оптимальне управління парком своїх вагонів, а саме: бути обізнаним про відчіплювання вагонів для ремонту та про затримки на шляху їх проходження з інших причин з метою мінімізації «невиробничих» простоїв вагонів; інформувати замовників послуг з надання власних вагонів (рухомого складу) про оформлення порожніх вагонів під навантаження або про подачу навантажених вагонів під вивантаження з метою уникнення наднормативних простоїв вагонів під вантажними операціями; здійснювати інше оперативне управління вагонами (наприклад, у разі скупчення вагонів під навантаженням / вивантаженням з яких-небудь причин - перенаправляти власний парк вагонів на інші напрямки).

Будучи послугами допоміжного характеру, необхідними для ефективного здійснення основної господарської діяльності, послуги з інформування про дислокацію вагонів, так само як й послуги залізниць з перевезення, приймали участь у формуванні споживчої вартості послуг з надання вагонів (рухомого складу) для перевезення вантажів залізничним транспортом. Прикладом ефективного використання таких послуг є можливість прийняття Позивачем своєчасних рішень у разі виявлення за даними про дислокацію наднормованого простою власних вагонів (рухомого складу), що прибули під навантаження, з вини замовника, зокрема, стягнути з замовника плату за користування вагонами на підставі даних про дислокацію та згідно з умовами договору.

Також, Позивач зазначає, що між Позивачем з одного боку та з іншого боку Державним підприємством «Головний інформаційно-обчислюваний цент Укрзалізниця» було укладено Договір № 166-інф/07 від 01.05.2007 р. про надання інформаційних послуг на залізничному транспорті. Втім, зважаючи на критерії ціни та якості послуг з інформування про дислокацію вагонів, зазначені послуги Позивач придбавав саме у ТОВ «ТК «Новотранс» за більш вигідними цінами, в той час, як в ДП «Головний інформаційно-обчислюваний цент Укрзалізниця» Позивач придбавав інформаційні послуги, непередбачені Договором № И-255-09/07 (наприклад, довідки про технічний стан вагонів, інформацію про перевантаження вагонів), які конче потрібні на певний поточний момент для належного виконання власних договірних зобов'язань.

Зобов'язання сторін по договору № И-255-09/07 було виконано в повному обсязі, що підтверджується актами наданих послуг, договорами про надання власних вагонів (рухомого складу), актами здачі-приймання послуг за такими договорами, згідно з якими загальна вартість проданої Позивачем послуги включає в себе й вартості плати за користування вагонами, сплата якої на корись Позивача підтверджується виписками з банківського рахунку.

У відповідності до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9. Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні облікові документи можуть бути складені на паперових носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пункт 1.32 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" встановлює, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР, валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) - сума будь - яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).

Згідно п.п.5.2.1, п.5.2. ст.5 вказаного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

В силу п.п.5.3.9. п.5.3. цієї ж норми Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, за змістом наведених норм для формування валових витрат, обов'язковою передумовою, за виключенням обмежень, установлених пунктами 5.3.- 5.7. ст.5 Закону, є фактичне подальше використання таких витрат у власній господарській діяльності позивача та документальне підтвердження належності таких витрат складу валових витрат.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» від 16.07.1999р № 996-XIY. Частина 2 ст. 9 вказаного Закону висуває до первинних документів такий обов'язковий реквізит як зміст та обсяг господарської операції.

Крім того, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Позивача в частині щодо скасування податкового повідомлення-рішення від 12.02.2012 р. № 0002682202 підлягає задоволенню.

По-друге. В частині позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0000542202 від 12.06.2012 р., Суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Позивачем та нерезидентом ВАТ «ХК «Новотранс» 16.09.2008 р. було укладено Договір позики № 16/09/2008-01, належним чином зареєстрований Головним управлінням НБУ по м. Києву і Київські області.

Також 12.07.2011 р. між Позивачем та нерезидентом ТОВ «ТК «Новотранс» (Росія) було укладено Договір позики № 01-07/11, належним чином зареєстрований Головним управлінням НБУ по м. Києву і Київські області.

Позивачем в IV кв. 2010 р. було здійснено виплату процентів, що є доходом з джерелом походження у розмірі 2 293 018,00 рос. рублів (593 777,00 грн.) та у ІІІ- IV кварталів 2011 р. у розмірі 7 303 014,00 рос. Рублів (1 864 611,00 грн.), що підтверджується випискою з банку.

У відповідності до п. 2.1.4 ст. 2 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», який діяв до 01.04.2011 року, ст. 133 Податкового кодексу України платником податку на прибуток є постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України або виконують агентські (представницькі) функції стосовно таких нерезидентів або їх засновників.

Згідно п. 17.1 ст. 17 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 14.1.193 ст. 14 Податкового кодексу України «постійне представництво» - постійне місце діяльності, через яке повністю або частково проводиться господарська діяльність нерезидента в Україні, зокрема: місце управління; філія; офіс; фабрика; майстерня; установка або споруда для розвідки природних ресурсів; шахта, нафтова/газова свердловина, кар'єр чи будь-яке інше місце видобутку природних ресурсів; склад або приміщення, що використовується для доставки товарів.

Пункт 13.8 ст. 13 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункт 160.8 ст. 160 Податкового кодексу України встановлюють, що суми прибутків нерезидентів, які здійснюють свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються у загальному порядку. При цьому, таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який здійснює свою діяльність незалежно від такого нерезидента.

Разом з тим, відповідно до п. 18.1 ст. 18 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», п.3.2. ст. 3 Податкового кодексу України якщо міжнародним договором, ратифікованим Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим законом, застосовуються норми міжнародного договору.

Так, 08.02.1995 року між Україною та Російською Федерацією підписано Угоду про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків», яка набула чинності з 03.08.1999 року (надалі - Угода).

Згідно ст. 2 Угоди, ця Угода поширюється на податки на доходи і майно, що стягуються відповідно до законодавства договірної держави, незалежно від способу їх стягнення. При цьому, в Україні існуючим податком на який поширюється Угода, - є податок на доходи підприємств та організацій.

Як вбачається зі змісту п. 1 ст. 7 Угоди, прибуток підприємства договірної держави оподатковується лише в цій договірній державі, якщо тільки це підприємство не здійснює підприємницької діяльності у другій договірній державі через розташоване в ній постійне представництво. Якщо підприємство здійснює підприємницьку діяльність як вказано вище, прибуток підприємства оподатковується в другій державі, але тільки в тій частині, яка стосується постійного представництва.

Згідно з пп. «в», «г» п.4 ст.5 зазначеної Угоди, незважаючи на попередні положення цієї статті вираз «постійне представництво» не включає: утримання запасів товарів або виробів, що належать цьому підприємству, виключно з метою переробки іншим підприємством, утримання постійного місця діяльності виключно для збирання інформації, утримання постійного місця діяльності виключно з метою здійснення для підприємства будь-якої діяльності підготовчого чи допоміжного характеру.

Частиною 3 п. 14.1.193 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що «постійним представництвом» не є утримання постійного місця діяльності виключно з метою закупівлі товарів чи виробів або для збирання інформації для нерезидента; утримання постійного місця діяльності виключно з метою провадження для нерезидента будь-якої іншої діяльності, яка має підготовчий або допоміжний характер.

Відповідно до п. 4.6.1, п. 4.6.2 Порядку складання розрахунку податку на прибуток нерезидента, що проводить діяльність на території України через постійне представництво» затвердженого наказом ДПА України № 274 від 31.07.1997 року (діяв до 28.02.2011 року) та п.п. 4.3. п.4 розд.5 Порядку розрахунку податкових зобов'язань нерезидентів, які провадять діяльність на території України через постійне представництво затвердженого наказом ДПА України від 28.02.2011 року № 115, якщо види діяльності, які здійснює представництво, носять підготовчий або допоміжний характер та не складають основну діяльність або один з видів основної діяльності нерезидента, їх здійснення не утворює постійного представництва. В розумінні міжнародного договору доходи від такої діяльності не підлягають оподаткуванню. При цьому, під основною діяльністю розуміється діяльність нерезидента, визначена у його статутних документах, яка є регулярною і постійною протягом календарного року, на який припадає звітний період.

Таким чином аналіз наведеного вище законодавства дає можливість прийти до висновку, що платником податку на прибуток є таке представництво нерезидента, через яке повністю або частково проводиться саме господарська діяльність нерезидента в Україні спрямована на отримання прибутку. Натомість представництво, яке здійснює діяльність по збору інформації для нерезидента або діяльність підготовчого та допоміжного характеру, що не пов'язана з основним видом діяльності нерезидента, не утворює «постійного представництва» та відповідно не є платником податку на прибуток в розумінні п.13.8 ст. 13 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» та пункту 160.8 ст. 160 Податкового кодексу України.

Судом було встановлено, що Позивач не є представництвом нерезидента, а являє собою структурний підрозділ, який зареєстрований згідно із законодавством України не спростовано відповідачем.

Згідно ст. 11 вищезазначеної Угоди, проценти, що виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі, якщо такий резидент має фактичне право на ці проценти. Однак такі проценти можуть також оподатковуватись у тій Договірній Державі, в якій вони виникають, і відповідно до законодавства цієї Держави, але якщо одержувач фактично має право на проценти, податок, що стягується, не повинен перевищувати 10 процентів від загальної суми процентів. Незважаючи на положення пункту 2, проценти, які виникають: а) у Росії і сплачувані Уряду України або Національному банку України, будь-якому іншому створеному в ній органу державної влади, органу місцевого самоврядування, а також по гарантованим ними кредитам, звільнюються від російського податку; б) в Україні і сплачувані Уряду Росії або Центральному банку Росії, будь-якому іншому створеному в ній органу державної влади, а також по гарантованим ними кредитам, звільняються від українського податку. Термін "проценти" при використанні в цій статті означає доход від боргових вимог будь-якого виду, зокрема, доход від урядових цінних паперів і доход від облігацій чи боргових зобов'язань, включаючи премії та винагороди, що сплачуються стосовно таких цінних паперів, облігацій та боргових зобов'язань. Положення пунктів 1 і 2 не застосовуються, якщо особа, що фактично має право на проценти, яка є резидентом однієї Договірної Держави, здійснює підприємницьку діяльність у другій Договірній Державі, в якій виникають проценти, через розташоване в ній постійне представництво, або надає в цій другій Державі незалежні особисті послуги з розташованої там постійної бази, і боргова вимога, на підставі якої сплачуються проценти, дійсно відноситься до такого постійного представництва або постійної бази. У такому випадку застосовуються положення статті 7 або статті 14 цієї Угоди. Вважається, що проценти виникають у Договірній Державі, якщо платником є будь-який створений в ній орган державної влади, орган місцевого самоврядування або резидент цієї Держави. Якщо, проте, особа, що сплачує проценти, незалежно від того, є вона резидентом Договірної Держави чи ні, має в Договірній Державі постійне представництво або постійну базу, у зв'язку з якими і виникла заборгованість, по якій сплачуються проценти, і витрати по сплаті цих процентів несе постійне представництво або постійна база, то вважається, що такі проценти виникають у тій Державі, в якій міститься постійне представництво або постійна база. Якщо з причин особливих відносин між платником і особою, яка фактично має право на проценти, або між ними обома і будь-якою третьою особою, сума сплачуваних процентів, що стосується боргової вимоги, на підставі якої вона сплачується, перевищує з будь-яких причин суму, яка була б погоджена між платником і особою, яка фактично має право на одержання процентів, при відсутності таких відносин, положення цієї статті можуть застосовуватись тільки до останньої згаданої суми процентів. У такому випадку надмірна частина платежу може бути оподаткована відповідно до законодавства кожної Договірної Держави з належним урахуванням інших положень цієї Угоди.

При застосуванні Конвенції також підлягають застосовуванню положення п.3 та п.4 Постанови Кабінету міністрів України «Про затвердження Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування» від 6 травня 2001 № 470 (зі змінами та доповненнями), відповідно до яких застосування норм міжнародного договору здійснюється шляхом звільнення від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України, а підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом особі, яка виплачує йому доходи, довідки яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір.

В матеріалах справи містяться довідки які були надані Позивачу ВАТ «ХК «Новотранс» та ТОВ «ТК «Новотранс» (довідки Міжрегіональної інспекції Федеральної податкової служби з централізованої обробки даних від 17.03.2011 р. № 2.9-11/05484, від 09.09.2011 № 2.9- 11/13979 та від 28.02.2012 р. № 2.9 -11/04906) з даних Довідок вбачається, що ВАТ «ХК «Новотранс» та ТОВ «ТК «Новотранс» є резидентами Російської Федерації для цілей застосування Угоди між Урядом України та Урядом РФ.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що діяльність Позивача не містить ознак діяльності в розумінні п. 17.1 ст. 17 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» та п. 14.1.193 ст. 14 Податкового кодексу України та Позивачембуло погоджено з ВАТ «ХК «Новотранс» та ТОВ «ТК «Новотранс» в рамках кожного з договорів позики, що проценти, які виплачуватимуться на користь ВАТ «ХК «Новотранс» за Договором позики № 16/09/2008-01 від 16.08.2008 р. та на користь ТОВ «ТК «Новотранс» за Договором позики № 01-07/11 та 12.07.2011 р. оподатковуватимуться в Російській Федерації, а тому висновки Податкового органу викладені в Акті перевірки є безпідставними та необгрунтованими, а податкове повідомлення-рішення № 0000542202 від 12.06.2012 р. є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Згідно з частинами першою та другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновків про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 0002682202 від 12.06.2012 р.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі м. Києва № 0000542202 від 12.06.2012 р.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А.Б. Федорчук