Ухвала суду № 30341841, 13.03.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2013 р.Справа № 1570/6781/2012

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Жука С.І., Скрипченка В.О.,

при секретарі Гончарук А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року по справі за адміністративним позовом малого приватного підприємства «Фірма «Енергоремонтналадка»» до Державної податкової інспекції в Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В:

03.11.2012 року МПП «Фірма «Енергоремонтналадка»» звернулося до окружного суду із позовом до ДПІ в Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень №0001652201 та №0001642201 від 15.10.2012 року, яким підприємству збільшено суму грошового зобов'язання, відповідно - з податку на додану вартість - на суму 100 581 грн. та з податку на прибуток - на суму 88 009 грн.

Свої позовні вимоги позивач обгруновував тим, що податковим органом при проведенні документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань підтвердження господарських відносин з ТОВ «СВН Антарекс» за червень 2012 року були зроблені помилкові та безпідставні висновки про порушення підприємством норм податкового законодавства, які, в свою чергу, базуються лише тільки на тому, що договір між позивачем та ТОВ «СВН Антарекс» був укладений без мети настання реальних наслідків, тобто є нікчемним. Однак, ці висновки податкового органу не відповідають дійсності, оскільки визнання недійсними або нікчемними правочинів не входить до компетенції ДПІ і Закон України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачає завдань та функцій органів ДПС щодо оцінки можливості суб'єктів господарювання здійснювати підприємницьку діяльність. Також, позивач зазначає, що відповідачем не наведено конкретної норми закону, рішення суду, згідно яких договір укладений між позивачем та ТОВ «СВН Антарекс» є недійсним або нікчемним.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року адміністративний позов МПП «Фірма «Енергоремонтналадка»» задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовані податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС №0001652201 та №0001642201 від 15.10.2012 року.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ в Суворовському районі м.Одеси 04.01.2013 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми процесуального та матеріального права та просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11.12.2012 року, прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог МПП «Фірма «Енергоремонтналадка»» відмовити.

Заслухавши суддю - доповідача, та перевіривши матеріали і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - МПП «Фірма «Енергоремонтналадка»» зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 15.04.1998 року та з цієї ж дати взято на податковий облік в органах державної податкової служби за №491/2, та станом на момент розгляду справи підприємство перебуває на обліку в ДПІ в Суворовському районі м.Одеси. У період, за який проводилась перевірка, МПП «Фірма «Енергоремонтналадка»» було зареєстроване, зокрема, і платником ПДВ.

25.09.2012 року, на підставі отриманої інформації від ДПІ у Шевченківському районі м.Києва ДПС від 03.09.2012 року №1282/22-40/36124253 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СВН Антарекс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок перевірки ТОВ «СВН Антарекс», наказу ДПІ у Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС №926 від 17.09.2012 року та повідомлення №208/22-3 від 17.09.2012 року, посадовою особою відповідача, на підставі п.п.20.1.4 п.201 ст.20, п.75.1.2 п.75 ст.75, п.79.2 ст.79 ПК України, було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах МПП «Фірма «Енергоремонтналадка» з ТОВ «СВН-Антарекс» за червень 2012 року.

За результатами проведеної перевірки перевіряючими складено акт від 25.09.2012 року №2359/22-8/23990703, відповідно до висновків якого, встановлено порушення позивачем п.198.1 ст.198, п.201.1, п.201.2 ст.201 ПК України, в результаті чого, позивачем завищено податковий кредит в податкових деклараціях на суму 67 054 грн., у т. ч. по контрагентах: ТОВ «СВН-Антарекс» за червень 2012 року - на суму 67 054 грн. та п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138 ПК України, в результаті чого, позивачем занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток за півріччя 2012 року на загальну суму 70 047 грн. (а.с.12-20).

В подальшому, на підставі зазначеного акту перевірки, уповноваженою особою податкового органу прийнято податкові повідомлення - рішення від 15.10.2012 року №0001642201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 88 009,00 грн. (т.б. за основним платежем - 70407 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями -17602 грн.) та №0001652201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 100 581 грн. (т.б. за основним платежем - 67054 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 33527 грн.).

Як вбачається з акту перевірки, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про неправомірне віднесення позивачем до складу валових витрат за півріччя 2012 року суми у розмірі 335 270 грн., сформованої за рахунок взаємовідносин з ТОВ «СВН-Антарекс» та завищення суми податкового кредиту з ПДВ у червні 2012 року на суму 67 054 грн., внаслідок включення до складу податкового кредиту зазначеної суми ПДВ по податковим накладним, отриманим від ТОВ «СВН-Антарекс», оскільки позивачем відображено в податковій звітності правові взаємовідносини з ТОВ «СВН-Антарекс» без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків.

Зокрема, як вбачається зі спірного акту перевірки, для проведення перевірки відображення в обліку звітності позивача операцій по взаємовідносинам з ТОВ «СВН-Антарекс» були використані матеріали акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 03.09.2012 року №1282/22-40/36124253 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СВН Антарекс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок перевірки ТОВ «СВН Антарекс», яким, зокрема, встановлено: неможливість фактичного здійснення ТОВ «СВН Антарекс» господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу; відсутність необхідних умов досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів; порушення ч.1 ст.203, ч.1 ст.207, ст.215, п.1 ст.216, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «СВН Антарекс» з постачальниками та покупцями; відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст.ст.185,187,188 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим, операції купівлі-продажу ТОВ «СВН Антарекс» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже - є нікчемними.

Однак, при цьому, жодних доказів про самостійне дослідження податковим органом обставин укладання позивачем договорів з ТОВ «СВН Антарекс», предмету даних правочинів, змісту прав та обов'язків сторін за ними, повноважень фізичних осіб, які від імені суб'єктів господарювання укладали ці правочини, дійсних намірів сторін правочинів, наявності відсутності розумних економічних чинників на укладення правочину акт перевірки не містить.

Таким чином, на підставі лише результатів перевірки ТОВ «СВН Антарекс», відповідач в акті перевірки від 25.09.2012 року №2359/22-8/23990703 дійшов висновку щодо відсутності факту передачі товарів (робіт, послуг) від продавця покупцям у зв'язку з відсутністю таких товарів, а також зазначив, що МПП «Фірма «Енергоремонтналадка» документально відображено фактично не здійснені господарські операції з придбання та продажу товарів (робіт, послуг) без мети реального настання правових наслідків, виключно з метою заниження об'єктів оподаткування, несплати податків та отримання підприємством податкової вигоди.

З огляду на викладене, відповідачем в акті перевірки зроблений висновок про порушення позивачем вимог п.198.1 ст.198, п.201.1, п.201.2 ст.201 ПК України, в результаті чого, завищено податковий кредит в податкових деклараціях на суму 67 054 грн., у т. ч. по контрагентах: ТОВ «СВН-Антарекс» за червень 2012 року на суму 67 054 грн. та п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138 ПК України, в результаті чого, занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток за півріччя 2012 року на загальну суму 70 047 грн.

Проте, принципово не погоджуючись з вказаними діями та рішеннями податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що зазначені акті перевірки висновки перевіряючих щодо нікчемності угоди між МПП «Фірма «Енергоремонтналадка»» та ТОВ «СВН-Антарекс» є необґрунтованими та передчасними, а оскаржувані рішення відповідача є протиправними та підлягають скасуванню у зв'язку з тим, що вони винесені безпідставно та без урахування усіх обставин, що мають значення для їх прийняття.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції і вважає їх обґрунтованими та заснованими на законі, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання, виникають на підставі господарських договорів. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. А згідно ст.67 ГК України, підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Відповідно до ч.1 ст.262 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, судами обох інстанцій встановлено, що в перевіряємий період в ході здійснення господарської діяльності, між позивачем та його контрагентом - ТОВ «СВН-Антарекс» був укладений договір підряду на виконання робіт №03/04 від 02.04.2012 року, згідно якого, «Підрядник» (ТОВ «СВН-Антарекс») зобов'язується виконати монтажні роботи по збірці та компоновці в осередках РУНН для КТП 06/04 з пусконалаштувальними роботами (а.с.87-88).

У відповідності до п.1.2 вказаного договору, об'єм та зміст робіт зазначається в кошторисах на виконання робіт, які оформлюються у виді Додатків №1, які будуть являтися невід'ємною частиною даного договору. А згідно з п.1.3 даного договору, на умовах та в порядку, передбаченому даним договором, «Замовник» (МПП «Фірма «Енергоремонтналадка») зобов'язується прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість.

Також, як видно з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «СВН-Антарекс» був укладений договір підряду на виконання робіт №17/05 від 17.05.2012 року, згідно якого, «Підрядник» (ТОВ «СВН-Антарекс») зобов'язується виконати монтажні роботи по «Реконструкції ПС «Вулканешти» (п.1.1 договору). Об'єм та зміст робіт зазначається в кошторисах на виконання робіт, які оформлюються у виді Додатків №1 та являються невід'ємною частиною даного договору (п.1.2 договору). На умовах та в порядку, передбаченому даним договором, «Замовник» (МПП «Фірма «Енергоремонтналадка») зобов'язується прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість (а.с.100-101).

15.06.2012 року між позивачем та ТОВ «СВН-Антарекс» був укладений договір підряду на виконання робіт №15/06 від 15.06.2012 року, згідно якого, «Підрядник» (ТОВ «СВН-Антарекс») зобов'язується виконати роботи: «Заміна розрядників 750 кВ на ОПН 750 кВ в осередку «АТ-2»ф «А», «С», з поставкою ОПН та матеріалів на ПС-750 кВ «Вінницька». «Пробне підключення» (п.1.1 договору). Об'єм та зміст робіт зазначається в кошторисах на виконання робіт, які оформлюються у виді Додатків та будуть являтися невід'ємною частиною даного договору (п.1.2 договору). На умовах та в порядку, передбаченому даним договором, «Замовник» (МПП «Фірма «Енергоремонтналадка») зобов'язується прийняти виконані роботи та оплатити їх вартість (а.с.122-123).

Відповідно до приписів ст.837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Судом 2-ї інстанції з матеріалів справи та пояснень сторін встановлено, що на виконання умов вищезазначених договорів, контрагентом позивача ТОВ «СВН-Антарекс» були реально виконані вищезазначені роботи, а позивач, в свою чергу, прийняв та фактично оплатив ці виконані роботи з урахуванням ПДВ.

Про підтвердження виконання робіт за вищевказаними договорами свідчать первинні бухгалтерські документи, а саме: кошторисна документація (об'єктні кошториси на монтажні роботи, об'єктні кошториси пуско-налаштувальні роботи, локальні кошториси на наладку обладнання, на компоновку (збірку) обладнання, договірні ціни), довідки про вартість виконаних будівельних робіт (форми №КБ-3), акти приймання виконаних будівельних робіт (форми №КБ-2в) та належним чином оформлені податкові накладні (а.с.37-40, 87-136), а здійснення повної оплати вартості виконаних робіт підтверджується банківськими платіжними дорученнями (а.с.42-44).

Також, по справі встановлено, що вартість отриманих від ТОВ «СВН-Антарекс» у півріччі 2012 року на суму 335 270 грн. робіт, позивачем віднесено до складу своїх валових витрат, а суму реально сплаченого ПДВ, згідно податкових накладних, отриманих від зазначеного контрагента у загальному розмірі 67 054 грн. позивачем віднесено до складу свого податкового кредиту у червні 2012 року.

Окрім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що виконання зобов'язань за вищевказаними договорами підряду та фактичне (реальне) здійснення господарських операцій за цими угодами, а також використання отриманих робіт у власній господарській діяльності підтверджується також наданими позивачем первинними документами податкового та бухгалтерського обліку, зокрема, належним чином засвідченими копіями ліцензії ДАБК у м.Києві серії АД №030038 від 17.02.2012 року, дозволу Держгірпромнагляду на початок виконання робіт підвищеної небезпеки, Декларації відповідності матеріально-технічної бази роботодавця вимогам з питань охорони праці та промислової безпеки, копіями договорів №38/2012 від 15.03.2012р., №05/04 від 05.04.2012р., №181/2012 від 06.06.2012р., актів виконаних робіт та виписок з системи «Банк-Клієнт» про отримання позивачем коштів по даних договорах (а.с.174-232).

Таким чином, судами обох інстанцій беззаперечно встановлено, що позивачем, в даному випадку, було належним чином виконано усі зобов'язання, які покладено на нього Цивільним кодексом України за договорами підряду, а саме: прийнято виконані роботи та оплачено вартість виконаних робіт, про що свідчать наявні в матеріалах справи первинні документи.

Відповідно до вимог ст.ст.526,545 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що вказані угоди підписані належними уповноваженими особами - директорами підприємств, які на той час мали всі повноваження на укладення угод їх підписи завірені відповідними печатками підприємств, крім того, всі укладені угоди були повністю виконані, що підтверджуються належним чином оформленими первинними документами, зокрема видатковими, товарно-транспортними та податковими накладними, які мають всі необхідні реквізити, що передбачені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-XIV, п.1 ст.9 якого встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та що не заперечувалось у судовому засіданні представником відповідача.

Таким чином, судова колегія вважає, що вищевикладене підтверджує реальність здійснення позивачем господарських операцій по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «СВН-Антарекс» та їх товарність.

Окрім того, судова колегія зазначає та ще раз звертає увагу на те, що зазначеним контрагентом позивачу були надані відповідні податкові накладні, які мають всі необхідні реквізити та відповідають чинному законодавству, а саме - п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Як вбачається зі спірного акту, в ході проведення перевірки та на підставі результатів перевірки контрагента позивача, а саме - акту ДПІ у Шевченківському районі м. Києва ДПС від 03.09.2012 року № 1282/22-40/36124253 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СВН Антарекс» щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків з питань взаємовідносин з контрагентами, якими за рахунок перевірки ТОВ «СВН Антарекс», відповідач дійшов висновку, щодо відсутності факту передачі товарів (робіт, послуг) від продавця покупцям у зв'язку з відсутністю таких товарів (робіт, послуг) та зазначив, що МПП «Фірма «Енергоремонтналадка»документально відображено фактично не здійснені господарські операції з придбання та продажу товарів (робіт, послуг) без мети реального настання правових наслідків, виключно з метою заниження об'єктів оподаткування, несплати податків та отримання підприємством податкової вигоди.

Разом з тим, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, критично відноситься до зазначеного висновку та вважає його не обґрунтованим та таким, що суперечить дійсним обставинам справи, з огляду на наступне.

Так, відповідно до вимог наказу ДПА України «Про затвердження Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства» від 22.12.2010р. №984, не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

Як слідує з ч.1 ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до вимог ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. А згідно із ч.2 ст.215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У відповідності до приписів ст.ст.219, 220, 221, 224, 228 ЦК України, недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст.71 ЦК України, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Також, відповідно до ст.234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Правовими наслідками укладення правочину, зокрема договору поставки, є виникнення у сторін такого договору взаємних прав та обов'язків з їх подальшою реалізацією. Оскільки вищезазначений договір було укладено сторонами, скріплено печатками та підписами, сторонами виконанні обов'язки за цим договорами (сплачені кошти, отриманий товар), то відповідно, такий договір не може бути визнаний фіктивним.

Отже, за таких обставин, на думку суду 2-ї інстанції, відповідачем, в даному випадку, було зроблено необґрунтований висновок про нікчемність договорів укладених між позивачем та ТОВ «СВН Антарекс», що не відповідає чинному законодавству, а саме ст.234, ч. 1 ст.216 та ст. 203 Цивільного кодексу України.

Слід вказати, що фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Також, відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Також, апеляційним судом встановлено, що укладені між позивачем та ТОВ «СВН Антарекс» угоди не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні будь-які судові рішення про визнання їх недійсними.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно із п.18 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст.228 ЦК України:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі ж інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Таким чином, з аналізу вказаних вище норм діючого у цій сфері законодавства видно, що при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Також, апеляційний суд зазначає, що податковий орган, приймаючи оскаржуване рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених угод, висновок відповідача про те, що зазначена угода очевидно суперечать інтересам держави та суспільства під час розгляду справи не підтверджені належними доказами та рішеннями суду про визнання їх такими.

Більш того, згідно з приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

В даному випадку, позивач та його контрагент - ТОВ «СВН Антарекс», належним чином оформили свої договірні правовідносини та на виконання вимог податкового законодавства належним чином оформили і первинні документи бухгалтерської та податкової звітності, стосовно чого, не заперечував представник відповідача.

Таким чином, на даний час вищезазначені договори підряду є дійсними та виконаними, рішень суду про визнання цих угод недійсними на даний момент не існує.

Важливим, на думку суду, є і той факт, що, як на момент укладення договору, так і на час розгляду справи ТОВ «СВН Антарекс» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало (має) свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Відповідно до вимог ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Таким чином, суд зауважує, що позивач не може нести відповідальність за несплату податків його контрагентом та за можливу недостовірність даних внесених до вказаного реєстру.

Окрім того, судова колекгія вважає необґрунтованим і посилання відповідача в акті перевірки та своїх запереченнях на позов на те, що ТОВ «СВН Антарекс» відсутнє за місцезнаходженням, не мало найманих працівників, технічного персоналу, основних фондів, складських приміщень, а тому не могло виконати зобов'язання, визначені договорами підряду на виконання робіт, оскільки вказані обставини є виключно припущеннями відповідача, які на вимогу суду не підтверджені належними доказами та ніяким чином не доводить самого факту не виконання робіт за спірними договорами.

Отже, враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку, що позивач, діючи з належною обачністю, перевіривши наявність відомостей про його контрагента в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, уклав з ТОВ «СВН Антарекс» відповідні договори підряду, прийняв роботи та сплатив їх вартість у відповідності до вимог цих договорів. До того ж, вказані операції були відображені позивачем в своєму бухгалтерському та податковому обліку на підставі належним чином оформлених документів у відповідності до вимог чинного законодавства.

Порядок формування складу витрат та податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. №2755-VI.

Так, п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п.п.138.4, 138.6-138.9, пп.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з п.138.5, пп.138.10.5, 138.10.6 п.138.10, п.138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у п.138.3 цієї статті та у ст.139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п.138.2 ст.138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Правила ведення податкового обліку встановлюються виключно ст.11 3акону України 28.12.1994р. № 334/94-ВР, якими, в свою чергу, не встановлено жодних вимог щодо видів та форм документів які мають підтверджувати валові витрати підприємства. Навпаки, цей Закон у якості таких підтверджуючих документів вказує як «розрахункові», «платіжні», так і «інші документі». Тобто, за своїм змістом, вказані норми закону не дозволяють включати витрати підприємства у валові тільки у тому разі, якщо ці витрати взагалі не підтверджені будь-яким документом - ані розрахунковим, ані платіжним, ані іншим документом.

Разом з тим, з вищевикладеного вбачається, що на підтвердження правомірності віднесення позивачем до складу витрат суми вартості виконаних вищезазначеним контрагентом робіт у загальному розмірі 335 270,50 грн. позивачем були надані усі необхідні, належним чином оформленні первинні документи.

Згідно з п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 ПК України, витрати операційної діяльності, зокрема, включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням п.п.138.2, 138.11 цієї статті, п.п.140.2 - 140.5 ст.140, ст.142,143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 1.32 ст.1 Закону України від 28.12.1994р. №334/94-ВР також ачено, що «господарська діяльність» - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

В свою чергу, пунктом 198.3. ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Ще слід вказати, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України, вважається дата здійснення першої з подій:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Отже, на підставі вищезазначеного, право на податковий кредит по податку на додану вартість у позивача виникає саме з дати видачі йому податкових накладних контрагентами.

Підпунктом 198.6 п.198 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до вимог п.п.201.1,201.10,201.4, 201.6 та 201.8 ст.201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну в 2-х примірниках, яка, в свою чергу, є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту і є податковим документом, який одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст.183 цього Кодексу. Проте, податкова накладна не є документом, на підставі якого можливо дійти висновку про використання придбаних послуг у межах господарської діяльності платника податку та отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Слід зазначити, що позивач, в даному випадку, цілком обґрунтовано та відповідно до п.п.198.6 п.198 ст.198 ПК України, було віднесло до податкового кредиту суму ПДВ у загальному розмірі 67 054 грн., підтверджену відповідними документами, у тому числі податковими накладними. При цьому, усі зазначені вище операції відображені в податковій декларації за відповідний період.

Таким чином, на момент перевірки МПП «Фірма «Енергоремонтналадка» органом державної податкової служби, сума податку на додану вартість була підтверджена податковими накладними, які і є документами зазначеними п.п.198.6 п.198 ст.198 ПК України, що, в свою чергу, спростовує твердження податкового органу про порушення підприємством вимог зазначеного Закону.

Отже, за таких обставин, на думку судової колегії, окружним судом було правильно встановлено, що позивачем було правомірно сформовано та відображено витрати та згідно з приписами п.п. 198.6 п. 198 ст. 198 п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України, включено до складу податкового кредиту суми ПДВ по взаємовідносинам з контрагентом ТОВ «СВН Антарекс».

При цьому, також слід вказати, що згідно із ст.61 Конституції України, юридична відповідальність має виключно індивідуальний характер, тобто, в даному конкретному випадку, позивач не може відповідати за дії (чи бездіяльність) свого контрагента або 3-х осіб у другій або третій ланках ланцюга постачання товару (робіт), безпосередньо з якими, в свою чергу, він ніяких господарських взаємовідносин не мав взагалі.

До того ж, судова колегія звертає увагу і на те, що відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Однак, в порушення цих вимог КАС України, представники відповідача, який є суб'єктом владних повноважень, свою правову позицію суду 1-ї та 2-ї інстанції не довели та належним чином її не обґрунтували, в зв'язку із чим, судова колегія приходить до висновку про те, що спірні податкові повідомлення-рішення не відповідають діючому законодавству, а зроблені у спірному акті висновки, в свою чергу, є необґрунтованими, передчасними та були зроблені без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спросМППують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, суд апеляційної інстанції, діючи в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає апеляційну скаргу ДПІ без задоволення, а постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,197,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Суворовському районі м.Одеси Одеської області ДПС - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2012 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: С.І. Жук

В.О. Скрипченко