Постанова № 30333919, 04.03.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 березня 2013 року 08 год. 55 хв. № 2а-14681/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

Головуючого - судді Дегтярьової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш»

до

Київської регіональної митниці

про

визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень від 10 жовтня 2012 року № 217, № 218, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» (далі – ТОВ з ІІ «Юромаш», позивач ) з позовом до Київської регіональної митниці (далі – відповідач) про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень від 10 жовтня 2012 року № 217, № 218.

Позовні вимоги ТОВ з ІІ «Юромаш» мотивовані тим, що за наслідками проведеної Київською регіональною митницею перевірки дотримання позивачем вимог законодавства України з питань митної справи відповідач прийшов до неправильного висновку про декларування позивачем недостовірних відомостей про митну вартість імпортованих товарів, що вже пройшли митний контроль та були випущені у вільний обіг, внаслідок чого відповідач незаконно донарахував позивачу зобов’язання зі сплати мита та податку на додану вартість на товар.

На думку позивача, висновки, що містяться в акті перевірки, не відповідають дійсності та здебільшого ґрунтуються на неповній інформації, отриманій від податкових органів Королівства Нідерланди та співставлення їх з документами, поданими при митному оформленні товарів, при цьому, є невірними з приводу того, що продавцем та відправником товарів, зазначених у вантажних митних деклараціях від 03 жовтня 2011 року №100200000/2011/031783 та від 06 липня 2011 року №100200000/2011/030049, є компанія Hitachi Construction Machinery N.V., оскільки остання є митним складом, створеним спеціально для задоволення потреб в європейському регіоні.

Разом з тим, митний орган прийняв вантажні митні декларації та пропустив товар на митну територію України, відтак погодився зі ставкою ввізного мита та з кодом товарної номенклатури, зазначеної позивачем, у зв’язку з чим у нього не було правових підстав в подальшому для прийняття спірних повідомлень про нарахування податкового зобов’язання та ввізного мита.

Окрім того, позивач наголошує на порушенні відповідачем порядку проведення перевірки, оскільки в порушення вимог ч. 3 ст. 351 Митного кодексу України в листі від 13 вересня 2012 року за вих. № 14/2-17/22605, яким повідомлено про проведення перевірки, немає жодного посилання на наказ митного органу, який є підставою для проведення перевірки.

Відповідач, Київська регіональна митниця, проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у письмових запереченнях, які долучено до матеріалів справи.

В обґрунтування правомірності донарахування ввізного мита та податку на додану вартість відповідач посилається на заниження позивачем фактурної та митної вартості імпортованих товарів при їх декларуванні, що встановлено за результатами аналізу документів, отриманих від митних органів Королівства Нідерланди та документів, поданих позивачем до митного контролю та оформлення.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судових засіданнях проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні повністю.

18 грудня 2012 року судом було ухвалено про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження на підставі ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

В період з 17 по 21 вересня 2012 року Київською регіональною митницею проведено невиїзну документальну перевірку дотримання ТОВ з ІІ «Юромаш» вимог законодавства з питань державної митної справи при декларуванні товарів «комплектуючі до гідравлічних екскаваторів» за вантажними митними деклараціями від 03 жовтня 2011 року № 100200000/2011/031783 та від 06 липня 2011 року № 100200000/2011/030049.

Перевірку проведено на підставі наказів відповідача від 13 вересня 2012 року № 916 «Про проведення невиїзної документальної перевірки» та від 18 вересня 2012 року № 942 «Про внесення змін до наказу Київської регіональної митниці від 13 вересня 2012 року №916, про початок якої повідомлено позивача листом від 13 вересня 2012 року №14/2-17/22605.

Вказаний лист позивач отримав 17 вересня 2012 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

У зв’язку з тим, що перевірка позивача проводилась на момент, коли набрав чинності Митний кодекс України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, то порядок та процедура її проведення повинні здійснюватись з урахуванням положень, встановлених новим Митним кодексом України.

Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу (ч. 3 ст. 351 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року №4495-VI).

Згідно з ч. 4 цієї статті документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

За змістом п. 2.11 Порядку оформлення результатів проведення митними органами перевірок, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 21 березня 2012 року № 377 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 квітня 2012 р. за N622/20935, для проведення невиїзної документальної перевірки платникові податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисте вручення йому чи його уповноваженому представникові під розписку надсилається письмове повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Вищенаведеними нормами не передбачено обов’язку митного органу зазначати в повідомленні про наявність прийнятого наказу, у зв’язку з чим, суд приходить до висновку про безпідставність тверджень позивача щодо порушення відповідачем вимог ч. ч. 3, 4 ст. 351 Митного кодексу України.

За результатами перевірки складено акт № н/59/12/100000000/32849408 від 21 вересня 2012 року, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем вимог абз. 10 ст. 267 Митного кодексу України, ст. 190.1 Податкового кодексу України у зв’язку з декларуванням недостовірних відомостей про митну вартість товарів «комплектуючі до гідравлічних екскаваторів» за вантажними митними деклараціями від 03 жовтня 2011 року № 100200000/2011/031783 та від 06 липня 2011 року №100200000/2011/030049, що призвело до заниження податкових зобов’язань на суму 126 744, 83 грн., в тому числі по сплаті ввізного мита в сумі 7 911, 02 грн. та податку на додану вартість в сумі 1 188 33, 81 грн.

Підставою для висновку митного органу про наявність порушень були відображені в акті обставини, а саме: в результаті вивчення документів, отриманих від митних органів Королівства Нідерландів та документів митного контролю та митного оформлення, наданих до Київської регіональної митниці позивачем, та співставлення відомостей, що містяться у них, встановлено, що співпадають одержувач товарів - ТОВ з II «Юромаш», асортимент, артикули, країна походження та кількість товарів, але не співпадають відомості щодо відправника та вартості товарів. Відповідно до товаросупровідних документів, поданих для митного оформлення та контролю відправником товарів являлась фірма «Verdex Investments LLC» (США), а за офіційною інформацією митних органів Королівства Нідерланди відправником та продавцем товару була компанія «Hitachi Construction Machinery N.V.» (Нідерланди). Згідно з даними, які відображені в інвойсах, виставлених компанією «Hitachi Construction Machinery N.V.» та фірмою «Verdex Investments LLC» (США) ціна товару на дату митного оформлення була задекларована у меншому розмірі, відтак декларування позивачем здійснювалось на підставі недостовірних відомостей про митну вартість товарів «комплектуючі до гідравлічних екскаваторів».

За результатом розгляду заперечень позивача на акт перевірки, відповідачем їх залишено без задоволення з підстав законності наведених в акті перевірки висновків.

На підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення форми «Р» від 10 жовтня 2012 року № 217 про донарахування позивачу мита на товари, що ввозяться на територію України в розмірі 9888,78 грн., з яких основного платежу 7911,02 грн. та 1977,76 грн. штрафних санкцій, та № 218 про донарахування позивачу податку на додану вартість в розмірі 148 542, 26 грн., з яких основного платежу 118 833, 81 грн. та 29 708, 45 грн. штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач прийняв та пропустив на митну територію України товар «комплектуючі до гідравлічних екскаваторів» (далі – товар), ввезений позивачем на територію України за вантажними митними деклараціями форми МД-2 від 03 жовтня 2011 року №100200000/2011/031783 та від 06 липня 2011 року №100200000/2011/030049 (далі – ВМД) на виконання умов зовнішньоекономічного контракту від 20 січня 2011 року № Hitachi-20/01/11, укладеного між позивачем та фірмою «Verdex Investments LLC» (США) та згідно якого останній зобов’язався продати позивачу продукцію виробництва Hitachi Construction Machinery N.V.

З цього приводу, судом відзначається, що за вимогами ст. 81 Митного кодексу України № 92-IV від 11 липня 2002 року (який діяв на момент переміщення позивачем товару на митну територію України), процедура декларування має здійснюватись шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари і транспортні засоби, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення.

Умови та порядок застосування форм декларування, перелік відомостей, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення, визначаються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення митних декларацій та інших документів, що застосовуються під час митного оформлення товарів і транспортних засобів, встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Відповідно до ст. 262 Митного кодексу України митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості. Порядок та умови декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок заповнення декларацій митної вартості - спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 9 червня 1997 року № 574 у відповідності до ст. ст. 81, 86 Митного кодексу України затверджено Положення про вантажну митну декларацію (далі – Положення № 574).

Відповідно до приписів абз. 3, 5 п. 5 Положення № 574 після прийняття ВМД для оформлення декларант несе відповідальність за наведені у ній відомості. Відповідальність за неточні відомості у ВМД установлюється законодавством.

Згідно приписів п. 6 ст. 1 Митного кодексу України та абз. 3 п. 2 Положення № 574 вантажна митна декларація - письмова заява встановленої форми, що подається митному органу на паперовому носії або як електронний документ (електронна ВМД) і містить відомості про товари та транспортні засоби, які переміщуються через митний кордон України, митний режим, у який вони заявляються, а також іншу інформацію, необхідну для здійснення митного контролю, митного оформлення, митної статистики, нарахування та сплати податків, зборів та інших платежів.

Наказом Державної митної служби України від 9 липня 1997 року № 307, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 вересня 1997 року за № 443/2247, на виконання постанови № 574 затверджено Інструкцію про порядок заповнення вантажної митної декларації (далі – Інструкція № 307), у відповідності до положень п.п. 1, 2 розділу І якої порядок заповнення граф вантажної митної декларації визначається цією Інструкцією, а вимоги до форми, порядку подання, якості заповнення граф ВМД, а також випадки застосування ВМД визначається Положенням № 574.

Відправник, за змістом абз. 3 п. 4 розділу І Інструкції № 307, особа, яка передала або має передати заявлені у ВМД товари в розпорядження перевізника відповідно до договору перевезення для доставки одержувачу та яка зазначена в транспортному документі, або така, що самостійно доставляє ці товари одержувачу, не користуючись послугами перевізника.

Пунктом 2 глави 2 розділу II опису графи 2 «Відправник/Експортер» Інструкції № 307 передбачено, що якщо описом цієї графи не передбачено інше, у графі зазначаються відомості про відправника. Якщо відповідно до умов зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту), нерезидент - сторона зовнішньоекономічного договору (контракту) не є відправником, у графі зазначаються відомості про відправника і вчиняється запис «Див. доп.», а в доповненні наводяться відомості про нерезидента - сторону зовнішньоекономічного договору (контракту) або іншого документа, що використовується в міжнародній практиці замість договору (контракту).

В графах 2 ВМД позивачем визначено відправником/експортером лише фірму «Verdex Investments LLC» (США), будь-які доповнення щодо компанії «Hitachi Construction Machinery N.V.» (Нідерланди), на виконання вимог п. 2 глави 2 розділу II опису графи 2 «Відправник/Експортер» Інструкції №307, ВМД не містять.

Окрім того, згідно додатку 1 до Положення № 574 форма єдиного адміністративного документу МД-2 передбачає графу 44 «Додаткова інформація / Подані документи / Сертифікати і дозволи», в яку декларантом вносяться відомості про комплект документів, що подаються для здійснення митного контролю та оформлення.

З граф 44 ВМД, вбачається, що позивачем товар ввозився на територію України саме на виконання умов зовнішньоекономічного контракту від 20 січня 2011 року № Hitachi-20/01/11 та додаткових угод до нього від 30 червня 2011 року №2, від 28 вересня 2011 року №10. Жодної інформації про наявність інших контрактів, договорів тощо графи ВМД також не містять.

Разом з тим, оцінивши поряд з іншими наявними у справі доказами, твердження позивача щодо неправильності висновків відповідача про недостовірність заявлених ним відомостей при декларуванні товару та стосовного того, що продавцем та відправником товару за ВМД є компанія «Hitachi Construction Machinery N.V.» (Нідерланди), суд вважає звернути увагу на наступні обставини.

Згідно наявного у справі листа Митного інформаційного центру (DIC) Королівства Нідерландів від 17 січня 2012 року № DIC -2011-02299 на запит Департаменту боротьби з контрабандою, аналізу ризиків та протидії корупції Державної митної служби України від 25 липня 2011 року №20/1-11/04243, в ході перевірки, здійсненої митними органами Голландії в компанії «Hitachi Construction Machinery N.V.», було встановлено, що остання на підставі накладної CMR № 0162744, документу T1 MRN 11NL5681561 E267463, зобов’язань EX-A №11NL5682052E9D30C8 та інвойсів №PR00402487 відправила товар «комплектуючі до гідравлічних екскаваторів» на замовлення ТОВ «Юромаш», який і є покупцем товару.

Відповідно до листа Митного інформаційного центру (DIC) Королівства Нідерландів від 08 червня 2012 року № DIC -2012-04314 на запит Департаменту боротьби з контрабандою, аналізу ризиків та протидії корупції Державної митної служби України від 18 жовтня 2011 року № 20/1-11/06974, в ході перевірки, здійсненої митними органами Голландії в компанії «Hitachi Construction Machinery N.V.» було встановлено, що остання на підставі накладної CMR №0730592, MRN T1 №11NL00085211ЕВD76D1 із заявою про прийняття зобов’язання та MRN EX-A №11NL0002052F513B19 відправила товар «комплектуючі до гідравлічних екскаваторів» покупцю ТОВ «Юромаш».

З доданих до наведених листів документів вбачається, що у декларації MRN T1 від 30 червня 2011 року №11NL5681561 E267463 та від 28 вересня 2011 року №11NL0002052F513B19 відправником/експортером зазначено компанію «Hitachi Construction Machinery N.V.», а отримувачем - позивача.

Також, зазначена в інвойсах від 30 червня 2011 року № PR00402487 та від 28 вересня 2011 року № PR00411682 інформація свідчить про те, що їх виставлено компанією «Hitachi Construction Machinery N.V.» особисто позивачу.

За накладними CMR від 30 червня 2011 року №0162744 та від 28 вересня 2011 року №0730592 відправником є компанія «Hitachi Construction Machinery N.V.», а отримувачем - позивач.

Пакувальні листи на товар, також, свідчать про те, що відправником є компанія «Hitachi Construction Machinery N.V.», а отримувачем - позивач.

При цьому, жодних посилань на існування в ланцюгу поставки чи транспортування фірми «Verdex Investments LLC» (США) наведені документи не містять.

А отже, з огляду на вищенаведене, суд вважає, що відповідачу, наданих Королівством Нідерландів експортних документів відправлення, було цілком достатньо для їх співставлення з документами, поданими позивачем при митному оформленні та для висновку про наявність невідповідностей в них.

Водночас, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що дистриб’юторська угода, на яку позивач посилається як на одну із підстав для задоволення позову, спростування доводів відповідача про недостовірність задекларованих позивачем відомостей, та яка, на його думку, підтверджує, що компанія «Hitachi Construction Machinery N.V.» є митним складом для товару, створеним спеціально з метою задоволення потреб в європейському регіоні, а фірма «Verdex Investments LLC» безпосереднім постачальником, - була укладена 28 березня 2012 року, тобто після ввезення товару позивачем на митну територію України.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що вказана угода не стосується предмету доказування у даній справі та не може підтверджувати фактичні дані, що сталися значно раніше. У зв’язку з цим, також, не підлягають дослідженню питання щодо порядку та факту оплати на виконання зобов’язань за нею.

По-друге, дійсно предметом вказаної трьохсторонньої дистриб’юторської угоди, укладеної між компанією «Hitachi Construction Machinery N.V.», як виробником продукції, фірмою «Verdex Investments LLC», як покупцем, та позивачем, як дистриб’ютором, визначено порядок продажу товару від виробника по ланцюгу до отримувача, за яким фірма «Verdex Investments LLC» зобов’язалась купити продукцію у компанії «Hitachi Construction Machinery N.V.», а позивач купити у фірми «Verdex Investments LLC» та перепродати її від свого імені, за власний рахунок.

Відтак, навіть за умови наявності дистриб’юторської угоди на момент пропуску на митну територію України товару «комплектуючі до гідравлічних екскаваторів» (30 червня 2011 року та 28 вересня 2011 року) позивач зобов’язаний був би зазначити відомості про це у ВМД в порядку, встановленому положеннями Митного кодексу України, Положення № 574 та Інструкції № 304, що ним, як було встановлено вище судом, не було вчинено.

По-третє, як свідчать докази у справі зазначена угода була укладена сторонами саме в той час, коли між митними органами держави України та королівства Нідерландів розпочато співпрацю у проведенні митного розслідування з приводу причетності позивача до порушення митного законодавства, що, в свою чергу, вказує на суперечливість, сумнівність та неналежність, поданих позивачем доказів, на які він посилається як на підставу для задоволення позовних вимог.

Судом, також, не приймаються до уваги твердження позивача про відсутність правових підстав для донарахування йому відповідачем податкового зобов’язання та ввізного мита після прийняття ВМД та пропуску товару на митну територію України, як безпідставні та такі, що невірно тлумачать норми права, що діяли як до моменту введення в дію нового Митного кодексу України, так і після, виходячи з нижченаведеного.

Можливість митного контролю після завершення митного оформлення та донарахування обов’язкових платежів не була прямо регламентована Митним кодексом України від 11 липня 2002 року № 92-IV, однак випливала, виходячи з системного аналізу положень п. п. 19, 35 ст. 1, ст. 69, ст. 265 Митного кодексу України від 11 липня 2002 року № 92-IV та ст. 25 Закону України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992 року №2097-XII, які свідчили про можливість митного контролю після завершення митного оформлення за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, а також давали підстави вважати, що за наслідками перевірки правильності визначення митної вартості товарів можуть бути донараховані обов’язкові платежі.

Натомість, з 1 червня 2012 року таке право прямо передбачено законодавцем, виходячи зі змісту положень нового Митного кодексу України та Податкового кодексу України.

Згідно ч. 2. ст. 1 Митного кодексу України від 3 березня 2012 року № 4495-VI відносини, пов’язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Пунктом 4 ч. 5 ст. 54 Митного кодексу України передбачено, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право проводити в порядку, визначеному статтями 345 - 354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску.

Відповідно до пп. 54.3.6 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України контролюючий орган зобов’язаний самостійно визначити суму грошових зобов’язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток або від’ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов’язань, визначених платником податків у митних деклараціях.

Зокрема, у відповідності до п. 54.4 ст. 54 Податкового кодексу України у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, митний орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов’язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.

Окрім того, позивач на обґрунтування своєї позиції, посилається на виключну компетенцію митних органів в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості та на законодавчі обмеження дискреційних функцій митних органів у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю, вважаючи митну вартість товару було визначено митним органом при його декларуванні.

Дійсно за законодавством у митній справі до 1 червня 2012 року, якщо митний орган, приймаючи вантажну митну декларацію, самостійно визначив митну вартість товару та пропустив товар на митну територію України (після сплати імпортером передбачених законом податків і зборів), то в подальшому він не мав правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування податкових зобов’язань, за винятком випадку коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між декларантом і митним органом, спрямовану на заниження обов’язкових платежів. Проте, в інших випадках, за умови обґрунтованої підозри, що під час пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України було допущено порушення законодавства України, митний орган мав право продовжити здійснення митного контролю, за наслідками якого донарахувати обов’язкові платежі, якщо протиправні дії декларанта спричинили їх недобір.

Між тим, згідно вимог п. 54.5 ст. 54 Податкового кодексу України, якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому цим Кодексом.

Однак, судом звертається увага на тому, що при здійсненні митного контролю відповідачем митна вартість не визначалась і не розраховувалась, а була прийнята за визначеною декларантом митною вартістю, за ціною договору щодо товарів, які імпортуються.

По-друге, оцінюючи документи, надані Королівством Нідерландів та позивачем при митному оформленні, а також судових рішень про визнання генерального директора позивача винним у порушенні митних правил, суд приходить до висновку, що у відповідача були наявні правові підстави для продовження здійснення митного контролю та донарахування обов’язкових платежів.

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Юромаш» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст. ст. 185 – 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова