Постанова № 30332213, 28.03.2013, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-17538/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Пащенко К.С.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 березня 2013 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Арсенійчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Біс-Ком-Сервіс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2013 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Біс-Ком-Сервіс» до Державної податкової інспекції Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11.12.2012 року №0002662220, №0002672220.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися в судове засідання, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду - скасувати, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що Державною податковою інспекцією у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Біс-Ком Сервіс» з питань достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток по взаємовідносинах з ПП «Шанті компані плюс» за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки 19.10.2012 року контролюючим органом складено акт № 3628/22-222-35182529, в якому встановлено порушення позивачем вимог пп. 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 86079грн., а також порушення пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», та, як наслідок, заниження податку на прибуток на загальну суму у розмірі 98991 грн.

11.12.2012 року на підставі Акту перевірки ДПІ у Дніпровському районі м. Києва ДПС винесено податкові повідомлення-рішення № 0002672220 та № 0002662220.

Податковим повідомленням-рішенням № 0002672220 позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 86080 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 10871 грн. за порушення вимог п.п. 198.3, 198.6 ст.198 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88.

Відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0002662220 позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 98991 грн. за порушення вимог пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку».

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції між ТОВ «Біс-Ком-Сервіс» та ТОВ ПП «Шанті компані плюс» в період, що перевірявся, не мали реального характеру, первинні документи, видані на їх виконання, виписані на підставі нікчемного договору та, виходячи з цього, прийшов до висновку, що визначення контролюючим органом підприємству податкових зобов'язань з податку на додану вартість та податку на прибуток є правомірним.

Колегія суддів не погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за період, що перевірявся, за висновками контролюючого органу не підлягають відшкодуванню, оскільки договори, укладені позивачем з його контрагентом з ПП «Шанті компані плюс» є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Колегія суддів звертає увагу, що наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Таким чином, в даному випадку дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Як встановлено колегією суддів та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Біс-Ком-Сервіс» (покупець) та ПП «КЕШ-ТМ» (продавець), що в подальшому було переіменоване в ПП «Шанті компані плюс», 01.05.2011 року укладено договір поставки № 105, згідно з яким продавець зобов'язується передати у власність покупця запасні частини, номерні агрегати та аксесуари для автомобілів, кількість та номенклатура яких зазначається у видаткових накладних. Строк дії договору - до 01.12.2012 року.

Виконання спірних операцій підтверджується первинними документами: видатковими та податковими накладними, що містяться в матеріалах справи (а.с. 62-110).

Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що отриманий від ПП «КЕШ-ТМ» товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності шляхом надання послуг по здійсненню ремонту автомобілів іншим суб'єктам господарювання (ТОВ «Епіцентр К», ПАТ КБ «Правекс-Банк», ДП «УДЦТС «ЛІСКИ», ТОВ Телерадіокомпанія« 1+1 Студія», ПАТ КБ «Приват Банк», ТОВ «АвтоЦент-Київ», ТОВ «Транспортні послуги», ПАТ «Київенерго» СВП «Спеценергосервіс Київенерго», ПрАТ «Телекомпанія «ТЕТ», ТОВ «АвтоЦентр-Київ», КП «Київський інститут земельних відносин», ТОВ «СВЕН ЦЕНТР», ТОВ «Ломан Анімал Хелс Україна», ТОВ «Євро Шанс»), що підтверджується актами виконаних робіт (а.с. 158-235).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з ПП «КЕШ-ТМ» здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем первинні документи та інші докази підтверджують реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «КЕШ-ТМ» у спірний період та наявність господарської мети при їх здійсненні.

Виходячи з викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що право позивача на отримання податкового кредиту підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про порушення позивачем вимог п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок завищення від'ємного значення з податку на додану вартість не відповідає дійсним обставинам справи.

Перевіряючи висновок податкового органу про порушення позивачем вимог 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до підпункту 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізований товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.1 даної статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на основі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами, ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II даного Кодексу.

Таким чином, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесені ТОВ «Біс-Ком-Сервіс» за період, що перевірявся, при веденні фінансово-господарської діяльності з ПП «КЕШ-ТМ» повинні приймати участь у формуванні об'єкта оподаткування з податку на прибуток підприємства за цей період, оскільки підтверджуються відповідними первинними документами, що місяться в матеріалах справи.

Перевіряючи доводи відповідача щодо нікчемного характеру спірного правочину, колегія суддів зазначає таке.

Умови визнання правочину недійсним визначені у ст.215 Цивільного кодексу України. Так, підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно зі ст. 203 цього Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Нікчемним є недійсний правочин, якщо його недійсність встановлена законом - ст.215 Цивільного кодексу України.

Безпосередню вказівку на нікчемність правочину містить низка статей Цивільного кодексу.

Як вбачається з позовної заяви, нікчемність вчиненого позивачем з його контрагентом правочину відповідач обґрунтовує наявністю мети отримати податкову вигоду.

Наведення податковим органом зазначених вище доводів, які на його думку, свідчать про наявність ознак нікчемності в правочині, укладеному позивачем по справі, свідчить про те, що відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України.

Так, доводи, якими керується відповідач, відповідно до ст.207 Господарського кодексу України та ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Жодна з цих обставин позивачем не доведена належними доказами.

Проте, наявність наміру відповідачів чи одного з них на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, відповідачем не доведено.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на пояснення засновника ПП «КЕШ-ТМ», відібрані в рамках кримінальної справи № 05-25371 за фактом фіктивного підприємництва, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 358 КК України, яка знаходиться в проваджені СУ ГУ МВС України в м. Києві з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно з ч. 4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Отже, пояснення ОСОБА_3, на які посилається суд першої інстанції при вирішенні справи, не є допустимими та належними у справі доказами у розумінні вимог ст. ст. 70 та 72 КАС України, оскільки зазначена особа надавала свої покази в рамках порушеної кримінальної справи, по якій на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної постанови, відсутній вирок, який би встановлював вину певних осіб у вчиненні злочину та відповідні фактичні дані, які б мали значення для справи.

За таких обставин пояснення ОСОБА_3 не є належним доказом нікчемності договору та відсутності належного документального підтвердження правомірності віднесення позивачем відповідних сум до складу валових витрат та податкового кредиту з ПДВ.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність позиції відповідача щодо визначення спірного правочину як такого, що укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позапланова документальна перевірка позивача, за результатами якої було винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, була призначена постановою старшого слідчого СУ ГУМВС України в м. Києві в рамках кримінальної справи № 05-25371, згідно з якою ревізорам-інспекторам ДПІ в Дніпровському районі м. Києва ДПС було доручено проведення перевірки дотримання вимог податкового та іншого законодавства ТОВ «Біс-Ком-Сервіс» за період з травня 2011 року по вересень 2012 року, у тому числі по фінансово-господарських взаємовідносинах з ПП «Шанті Компані Плюс».

Підпунктом 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України визначено, що документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності отримання постанови суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

У відповідності до п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, п. 7 розділу IV наказу Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010 року «Про затвердження Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011 року за № 34/18772, у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону або закону про оперативно-розшукову діяльність, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки не приймається до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду. Матеріали перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються правоохоронному органу, що призначив перевірку. Статус таких матеріалів перевірки та висновків органу державної податкової служби визначається кримінально-процесуальним законом або законом про оперативно-розшукову діяльність.

Пунктом 58.4 статті 58 Податкового кодексу України, встановлено, що у разі коли судом за результатами розгляду кримінальної справи про злочини, предметом якої є податки, збори, винесено обвинувальний вирок, що набрав законної сили, або винесено рішення про закриття кримінальної справи за нереабілітуючими підставами, відповідний контролюючий орган зобов'язаний визначити податкові зобов'язання платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, та прийняти податкове повідомлення-рішення про нарахування платнику таких податкових зобов'язань і застосування стосовно нього штрафних (фінансових) санкцій у розмірах, визначених цим Кодексом. Складання та надсилання платнику податків податкового повідомлення-рішення за податковими зобов'язаннями платника податків за податками та зборами, несплата податкових зобов'язань за якими встановлена рішенням суду, забороняється до набрання законної сили рішенням суду у справі або винесення постанови про закриття такої кримінальної справи за нереабілітуючими підставами.

Докази набрання законної сили відповідним рішенням суду в кримінальній справі у матеріалах справи відсутні.

Таким чином, виходячи з аналізу встановлених фактичних обставин справи на підставі наведених норм законодавства, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені відповідачем незаконно.

Суд першої інстанції наведене не врахував, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої та дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального та права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Згідно пп. 1. 3. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Зважаючи на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним так, як прийняте з порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскаржувану постанову належить скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача витрат зі сплати судового збору пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Біс-Ком-Сервіс» задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 лютого 2013 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Біс-Ком-Сервіс» задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби податкові повідомлення-рішення №0002662220, №0002672220 від 11.12.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Біс-Ком-Сервіс» витрати зі сплати судового збору в розмірі 1959,42 грн. (одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят дев'ять грн. 42 коп).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення (ч.5 ст.254 КАС України)та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 28.03.2013 року

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.