Ухвала суду № 30329847, 27.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"27" березня 2013 р. м. Київ К/9991/77789/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби (далі -ДПІ)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.08.2012

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012

у справі № 2а/1770/1488/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Хлібодар" (далі -Товариство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 07.08.2012, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012, позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 06.04.2012 № 0001552342 та від 06.04.2012 № 0001562342.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій заявник зазначає про невідповідність наданої судами юридичної оцінки обставин справи положеннями статей 1, 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статей 138, 139 Податкового кодексу України, та просить відмовити у задоволенні позову, скасувавши оскаржувані судові акти зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, оформлену актом від 23.03.2012 № 30/22-100/32358874. За наслідками цієї перевірки контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.04.2012 № 0001552342, за яким Товариству донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 215 572,62 грн. (у тому числі 184 577,34 грн. за основним платежем та 30995,28 грн. за штрафними санкціями), та податкове повідомлення-рішення від 06.04.2012 № 0001562342, згідно з яким позивачеві визначено податкове зобов'язання у розмірі 337 200 грн. (у тому числі 326 872 грн. за основним платежем та 10328 грн. за штрафними санкціями).

Однією з підстав донарахування оспорюваних сум податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок ДПІ про те, що позивач у перевіреному періоді незаконно зменшив оподатковуваний прибуток на суму витрат на оплату рекламних, маркетингових послуг та послуг мерчандайзингу, наданих товариством з 100% іноземними інвестиціями «Білла-Україна», товариством з обмеженою відповідальністю «Львівхолод», товариством з обмеженою відповідальністю «Симпатик», товариством з обмеженою відповідальністю торговельною компанією «Полісся-продукт», товариством з обмеженою відповідальністю ПМ «Барвінок», товариством з обмеженою відповідальністю «Пакко Холдинг», товариством з обмеженою відповідальністю «Експансія», закритим акціонерним товариством «Ритейлінгова компанія «Євротек», товариством з обмеженою відповідальністю «Метро Кеш енд Кері Україна», товариством з обмеженою відповідальністю «Фоззі-Фуд», товариством з обмеженою відповідальністю «Гіпермаркет Ашан Україна», товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агаєв», товариством з обмеженою відповідальністю «Агентство мерчандайзингу», товариством з обмеженою відповідальністю «Арго-Р», товариством з обмеженою відповідальністю «Ресторан Театральний», товариством з обмеженою відповідальністю «Континуум-Трейд», дочірнім підприємством «Гарантія-Маркет», товариством з обмеженою відповідальністю «Фора», товариством з обмеженою відповідальністю «Адвентіс», товариством з обмеженою відповідальністю «Еко», товариством з обмеженою відповідальністю «Новус Україна», приватним підприємством «Тимаг», відкритим акціонерним товариством ХК «Єврохолдінг», державним підприємством «Маркет Плазо»та товариством з обмеженою відповідальністю «Край-2», а також включив до податкового кредиту ПДВ у складі вартості цих послуг.

На обґрунтування своєї правової позиції ДПІ посилається на те, що вказані послуги знаходяться поза межами господарської діяльності Товариства як виробника продукції, позаяк полягають у здійсненні передпродажних заходів з просування товару, право власності на який перейшло від позивача до названих покупців за наслідками його поставки.

Однак суди цілком об'єктивно відхилили вказані доводи ДПІ як неспроможні.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, зокрема, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами абзацу першого пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналогічні правила формування податкового кредиту були передбачені у підпунктах 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з визначенням, наведеним у підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, витрати -це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

В силу вимог підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України витрати платника податку на проведення реклами є витратами подвійного призначення, що підлягають врахуванню при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток.

Зміст наведених законодавчих приписів свідчить на користь того, що умовою відображення у податковій звітності витрат платника на проведення рекламних та інших передпродажних заходів є фактичне понесення таких витрат у межах реальної господарської діяльності та їх підтвердженість необхідними документами первинного обліку.

Як було встановлено судами за наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів, надання названими постачальниками маркетингових, мерчендайзингових та інших послуг з просування товару позивача у торговельних мережах підтверджується договорами, актами приймання-передачі послуг, податковими накладними, документами про оплату цих послуг, які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих послуг, їх вартість.

Спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача у торгівельних мережах названих контрагентів шляхом популяризації продукції Товариства серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. При цьому вказані дії з просування товару мають економічну цінність самі по собі, незалежно від їх результату, який не охоплюється предметом договору надання послуг.

Посилання податкового органу на те, що відповідні операції з просування товарів здійснюються покупцями продукції у відношенні товару, право власності на який перейшло до покупця, не спростовує їх економічну цінність саме для позивача. Адже хоча діяльність з просування товарів у торговельних мережах названих контрагентів передбачає і їх економічний інтерес у зростанні торгового обороту, однак просування певного, конкретного товару має переважне економічне значення саме для його постачальника (виробника).

Слід також зазначити, що чинне податкове законодавство України не пов'язує можливість обліку витрат з метою оподаткування прибутку та визначення об'єкта оподаткування ПДВ з наявністю або відсутністю права власності на товари, щодо яких здійснюються відповідні дії, що тягнуть такі витрати.

А відтак суди цілком обґрунтовано визнали незаконним виключення податковим органом з податкового обліку Товариства витрат на оплату рекламних та мерчендайзингових послуг, наданих переліченими контрагентами.

Правильною є і надана судами оцінка епізоду відображення позивачем у складі валових витрат та податкового кредиту вартості юридичних послуг у загальній сумі 29300 грн., наданих суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою ОСОБА_3

Так, не визнаючи право позивача на зазначені витрати, ДПІ послалася на наявність у штатній структурі Товариства посади юрисконсульта, що є, по суті, оцінюванням податковою інспекцією названих витрат з точки зору їх доцільності та раціональності для платника.

Слід зазначити, що платник здійснює фінансово-господарську діяльність на власний ризик, а тому вправі самостійно оцінювати її ефективність та доцільність. А відтак платник самостійно вирішує, які саме витрати йому необхідно здійснити для забезпечення своєї діяльності, та вправі самостійно обирати виконавців послуг.

Податковий кодекс України не містить положень, що дозволяють контролюючому органові оцінювати витрати з точку зору їх доцільності, раціональності та ефективності, та не передбачає можливості врахування при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість витрат в залежності від суб'єкта надання відповідних послуг (зокрема, чи надані спірні послуги власною юридичною службою або сторонньою особою).

Виключаючи з податкового обліку позивача його витрати на оплату послуг з перевезення, наданих товариством з обмеженою відповідальністю «УК Транссервіс», ДПІ виходила з того, що: вказані витрати не підтверджуються первинними транспортними документами установленої форми; названий постачальник не задекларував та не сплатив до бюджету відповідні суми податкових зобов'язань; у Єдиному державному реєстрі міститься запис про відсутність підтвердження відомостей щодо цього суб'єкта господарювання; у цього контрагента відсутні необхідні ресурси та основні засоби для виконання спірних перевезень.

Однак суди з'ясували, що факт надання позивачеві послуг з доставки хлібобулочних виробів автомобільним транспортом названим контрагентом підтверджується наявними у справі товарно-транспортними накладними форми № 1-ТНН, затвердженої наказом Мінагрополітики від 06.06.2001 № 153.

За змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок заповнення, застосування спеціалізованої товарно-транспортної накладної на відпуск хлібобулочних виробів, затвердженої названим наказом, товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТТН (хліб) - це єдиний первинний документ, який є підставою для списання товарно-матеріальних цінностей підприємством, що здійснило їх відпуск, для дозволу на вивіз їх з території підприємства-постачальника, для оприбуткування їх підприємством-одержувачем, а також для складського, оперативного і бухгалтерського обліку товарно-матеріальних цінностей у межах України. Вона оформлюється виробником на кожний рейс автомобіля і для кожного вантажоодержувача окремо.

А відтак складення товарно-транспортної накладної за вказаною формою було цілком об'єктивно визнано судами належним документальним оформленням операції з перевезення хлібобулочних виробів.

Доказів щодо недостовірності відомостей, зазначених у цих товарно-транспортних накладних, податковим органом не наведено.

Посилання ДПІ на відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю «УК Транссервіс»основних засобів для виконання спірних операцій з перевезення не є свідченням необґрунтованості податкової вигоди Товариства. Адже податкове законодавство не ставить право платника на податковий кредит в залежності від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів постачальником. До того ж, податкова інспекція не довела неможливості здійснення спірним постачальником автомобільних перевезень товарів наявними у нього силами та засобами.

Суди правомірно відхилили і доводи податкового органу про відсутність названого контрагента за місцезнаходженням та про несплату ним відповідних сум податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій, адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої податкової вигоди.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою. Платник не несе відповідальності за дії всіх підприємств та організацій, що беруть участь у багатостадійному процесі сплати податків до бюджету. Податкові органи не вправі тлумачити поняття добросовісності платника як таке, що породжує у останнього додаткові обов'язки, не передбачені чинним законодавством.

Не є доведеними і посилання ДПІ на завищення позивачем собівартості реалізованих товарів внаслідок подвійного врахування позивачем витрат на їх виготовлення у податковому обліку. Фактично на підтвердження цього висновку відповідач зазначає про порядок обліку витрат на виготовлення товару у бухгалтерському обліку під час його виробництва та передачі до магазину на реалізацію, однак докази повторно врахування позивачем тих самих витрат у податковому обліку при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток ДПІ не представлено.

Правильним є і висновок судів про відсутність підстав для кваліфікації коштів, отриманих позивачем від товариства з обмеженою відповідальністю «Колос»за договором комісії від 11.12.2006 № 11-12, як поворотної фінансової допомоги.

Так, на виконання цього договору товариство з обмеженою відповідальністю «Колос»(комітент) перерахувало позивачеві (комісіонер) кошти у сумі 559 000 грн. для здійснення ним від імені та за рахунок комітента закупівлі товару (борошна).

Як встановили суди за наслідками дослідження змісту цього договору, строк виконання зобов'язань комісіонера із закупівлі товару за цим договором, був визначений моментом перерахування комітентом на рахунок позивача коштів у повному обсязі (тобто у сумі 600 000 грн.); на час проведення податкової перевірки цей строк є таким, що не наступив.

Відповідно до підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами.

У підпункті 14.1.257 Податкового кодексу України поворотна фінансова допомога визначена як сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Оскільки строк дії спірного договору комісії був встановлений до 31.12.2011 (згідно з додатковою угодою до нього), то до цього часу зобов'язання позивача за цим договором (що полягають у здійсненні закупівлі борошна від імені та за рахунок комісіонера) не позбавлені зустрічного виконання; у Товариства відсутній обов'язок повернути зазначені кошти комісіонерові, а відтак ці кошти не підпадають під визначення поворотної фінансової допомоги у розумінні наведених законодавчих положень.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали незаконними оспорювані донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість та правомірно задовольнили позов.

Доводи касаційної скарги були розглянуті судами першої та апеляційної інстанцій по суті, цим доводами було надано правильну юридичну оцінку. Підстави для їх переоцінки у суду касаційної інстанції відсутні в силу статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки усі обставини, що входять до предмета доказування у справі, встановлені судами на підставі повного та всебічного дослідження наявних у справі доказів, які відповідають ознакам належності та допустимості, цим обставинам надана правильна юридична оцінка, то підстав для скасування оскаржуваних судових актів не вбачається.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Рівному Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 07.08.2012 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2012 у справі № 2а/1770/1488/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенкосудді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько