Ухвала суду № 30324667, 06.03.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"06" березня 2013 р. м. Київ К/9991/94534/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:не з'явився,відповідача-1:Кудли О.Й.,відповідача-2:не з'явився,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шкіряник»

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011

у справі № 2а-6431/08/0970 (52328/09/9104)

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Шкіряник»

до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області,

Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області

про стягнення бюджетної заборгованості,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2009 (суддя -Гундяк В.Д.), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011 (колегія суддів у складі: головуючий -Попко Я.С., судді: Онишкевич Т.В., Сапіга В.П.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Відкритого акціонерного товариства «Шкіряник»(надалі -позивач, ВАТ «Шкіряник») до Долинської об'єднаної державної податкової інспекції в Івано-Франківській області (надалі -відповідач -1, Долинська ОДПІ в Івано-Франківській області) та Головного управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області (надалі -відповідач-2) про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість в сумі 191 113 грн.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Відповідач-1 надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких наводить доводи в підтримку оскаржуваних судових рішень.

Відповідач-2 не скористався правом надати письмові заперечення до суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.06.2007 позивачем було подано до Долинської ОДПІ податкову декларацію з податку на додану вартість за травень 2007 р. У вказаній податковій декларації, заяві про повернення суми бюджетного відшкодування та розрахунку суми бюджетного відшкодування належна до повернення з бюджету сума податку на додану вартість становила 191 113 грн.

Долинською ОДПІ на підставі ст. 11-1 Закону України від 12.04.1990 № 509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні»та згідно пп. 7.7.5 п.7.7 ст.7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість»(надалі -Закон України «Про податок на додану вартість») було проведено виїзну позапланову перевірку ВАТ «Шкіряник»з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень, травень 2007 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт від 17 липня 2007 р. № 106/234/22173327, яким підтверджено право ВАТ «Шкіряник»на бюджетне відшкодування податку на додану вартість за травень 2007 р. в сумі 37 222 грн. Сума бюджетного відшкодування, заявлена в декларації за травень 2007 р., позивачу на розрахунковий рахунок сплачена не була.

Суди першої та апеляційної інстанцій мотивували свою позицію тим, що позовні вимоги не можуть бути задоволені в зв'язку з пропуском строку звернення до суду, що, згідно вимог ч.1 ст.100 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Право на отримання бюджетного відшкодування податку на додану вартість у позивача виникло 23.07.2007, тобто з моменту порушення такого права до дня звернення до суду минув встановлений процесуальними нормами річний строк.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що касаційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом із тим, частиною 3 ст. 99Кодексу адміністративного судочинства України передбачено можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком.

Зокрема, такі спеціальні строки визначені у пп. 15.3.1 п. 15.3 ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», яким встановлено, що заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування у випадках, передбачених податковими законами, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, наступного за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Незважаючи на те, що вказані законодавчі положення безпосередньо не встановлюють строків звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи в розумінні процесуального закону, системний аналіз таких норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України погодитись із необхідністю застосування 1095-денного строку, встановленого для звернення із заявою про відшкодування надміру сплачених грошових зобов'язань, як строку для звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Оскільки право на бюджетне відшкодування виникло у позивача в липні 2007 року, то, звернувшись у грудні 2008 року до адміністративного суду за захистом порушеного права, позивач діяв в межах передбаченого законом спеціального 1095-денного строку, що спростовує твердження судів першої та апеляційної інстанцій про наявність підстав для відмови в задоволенні позову з посиланням на норми ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, викладені в рішеннях судів попередніх інстанцій висновки щодо необґрунтованості позовних вимог позивача є неповними та передчасними, зважаючи на наступне.

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 вказаного Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що платник податків має право на бюджетне відшкодування стосовно тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується у будь-якому попередньому податковому періоді. Зокрема, це узгоджується з визначенням бюджетного відшкодування, наведеним у п. 1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме: бюджетне відшкодування -це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Головним критерієм наявності права платника на бюджетне відшкодування є факт сплати вартості товарів (послуг) постачальникам у будь-якому попередньому податковому періоді, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

Водночас для отримання права на бюджетне відшкодування від'ємне значення різниці податкових зобов'язань та податкового кредиту окремого звітного періоду повинно частково зберегтися за наслідками наступних податкових періодів (не бути погашеним податковими зобов'язаннями наступних періодів).

Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій не досліджували первинні документи, які б підтверджували факт сплати у попередніх податкових періодах позивачем (отримувачем товарів, послуг) податку на додану вартість у сумі ціни товарів (послуг) постачальникам, на підставі господарських операцій з якими позивач формував суму податкового кредиту попередніх періодів, що, в подальшому, призвело до виникнення від'ємного значення суми податку на додану вартість, яка заявлена до відшкодування з бюджета.

Водночас, правомірність посилань позивача на узгодження з податковим органом суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню, не може бути підтверджена без дослідження судом правильності формування підприємством від'ємного значення за результатами попередніх періодів, у зв'язку з тим, що за даними акта перевірки позивачем завищено заявлену суму бюджетного відшкодування за квітень 2007 р. у розмірі 51 132 грн., а заявлену ВАТ «Шкіряник»суму бюджетного відшкодування за травень 2007 р. підтверджено лише в сумі 37 222 грн.

Згідно статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення щодо відмови в задоволенні позову не можна вважати законними та обґрунтованими.

Судами попередніх інстанцій не були досліджені докази, які мають суттєве значення для розгляду адміністративної справи, що унеможливлює правильне вирішення спірних правовідносин.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій вимог норм процесуального права щодо всебічного та повного встановлення обставин у справі, як такі, що могли призвести до неправильного вирішення справи, не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з огляду на встановлені статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України межі перегляду справи судом касаційної інстанції, що згідно частин 2 та 4 статті 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 223, 227, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Шкіряник»задовольнити частково.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.06.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2011 у справі № 2а-6431/08/0970 (52328/09/9104) скасувати.

Справу № 2а-6431/08/0970 (52328/09/9104) направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя:(підпис)Лосєв А.М. Судді(підпис)Бившева Л.І. (підпис) Шипуліна Т.М.