Постанова № 30322906, 26.03.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 року м. Луцьк Справа № 803/433/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого, судді Смокович В.І.,

при секретарі судового засідання Шепталовій А.П.,

за участю представника позивача Масич І.В.,

представників відповідача Ярошика Т.В., Кузнецової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Гнідавський цукровий завод» (далі - позивач, ПАТ «Гнідавський цукровий завод», підприємство) звернулося в суд з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Луцька ОДПІ, інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 жовтня 2012 року №0000022205, № 0000032205.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Луцькою ОДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Гнідавський цукровий завод» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Євростройтех» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року. У ході перевірки податковим органом встановлено порушення цивільного та податкового законодавства. За результатами перевірки інспекцією складено акт від 02 жовтня 2012 року №4969/22-5/00372 на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення від 22 жовтня 2012 року №0000032205, яким позивачу донараховано податок на додану вартість у загальному розмірі 137 547,00 грн., та від 22 жовтня 2012 року №0000022205 яким донараховано податок на прибуток підприємств у розмірі 51 612,00 грн. Позивач вважає висновки податкового органу викладені в акті перевірки про нікчемність правочинів укладених із ТзОВ «Євростройтех» помилковими, оскільки сторони договору в повному обсязі виконали свої зобов'язання, що підтверджується відповідними первинними документами та вказує на те, що податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням норм законодавства, а тому мають бути визнані протиправними та скасовані.

Крім того, не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням Луцької ОДПІ від 22 жовтня 2012 року №№0000032205, 0000022205 підприємством було подано до Луцької ОДПІ Волинської області ДПС, Державної податкової служби у Волинській області та Державної податкової служби України відповідні скарги, за результатами розгляду яких прийняті рішення, якими залишено без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а скарги залишено без задоволення. За таких обставин платник податків вважає, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими і безпідставними, а податкові повідомлення-рішення від 22 жовтня 2012 року за №№0000032205, 0000022205 такими, що не відповідають чинному законодавству та підлягають скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, надала додаткові докази в обґрунтування позовних вимог та просила позов задовольнити.

Відповідач, Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, у своїх запереченнях та її представники в судовому засіданні проти позову заперечили з підстав викладених у поданих письмових запереченнях (т.3 а.с.89-90) зміст яких зводиться до того, що актами перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва від 21 жовтня 2011 року №1375/23-9/36844712 та Васильківської ОДПІ Київської області ДПС від 16 травня 2012 року №371/22-00/36844712 зроблений висновок, що контрагент позивача - ТзОВ «Євростройтех» має ознаки фіктивності, а господарські операції даної юридичної особи мають ознаки нікчемності. Відтак, господарські операції між позивачем та ТзОВ «Євростройтех» не мають реального характеру, а тому ПАТ «Гнідавський цукровий завод» безпідставно сформувало податковий кредит з вищезазначених операцій та віднесло їх до валових витрат, чим порушило вимоги податкового законодавства. Додатково у судовому засіданні представник відповідача пояснив, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для здійснення господарської операції, але не очевидним доказом її виконання. Сам по собі факт сплати коштів не є безумовним свідченням виконання господарської операції. Обставини щодо розрахунку за товар не можуть братися судом як доказ реального виконання господарської операції. З наданих для перевірки та поданих до позовної заяви актів прийому-передачі наданих послуг вбачається, що такі містять лише назву послуги та їх вартість, а інших документів, де зазначено хто здійснював перевезення, яким транспортом не надано. На підставі вищевикладеного просять суд у задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі обставини у справі та перевіривши їх письмовими доказами, дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю на підставі нижчевикладеного.

Судом встановлено, що в період з 18 вересня 2012 року по 25 вересня 2012 року Луцькою ОДПІ Волинської області ДПС проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Гнідавський цукровий завод» з питань здійснення фінансово-господарських операцій з ТзОВ «Євростройтех» за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2011 року та правильності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за І півріччя 2012 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 02 жовтня 2012 року №4969/22-5/00372658 (т.1 а.с.13-20). Відповідно до висновків вищезазначеної перевірки, ПАТ «Гнідавський цукровий завод» в порушення частини першої статті 203, статей 215, 228, 662, 655, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки договори про надання логістичних послуг, які укладені між ТзОВ «Євростройтех» та ПАТ «Гнідавський цукровий завод» відповідно до частин першої та п'ятої статті 203, частин першої та другої статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України мають ознаки нікчемності та є нікчемними в сили Закону (а.с.20).

На підставі вищевикладеного, податковим органом зроблений висновок, що в порушення статті 185, пункту 186.1 статті 186, пунктів 198.1, 198.6 статті 198, пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість по взаємовідносинах з ТзОВ «Євростройтех» на загальну суму ПДВ 115 106,01 грн., в тому числі за червень 2011 року - 70 226,17 грн., липень 2011 року - 21 007,00 грн., жовтень 2011 року 20 247,00 грн., листопад 2011 року - 3 625,84 грн.

Крім того, інспекція дійшла висновку, що в порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1, 135.2 статті 135 Податкового кодексу України ПАТ «Гнідавський цукровий завод» занижено об'єкт оподаткування (рядок 07 Декларації) за ІІ-ІV квартали 2011 року на загальну суму 575 530,00 грн., внаслідок чого занижено податок на прибуток за звітний (податковий) період на 132 372,00 грн., в тому числі за ІІ квартал 2011 року - на 80 760,00 грн., за ІІІ квартал 2011 року - 24 158,00 грн., за ІV квартал 2011 року - 27 454 грн.

Вказані в акті від 02 жовтня 2012 року №4969/22-5/00372658 порушення, полягають у тому, що актами перевірки Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби від 16 травня 2012 року №371/22-00/36844712 (т.3 а.с.120-135) та Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 21 жовтня 2011 року №1375/23-9/36844712 (т.3 а.с.136-143) встановлено, що контрагент позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Євростройтех» має ознаки фіктивності та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності. Зокрема, в ході перевірки встановлено, що за юридичною адресою підприємства відсутні первинні та бухгалтерські документи. Крім того, в ході перевірки не підтверджено наявність поставок товарів (послуг) від ТзОВ «Євростройтех» підприємствам-покупцям, що свідчить про те, що правочини між ними здійснені без мети настання реальних наслідків, тому є нікчемними. Відтак, податковими органами зроблений висновок, що у ТзОВ «Євростройтех» відсутні необхідні умови для здійснення господарських операцій, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, тому операції цього товариства не є господарською діяльністю підприємства.

За результатами перевірки та на підставі акту від 02 жовтня 2012 року №4969/22-5/00372658 відповідачем 22 жовтня 2012 року винесено податкове повідомлення-рішення №0000022205, яким ПАТ «Гнідавський цукровий завод» збільшено податкове зобов'язання з податку на прибуток підприємства за основним платежем на 51 612,00 грн. та відповідно податкове повідомлення-рішення №0000032205 яким збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 115 106,00 грн. та за штрафними санкціями на 22 441,00 грн. (т.1 а.с.22-23).

Не погодившись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх до Луцької ОДПІ, Державної податкової служби у Волинській області та Державної податкової служби України, рішеннями яких у задоволенні скарг ПАТ «Гнідавський цукровий завод» було відмовлено, а податкові повідомлення рішення Луцької ОДПІ Волинської області ДПС від 22 жовтня 2012 року №0000032205 та №0000022205 - залишені без змін (т.1 а.с.106-107, 117-119, 129-130).

Надаючи правову оцінку податковим повідомленням-рішенням Луцької ОДПІ від 22 жовтня 2012 року №0000032205 та №0000022205 суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що Публічне акціонерне товариство «Гнідавський цукровий завод» зареєстровано як юридична особа 29 листопада 1996 року, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія АБ №154181 від 17 січня 2013 року (т.1 а.с.100).

Підприємство є платником податку на додану вартістю, що підтверджується свідоцтвом №100346707 від 14 липня 1997 року (т.1 а.с.101).

Згідно довідки Головного управління статистики у Волинській області АА №689919 товариство за КВЕД-2010 здійснює такі види діяльності: 10.81 Виробництво цукру; 46.46 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; 46.21 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель та іншими видами діяльності передбаченими в Статуті підприємства (т.1 а.с.102).

Судом встановлено, що між Відкритим акціонерним товариством «Гнідавський цукровий завод» (правонаступником якого є позивач - Публічне акціонерне товариство «Гнідавський цукровий завод») (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євростройтех» (виконавець) укладені договори з надання логістичних послуг №3005 від 30 травня 2011 року (т.1 а.с.24) з відповідними доповненнями (т.1 а.с.25-31), №0908 від 09 серпня 2011 року (т.1 а.с.32) з відповідним доповненням (т.1 а.с.33), №031011/2 від 03 жовтня 2011 року (т.1 а.с.34) з відповідними доповненнями (т.1 а.с.35), №290911 від 29 вересня 2011 року (т.1 а.с.36) з відповідним доповненням (т.1 а.с.37), №071011 від 07 жовтня 2011 року (т.1 а.с.38) з відповідними доповненнями (т.1 а.с.39), №1110 від 11 жовтня 2011 року (т.1 а.с.40) з відповідним доповненням (т.1 а.с.41), №06/10 від 06 жовтня 2011 року (т.1. а.с.42) з відповідним доповненням (т.1 а.с.43), №041011 від 04 жовтня 2011 року (т.1 а.с.44) з відповідним доповненням (т.1 а.с.45), №041011/1 від 04 жовтня 2011 року (т.1 а.с.46) з відповідним доповненням (т.1 а.с.47) (далі - договори)

Умови вищезазначених договорів є ідентичними та передбачали, що виконавець (ТзОВ «Євростройтех) зобов'язувався організувати здійснення визначених даними договорами послуг, а замовник (ТзОВ «Євростройтех») прийняти дані послуги та провести їх оплату (п.1.1 договорів). Згідно пункту 1.2 договорів виконавець здійснює: - вивчення ринку послуг з метою оптимізації логістичних витрат; пошук та підбір господарюючих суб'єктів основним видом діяльності яких є перевезення вантажу; аналіз та перевірка документації господарюючих суб'єктів, наявність якої є обов'язковою для надання відповідних послуг; аналіз та обрання маршрутів; укладання від свого імені договорів перевезення вантажу; здійснення завантажувальних та розвантажувальних робіт; іншу діяльність з предмету забезпечення доставки вантажу замовнику.

При цьому, як визначили сторони у пункті 1.3 договорів, виконавець не є перевізником та не здійснює перевезення вантажу. З метою виконання умов договору виконавець укладає договори по перевезенню вантажу з третіми особами - перевізниками.

На підтвердження надання логістичних послуг між ТзОВ «Євростройтех» та ПАТ «Гнідавський цукровий завод» укладені акти прийому-передачі наданих логістичних послуг №№1-4 від 30 червня 2011 року, №1 від 14 липня 2011 року, №1 від 14 жовтня 2011 року, №1 від 10 жовтня 2011 року, №1 від 10 жовтня 2011 року, №1 від 06 жовтня 2011 року, №1 від 06 жовтня 2011 року, №1 від 04 жовтня 2011 року, №1 від 03 жовтня 2011 року (а.с.48-63).

Розрахунки між позивачем та ТзОВ «Євростройтех» проведені у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями від 17 листопада 2011 року №2331, від 01 вересня 2011 року №1203, від 29 липня 2011 року №764, від 29 липня 2011 року №765, від 19 липня 2011 року №630 (т.3 а.с.112-116).

Для відображення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за вищезазначеними господарськими операціями ТзОВ «Євростройтех» видало ПАТ «Гнідавський цукровий завод» податкові накладні від 30 червня 2011 року №141 на суму 66 077,33 грн., №142 на суму 2 679,67 грн., №156 на суму 1 264,17 грн., №157 на суму 205,00 грн., від 14 липня 2011 року №62 на суму 21 007,00 грн., від 03 жовтня 2011 року №6 на суму 1 191,00 грн., від 04 жовтня 2011 року №8 на суму 1 191,00 грн., від 06 жовтня 2011 року №24 на суму 1 191 грн., №23 на суму 2 382,00 грн., від 10 жовтня 2011 року №33 на суму 1 191,00 грн., №34 на суму 11 910,00 грн., від 14 жовтня 2011 року №75 на суму 1 191,00 грн., від 17 серпня 2011 року №88 на суму 3 625,83 грн. (т.1 а.с.64-76).

Крім того, позивачем надані первинні документи, якими підтверджується факт купівлі товарів - логістичні послуги щодо яких надавалися ТзОВ «Євростройтех», а саме:

- За операціями з ТзОВ «Виробнича фірма «Колорит» - договори поставки та купівлі-продажу (т.1 а.с.131-143); видатковій накладні, податковій накладні та прибуткові ордери (т.2 а.с.1-132);

- За операціями з ТзОВ «Сучасна Техніка» - договори купівлі-продажу (т.1 а.с.144-147); прибуткові ордери, видаткові накладні та податкові накладні (т.1.а.с.198-255);

- За операціями з ТзОВ «БТФ «Сучасний дім» - договори купівлі-продажу та відповідні специфікації до них (т.1 а.с.148-190); видатковій накладні, податковій накладні та прибуткові ордери (т.2 а.с.133-206);

- За операціями з ТзОВ «Сатурн-КП» - договір купівлі-продажу (т.1 а.с.191-192); податкова накладна, видаткова накладна та прибутковий ордер, (т.1.а.с.193-195).

Розрахунки між вказаними суб'єктами господарювання підтверджуються відповідними банківськими виписками (т.3 а.с.97-109).

При цьому, для оприбуткування товару на свої складські приміщення між позивачем, його постачальниками (ТзОВ «Виробнича фірма «Колорит», ТзОВ «Сучасна Техніка», ТзОВ «БТФ «Сучасний дім», ТзОВ «Сатурн-КП») та контрагентом, що надавав логістичні послуги (ТзОВ «Євростройтех») укладалися трьохсторонні акти прийому-передачі товару (т.2 а.с.207-т.3 а.с.79).

Наявність на балансі у ПАТ «Гнідавський цукровий завод» складських приміщень для зберігання цукру підтверджується довідкою підприємства, яка підписана головою правління та головним бухгалтером (т.1 а.с.103).

При цьому судом досліджений зміст та наявність господарської мети позивача на купівлю товарів у його контрагентів, а саме:

1) ТзОВ «Виробнича фірма «Колорит» та ТзОВ «Сучасна Техніка» поставляли позивачу цукор білий в мішках, який відповідно до видів економічної діяльності за КВЕД-2010 використовується у господарській діяльності ПАТ «Гнідавський цукровий завод» для виробництва цукрової пудри, солодощів тощо;

2) ТзОВ «БТФ «Сучасний дім» та ТзОВ «Сатурн-КП» поставляли позивачу виробниче обладнання та запчастини до нього (насоси, електродвигуни, редуктори, частотні перетворювачі тощо), які, враховуючи, що ПАТ «Гнідавський цукровий завод» має виробничі потужності для виробництва та переробки цукру можуть використовуватися в господарській діяльності підприємства для обслуговування свого виробничого устаткування, тобто для власних потреб.

Враховуючи вищезазначене, у ПАТ «Гнідавський цукровий завод» була наявна господарська мета для перевезення зазначених товарів.

Суд не приймає посилання представника відповідача на те, що ПАТ «Гнідавський цукровий завод» повинно мати ліцензію на здійснення перевезення вантажів, оскільки як стверджує представник позивача та підтверджується матеріалами справи підприємство власних транспортних засобів для здійснення перевезень не має, а відтак воно користується послугами третіх осіб. За таких обставин, наявність у ПАТ «Гнідавський цукровий завод» ліцензії на перевезення не вимагається.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності правочинів між ТзОВ «Євростройтех» та позивачем, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до частини другої статті 215, частини першої статті 216 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У Постанові Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Верховний Суд України розтлумачив, що нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду (п. 4 Постанови). Виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним. У разі, якщо правочин ще не виконаний, він є таким, що не створює жодних юридичних наслідків (ч. 1 ст. 216 ЦК України ) (п. 7 Постанови).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо (п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду від 06.11.2009 р. № 9).

Висновки податкового органу про нікчемність правочинів укладених між позивачем та ТзОВ «Євростройтех» ґрунтуються на тому, що під час їх вчинення не було дотримано частини п'ятої статті 203 ЦК України і ці правочини не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними.

Такий висновок є помилковим. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Саме таку кваліфікацію правочинів було надано податковим органом в акті перевірки від 02 жовтня 2012 року.

У пункті 24 Постанови Пленуму від 06.11.2009р. № 9 Верховним Судом України відзначено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Під час перевірки податковий орган не встановив обставин, які б свідчили про умисел ТзОВ "Євростройтех" на укладення договорів з ПАТ «Гнідавський цукровий завод» без наміру створити наслідки, які передбачені цими договорами. Цих доказів не надано і під час судового розгляду справи, навпаки, документально доведено виконання зобов'язань обома сторонами щодо виконаних робіт згідно укладених договорів та оплати за виконані роботи.

Зазначені обставини були встановлені податковим органом під час перевірки і залишились не спростованими. Відтак, протиправного умислу сторін, на укладення фіктивного правочину не встановлено, що виключає його кваліфікацію як недійсного. З огляду на відсутність доказів умислу сторін, вищезгадані правочини не можуть вважатись нікчемними як такі, що порушують публічний порядок за статтею 228 ЦК України.

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини другої статті 234 ЦК України, фіктивний правочин визнається судом недійсним. Отже, цей вид недійсних правочинів належить до оспорюваних правочинів. З огляду на цю норму, жоден інший орган, крім суду, не може робити висновок про недійсність фіктивного правочину.

Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом взято до уваги, що викладені в Акті перевірки висновки суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог статей 203, 215, 216, 228 ЦК України зроблено з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Проаналізувавши положення Податкового кодексу України суд прийшов висновку про те, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства та не мають повноважень визнавати правочини нікчемними або такими, що не відповідають закону.

Так, відповідно до вимог пункту 11 статті 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні", державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції виконують, зокрема, такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; звертаються до суду в інших випадках, передбачених законом.

Відтак, встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у статті 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути, на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним повністю або в частині.

Необхідними умовами для визнання зобов'язання недійсним відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України є, зокрема, його вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність вчинення зобов'язання і суперечність його мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Таким чином, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін.

З матеріалів справи вбачається, що правочини, укладені між позивачем та ТзОВ «Євростройтех» виконані обома сторонами.

Податковим органом не доведено, що господарські зобов'язання між позивачем та ТзОВ «Євростройтех» вчинені з метою, заздалегідь суперечною інтересам держави та суспільства, та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Згідно зі статтею 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Сторони самостійно визначають форму договору. В силу статті 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідачем не надано доказів, які б свідчили про відсутність волевиявлення за істотними умовами договорів однією із сторін; спір між сторонами щодо недійсності договорів відсутній.

Факт надання послуг підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: договорами, доповненнями до договорів, актами прийому-передачі наданих логістичних послуг, податковими накладними, платіжними дорученнями, трьохсторонніми актами прийому-передачі між постачальниками, ТзОВ «Євростройтех» та ПАТ «Гнідавський цукровий завод».

Крім того, суд зазначає, що реальність наданих логістичних послуг, а саме рух товарів з міста Києва до складських приміщень позивача у місті Луцьку підтверджується первинними документами на придбання товарів - договорами, видатковими накладними, податковими накладними та банківськими випискам.

При цьому, слід зазначити, що всі постачальники товарів для позивача (ТзОВ «Виробнича фірма «Колорит», ТзОВ «Сучасна Техніка», ТзОВ «БТФ «Сучасний дім», ТзОВ «Сатурн-КП») знаходяться саме в місті Києві, що підтверджує наявність у ПАТ «Гнідавський цукровий завод» наявності господарської мети для користування логістичними послугами ТзОВ «Євростройтех».

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача із ТзОВ «Євростройтех» (договори, акти прийому-передачі наданих логістичних послуг, податкові накладні, платіжні доручення) відповідають зазначеним вимогам законодавства, оскільки містять усі вищевказані реквізити.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Кодексу.

Відповідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, серед іншого, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (пункт 201.6 Податкового Кодексу України).

Судом встановлено, що податкові накладні отримані позивачем від ТзОВ «Євростройтех» оформлені у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України і містять необхідні реквізити, передбачені Податковим кодексом України і будь-яких зауважень щодо неналежного їх оформлення ні в акті перевірки інспекторами, ні в судовому засіданні представником відповідача не наведено.

За правилами пункту 198.6. Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом наведених правових норм, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника.

Отже, Податковим кодексом України чітко визначено необхідні умови для формування податкового кредиту з податку на додану вартість - наявність належним чином оформленої податкової накладної або іншого документа, передбаченого пунктом 201.11 статті 201 ПК України, які позивач виконав у повному обсязі.

З урахуванням вищезазначених положень чинного законодавства суд вважає, що позивачем правомірно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ, сплачене в вартість послуг отриманих від ТзОВ «Євростройтех».

Податковий кодекс України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов'язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов'язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбанні товару не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів і лише у такого постачальника товарів який у складі вартості проданого товару отримав податок на додану вартість виникають зобов'язання стосовно подання звітності та сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів не може нести відповідальність за постачальника. Відповідно, неподання звітності, несплата податку на додану вартість постачальником сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту зазначеного податку Товариству, яке віднесло до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні товару.

За таких обставин суд приходить висновку, що ПАТ «Гнідавський цукровий завод» для отримання податкового кредиту виконано всі, передбачені Податковим кодексом умови, що дають право на отримання податкового кредиту. Сума, яка була включена до складу податкового кредиту, підтверджена належним чином оформленими податковими накладними та первинними бухгалтерськими документами, що засвідчують факт надання послуг та підтверджують правомірність формування товариством податкового кредиту.

Враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач при формуванні податкового кредиту діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а висновки відповідача - безпідставні.

Щодо правомірності формування позивачем валових витрат по господарським операціям з ТзОВ «Євростройтех» та відповідно сум податку на прибуток підприємства суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пунктом 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування з податку на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно підпункту 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

За правилами пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, до складу валових витрат не включаються витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

При чому, за положеннями підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарською є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналіз наведених норм чинного законодавства України дає підстави суду дійти висновку, що валові витрати при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств може бути сформований лише при фактичному здійсненні і підтвердженні належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції (зміну активів), яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судом та знайшло своє підтвердження в матеріалах справи, між позивачем та ТзОВ «Євростройтех» укладено господарські договори, факт виконання яких підтверджений належним чином оформленими первинними документами.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсним в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних. Водночас зібраними у справі доказами підтверджується реальність господарський операцій позивача, а відтак спростовуються висновки акта перевірок про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним договорів укладених позивачем з ТзОВ «Євростройтех», та в актах перевірки Луцької ОДПІ, ДПІ у Печерському районі та Васильківської ОДПІ Київської області не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого з посадових осіб ТзОВ «Євростройтех» до кримінальної відповідальності за злочини передбачені статтями 205, 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності ТзОВ «Євростройтех».

Не заслуговують на увагу суду доводи представника відповідача у судовому засіданні, що ТзОВ «Євростройтех» з 01 листопада 2011 року позбавлено статуса платника ПДВ, у зв'язку з ліквідацією за власним бажанням, оскільки, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, всі господарські операції між позивачем та його контрагентом проведені у період з червня по серпень та у жовтні 2011 року, тобто, коли його контрагент був платником ПДВ.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони : на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні положення відповідачем дотримані не були, що в свою чергу зумовило необхідність звернення позивача за захистом свого порушеного права до суду. При цьому реальність господарських операцій доведена позивачем належними та допустимими доказами.

Згідно із частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд також не приймає посилання представника відповідача, що з наданих позивачем первинних документів не вбачається реальності проведених господарських операцій, оскільки судом під час розгляду справи досліджений та підтверджений рух активів у процесі здійснення господарських операцій між ПАТ «Гнідавський цукровий завод» та ТзОВ «Євростройтех»; установлено спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції, тобто наявність у обох статусу платників ПДВ на час здійснення операцій; установлено зв'язок між фактом придбання послуг і господарською діяльністю позивача (виробництво цукру та інших товарів). Повно і всебічно дослідивши всі обставини по справі, суд дійшов висновку, що господарські операції між ПАТ «Гнідавський цукровий завод» та ТзОВ «Євростройтех» мали реальний характер.

Оскільки, Луцька ОДПІ Волинської області ДПС, суб'єкт владних повноважень, не довела правомірності винесених 22 жовтня 2012 року податкових повідомлень-рішень №0000022205 та №0000032205, тому суд приходить висновку, що висновки викладені в акті перевірки є необґрунтованими та безпідставними, податкові повідомлення-рішення від 22 жовтня 2012 року №0000022205 та №0000032205 такими, що не відповідають чинному законодавству та підлягають скасуванню. А тому, за таких обставин позовні вимоги підлягають до задоволення.

Керуючись частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Податкового кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Гнідавський цукровий завод» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 22 жовтня 2012 року №0000022205.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 22 жовтня 2012 року №0000032205.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст постанови виготовлений 29 березня 2013 року.