Рішення № 30320135, 01.04.2013, Києво-Святошинський районний суд Київської області

01.04.2013

Справа № 2-4829/12

Провадження № 2/369/603/13

РІШЕННЯ

Іменем України

28 березня 2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчка А.Я.

за участю секретаря Равлюк Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Астрафарм» про розірвання договору, стягнення заборгованості, пені та збитків, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2012 року позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Астрафарм» про розірвання договору, стягнення заборгованості, пені та збитків.

Свої позовні вимоги позивачі мотивували тим, що позивачі є співвласниками знака для товарів і послуг «БИФАЦИЛ» (свідоцтво № 40727 від 15 червня 2004 року, додаток 2, Рішення Державного департаменту інтелектуальної власності від 12 серпня 2008 року № 7209, додаток 3, роздруківка даних про Знак із бази даних Укрпатенту, додаток 4), зареєстрованого для товарів 5, 29 і 30 класів МКТП.

Реалізуючи своє право на видачу ліцензії на використання знака на підставі ліцензійного договору, передбачене ч. 8 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», Позивачі уклали з Відповідачем Ліцензійний договір № 12/12 від 03 січня 2012 року про надання дозволу на використання Знака для товарів і послуг. За вказаним Ліцензійним договором ліцензіар (позивачі) надає за винагороду ліцензіату (відповідачу) виключну ліцензію на використання Знака на умовах Договору.

Позивачі свої зобов'язання за Договором виконують сумлінно: вони надали виключну ліцензію на використання Знака відповідачу, не передавали її іншим особам, не виробляли і не виробляють товар під Знаком, дотримуються усіх інших умов Договору. Відповідач же, використовуючи Знак усіма передбаченими ч. 4 ст. 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» способами (здійснюючи виробництво, збереження, пропонування до продажу і продаж препарату «БИФАЦИЛ»), не виконує своїх обов'язків за Договором. Використання відповідачем Знака у своїй господарській діяльності підтверджується, зокрема, чеком про придбання препарату в одній із київських аптек, яка розташована на вул. Артема, 55А, роздруківками з сайту відповідача [www.astrapharm.com.ua] і сайту однієї з аптек, де препарат наявний у продажу [www.add.ua] тощо.

Отже, причиною подання цього позову стало те, що Відповідач не виконував і не виконує основний свій обов'язок за Договором - не сплачує Позивачам винагороду ліцензіара - роялті.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, Відповідач повинен сплачувати роялті щомісячно до 15 числа місяця, що слідує за періодом, за який проводиться оплата. Розмір роялті повинен встановлюватися у протоколах (додатках)" до Договору. Протоколом погодження суми роялті за Договором (Додаток № 1 до Договору, надалі - «Протокол», остання сторінка додатку 1) розмір роялті за період з 03 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року встановлений на рівні гривневого еквіваленту 2200,00 доларів США без ПДВ на місяць. Співвідношення виплат між Позивачами визначене наступне: 45% - ОСОБА_1, 45% - ОСОБА_2, 10% - ОСОБА_3. Відповідач не сплатив жодної суми роялті за весь час дії Договору жодному із Позивачів. Таким чином, на момент подання цього позову його заборгованість перед Позивачами за весь час дії Договору становить: за січень 2012 p. - 2200 -31*28=1987,10 дол. США, за лютий 2012 p. - 2200,00 дол. США, за березень 2012 p. - 2200,00 дол. США, за квітень 2012 р. - 2200,00 дол. США, за травень 2012 р. - 2200,00 дол. США, за червень 2012 р. - 2200,00 дол. США, за липень 2012 р. - 2200,00 дол. США, за серпень 2012 р. - 2200,00 дол. США, за вересень 2012 р. - 2200,00 дол. США, за жовтень 2012 р. - 2200,00 дол. США, всього - 21787,10 дол. США, що становить еквівалент 174 144,29 гривні за офіційним курсом Національного Банку України на день складання позовної заяви, відповідно до умов Протоколу.

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що в разі прострочення Відповідачем виконання його обов'язків зі сплати роялті Відповідач сплачує пеню в розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення. Таким чином, на момент подання цього позову пеня, що підлягає сплаті Відповідачем, становить: за січень 2012 p. - 1987,10/100*0,5* 299 = 2970,71 дол. США, за лютий 2012 p. - 2200,00/100*0,5* 270 = 2970,00 дол. США, за березень 2012 p. - 2200,00/100*0,5* 239 = 2629,00 дол. СІІІА, за квітень 2012 p. - 2200,00/100*0,5* 209 = 2299,00 дол. США, за травень 2012 p. - 2200,00/100*0,5* 178 = 1958,00 дол. США, за червень 2012 p. - 2200,00/100*0,5* 148 = 1628,00 дол. США, за липень 2012 p. - 2200,00/100*0,5* 117 = 1287,00 дол. США, за серпень 2012 p. - 2200,00/100*0,5* 86 = 946,00 дол. США, за вересень 2012 p. - 2200,00/100*0,5* 56 = 616,00 дол. США, за жовтень 2012 p. - 2200,00/100*0,5* 25 = 275,00 дол. США, всього - 17 578,71 дол. США, що становить еквівалент 140 506,63 гривні за офіційним курсом Національного Банку України на день складання позовної заяви, відповідно до умов Протоколу.

Внаслідок несплати Відповідачем роялті протягом всього строку дії Договору Позивачі не отримали того економічного ефекту, заради якого вони і укладали Договір. Одержання ними винагороди за використання належного їм Знака було основною метою укладення Договору, тим більше що надана за ним Ліцензія є виключною і не дозволяє Позивачам ані використовувати Знак у своїй діяльності, ані дозволяти його використання іншим особам і, відповідно, одержувати винагороду від використання об'єкта інтелектуальної власності. Таким чином, порушення Відповідачем його обов'язку сплачувати роялті є істотним порушенням Договору, у зв'язку з чим Позивачі вимагають розірвання Договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України. Відповідно до цієї норми кодексу договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з цих приписів, суд може постановити рішення про розірвання Договору, що надасть можливість позивачам самим використовувати Знак або укласти новий договір про його використання з іншою особою.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування їй не тільки реальних збитків (втрат, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права), але й упущеної вигоди - доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. У даному випадку Договір розривається саме через порушення Відповідачем цивільного права Позивачів, передбаченого Договором, - права на отримання роялті. У випадку виконання Договору Відповідачем до 31 грудня 2021 року (терміну дії Договору, передбаченого його п. 7.1.) Позивачі повинні були б отримати, відповідно до умов Протоколу: за листопад-грудень 2012 року - 2200*2=4400,00 дол. СІІІА; за 2013 рік, не менше - 3200,00*12=38400,00 дол. СІІІА; за 2014-2021 роки включно, не менше - 5000,00*12*8= 480000,00 дол. СІІІА, що разом становить 522 800,00 дол. США.

Ця сума (522 800,00 дол. США, що еквівалентно 4 178 740,40 гривні за офіційним курсом Національного Банку України на день складання позовної заяви, відповідно до умов Протоколу) і становить мінімальний розмір упущеної вигоди, тобто мінімальний розмір тих коштів, які Позивачі обов'язково отримали б відповідно до Договору до закінчення його строку (навіть якби він далі не продовжувався сторонами), незалежно від об'ємів виробництва чи продажів товару, що випускається під Знаком, або будь-яких інших факторів. Отримання вказаної суми Договором не ставиться в залежність від будь-яких обставин, для її отримання Позивачі не повинні були б учиняти жодних дій.

З огляду на наведене та посилаючись на норми закону, позивачі просили суд: стягнути з ТОВ «АСТРАФАРМ» заборгованість у розмірі 174 144,29 гривні, зокрема на користь ОСОБА_1 - 78 364,93 гривні; на користь ОСОБА_2 - 78 364,93 гривні; на користь ОСОБА_3 - 17 414,43 гривні; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТРАФАРМ» пеню у розмірі 140 506,63 гривні, зокрема на користь ОСОБА_1 - 63 227,98 гривні; на користь ОСОБА_2 - 63 227,98 гривні; на користь ОСОБА_3 -14 050,67 гривні; розірвати Ліцензійний договір № 12/12 про надання дозволу на використання Знака для товарів і послуг, укладений 03 січня 2012 року міжОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, з однієї сторони, і Товариством з обмеженою відповідальністю «АСТРАФАРМ», з другої сторони; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТРАФАРМ» упущену вигоду в розмірі 4 178 740,40 гривні, зокрема на користь ОСОБА_1 - 1 880 433,18 гривні; на користь ОСОБА_2 - 1 880 433,18 гривні; на користь ОСОБА_3 - 417 874,04 гривні; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АСТРАФАРМ» судовий збір пропорційно долі поданих кожним із Позивачів позовних вимог, зокрема на користь ОСОБА_1 - 1484,32 гривні; на користь ОСОБА_2 - 1484,32 гривні; на користь ОСОБА_3 - 357,67 гривні.

Представники позивачів в судове засідання з'явились, позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представники відповідача за спочатку в судове засідання з'явились, позовні вимоги не визнали, просили їх залишити без задоволення, в подальшому в судове засідання, в якому проходили дебати, не з'явились, причини своєї неявки суду не повідомили.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, наявні письмові докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 18 січня 2012 року між СПД ФО ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір послуг № 04/12, згідно з яким останній доручив, а перший прийняв на себе зобов'язання виконати роботи, а саме: виготовлення продукту харчового «Біфацил» згідно з ТУ У 15.5-31517652-002-2001 та змін № 1, № 2, № 3 до ТУ У «Продукти функціональні харчові. Препарати про біотичні «Біфацил», для цього перший передав останньому за актом приймання-передачі всю необхідну для виробництва науково-технічну документацію, матеріали, обладнання.

31 жовтня 2012 року між СПД ФО ОСОБА_2 та відповідачем було укладено договір про передачу науково-технічної документації № 108/11, відповідно до якого перший передав останньому у виключне користування об'єкти промислової власності, якими є результати інтелектуальної діяльності першого у вигляді будь-якого ноу-хау, рецептури, технічних умов, інструкції по застосуванню, пов'язаних з технологією виробництва та застосування продуктів функціональних харчових препаратів про біотичних «Біфацил», «Біфідас», «NEO Наріне», «Лактоша», інша науково-технічна інформація та документація, пов'язані з технологією виробництва та застосування вказаних препаратів.

Відповідно до Акта прийому-передачі документації від 31 жовтня 2011 року СПД ФО ОСОБА_2 передав відповідачу документацію, що пов'язана з вказаними препаратами.

Позивачі є співвласниками знака для товарів і послуг «БИФАЦИЛ», що вбачається зі свідоцтва на знак для товарів і послуг № 40727 від 15 червня 2004 року, Рішення Державного департаменту інтелектуальної власності від 12 серпня 2008 року № 7209, роздруківки даних про Знак із бази даних Укрпатенту, зареєстрованого для товарів 5, 29 і 30 класів МКТП.

03 січня 2012 року позивачі уклали з відповідачем Ліцензійний договір № 12/12 про надання дозволу на використання знака для товарів і послуг «БІФАЦИЛ», відповідно до якого вони (як ліцензіар) надали за винагороду ліцензіату (відповідачу) виключну ліцензію на використання Знака на умовах Договору.

Відповідно до даного договору:

Товарний Знак - знак для товарів і послуг «БІФАЦИЛ», зареєстрований Державним департаментом інтелектуальної власності;

товар - це лікарські засоби, вироблені під товарним засобом «БІФАЦИЛ», придбаної Ліцензіатом у Ліцензіара;

ліцензія - виключна ліцензія - тобто право Ліцензіата протягом дії даного договору на ексклюзивне (одноособове - виключне) використання Товарного Знака в порядку, передбаченому даним Договором, ексклюзивне виготовлення (виробництво) та продаж Товару від власного імені та ексклюзивне отримання від Ліцензіара і використання науково-технічної документації Ліцензіара, необхідної для виготовлення Ліцензіатом Товару (яка передається Ліцензіаром Ліцензіату за окремим договором). Істотною умовою даного договору є надання Ліцензіаром Ліцензіату Ліцензії без збереження за Ліцензіаром права видачі виключних Ліцензій третім особам. Під використанням Ліцензіатом Товарного Знака у цьому Договорі розуміється нанесення його на будь-який Товар, для якого Товарний знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься Товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до Товару предмет, зберігання такого Товару із зазначеним нанесенням Товарного Знака з метою пролонгування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення); застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

З огляду на п. 1.2 зазначеного Договору Товарний Знак передається для використання при виготовленні та/або продажу Товару Ліцензіатом від власного імені за наступними класами МКТП:

клас МКТП 5: Бактеріальні препарати на лікарські та ветеринарні потреби; бактеріологічні культури, що належать до 5 класу; бактеріологічні препарати на лікарські та ветеринарні потреби; білкові препарати на лікарські потреби; біологічні препарати ветеринарні; біологічні препарати лікарські; дієтичні напої лікарські; дієтичні речовини на лікарські потреби; дієтичні харчові продукти лікарські; ліки для людини; лікувальні напої; поживні домішки лікарські; продукти для лікарського харчування;

клас МКТП 29: Йогурт, кефір, молоко; молочні напої (з перевагою молока); молочні продукти;

клас МКТП 30: Закваски.

Згідно з пп. «а», «б» п. 4.1 Ліцензійного договору позивачі зобов'язані надати відповідачу Ліцензію, науково-технічну документацію, необхідну для виробництва Товару та використання Ліцензії на основі окремого договору.

Відповідно до наявних у справі роздруківок з сайту відповідача [www.astrapharm.com.ua] і сайту однієї з аптек «Аптека Доброго Дня» [www.add.ua] у продажу наявний антидіарейний мікробний препарат «БІФАЦИЛ», вироблений ТОА «Астрафарм».

07 травня 2012 року відповідачем було направлено ОСОБА_2 лист від 29 квітня 2012 року № 29-04 про дострокове розірвання ліцензійного договору № 12/12 про надання дозволу на використання Знака для товарів і послуг від 03 січня 2012 року з додатками, що підтверджується відповідним поштовим штампом на описі вкладення у цінний лист.

17 травня 2012 року відповідачем було направлено ОСОБА_1 лист від 29 квітня 2012 року № 29-04 про дострокове розірвання ліцензійного договору № 12/12 про надання дозволу на використання Знака для товарів і послуг від 03 січня 2012 року з додатками, що підтверджується відповідним поштовим штампом на описі вкладення у цінний лист.

25 грудня 2012 року відповідачем було направлено СПД ФО ОСОБА_3 лист від 18 грудня 2012 року № 18.12 про дострокове розірвання ліцензійного договору № 12/12 про надання дозволу на використання Знака для товарів і послуг від 03 січня 2012 року з додатками, що підтверджується відповідним поштовим штампом на описі вкладення у цінний лист.

До розписки ОСОБА_3, копія якої знаходиться у матеріалах справи, відповідно до якої ОСОБА_3 начебто отримав 51 000 грн. в рахунок виплат роялті, суд ставиться критично, так як підпис на ній не є ідентичним підпису ОСОБА_3 на спірному Ліцензійному договорі.

Враховуючи зміст заявлених вимог, суд приходить до висновку про необхідність аналізу наступних правових норм та рекомендацій Верховного суду України.

У ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є: 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У відповідності до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Зважаючи на зміст ст. 492 ЦК України, торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Частиною 1 ст. 494 ЦК України передбачено, що набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

У ч. 1 ст. 638 ЦК України вказано, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1108 ЦК України передбачено, що особа, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіар), може надати іншій особі (ліцензіату) письмове повноваження, яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері (ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності). Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути оформлена як окремий документ або бути складовою частиною ліцензійного договору. Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною, невиключною, а також іншого виду, що не суперечить закону. Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у зазначеній сфері. Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері. За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі (субліцензію).

У ст. 1109 ЦК України передбачено, що за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону. У випадках, передбачених ліцензійним договором, може бути укладений субліцензійний договір, за яким ліцензіат надає іншій особі (субліцензіату) субліцензію на використання об'єкта права інтелектуальної власності. У цьому разі відповідальність перед ліцензіаром за дії субліцензіата несе ліцензіат, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір. Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором. Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними. Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату. У разі відсутності в ліцензійному договорі умови про територію, на яку поширюються надані права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, дія ліцензії поширюється на територію України. Якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору. Умови ліцензійного договору, які суперечать положенням цього Кодексу, є нікчемними.

Зважаючи на позицію Верховного Суду України, викладену у Постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У ст. 60 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи вище перелічені правові норми та рекомендації Верховного суду України в розрізі наданих суду матеріалів, суд приходить до наступних висновків.

Позивачі відповідно до свідоцтва на знак для товарів і послуг № 40727 від 15 червня 2004 року, Рішення Державного департаменту інтелектуальної власності від 12 серпня 2008 року № 7209, роздруківки даних про Знак із бази даних Укрпатенту, зареєстрованого для товарів 5, 29 і 30 класів МКТП - являються співвласниками знака для товарів і послуг «БИФАЦИЛ», а предметом спірного Ліцензійного договору є знак для товарів і послуг «БІФАЦИЛ». У розумінні ст. 492 ЦК України ця відмінність має принципове значення для даної справи.

Жодного належного доказу того, що знак для товарів і послуг «БІФАЦИЛ», який є предметом спірного Ліцензійного договору та який начебто відповідач згідно з роздруківками з інтернету використовує, є власністю позивачів, суду не було надано.

Окрім цього, зважаючи на те, що станом на укладання спірного Ліцензійного договору всупереч вимогам ч. 5 ст. 1109 ЦК України предметом договору було зазначено права на використання об'єкта права інтелектуальної власності (знак для товарів і послуг «БІФАЦИЛ»), які на момент укладення договору не були належними на праві власності ліцензіару, розділ 1 спірного Ліцензійного договору, який визначає предмет цього договору, з огляду на ч. 9 ст. 1109 ЦК України є нікчемним.

Так як предмет договору є, у будь-якому випадку, істотною умовою договору, то у зв'язку з нікчемністю розділу 1 спірного Ліцензійного договору, нікчемним є і весь Ліцензійний договір, який в силу цього не може створювати юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Тобто, суд в ході судового розгляду не встановив, що мало місце порушення, невизнання чи оспорення будь-яких прав позивачів, а відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 не були доведені, тому на цій підставі не можуть бути задоволені.

Зважаючи на вищевикладене, з огляду на рекомендації, викладені у Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18 грудня 2009 року, відповідно до ст.ст. 3, 15, 16, 215, 216, 217, 492, 494, 638, 1108, 1109 ЦК України, керуючись ст. 3, 4, 10, 11, 15, 59, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Астрафарм» про розірвання договору, стягнення заборгованості, пені та збитків - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області протягом 10 днів, починаючи з дня наступного після його проголошення.

Суддя А.Я.Волчко