Рішення № 30308585, 28.03.2013, Кіндратівський районний суд міста Горлівки (до 25.04.2025 - Калінінський районний суд м. Горлівки)

2/251/59/13

0521/9523/2012

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

28.03.2013 року Калінінський районний суд м. Горлівки Донецької області в складі:

головуючого судді: Мітькова М.В.

при секретарі: Поповій М.Ю., Немцовій Г.С.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивачів ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Горлівки справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднана вантажно-транспортна компанія» про стягнення суми моральної шкоди завданою смертю фізичної особи,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ОСОБА_3 звернулися до суду з позовом про стягнення з відповідача моральної шкоди, завданою смертю фізичної особи у розмірі 400000,00 гривень.

Позовні вимоги позивачі обґрунтували тим, що їх син та брат ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем, працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Об`єднана вантажно-транспортна компанія», але 31 грудня 2010 року під час виконання трудових обов'язків загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві. Його смертю позивачам була завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню відповідачем відповідно до вимог ст. 1167 ЦК України та ч.2 ст. 1168 ЦК України. Відповідно до ч.2 ст. 153 Кодексу законів про працю України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. В акті про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом та акті спеціального розслідування, зазначені причини нещасного випадку та загибелі ОСОБА_4 як порушення вимог безпеки під час профілактичного обслуговування та ремонту транспортних засобів, невиконання вимог інструкції з охорони праці, невиконання посадових обов'язків. Крім того, встановлені численні порушення законодавства з питань охорони праці та безпеки виробництва. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, завданої їм смертю ОСОБА_4 позивачі враховують характер, глибину та обсяг душевних страждань, ступень впливу, зокрема: необоротність втрати рідної людини (сина та брата), годувальника, постійну тривалість душевного переживання за загиблим, руйнування обґрунтованих сподівань на щасливе і благополучне життя з загиблим, погіршення стану здоров`я внаслідок отриманого через його загибель потужного стресу, позбавлення матеріальної та моральної підтримки від загиблого у майбутньому.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, а також її представник підтримали позовні вимоги у повному обсязі, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просили суд позов задовольнити на підставах викладених у позовній заяві, стягнути з відповідача на користь позивачки ОСОБА_1 моральну шкоду у зв'язку зі смертю її сина ОСОБА_4 у розмірі 200000 гривень та на користь позивачки ОСОБА_3 моральну шкоду у зв'язку зі смертю її брата ОСОБА_4 у розмірі 200000 гривень.

Представник відповідача у судовому засіданні 29.10.2012 року позов не визнала у повному обсязі, вказавши, що з боку підприємства було вжито заходів щодо надання грошової матеріальної допомоги членам сім'ї загиблого на поховання, а також заходів щодо сприяння якнайшвидшого оформлення документів та отримання членами сім'ї загиблого страхового відшкодування від страхової компанії та Фонду соціального страхування. Крім того, пояснила, що згідно постанови Господарського суду Донецької області від 25.07.2012 року по справі № 42/78Б (а.с. 37-38) підприємство визнано банкрутом та відкрита ліквідаційна процедура до 25.01.2013 року. На підставі викладеного, просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

В подальшому відповідача до суду не з'явився по невідомій суду причині, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ст.169 ЦПК України справу розглянуто за відсутності відповідача, повідомленого належним чином про час та дату судового засідання, стосовно якого суд не має відомостей про причину неявки, та відповідно до ст. 224 ЦПК України суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, вислухав пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, законодавство, що регулює дані правовідносини, приходить до наступного.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем по справі та працював водієм 1 класу у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Об`єднана вантажно-транспортна компанія».

31 грудня 2010 року о 07 годині 45 хвилин під час виконання своїх трудових обов'язків водій ОСОБА_4, внаслідок нещасного випадку на виробництві, а саме затискання його між кузов та рамою автомобіля біля ящика для інструмента, був смертельно травмований та загинув, що підтверджується

актом спеціального розслідування нещасного випадку по формі Н-5, затвердженого 20.01.2011 року (а.с.9-11) та актом № 2 про нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом по формі Н-1 від 20.01.2011 року (а.с.12-13).

Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.

Згідно свідоцтва про народження (а.с.3) загиблий ОСОБА_4 є сином ОСОБА_1, яка в подальшому змінила прізвище на «ОСОБА_1», згідно свідоцтва про одруження (а.с.6).

Як вбачається з свідоцтва про народження (а.с. 4) ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_1, а відповідно сестрою загиблого ОСОБА_4.

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов від 12.09.2012 року (а.с.35) факт спільного мешкання загиблого ОСОБА_4 та позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підтверджується висновком депутата Горлівської міської ради ОСОБА_6

Відповідно до наявних медичних документів (а.с.14-15) вбачається, що позивач ОСОБА_1 зверталася до медичних установ з приводу набутих захворювань та загострення існуючих в наслідок отриманих ними нервових і душевних розладів, що спричинила передчасна смерть близької особи. Вказані факти свідчать про те що стан здоров'я позивачки внаслідок цього суттєво погіршився.

Як вбачається з характеристики з місця навчання ОСОБА_3 (а.с.34) після смерті старшого брата ОСОБА_4, вона стала розсіяною, замкненою, дуже вразливою, гостро сприймала зауваження, почала знижуватися якість робіт. Вказані факти свідчать про те що стан здоров'я, душевний та нервовий стан позивачки суттєво погіршився.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_7 (а.с. 69) після смерті сина у ОСОБА_1 погіршився стан здоров'я, стала нервувати, почуває себе досі погано, перебуває у стані депресії, ОСОБА_3 після смерті брата стала гірше навчатися у школі, стала менш спілкуватися з однолітками.

Згідно письмових пояснень ОСОБА_8 (а.с.70) після смерті сина та брата ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у поганому психологічному стані, стали замкненими.

Як вбачаєтьсяз письмових пояснень ОСОБА_9 (а.с.71) після смерті сина та брата ОСОБА_1 та ОСОБА_3 стали знервованими, часто плачуть, стали менше спілкуватися з оточуючими.

Згідно ст. 23 ЦК України особи, мають право на відшкодування завданої внаслідок порушення їх прав моральної шкоди, що полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику по справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз`яснено, що моральна шкода може складатися зокрема з моральних переживань у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного способу життя, при настанні інших негативних наслідків, що має місце в даному випадку, тобто моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, спричинила порушення таких особистих немайнових прав, як право на життя.

Статтею 153 КЗпП України встановлено, що забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Відповідно до ч.4 ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Враховуючи зазначені положення основного Закону України, підприємство мало створити потерпілому, як і іншим працівникам підприємства належні небезпечні умови праці, за яких факт настання професійного захворювання або іншого пошкодження здоров'я і тим більше смерті були би неможливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності та господарювання, у фізичних осіб, на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно із ч.1 ст. 21 зазначеного Закону в разі настання страхового випадку, а таким на підставі статей 13 і 14 цього Закону є, в тому числі смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку на виробництві, Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, страхові виплати. Перелік грошових сум страхових виплат на відшкодування такої шкоди міститься в пункті 1 частини першої статті 21 наведеного Закону. До грошових сум, які в разі смерті застрахованого працівника підлягають виплаті особам, що перебували на його утриманні, законом віднесено одноразову допомогу, пенсію у зв'язку з втратою годувальника та відшкодування вартості пов'язаних з похованням ритуальних послуг (підп. "б", "д" пункту 1; пункт 2 частини першої статті 21 Закону).

Отже, цей закон не регулює правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди членам сім'ї працівника, завданої його загибеллю в результаті нещасного випадку на виробництві. Такі відносини регулюються ст. ст. 1167, 1168 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах по справам № 6-46цс11 від 10 жовтня 2011 року, № 6-41цс11 від 07 листопада 2011 року за наслідками розгляду заяв про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. Відповідно до ст. 3607 ЦПК України ці судові рішення є обов'язковим для всіх судів України і суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України..

Суд не приймає до уваги доводи представника відповідача про те, що позивачам після нещасного випадку в рахунок компенсації вже була виплачена грошова сума страховою компанією та Фондом соціального страхування від нещасних випадків, оскільки зазначені виплати не є компенсацією моральної шкоди.

Той факт, що позивачам спричинено моральну шкоду підтверджується і висновком експерта № 5389/28 (а.с. 52-67), з якого вбачається, що смерть ОСОБА_4, який помер 31.12.2010 року, внаслідок нещасного випадку на виробництві є психотравмувальною для ОСОБА_1 та ОСОБА_3, визнано що їм спричинена моральна шкода. Розмір компенсації моральної шкоди позивачам у грошовому еквіваленті становить: ОСОБА_1 - 40,5 мінімальних заробітних плат та ОСОБА_3 - 10,125 мінімальних заробітних плат.

Таким чином, судом встановлено, що у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 внаслідок нещасного випадку на виробництві завдано моральну шкоду ОСОБА_1 та ОСОБА_3, яка полягає у душевних, психічних стражданнях, яких вони зазнали в зв'язку з втратою близької людини - сина та брата, характер яких полягає в тому, що їх неможливо відновити.

Враховуючи, що смерть ОСОБА_4 сталася під час виконання ним трудових обов'язків на підприємстві відповідача, позивачі є матір'ю та сестрою загиблого, відповідач не забезпечив належних безпечних умов праці, суд приходить до висновку, що між позивачами і відповідачем виникли цивільно-правові відносини по відшкодуванню моральної шкоди, спричиненної смертю особи при виконанні трудових обов'язків, які трансформувалися з відносин щодо роботи в умовах праці, безпеку якої в порушення закону не забезпечив відповідач ДП «Артемвугілля», тому обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди позивачам законом покладено на підприємство, де працював ОСОБА_4 Отже, факт заподіяння моральної шкоди, є доведеним і суд вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають право на відшкодування моральної шкоди у зв'язку зі смертю чоловіка та батька за рахунок відповідача відповідно до вимог ст.1167 ЦК України, ст. 2371 КЗпПУкраїни.

Визнання банкрутом підприємства відповідача ще не є остаточною його ліквідацією у відповідності до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», згідно ухвали Господарського суду Донецької області від 15 січня 2013 року по справі № 42/78Б строк ліквідаційної процедури ТОВ «Об`єднана вантажно-транспортна компанія» продовжено до 25 січня 2014 року, тобто на теперішній час підприємство є існуючим, не виключено з Єдиного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а отже є належним відповідачем по справі.

Ст.3 Конституції України встановлено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При визначенні розміру моральної шкоди суд враховує глибину фізичних і душевних страждань кожного з позивачів, те, що ці страждання у них довічні, ступень вини відповідача, який повинен був забезпечити належні умови праці, наявність часткової вини у нещасному випадку загиблого ОСОБА_4, суттєві негативні змін, які відбулися в особистому житті позивачів, їх стан здоров`я, матеріальне становище, а також виходить з засад розумності, виваженості та справедливості, що узгоджується з роз'ясненнями, що містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, де вказано, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. За таких ж обставин, враховуючи те, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню та варто встановити суму відшкодування моральної шкоди на користь позивача ОСОБА_1 у розмірі 50000 гривень, а на користь ОСОБА_3 у розмірі 15000 гривень, оскільки зазначена позивачами сума відшкодування в загальному розмірі 400000 гривень, по 200000 гривень кожному є перебільшеною.

Суд не приймає до уваги встановлений експертом розмір суми компенсації моральної шкоди позивачам з тих підстав, що він має рекомендувальний характер, експертом не визначено станом на який період слід керуватися розміром мінімальної заробітної плати, який періодично змінюється законодавцем.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України визначення розміру грошового відшкодування моральної шкоди є виключною компетенцією суду.

Питання про судові втрати слід вирішити у відповідності до ст. 88 ЦПК України, а саме: з відповідача на користь держави підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору та на користь позивачки ОСОБА_1. слід стягнути фактично понесені нею судові витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи у сумі 2653,20 гривень.

Керуючись ст. ст. 153 КЗпП України, ст. 16, 23, 268, 1167, 1168, 1172 ЦК України, ст. ст. 10,11, 60, 88, 209, 212, 214, 215, 217, 218, 224-226 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднана вантажно-транспортна компанія», ЄДРПОУ 32287238 на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи на виробництві у розмірі 50000 (П`ятдесят тисяч) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднана вантажно-транспортна компанія», ЄДРПОУ 32287238 на користь ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди, завданої смертю фізичної особи на виробництві у розмірі 15000 (П'ятнадцять тисяч) гривень.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднана вантажно-транспортна компанія», ЄДРПОУ 32287238 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2653 (Дві тисячі шістсот п'ятдесят три) гривні 20 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Об`єднана вантажно-транспортна компанія», ЄДРПОУ 32287238 на користь держави судовий збір у сумі 214 (двісті чотирнадцять ) гривень 60 копійок.

Вступну та резолютивну частини рішення проголошено 28 березня 2013 року у присутності позивача та представника позивача.

Повний текст рішення виготовлено 01 квітня 2013 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів від дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть направити апеляційну скаргу протягом 10 днів від дня одержання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто Калінінським райсудом м. Горлівки Донецької області за письмовою заявою відповідача, протягом десяти днів з дня отримання копії рішення

Суддя: