Постанова № 30301448, 14.03.2013, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2013 року справа № 2а-6218/12/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КБФ Віона» до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «КБФ Віона» з позовом до Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005491502, №0005481502 та №0005471502 від 15.11.2012.

Позов обґрунтовано безпідставністю, незаконністю прийняття податкових повідомлень-рішень з огляду на помилковість і необґрунтованість висновків податкової перевірки про не включення до реєстру отриманих податкових накладних та до податкової декларації в звітному періоді, на який припадає дата отримання податкових накладних по угоді укладених позивачем з ТОВ «Норт Вуд» та про наявність порушень п.198.2, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «КБФ Віона» не погоджується з висновками перевірки Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби, вважає, оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Представник позивача 14.03.2013 надав суду заяву про розгляд справи в письмовому провадженні.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В запереченні проти позову зазначив, що вважає податкові повідомлення-рішення правомірними, просив суд у задоволенні позову відмовити. Крім того, зазначив, що ТОВ «КБФ Віона» неправомірно включено до складу податкового кредиту уточнюючі розрахунки податкових зобов’язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2011 року, січень 2012 року суми податку на додану вартість, що призвело до завищення від’ємного значення, що підлягає зарахуванню до складу податкового кредиту наступного звітного періоду та занижено суму, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні в разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Виходячи з вищевикладеного суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «КБФ Віона», зареєстровано юридичною особою 26.05.2006 року виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області. На податкову обліку перебуває у Броварській МДПІ з 30.05.2006 року №2800. Товариство зареєстровано платником податку на додану вартість 02.06.2006 року.

Згідно статуту Товариства з обмеженою відповідальністю “КБФ Віона”, який затверджено протоколом зборів учасників № 1 від 25.05.2006 року та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ № 472761, основними видами діяльності за КВЕД є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами, неспеціалізована оптова торгівля, консультування з питань комерційної діяльності й керування, будівництво житлових і нежитлових будівель.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Норт Вуд» зареєстровано юридичною особою 25.11.2010 року Броварською районною державною адміністрацією Київської області. На податкову обліку перебуває у Броварській ОДПІ з 29.11.2010р. №2179. Товариство зареєстровано платником податку на додану вартість 06.12.2010р. Відповідно до довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АБ № 472560, основними видами діяльності за КВЕД є оптова торгівля живими тваринами, розведення свиней, оптова торгівля м’ясом та м’ясопродуктами, оптова торгівля деревиною, оптова торгівля будівельними матеріалами, інші види оптової торгівлі.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі п.200.10 ст.200 ПК України та в порядку ст.76 ПК України відповідачем проведено камеральну перевірку уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок за листопад 2011 та січень 2012 року.

За результатами перевірок податковим органом 12.11.2012 року складено два Акти №801/15-209/34361077 та №802/15-209/34361077. Перевірками встановлено, порушення п.198.2, 198.6 ст.198, п.50.1 ст.50 ПК України, пункту 2 розділу ІІ, пункту 4 розділу V Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 25.11.2011 №1492, а саме: включення до складу податкового кредиту сум ПДВ податкових накладних ТОВ «Норт вуд» на суму 18580 грн. та 29375,02 грн., які не включені до реєстру отриманих податкових накладних та до податкової декларації в тому звітному періоді, на який припадає дата отримання податкових накладних, враховуючи, що датою виникнення на формування податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше.

За наслідками складеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення форми “Р” від 15.11.12 р. №0005491502, №0005481502 та №0005471502.

Не погодившись з податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся з позовом до суду про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005491502, №0005481502 та №0005471502 від 15.11.2012.

Так, питання, пов'язані з формуванням платником податку на додану вартість податкового кредиту врегульовано статтею 198 Податкового кодексу України (далі – ПК України), підпунктом “а” п.198.1 якої передбачено право на віднесення сум податку з ПДВ до податкового кредиту у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п.198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За змістом наведених правових норм податковий кредит для визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути сформований за наявності фактично здійснених і підтверджених належним чином господарських операцій разом із складеними при їх проведенні первинними документами, які відображають реальність тієї операції, яка є підставою для обліку платника податків.

Надаючи правову оцінку господарським відносинам між ТОВ «КБФ Віона» та ТОВ «Норт вуд» при укладанні та виконанні договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Крім того, статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Факт виконання умов договору може бути доказаний податковими, бухгалтерськими та іншими документами первинного обліку.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 19.08.1999 року № 996-XIV бухгалтерським обліком є процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

У відповідності до частини 2 статті 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України” фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Судом встановлено, що 24 жовтня 2011 року між ТОВ «Норт Вуд» (постачальник) та ТОВ «Віона» (покупець) було укладено договір постачання №12/10 на отримання продукції будівельного призначення.

Факт поставки товару оформлювався податковими накладними №16 від 02.11.2011, №41 від 10.01.2012, №156 від 25.01.2012, №144 від 23.01.2012 та №183 від 26.01.2012 та видатковими накладними №РН-0000504 від 02.11.2011, №РН-0000503 від 02.11.2011, №РН-0000009 від 10.01.2012, №РН-0000015 від 25.01.2012, №РН-0000012 від 23.01.2012 від 23.01.2012 та №РН-0000018 від 26.01.2012, що підписувались уповноваженими особами ТОВ «Норт Вуд» та позивача. Крім податкових та видаткових накладних сторонами оформлені належним чином рахунки-фактури у кількості 5 шт. (№СФ-0000511 від 02.11.2011, №СФ-0000011 від 10.01.2012, №СФ-0000019 від 25.01.2012, №СФ-0000016 від 23.01.2012, №СФ-0000022 від 26.01.2012), які в подальшому були надані позивачем на перевірку.

Отже, при розгляді цієї справи суд, за наслідками дослідження первинних документів (складених за результатами здійснення господарських операцій) дійшов висновку про реальність укладених договорів, а механізм постачання товару на базу позивача, цілком узгоджується із наданими представником позивача первинними документами.

Судом встановлено, що факт поставки товарів позивачу з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Норт Вуд» та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв’язку витрат з господарською діяльністю позивача.

Як встановлено судом, на момент вчинення та виконання господарських угод ТОВ «Норт Вуд» є належним чином зареєстрованою юридичною особою, яка має право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем була зареєстрованим платником податку на додану вартість і мало право виписувати податкові накладні, це підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість та довідкою з ЄДРПОУ.

Відповідачем не надано суду доказів, що підтверджують наявність в Єдиному державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців запису про припинення реєстрації юридичної особи ТОВ «Норт Вуд» на час вчинення цих правочинів, а також не надано суду доказів визнання правочину, укладеного між позивачем та контрагентом – ТОВ «Норт Вуд» у судовому порядку нікчемним, а також визнання недійними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують їх виконання.

Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов’язку з перевірки відповідності законодавству установчих документів іншого учасника правовідносин та дотримання ним вимог податкового законодавства.

В матеріалах справи містяться податкові накладні, які були виписані ТОВ «Норт Вуд» для позивача. Таким чином, при отриманні податкових накладних від ТОВ «Норт Вуд», які засвідчують отримання послуг, у позивача виникло право на податковий кредит з ПДВ в 2011 та в 2012 р.

Суд зазначає, що до складу податкового кредиту позивач включив суми податку на додану вартість, сплачені ним у складі ціни придбання товарів (робіт, послуг), підтверджені податковими накладними, які оформлені належним чином, з відповідними реквізитами, що не заперечується представниками сторін.

Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами статті 201 ПК України, у платника виникає право на податковий кредит та які, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

За змістом п. 46.1. ПК України податкова декларація, це документ, що подається платником податків контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання. Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.

Згідно з п. 46.5. ПК України форма податкової декларації встановлюється центральним органом державної податкової служби за погодженням з Міністерством фінансів України.

Строки подання податкової декларації визначені статтею 49 ПК України.

Так, податкові декларації подаються за звітний період в установлені цим Кодексом строки органу державної податкової служби, в якому перебуває на обліку платник податків. Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, відповідно до цього Кодексу незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді (п.49.1 та п.49.2 ст.49 ПК України).

Пунктом 50.1 статті 50 ПК України, визначено, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку. Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені.

Платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Судом встановлено, що позивачем до податкового органу засобом електронного зв’язку подано уточнюючі розрахунки з податку на додану вартість у зв’язку з виправленням самостійно виявлених помилок з додатком №5 розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за період серпень 2012 року, період який виправлявся листопад 2011 року та січень 2012 року. Уточнюючі розрахунки прийнято податковим органом.

Відповідно до пункту 1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних платниками ПДВ - продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 рою понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Податкова накладна, в як сума ПДВ не перевищує 10 тисяч гривень, не підлягає включенню до Єдино реєстру податкових накладних. До платників податку, для яких на дату випис накладної цим підрозділом не запроваджено обов'язковість реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, не застосовуються норми абзаців восьмого і дев'ятого пункту 201.10 статті 201 цього Кодексу.

Судом досліджено податкові накладні надані представником позивача, з яких вбачається, що податкова накладна за листопад місяць 2011 року № 16 від 02.11.2011 року на суму 111479,99 грн., сума ПДВ яка складає 18580 грн., тому у позивача відсутній обов'язок реєстрації вищезазначеної податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки, сума ПДВ по ній менше ніж 100 000 грн.

Крім того, податкова накладна № 41 від 10.01.2012 року на суму 56189 грн., сума ПДВ яка складає 9364,83 грн., податкова накладна № 156 від 25.01.2012 року на суму 47400 грн., сума ПДВ складає 7900 грн., податкова накладна № 144 від 23.01.2012 року на суму 46861,14 грн., сума ПДВ складає 7810,19 грн., податкова накладна № 183 від 26.01.2012 року на суму 25800 грн., сума ПДВ склад 4300 грн., а тому у позивача також відсутній обов'язок реєстрації вищезазначених податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, оскільки, суми ПДВ них менше ніж 10 000 грн.

Отже, як було зазначено судом, під час судового розгляду справи суду були надані всі первинні документи, що підтверджують реальність господарських операцій та виконання договору, укладених між позивачем та ТОВ «Норт Вуд», крім того, надані податкові накладні, які відповідають нормам чинного законодавства та уточнюючи розрахунки, які були подані до податкового органу та заповнені у відповідності до податкового законодавства та прийняті відповідачем, а отже твердження відповідача про порушення позивачем вимог п.50.1 ст.50, п.198.2, п.198.6 ст.198 ПК України є безпідставними.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення форми “Р” №0005491502, №0005481502 та №0005471502 від 15.11.2012 підлягають скасуванню.

Крім того, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 70, 71, 72, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "КБФ Віона" задовольнити.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 листопада 2012 року №0005491502, №0005481502 та №0005471502, видані Броварською об’єднаною державною податковою інспекцією Київської області Державної податкової служби.

Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань за зобов’язанням Броварської об’єднаної державної податкової інспекції Київської області Державної податкової служби на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КБФ Віона" понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн..

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Василенко Г.Ю.