Ухвала суду № 30301046, 06.03.2013, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" березня 2013 р. Справа № 5019/2067/12

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "Застава" (Львівська обл., м.Червоноград, пл.. Соборна, 1/7, код ЄДРПОУ 20788668)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомсервіс" (м.Рівне, вул.Данила Галицького, 25, код ЄДРПОУ 32354712)

про стягнення в сумі 33 770 грн. 73 коп.

Представники:

від позивача : представник Вошик В.Б. (довіреність б/н від 05.01.2013 року);

від відповідача : представник не з'явився.

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 811 ГПК України.

В судовому засіданні 26.02.2013 року було оголошено перерву до 06.03.2013 року 09:05год.

Після перерви представник відповідача в судове засідання не з"явився.

Ухвалою господарського суду від 26 лютого 2013 року на підставі поданого представником позивача клопотання та відповідно до статті 69 ГПК судом продовжено строк вирішення спору у справі №5019/2067/12 на 15 днів.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Приватне підприємство "Застава" (далі - ПП "Застава", позивач) звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомсервіс" (далі - ТОВ "Будкомсервіс", відповідач) про стягнення 33770,73 грн. попередньої оплати.

Позовні вимоги обгрунтовані таким.

В серпні 2012 року між ПП "Застава" та ТОВ "Будкомсервіс" було досягнуто усну домовленість щодо купівлі-продажу товару (відсіву гранітного). На виконання своїх зобов'язань, що виникли на підставі усних домовленостей з відповідачем, в серпні - вересні 2012 року позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 79629,13 грн. як попередню оплату за товар. ТОВ "Будкомсервіс" протягом серпня - вересня 2012 року передав позивачу 831 тонну відсіву гранітного, вартість якого складає 45858,40 грн. Сальдо по непоставленому позивачу товару становить 33770,73 грн.

23.11.2012 року позивачем направлено претензію відповідачу про повернення грошових коштів в сумі 33770,73 грн. Дана претензія залишена відповідачем без реагування.

В обгрунтування своїх вимог позивач посилається на статті 526, 530, 610, 693 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 173, 174, 175, 193, 197, 198, 199 Господарського кодексу України (далі - ГК України).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

05.03.2013 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.53-56), відповідно до змісту якого відповідач позовні вимоги не визнає, при цьому посилається на те, що позивачем не дотримано порядку досудового врегулювання господарського спору та порядку пред'явлення претензії, викладені у статтях 5, 6 ГПК України. Вказує також, що зі слів позивача вбачається, що претензію він направив 23 листопада 2012 року. Однак сама претензія датована 22 грудня 2012 року, та в ній зазначено, що заборгованість відповідача наявна станом на 22 грудня 2012 року. Претензія не містить чіткого формулювання щодо суми заборгованості.

В судове засідання представник dідповідача не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить підпис уповноваженого представника в протоколі судового засідання від 26.02.2013 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши подані позивачем письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до наступних висновків.

Як підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями: №380 від 15.08.2012 року на суму 31523,29 грн., №487 від 31.08.2012 року на суму 4000,00 грн.; №673 від 31.08.2012 року на суму 16000,00 грн.; №494 від 03.09.2012 року на суму 28105,84 грн. позивач у серпні - вересні 2012 року перерахував на рахунки відповідача 79629,13 грн. попередньої оплати за відсів та щебінь (а.с.41-44).

В свою чергу відповідач поставив позивачу товар (відсів гранітний) на загальну суму 45858,40 грн. що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: №БС-000173 від 21 серпня 2012 року на суму 11484,60 грн.; №БС-000175 від 24 серпня 2012 року на суму 19103,66 грн.; №БС-000223 від 13 вересня 2012 року на суму 15270,14 грн. (а.с.59-61).

Таким чином, взяті на себе зобов'язання щодо поставки товару відповідач виконав частково, в матеріалах справи відсутні докази поставки відповідачем щебеневої продукції позивачу на суму здійсненої позивачем попередньої оплати.

За своєю правовою природою правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем відносяться до зобов'язальних (договірних) відносин.

Відповідно до статті 509 ЦК України та статті 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 202 ЦК України під поняттям "правочин" розуміється та визнається певна дія особи, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми, дво- чи багатосторонніми (договори). Договори можуть укладатися в усній або письмовій формі (простій чи нотаріальній), якщо для відповідного договору законом не встановлено певної форми. Виникнення і припинення цивільних прав між сторонами являється їх волевиявлення однієї сторони поставити іншій стороні продукцію за умови її оплатити. Домовленість сторін, спрямована на виконання цих зобов'язань і, тому вони порушують правові наслідки.

Загальний порядок укладання господарських договорів визначено статтею 181 ГК України.

Так, відповідно до частини першої статті 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до положень статті 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо оформлення договору не встановлені законом.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини купівлі-продажу товару.

Відповідно до статті 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

В статті 692 ЦК України зазначено, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором , - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Здійснена позивачем попередня оплата товару в жодній мірі не суперечить вимогам статті 202 ЦК України та статті 181 ГК України чи іншим нормам цивільного та господарського законодавства.

Судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання, не в повній мірі виконав поставку попередньо оплаченого товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 3 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

23.11.2012 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про перерахування суми попередньої оплати в розмірі 33770,73 грн. При цьому у вимозі позивача, направленій на адресу відповідача, міститься посилання на статтю 693 ЦК України, що передбачає повернення суми попередньої оплати. Проте, відповідач після спливу семиденного строку на добровільне виконання вказану вимогу залишив без відповіді та задоволення.

Як зазначив відповідач у відзиві - вимога датована 22 грудня 2012 року, проте в судовому засіданні представник позивача надав усні пояснення, відповідно до яких наголосив, що дата 22.12.2012 року є технічною помилкою, правильною датою претензії є саме 22.11.2012 року. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке надіслано 23.11.2012 року було надіслано саме претензію. Суд приймає твердження позивача щодо технічної помилки в даті претензії.

З урахуванням положень статтей 509, 525, 526, 693 ЦК України, статті 193 ГК України, суд приходить до висновку про наявність у відповідача обов'язку виконати належним чином зобов'язання по поверненню суми попередньої оплати та відсутність у відповідача права на односторонню відмову від такого зобов'язання.

Щодо посилання відповідача на порушення позивачем статей 5, 6 ГПК України, то суд зазначає наступне.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002, на яке посилається Відповідач у своїх поясненнях, встановлено, що положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Конституційний Суд України виходить з того, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України треба розглядати в системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч.5 ст. 55 Конституції України). Тобто, кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, зокрема судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

З наведено вбачається, що сторону судового процесу не можна позбавити вибору щодо захисту свого порушеного права.

Згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 43 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

За приписами статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Це стосується, як позивача, який повинен довести факти та обставини, на підставі яких він будує позовні вимоги, так і відповідача, який повинен довести обставини, якими він обґрунтовує свої заперечення.

З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги про стягнення з відповідача суми попередньої оплати в розмірі 33770,73 грн. є підставними, обґрунтованими, стверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню з покладенням на відповідача витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства "Застава"задоволити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомсервіс" (м.Рівне, вул.Данила Галицького, 25, код ЄДРПОУ 32354712) на користь Приватного підприємства "Застава" (Львівська обл., м.Червоноград, пл.. Соборна, 1/7, код ЄДРПОУ 20788668) 33770,73 грн. - суми попередньої оплати, а також 1609,50 грн. судового збору

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.03.2013 року

Суддя Качур А.М.