Постанова № 30300054, 01.04.2013, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1590/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2013 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

за участю секретаря судового засідання Гунько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про анулювання посвідки на постійне проживання на території України та зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (надалі по тексту - Позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (надалі за текстом - ГУ ДМС України в Одеській області), в якому з урахуванням поданої уточненої позовної заяви, просив скасувати рішення ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне місце проживання на території України громадянина Республіки Вєтнам ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 15.05.2007 року та зобов'язати ГУ ДМС України в Одеській області поновити посвідку на постійне місце проживання громадянину Республіки Вєтнам ОСОБА_1.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що у 1986 році він прибув до СРСР з метою навчання у Володимирському політехнічному інституті відповідно до угоди між Урядом СРСР та Урядом Соціалістичної Республіки Вєтнам від 02.04.1981 року «Про направлення та прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємствах і в організаціях СРСР». У 1991 році після закінчення вказаного інституту позивач прибув в Україну, де в період з 1997 року по 2000 рік навчався в Одеському державному екологічному університеті та з 1999 року по 2000 рік в Одеському гідрометеорологічному інституті. Протягом тривалого часу позивач спільно мешкає з громадянкою ОСОБА_2, з якою веде спільний побут, має спільну дитину, постійно проживає однією родиною у квартирі, яка належить йому на праві приватної власності. З 2006 року позивач займається підприємницькою діяльністю відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. 15.05.2007 року позивач отримав посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1. Відповідачем 19.09.2011 року прийнято рішення про скасування вказаної посвідки на проживання в Україні. Зазначене рішення позивач вважає незаконним та необґрунтованими таким, що порушує його права та права його дитини. Позивач зазначає, що перелік підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію визначений ст.12 Закону України «Про імміграцію», цей перелік є вичерпним. Відповідач, як підставу для скасування дозволу на імміграцію зазначив абз. 3 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію». Відповідно до вказаної норми, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06.03.1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки Вєтнам та Урядом СРСР «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і організації СРСР» від 02.04.1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в України. Як вказує позивач, зазначена норма регулює відносини, які виникають між уповноваженим органом та іноземцем при наданні дозволу на імміграцію, та не передбачає випадків скасування посвідки на постійне проживання в Україні.

Під час надання посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу, відповідач керувався п. 4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону України «Про імміграцію», тобто, проводив перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив, та надав посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення про скасування посвідки на постійне проживання. На думку позивача, відсутні будь-які факти, які б могли свідчити про те, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позові та в уточненій позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечувала, зазначивши, що відповідач прийняв рішення про скасування посвідки серії НОМЕР_1 на постійне проживання в Україні на підставі додатково проведених перевірок підстав видачі посвідки, якою встановлено, що позивач звернувся із заявою про видачу посвідки на постійне проживання в Україні вже після закінчення дії шестимісячного строку, визначеного абзацом 3 пункту 4 розділу 5 (Прикінцеві положення) Закону України «Про імміграцію».

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та про наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що громадянин Вєтнаму ОСОБА_1, 1962 року народження, відповідно до Міжурядової Угоди «Про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР» від 02.04.1981 року, прибув в 1986 році до СРСР з метою навчання у Володимирському політехнічному інституті. У 1991 році після закінчення вказаного інституту позивач прибув в Україну, де в період з 1997 року по 2000 рік навчався в Одеському державному екологічному університеті та з 1999 року по 2000 рік в Одеському гідрометеорологічному інституті, що підтверджується копіями дипломів та довідок Одеського державного екологічного університету (а.с. 11-14).

Позивач протягом тривалого часу спільно мешкає з громадянкою ОСОБА_2, з якою веде спільний побут, має спільну дитину. Так, за час проживання в Україні у фактичного подружжя народився син - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, який з 13.11.2008 року набув громадянство України, що підтверджується копією свідоцтва про народження та копією довідки ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області НОМЕР_2 (а.с. 8-9). Також судом встановлено, що з 2006 року позивач займається підприємницькою діяльність відповідно до отриманого свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії НОМЕР_3 від 24.03.2010 року (а.с. 15). Також позивачем було придбано квартиру на підставі договору № ПВ-2-33/2 про інвестування від 28.11.2008 року, додаткової угоди від 25.11.2008 року, додаткової угоди від 26.09.2009 року та акту приймання-передачі від 26.09.2009 року в житловому будинку АДРЕСА_1 (а.с. 17-18).

04.02.2002 року ОСОБА_1 звернувся до ВГПІС УМВС в Одеській області із заявою про залишення в Україні на постійне проживання та видачу йому посвідки на постійне проживання в Україні згідно Закону України «Про імміграцію» № 2491-III від 07.06.2001 року (надалі за текстом - Закон № 2491-III) (а.с. 54-56, 67).

За результатами розгляду поданої позивачем заяви ВГПІС УМВС України в Одеській області прийняло висновок від 11.06.2002 року про залишення на постійне мешкання в Україні громадянина Вєтнаму ОСОБА_1, яким задоволено клопотання позивача на документування видом на проживання в Україні (а.с. 70). 16.07.2002 року позивачу було видано посвідку на постійне проживання НОМЕР_4 терміном дії - постійно (а.с. 72-73). 15.05.2007 року позивачу було видано посвідку на постійне місце проживання серії НОМЕР_1, терміном дії - безстроково, нового зразка (а.с. 7).

Як вбачається з висновку про скасування дозволу на постійне проживання в Україні громадянинові Вєтнаму - ОСОБА_1 від 19.09.2011 року (а.с. 75-76), на виконання вказівки МВС України № 9282/вн від 15.06.2011 року «Про вилучення визнаних недійсними паспортів громадянина України» та розпорядження ГУМВС України в Одеській області № 747 від 21.06.2011 року «Про проведення відпрацювання іноземних громадян, які отримали документи на легалізацію в Україні у порушення чинного законодавства» завідувачем сектору імміграційної роботи ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області було перевірено підстави надання дозволу на постійне проживання в Україні громадянинові Вєтнаму - ОСОБА_1.

В ході проведення вказаної перевірки, зокрема, було встановлено, що на момент подання та отримання документів на постійне проживання в Україні громадянин Вєтнаму громадянинові Вєтнаму - ОСОБА_1 не підпадав під дію Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» та був необґрунтовано документований посвідкою на постійне проживання в Україні.

Вказаний висновок обґрунтовано тим, що не підтверджується факт своєчасного звернення гр. ОСОБА_1 до ВГПІС УМВС із заявою про залишення в Україні на постійне мешкання, тобто вже була втрачена можливість гр. ОСОБА_1 звернутись з відповідною заявою в термін до 07.02.2002 року, який би надавав йому право вважатись таким, що вже має дозвіл на імміграцію в Україну у відповідності до вимог абзацу 3 пункту 4 розділу V (Прикінцеві положення) Закону України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року, так як позивач подав заяву про видачу посвідки 26.02.2002 року, (після 09.02.2002р. - кінцевого терміну щодо встановлення строків для подачі заяви). У якості підстав, для документування посвідкою на постійне проживання, до заяви не було надано жодного документу підтверджуючого факт направлення та прийняття ОСОБА_1 на професійне навчання чи роботу на підприємства і в організації СРСР. Після розгляду матеріалів та отримання повідомлень про відсутність заперечень з боку УСБУ, УІТ начальником ВГПІС УМВС України в Одеській області 11.06.2002 року приймається позитивне рішення щодо документування громадянина ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання, як особи, котра вже має дозвіл на імміграцію в Україну на підставі абзацу 3 п. 4 розділу У (Прикінцеві положення) Закону України «Про імміграцію». Вказане рішення було прийнято лише на підставі заяви-анкети заявника, що суперечить вимогам п.п. 3 п. 5 Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року № 1983. У відповідності із зазначеним пунктом, тільки копія документу з підприємства, що підтверджує прийняття на професійне навчання та роботу, є підставою для громадян СРВ мати дозвіл на імміграцію в Україну та документувався посвідкою на постійне проживання в Україні.

Таким чином, за результатами вищезазначеної перевірки 19.09.2011 року ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області складено висновок про скасування дозволу на постійне проживання в Україні громадянинові Вєтнаму - ОСОБА_1, в якому відповідач дійшов висновку про необхідність вважати громадянина Вєтнаму ОСОБА_1 таким, що не має дозволу на імміграцію в Україну; у паспортному документі громадянина Вєтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 анулювати штамп «Дозволено постійне проживання в Україні»; посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15.05.2007 року визнати недійсною та вилучити для знищення в установленому порядку; на громадянина В`єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 виставити контрольну картку до АДБ при ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області; вирішити питання подальшого перебування на території України громадянина В`єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3; про прийняте рішення проінформувати Управління режиму та перепускного контролю Державного кордону України; повідомити райвідділ за місцем реєстрації громадянина В`єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 про прийняте рішення та зобов'язати анулювати його реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1; повідомити громадянина В`єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3 про прийняте відносної нього рішення (а.с. 75-76).

Як підставу для скасування посвідки відповідач у висновку зазначає абз. 3 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію».

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню суб'єкта владних повноважень, суд виходив з наступного.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачене Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Положеннями статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території. Порядок видачі дозволу на імміграцію, а також посвідки на постійне проживання та вирішення інших питань, пов'язаних з імміграцією іноземців та осіб без громадянства, визначається Законом України про імміграцію.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про імміграцію» імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; імміграційна віза позначка у паспортному документі, що засвідчує право іноземця чи особи без громадянства на в'їзд в Україну для постійного проживання.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України «Про імміграцію» посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Стаття 12 Закону України «Про імміграцію» передбачає, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано органом, який його видав, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до абз.3 п.4 Прикінцевих положень Закону України «Про імміграцію» вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Суд зазначає, що при наданні посвідки на постійне місце проживання в Україні 11.06.2002 року позивачу, ВГПІС УМВС України в Одеській області, також, діяло на підставі п.4 розділу V «Прикінцеві положення» Закону № 2491-III, тобто, проводило перевірку підстав залишення на постійне проживання на території України позивача. Під час проведення перевірки у 2002 році підстав для відмови у наданні позивачу дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні ОСОБА_1. Цією ж нормою Закону відповідач обґрунтовує прийняття протилежного рішення про скасування посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_1 від 15.05.2007 року. За таких обставин, суд вважає, що рішення ВГІРФО ГУМВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання позивачу серії НОМЕР_1від 15.05.2007 року не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію.

Відповідно до п.п. 21-24 «Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1983 від 26.12.2002 року, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав. Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу. Департамент, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти. Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України «Про імміграцію».

Суд вважає, що висновок ВГІРФО ГУ МВС України в Одеській області про скасування посвідки на постійне проживання позивачу від 19.09.2011 року, прийнятий з порушенням вимог ст.2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення - позивач проживає на території України з 1991 року і відповідачем наданням двох посвідок на постійне проживання в Україні підтверджувалась законність перебування іноземця в Україні; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача - при видачі посвідки на постійне проживання в Україні відповідач підтвердив правильність надання позивачем необхідних документів, доказів порушення закону позивачем до видачі йому посвідки в ході перевірки виданих документів відповідачем до суду не надано; несвоєчасно: посвідка на проживання серії НОМЕР_1 оформлена 15.05.2007 року, тоді, як висновок про скасування посвідки на постійне місце проживання винесений 19.09.2011 року.

Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

При цьому, суд зазначає, що син позивача - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, є неповнолітнім, знаходиться на його утриманні і потребує допомоги, у зв'язку з цим, суд вважає, що рішення, прийняте відповідачем, порушує не лише права позивача, але й права і інтереси його неповнолітньої дитини.

Згідно до вимог Закону України «Про імміграцію», особа, щодо якої прийнято рішення про скасування посвідки на постійне проживання, підлягає виїзду за територію України або видворенню.

Враховуючи те, що вимушений виїзд подружжя з території України може позбавити родину законного джерела доходу, слід зробити висновок, що рішення відповідача тягне за собою порушення інтересів неповнолітнього ОСОБА_3, що передбачені наступними нормами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного із них та на піклування батьків.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону дитинства», діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за випадком, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достойний для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

У Преамбулі Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що цей Закон визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний, загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З урахуванням вищенаведеного та встановлених судом фактів, суд дійшов висновку, що відповідач - суб'єкт владних повноважень - ГУМВС України в Одеській області в особі ВГІРФО приймаючи висновок від 19.09.2011 року, яким, зокрема визнає недійсною та вилучає для знищення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1, видану 15.05.2007 року громадянину В`єтнаму ОСОБА_1, діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на те, що висновком відповідача від 19.09.2011 року про скасування дозволу на постійне проживання в Україні громадянинові Вєтнаму - ОСОБА_1 фактично визнано недійсною посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_1, видану 15.05.2007 року громадянину В`єтнаму ОСОБА_1, суд вважає його правовим актом індивідуальної дії, який відповідно до повноважень суду, встановлених частиною 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно з частиною 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та визнати оскаржуване рішення протиправним.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставами для вчинення оскаржуваних дій та прийняття спірних актів індивідуальної дії покладено на Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області.

Відповідач не довів суду правомірність своїх дій та прийнятих ним рішень.

У відповідності із ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, на підставі ст. 10 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 11 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними доказів, з'ясувавши обставини у справі; перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку всім наданим сторонами на час розгляду справи доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.

Аналогічну правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 07.11.2012 року по справі № К/9991/51200/11.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про скасування рішення про анулювання посвідки на постійне проживання на території України та зобов'язання вчинити певні дії,- задовольнити. Визнати протиправним та скасувати рішення відділу у справах громадянства та реєстрації фізичних осіб Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області від 19.09.2011 року про визнання недійсною посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1, видану 15.05.2007 року громадянину Вєтнаму ОСОБА_1, оформлене висновком про скасування дозволу на постійне проживання в Україні громадянинові В`єтнаму - ОСОБА_1 від 19.09.2012 року.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області поновити посвідку серії НОМЕР_1 від 15.05.2007 року на постійне місце проживання в Україні, видану громадянину Вєтнаму ОСОБА_1.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови с кладений та підписаний суддею 01 квітня 2013 року.

Суддя С.О. Cтефанов