Рішення № 30296768, 22.03.2013, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2013 року Справа № 925/160/13-г

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Кучеренко О.І., при секретарі судового засідання Голосінській Н.М., за участю представників сторін:

від позивача - Чернишов І.В. - представник за довіреністю,

від відповідача - Підліснюк В.Ю. - представник за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси у приміщенні суду

справу за позовною заявою

позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Зернова торговельна

компанія"

до

відповідача фермерського господарства "Степівське" Трохимчука Миколи

Олександровича

про стягнення 168 000,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зернова торговельна компанія" звернулося до суду із позовом до фермерського господарства "Степівське" Трохимчука Миколи Олександровича, у якому просить стягнути з відповідача 168 000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на виконання умов контракту №12/12-29 від 20.12.2012 позивач перерахував відповідачу 168 000,00 грн. в якості передоплати за сою, згідно виставленого рахунку, які останній отримав, але порушив договірні строки її поставки, що і стало підставою звернення позивача із цим позовом до суду.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач у письмовому відзиві на позовну заяву зазначив, що обов'язок надати автотранспорт для завантаження сої лежить на позивачу, і згідно умов договору покупець повинен здійснити оплату за товар у розмір 100% від вартості поставленого товару протягом одного робочого дня після завантаження автотранспорту. За доводами відповідача, він виконав поставку сої на суму перерахованих позивачем коштів, оскільки 21.12.2012 у наданий позивачем автотранспорт, вказаний товар був завантажений, і тільки після завантаження товару, у другій половині цього ж дня платіжним дорученням №68 від 21.12.12, позивач перерахував на рахунок відповідача кошти в сумі 168 000,00 грн.

У судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, судом встановлено наступне.

20 грудня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Зернова торгова компанія" (покупцем - позивач у справі), та фермерським господарством "Степівське" (продавцем - відповідач у справі), було укладено контракт №12/12-29 (далі - контракт), за умовами якого продавець продав а покупець купив на умовах: FCA завантажено в автотранспорт покупця (ІНКОТЕРМС 2000) сою, українського походження в кількості 275 метричних тон +/- 10% ( далі товар), а покупець зобов'язувався прийняти товар та оплатити його на умовах встановлених договором.

Відповідно до п.3.2 контракту ціна товару, який продається за даним контрактом, з навантаженням, розвантаженням складає 4 200,00 грн. з ПДВ.

Загальна вартість Контракту складає 1 155 000,00 грн. з ПДВ (п.3.3 контракту).

Пунктом 4.2 договору встановлено, що покупець зобов'язується провести оплату за товар шляхом перерахування 100% суми вартості товару на рахунок продавця протягом одного робочого дня після завантаження автотранспорту товаром, допускається попередня оплата.

Пунктом 5.1 контракту встановлено, що продавець зобов'язаний відвантажити товар у повному об'ємі контракту до 27.12.2012.

Договір діє з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами всіх його умов (п. 11.3 контракту).

На виконання контракту продавець надіслав покупцеві рахунок-фактуру №39 від 20.12.2012 на суму 1 155 000,00 грн.

Позивач вказує, що він належним чином виконав свої зобов'язання по контракту та перерахував відповідачу попередню оплату в сумі 168 000,00 грн. за товар, визначений у договорі. Відповідач свої зобов'язання по контракту не виконав сою в термін до 27.12.2012 не відвантажив, тому позивач просить стягнути з відповідача 168 000,00 грн. попередньої оплати.

28.12.2012 позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою повернути попередню оплату за товар, яка залишена відповідачем без задоволення.

Оцінюючи докази у справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають до задоволення з огляду на наступне.

Статтями 173, 174 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як вбачається з матеріалів справи, правовідносини між сторонами виникли на підставі контракту №12/12-29 від 20.12.2012, зміст якого відповідає положенням Глави 54 та, зокрема, статті 655 ЦК України, відповідно до якої за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предмет контракту та вимоги до його якості визначені у розділі 1, 2 контракту, яким сторони також передбачили порядок розрахунків, згідно якого покупець здійснює оплату у розмірі 100% від вартості поставленого товару на протязі одного робочого дня після завантаження автотранспорту товаром, допускається передоплата за бажанням покупця (п.4.2 контракту).

За доводами позивача, ним на виконання вказаного пункту контракту платіжним дорученням №69, від 21.12.2012 було перераховано відповідачу 168 000,00 грн. передоплати за сою згідно рахунку №39 від 20.12.2012, а оскільки, у строк визначений у контракті до 27.12.2012 відповідач не поставив товар на перераховану суму, відповідач посилаючись на п. 2 ст.693 ЦК України вважає, що правомірно вимагає у відповідача повернути перераховану ним суму.

За загальним принципом покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст.692 ЦК України).

Разом з тим, статтею 693 ЦК України урегульовані питання, пов'язані з попередньою оплатою товару. Відповідно до п. 1 вказаної статті, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Таким чином, законом встановлено, що обов'язок по внесенню передоплати, насамперед, повинен бути встановлений у договорі, невиконання якого тягне за собою настання відповідних наслідків, як то, призупинення виконання передачі товару у випадку невиконання обов'язку про внесення передоплати, а також наслідків передбачених у п. 2 вказаної статті: якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки в укладеному між сторонами контракті вказане питання було віднесено на розсуд покупця, а не було його обов'язком, то суд прийшов до висновку, про безпідставність позивача посилатися на п.2 ст. 693 ЦК України, щодо наслідків у вигляді повернення сплаченої суми попередньої оплати.

Разом з тим, пунктом 1.1 контракту сторони встановили, що купівля-продаж товару здійснюється на умовах: FCA завантажено в автотранспорт покупця (ІНКОТЕРМС 2000), Черкаська обл., Монастирищенський р-н, с. Степівка.

Відповідно до положень передмови до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати правил ІНКОТЕРМС, в редакції 2000, вказані правила призначенні для полегшення ведення міжнародної торгівлі, а посилання на Інкотермс-2000 в договорі купівлі-продажу чітко визначає відповідні обов'язки сторін та зменшує ризик юридичних ускладнень.

Термін "франко-перевізник" FCA FREE CARRIER (... named place)

ФРАНКО-ПЕРЕВІЗНИК (... назва місця) означає, що продавець здійснює поставку товару, який пройшов митне очищення для експорту, шляхом передання призначеному покупцем перевізнику у названому місці.

Під словом "перевізник" розуміється будь-яка особа, що на підставі договору перевезення зобов'язується здійснити або забезпечити здійснення перевезення товару залізницею, автомобільним, повітряним, морським, внутрішнім водним транспортом або комбінацією цих видів транспорту.

Якщо покупець призначає іншу особу, ніж перевізник, прийняти товар для перевезення, то продавець вважається таким, що виконав свої обов'язки щодо поставки товару з моменту його передання такій особі.

За поясненнями представника відповідача, він не передавав визначену у контракті кількість товару, оскільки покупець, який відповідно до вказаного пункту контракту не надавав йому автотранспорт, як то зазначено у контракті. Представник відповідача, пояснив, що укладаючи вказаний контракт, з визначеною у ньому кількістю товару, сої українського походження, він взяв на себе зобов'язання щодо поставки саме такої кількості, а не виконання відповідачем умови щодо надання автотранспорту позбавило його можливості виконати свої зобов'язання за контрактом.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що оскільки сторони самостійно вибрали такий спосіб поставки проданого товару, то у відповідності до п.1 ст.538 ЦК України у сторін за контрактом виникло зустрічне виконання зобов'язання, яке полягало в тому, що виконання свого обов'язку, у даному випадку продавця, обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку - покупця надати продавцю перевізника або особу, яка повинна прийняти товар у продавця, і, відповідно до правил ІНКОТЕРМС-2000, продавець може (а не зобов'язаний) укласти договір перевезення на звичайних умовах за рахунок і на ризик покупця за наявності прохання покупця або відповідної комерційної практики, у випадку, якщо покупець своєчасно не дав інших вказівок.

Відповідно до ч.2 вказаної статті при зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Наслідки невиконання однієї із сторін у зобов'язанні свого обов'язку, передбачені ч.2 вказаної статті ЦК України, відповідно до якої, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Відтак, суд прийшов до висновку, що у продавця, у зв'язку із неможливістю передати належний товар покупцю або уповноваженій особі, були підстави для зупинення виконання свого обов'язку щодо передачі товару покупцеві у встановлений у контракті строк до 27.12.2012.

Разом з тим, суд критично оцінює заперечення представника відповідача щодо належного виконання відповідачем свого зобов'язання щодо передачі товару покупцю, посилаючись на докази, які надані суду в судовому засіданні, а саме: витяг з кримінального провадження, протоколи допиту свідків, копію рахунку фактури, копії податкових накладних та товарно-транспортної накладної від 21.12.2012, копію довіреності №2 від 26.12.2012 з таких підстав:

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Як свідчать надані відповідачем документи, ним дійсно подано звернення до Монастирищенського РВ УМВС у Черкаській області відносно неправомірних, на їх думку, дій ТОВ «Зернова торгівельна компанія» та осіб перевізника, та підтверджено факт відвантаження 21.12.2012 сої у кількості 45 820 кг, проте, будь-яких доказів, які підтверджували доводи представника відповідача, що вказане відвантаження проведено на адресу позивача, відповідач суду не надав, оскільки документами, що підтверджують факт надання товару покупцеві, є, зокрема, акт про передачу, розписка покупця про отримання товару, транспортні документи, що посвідчують прийняття товару перевізником, або поштова квитанція тощо.

Як встановлено судом, оскільки контракт на день розгляду справи є чинним - його виконання є обов'язковим для сторін, і відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписом ч.2 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватись від дій, які могли б порушити права інших осіб.

На підставі викладеного, суд прийшов до висновку, що у позивача відсутні правові підстави, для стягнення коштів у розмірі 168 000,00 грн., які він перерахував відповідачу за визначений у контракті товар, оскільки невиконання власних зобов'язань позбавило відповідача можливості виконати свої зобов'язання передбачені контрактом, а також на досягнення певного господарського результату, оскільки за контрактом, позивач брав на себе зобов'язання щодо придбання товару на суму 1 155 000,00 грн. та виконати дії щодо отримання вказаного товару за його місцезнаходженням.

На підставі ст. 49 ГПК України понесені у даній справі судові витрати повністю покладаються на позивача та йому не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складення повного рішення.

Повне рішення підписано 27.03.13.

Суддя О.І. Кучеренко