Рішення № 30294461, 20.03.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5011-5/13556-2012 20.03.13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ"

до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача

Відкрите акціонерне товариство"Шрамківський цукровий завод"

про стягнення 507 246,77 грн.

Головуючий суддя Ломака В.С.

Судді Блажівська О.Є.

Літвінова М.Є.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Білик О.А. - ліквідатор;

Кущев В.М. за довіреністю б/н від 07.03.2013 р.;

від відповідача: Холоденко Г.М. за довіреністю № 288 від 16.05.2012 р.;

від третьої особи: Юдицький О.В. - ліквідатор.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (далі - відповідач) про стягнення 507 246,77 грн., в тому числі 431 148, 30 грн. безпідставно отриманих коштів та 76 098, 47 грн. 3 % річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що постановою господарського суду Черкаської області від 30.08.2005 р. у справі № 01/3626 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ" було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Білеру Олега Вікторовича. Як стверджує позивач, під час ліквідаційної процедури ліквідатором було списано з його рахунків грошові кошти в сумі 431 148, 30 грн. в погашення заставних вимог кредитора АБ "Київська Русь". Враховуючи ті обставини, що в подальшому постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 р., залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.04.2012 р. у справі № 17/5026/1369/2011, було визнано недійсним договір застави укладений між ТОВ "ЛЛЛ" та АБ "Київська Русь", посвідчений 04.04.2005 р. приватним нотаріусом Драбівського нотаріального округу О.В. Бірюком і зареєстрований в реєстрі за № 796, а також ухвалою господарського суду Черкаської області від 26.08.2010 р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 р. у справі № 18-01/3626 припинено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ", оскільки встановлено, що порушення провадження у справі про банкрутство позивача було передчасним та необґрунтованим у зв'язку з виявленням факту підробки протоколу зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ" № 2 від 15.07.2007 р. про припинення фінансово-господарської діяльності товариства, його ліквідацію та призначення ліквідаційної комісії (Зазначені факти були встановлені вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.05.2007 р. у кримінальній справі № 1-204/2007), - ТОВ "ЛЛЛ" вирішило звернутись до суду з даним позовом та вимагати від відповідача - ПАТ "Банк "Київська Русь" повернути отримані останнім без достатньої правової підстави кошти, а також сплатити відсотки за користування ними за період з моменту отримання по 30.05.2012 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.10.2012 р. порушено провадження у справі № 5011-5/13556-2012, розгляд справи призначено на 23.10.2012 р.

23.10.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ВАТ "Шрамківський цукровий завод".

23.10.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли додаткові документи у справі.

Від відповідача 23.10.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.10.2012 р. розгляд справи відкладено на 06.11.2012 р.

06.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на те, що у справі № 01/3626 про банкрутство ТОВ "ЛЛЛ" до реєстру вимог кредиторів було включено вимоги відповідача в сумі 13 814 194, 81 грн., з яких 640 000, 00 грн. - вимоги першої черги, визнані на підставі Договору застави від 04.04.2005 р., укладеного між сторонами, та 13 174 194, 81 грн. - вимоги четвертої черги, визнані на підставі Договору поруки № 20/1-04-04-05 від 04.04.2005 р., укладеного між сторонами. Вказані договори, відповідно до пояснень відповідача, були укладені в забезпечення зобов'язань ТОВ "Халал" за Кредитним договором № 936-20/3-1 від 03.03.2003 р. Оскільки в платіжних дорученнях про перерахування грошових коштів в сумі 431 148, 30 грн. на користь відповідача, не зазначалось, що вони спрямовані на погашення саме вимог першої черги, відповідач вважає висновки позивача про те, що вказані кошти були спрямовані на погашення саме вимог за договором застави - безпідставними. При цьому, оскільки Договір поруки не визнавався недійсним, відповідач вважає, що він має право на отримання від позивача спірних грошових коштів в погашення відповідної заборгованості.

У судовому засіданні 06.11.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 20.11.2012 р.

20.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до завершення перегляду Верховним Судом України заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 11.04.2012 р. у справі № 17/5026/1369/2011.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.11.2012 р. розгляд справи відкладено на 03.12.2012 р., в порядку ст. 27 ГПК України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ВАТ "Шрамківський цукровий завод", зобов'язано позивача надати докази того, що здійснені ліквідатором ТОВ "ЛЛЛ" платежі від 06.06.2006 р. в сумі 385 875, 00 грн., від 07.05.2007 р. в сумі 13 116, 50 грн., від 08.05.2007 р. в сумі 32 156, 80 грн. призначались для погашення вимог 1-ої черги; відповідача - копії Договору поруки № 20/1-04-04-05 від 04.04.2005 р., Договору застави від 04.04.2005 р, Кредитного договору № 936-20/3-1 від 03.03.2003 р., укладеного між ТОВ "Халал" та ПАТ "Київська Русь" та докази наявності заборгованості ТОВ "Халал" перед ПАТ "Київська Русь" за Кредитним договором № 936-20/3-1 від 03.03.2003 р. на момент здійснення платежів ліквідатором ТОВ "ЛЛЛ" 06.06.2006 р. в сумі 385 875, 00 грн., від 07.05.2007 р. в сумі 13 116, 50 грн., від 08.05.2007 р. в сумі 32 156, 80 грн.

27.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про розгляд справи без участі її представника та відзив на позовну заяву, в якому вона позовні вимоги підтримує та вказує на те, що відповідний договір застави, укладений між позивачем та відповідачем було визнано недійсним на тій підставі, що в заставу було передано майно, яке належало не позивачу, а третій особі, яка на це згоди не надавала. Відповідно саме в погашення вимог за таким недійсним договором застави відповідач у даній справі отримав спірні грошові кошти.

29.11.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові документи у справі.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р., у зв'язку з перебуванням судді Ломаки В.С. у відпустці, справу № 5011-5/13556-2012 передано для розгляду судді Мельнику С.М.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.12.2012 р. суддею Мельником С.М. прийнято справу № 5011-5/13556-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 25.12.2012 р.

10.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що за змістом ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ліквідатор міг погашати вимоги лише в порядку їх черговості. При цьому, позивач надає до матеріалів справи завірену господарським судом Черкаської області копію Звіту про погашення вимог кредиторів ліквідатора ТОВ "ЛЛЛ" Білери О.В.. відповідно до якого 385 875, 00 грн. спрямовано на погашення вимог відповідача першої черги та 45 272, 80 грн. як вимог четвертої черги. Оскільки такий розподіл коштів в ліквідаційній процедурі, на думку позивача, суперечить приписам ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", він стверджує, що вся перерахована відповідачу ліквідатором сума коштів була спрямована на погашення вимог першої черги.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 10.12.2012 р., у зв'язку з виходом судді Ломаки В.С. з відпустки, справу № 5011-5/13556-2012 передано для розгляду судді Ломаці В.С.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.12.2012 р. суддею Ломакою В.С. прийнято справу № 5011-5/13556-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 25.12.2012 р.

24.12.2012 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові заперечення на відзив відповідача, в яких він додатково звертає увагу на приписи ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та призначення платежів за спірними платіжними дорученнями: "погашення вимог зг. ст. 31 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"…". Також, позивач вказує на те, що відповідач був головою комітету кредиторів у справі про банкрутство ТОВ "ЛЛЛ", а відповідно був обізнаний зі звітом ліквідатора, в якому вказано, що кошти в сумі 385 875, 00 грн. були зараховані в першу чергу. Крім того, стверджує, що порука за Договором поруки № 20/1-04-04-05 від 04.04.2005 р. припинилась, а відповідно жодних підстав для утримання спірних коштів у відповідача немає.

У судовому засіданні 25.12.2012 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 29.01.2013 р.

У судовому засіданні 29.01.2013 р. судом в порядку ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 05.02.2013 р.

31.01.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що від ліквідатора О.В. Білери не вдається отримати пояснення щодо здійснення ним розрахунків з кредиторами в ліквідаційній процедурі.

У судовому засіданні 05.02.2013 р. суд виніс ухвалу про призначення колегіального розгляду справи.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 05.02.2013 р. вирішено розглянути справу № 5011-5/13556-2012 колегіально у складі: Головуючий суддя - Ломака В.С., судді Блажівська О.Є., Літвінова М.Є.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.02.2013 р. вказаною колегією суддів прийнято справу № 5011-5/13556-2012 до свого провадження та призначено її до розгляду на 26.02.2013 р.

26.02.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 26.02.2013 р. розгляд справи відкладено на 20.03.2013 р.

05.03.2013 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення у справі, в яких він зазначає про те, що за наслідками ознайомлення з матеріалами справи № 17/5026/1369/2011 встановлено, що постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 р., якою було визнано недійсним укладений між сторонами Договір застави б/н від 04.04.2005 р., отримана відповідачем у даній справі 26.01.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 04071 1392041 9., а відповідно, згідно тверджень позивача, з цього часу відповідач був обізнаний про вказані обставини.

У судовому засіданні 20.03.2013 р. судом розглянуто клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, розгляд якого відкладався до встановлення фактичних обставин справи, та вирішено в його задоволенні відмовити.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове або повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.

Зі змісту наведеної норми випливає, що причиною зупинення провадження у справі в даному випадку є неможливість її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, яка розглядається іншим судом.

Господарський суд повинен зупинити провадження у справі за наявності інформації про розгляд іншої справи, незалежно від заяв учасників судового процесу. Така інформація підтверджується тільки судовими документами: ухвалами, рішеннями, постановами судів, позовними заявами, скаргами.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід з'ясовувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом; чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі. Йдеться про те, що господарський суд не може розглянути певну справу через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору між сторонами є стягнення коштів, отриманих відповідачем під час проведення заходів з погашення вимог кредиторів в ліквідаційній процедурі позивача, як таких, що утримуються без належних правових підстав.

Позовні вимоги обґрунтовані припиненням провадження у справі № 17/5026/1369/2011 про банкрутство позивача як такого, що було порушено безпідставно, та визнанням в судовому порядку недійсним договору застави, укладеним між сторонами.

Заявляючи клопотання про зупинення провадження до завершення розгляду Верховним Судом України заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України у справі № 17/5026/1369/2011, відповідач не надає доказів допуску судом касаційної інстанції відповідної заяви до провадження Верховного Суду України.

Водночас, судом за даними Єдиного державного реєстру судових рішень (№ рішення в ЄДРСР 28614958) встановлено, що ухвалою Вищого господарського суду України від 18.12.2012 р. у справі № 17/5026/1369/2011 ухвалено відмовити Публічному акціонерному товариству "Банк "Київська Русь" у допуску справи № 17/5026/1369/2011 до провадження Верховного Суду України.

Враховуючи зазначене, підстави для зупинення провадження відсутні.

У судовому засіданні 20.03.2013 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

09.03.2004 р. між Відкритим акціонерним товариством "Шрамківський цукровий завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ" було укладено договір купівлі-продажу підприємства-банкурта, за умовами якого Відкритим акціонерним товариством "Шрамківський цукровий завод" передано у власність Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ" майно (підприємство - цукровий завод, як майновий комплекс, розташований за адресою: Черкаська область, Драбівський район, смт. Шрамківка).

04.04.2005 р. між АБ "Київська Русь" (заставодержатель) та ТОВ "ЛЛЛ" (заставодавець) був укладений Договір застави, яким забезпечувались вимоги ПАТ "Банк "Київська Русь" до ТОВ "Халал" за кредитним договором № 936-20/3-1 від 03.03.2003 р. та додаткових угод до нього. Вказаний договір застави того ж дня був посвідчений приватним нотаріусом Драбівського нотаріального округу О.В. Бірюком за № 796.

Згідно з п. 2 Договору застави заставодавець, як майновий поручитель позичальника, передає заставодержателю в забезпечення зобов'язання належне йому на праві власності майно: тепловоз ТГМ4, заводський номер 3077, 1989 року випуску, тепловоз ТГМ-4А, заводський номер 1438, 1982 року випуску, автодрезину АГМ, 1981 року випуску, які знаходяться за адресою: Черкаська область, Драбівський район, с. Шрамківка, вул. Леніна, 21 та залізничну під'їзну колію довжиною 5 995,6 м, що примикає до станції Кононівка Київської дирекції залізничних перевезень ДТГО "Південно-західна залізниця".

Відповідно до п. 2.1 Договору застави майно (предмет застави), вказане в п. 2 цього договору належить заставодавцеві на підставі договору купівлі-продажу підприємства-банкрута від 09.03.2004 року з додатками та додатковими угодами до нього, вартість якого за згодою сторін визначена та становить 640 000,00 грн.

Вказаний Договір застави зі сторони ТОВ "ЛЛЛ" був укладений генеральним директором товариства Ткаченком В.В., який діяв на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "ЛЛЛ" від 31.03.2005 року, згідно якого укладення договору застави покладається на генерального директора, при цьому ТОВ "ЛЛЛ" виступає майновим поручителем перед акціонерним банком "Київська Русь" та передає в заставу останньому тепловоз ТГМ-4, тепловоз ТГМ-4А, автодрезину АГМ та залізничну підїзну колію довжиною 5 995,6 м, що примикає до станції Кононівка Драбівського району Черкаської області.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 20.04.2007 р. у справі № 05/1609, залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 17.07.2008 р. вказане рішення загальних зборів учасників ТОВ "ЛЛЛ" визнано недійсним з тих підстав, що факт фальсифікації генеральним директором ТОВ "ЛЛЛ" протоколу № 11 є доведеним та встановленим вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.05.2007 р.

В подальшому, постановою господарського суду Черкаської області від 30.08.2005 р. у справі № 01/3626 Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ" було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Білеру Олега Вікторовича.

02.06.2006 р. ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ" арбітражним керуючим Білерою О.В. за участю ліцитатора Тупиці С.В. було організовано відкриті торги з продажу майна банкрута: тепловоз; дрезина; під'їздні залізничні колії.

Переможцем відкритих торгів стало Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз-Трейд", яке придбало вищезазначене майно за 441 000, 00 грн., про що було складено протокол № 1 від 02.06.2006 р.

На підставі протоколу відкритих торгів 05.06.2006 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ" в особі арбітражного керуючого ліквідатора Білери О.В. (продавець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Союз-Трейд" (покупець) уклали договір купівлі-продажу № 05/06, за умовами якого продавець зобов'язався продати та передати у власність покупця майно, а покупець зобов'язався прийняти вказане майно, а саме: тепловоз; дрезина; залізнична колія довжиною 4000 м (полотно з рейок типу Р-50, з рейкових ланцюгів по 12,5 м, шпали дерев'яні типу ІІА по 1600 шт на 1 км полотна, баласт щебеневий під шпалою 20 см) на піщаній подушці (20 см) стрілочні переводи та протиугоні відсутні; залізнична під'їзна колія довжиною 1800 м: полотно з рейок типу Р-43 (з рейкових ланцюгів по 12,5 м), шпали дерев'яні типу ІІА (по 1600 шт на 1 км полотна), баласт щебеневий під шпалою 20 см) на піщаній подушці (20 см) стрілочні переводи та протиугоні відсутні.

Пунктом 1.3 Договору встановлено, що колії розміщені в смт. Шрамківка, Драбівського району, Черкаської області (в напрямку ВАТ "Шрамківський цукровий завод" від ст. Кононівка, Драбівського району, Черкаської області, від позначки вістря пера стр. № 8).

ТОВ "Союз-Трейд" 31.05.2006 р. було сплачено гарантійний внесок в сумі 42 000, 00 грн. на розрахунковий рахунок ТОВ "ЛЛЛ", а 06.06.2006 р. ТОВ "Союз-Трейд" сплатило повну вартість придбаного на аукціоні майна в розмірі 399 000, 00 грн.

В подальшому ліквідатором ТОВ "ЛЛЛ" на користь АБ "Київська Русь" були здійснені платежі від 06.06.2006 р. в сумі 385 875, 00 грн., від 07.05.2007 р. в сумі 13 116, 50 грн. та від 08.05.2007 р. в сумі 32 156, 80 грн. з призначенням платежів "погашення вимог зг. ст. 31 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"…"

При цьому, за змістом складеного ліквідатором Звіту про погашення вимог кредиторів 385 875, 00 грн. спрямовано на погашення вимог АБ "Київська Русь" першої черги та 45 272, 80 грн. як вимог четвертої черги.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 26.08.2010 р., залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2010 р. у справі № 18-01/3626 припинено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ".

Вищезазначеними ухвалою та постановою встановлено, що порушення провадження у справі про банкрутство позивача було передчасним та необґрунтованим у зв'язку з виявленням факту підробки протоколу зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ" № 2 від 15.07.2007 р. про припинення фінансово-господарської діяльності товариства, його ліквідацію та призначення ліквідаційної комісії. Зазначені факти були встановлені вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.05.2007 р. у кримінальній справі № 1-204/2007.

У свою чергу, Договір купівлі-продажу, укладений ТОВ "ЛЛЛ" та ВАТ "Шрамківський цукровий завод" від 09.03.2004 р. ухвалою господарського суду Черкаської області від 25.01.2011 р. у справі № 14-10-08/2102, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2011 р. та постановою Вищого господарського суду України від 26.10.2011 р., визнано недійсним разом з додатковою угодою від 10.03.2004 р. та зобов'язано кожну з сторін повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Вказані обставини встановлено при розгляді справи № 17/5026/1369/2011, постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 р. в якій, залишеній без змін постановою Вищого господарського суду України від 11.04.2012 р., визнано недійсним договір застави укладений між ТОВ "ЛЛЛ" та АБ "Київська Русь", посвідчений 04.04.2005 р. приватним нотаріусом Драбівського нотаріального округу О.В. Бірюком і зареєстрований в реєстрі за № 796.

Зазначені обставини суд вважає такими, що відповідно до приписів ст. 35 ГПК України не підлягають повторному доказуванню.

Так, одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").

Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 2 ст. 35 ГПК України, відповідно до якої, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Виходячи з наведених обставин, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом та вимагати від ПАТ "Банк "Київська Русь" повернути отримані останнім без достатньої правової підстави під час процедури банкрутства ТОВ "ЛЛЛ", враховуючи її припинення та визнання недійсним відповідного Договору застави, кошти, а також сплатити відсотки за користування ними за період з моменту отримання по 30.05.2012 р.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання вимог відповідача за укладеним між сторонами Договором застави на суму 640 000, 00 грн., віднесених в процедурі банкрутства ТОВ "ЛЛЛ" до вимог першої черги, ліквідатор останнього перерахував 431 148, 30 грн. на користь АБ "Київська Русь".

Доводи відповідача про те, що такі кошти або їх частина були перераховані в погашення вимог четвертої черги, до уваги судом не приймаються, оскільки не ґрунтуються на приписах чинного на момент вчинення відповідних платежів законодавстві.

Так, за змістом складеного ліквідатором Звіту про погашення вимог кредиторів 385 875, 00 грн. спрямовано на погашення вимог АБ "Київська Русь" першої черги та 45 272, 80 грн. як вимог четвертої черги.

Однак, з призначення відповідних платежів вбачається, що чіткого розподілу проплат за чергами у відповідних платіжних дорученнях не було, а лише вказано, що такі кошти перераховуються в погашення вимог згідно ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" в редакції, чинній на момент здійснення відповідних платежів, кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів, у порядку, встановленому цією статтею: у першу чергу задовольняються вимоги, забезпечені заставою.

Також, згідно з частиною 2 статті 26 Закону у відповідній редакції майно банкрута, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для першочергового задоволення вимог заставодержателя.

Як на тому наголошено в п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/447 від 17.04.2002 р. "Про деякі питання черговості задоволення вимог кредиторів у справах про банкрутство", кошти, одержані від продажу заставленого майна банкрута в межах ліквідаційної процедури, спрямовуються у першу чергу і виключно на задоволення вимог кредиторів, забезпечених заставою.

Згідно зі статтею 25 Закону України "Про заставу" якщо у разі реалізації предмета застави виручена грошова сума перевищує розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, різниця повертається заставодавцю. У ліквідаційній процедурі ця різниця спрямовується на задоволення інших вимог першої і наступних черг кредиторів згідно зі статтею 31 Закону.

У разі якщо усі майнові активи банкрута або їх більшу частку було передано в іпотеку (стаття 38 Закону України "Про заставу") або інший вид застави і після продажу майна банкрута виручених коштів не вистачає для задоволення інших, крім заставодержателя, вимог першої черги, усі вимоги першої черги мають задовольнятись за правилами частини 3 статті 31 Закону. У таких випадках за правилами про конкуренцію різних вимог першої черги мають задовольнятись вимоги, необхідні для проведення самої ліквідаційної процедури (витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство) та надання мінімальних соціальних гарантій персоналу (вихідна допомога звільненим працівникам банкрута).

Із зазначеного вбачається, що перераховані ліквідатором кошти не могли бути зараховані в погашення будь-яких інших вимог АБ "Київська Русь", окрім тих, що заявлені як заставним кредитором - у першу чергу.

Так, суд звертає увагу на те, що доказів проведення інших платежів у ліквідаційній процедурі ТОВ "ЛЛЛ", загальна сума яких би у сукупності зі спірними платежами перевищувала розмір заставних вимог, - суду надано не було.

Як зазначалось вище, провадження у справі про банкрутство ТОВ "ЛЛЛ" в подальшому було припинено як помилково порушене, а відповідний Договір застави, укладений між сторонами, в судовому порядку визнаний недійсним, тобто він є таким, що не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: є набуття або збереження майна, таке набуття здійснено за рахунок іншої особи, та відсутня правова підстава для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, як наслідок помилки, обману, випадковості або інших підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Підставою виникнення зобов'язання із безпідставного збагачення можуть бути як дії набувача майна або потерпілого, так і події. При цьому поведінка набувача майна може бути як правомірною (коли він набуває майно внаслідок помилки, без умислу зі своєї сторони), так і неправомірною (коли набувач майна свідомо здійснює якісь неправомірні діяння з метою отримання безпідставного збагачення).

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги щодо повернення позивачеві коштів у сумі 431 148, 30 грн.

Водночас, що стосується вимог про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Суд враховує, що при визначенні суми процентів за користування чужими грошовими коштами до спірних правовідносин не може бути застосовано положення ст. 1048 ЦК України, відповідно до ч. 1 якої позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Так, розмір процентів за користування чужими грошовими коштами жодним договором між сторонами не встановлено, а чинним законодавством не передбачено можливість застосування до відносин з безпідставного збереження майна положень про позику, оскільки вони є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види правовідносин.

Зазначена правова позиція відображена в постанові Вищого господарського суду України від 23.01.2012 р. у справі № 5020-7/081.

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України . № 01-8/211 від 07.04.2008 р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" зазначається, що аналогія закону чи аналогія права застосовується у тому випадку, якщо є прогалина в правовому регулюванні відповідних відносин. При аналогії закону застосовується норма, що регулює подібні правовідносини. Аналогія права передбачає застосування загальних засад законодавства. При цьому необхідно довести, що саме на підставі цього принципу повинні бути врегульовані відповідні відносини.

Спірні правовідносини регулюються главою 83 ЦК України, відносини позики главою 71. Підставами виникнення зобов'язання щодо повернення майна в порядку ст. 1212 ЦК України можуть бути обставини набуття, збереження майна без достатньої правової підстави або випадок, коли підстава, на якій було набуто майно, згодом відпала. Підставою виникнення відносин позики є договір. Зобов'язання із безпідставного збагачення (кондиційні зобов'язання) за юридичною природою відносять до охоронних, не договірних, відносини ж позики є договірними й вони не мають на меті відновлення становища потерпілого, яке існувало до моменту набуття, збереження його майна без достатньої правової підстави іншою особою.

Таким чином, кондиційні відносини та відносини позики є відмінними, а пов'язаність положень ст. 1214 та ст. 1048 ЦК України викликана лише поняттям користування чужими грошовими коштами, проте як в одному випадку мова йде про протиправні дії, а в іншому про договірні зобов'язання позики, що відповідно виключає можливість застосування аналогії закону в силу різної їх правової природи.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за змістом ч. 2 ст. 1214 ЦК України мова йде про безпідставне одержання чи збереження грошей, проте як у даному випадку спірні кошти були перераховані на підставі укладеного Договору, з визнанням якого недійсним відповідач втратив правові підстави для їх збереження, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення основного боргу потрібно кваліфікувати як повернення виконаного за недійсним правочином.

Також, суд зазначає, що в даному випадку до спірних правовідносин не можуть бути застосовані приписи ч. 6 ст. 231 ГК України.

Так, вказаною нормою передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Втім, необхідно враховувати, що норми даної статті розглядають факт користування чужими коштами як підставу для нарахування штрафних санкцій, тобто за порушення умов господарського зобов'язання. Тобто, правова природа відсотків, визначених даною статтею, відрізняється від врегульованої ст. 536 ЦК України.

Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 31.10.2011 р. у справі № 5020-566/2011.

Крім того, слід зазначити про те, що обов'язок повернути перераховані позивачем кошти у відповідача виник лише після визнання відповідного договору застави 16.01.2012 р. недійсним у судовому порядку.

Враховуючи зазначене, суд приходить до висновку, що в даному випадку до спірних правовідносин має бути застосовано приписи ст. 625 ЦК України, до якої за обставин порушення грошового зобов'язання відсилає ст. 536 ЦК України.

Так, поняття грошового зобов'язання розкривається законодавцем у ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", відповідно до якої грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Між сторонами з моменту визнання відповідного Договору застави недійним виникли зобов'язання у зв'язку із збереженням майна (відповідачем коштів позивача) без достатньої правової підстави, оскільки підстава, на якій воно було набуто (Договір), згодом відпала.

Як на тому наголошено в постанові Вищого господарського суду України від 20.04.2011 р. у справі № 3/114-10-4616, відповідно до частини 2 статті 1214 Цивільного кодексу України на суму безпідставного грошового збагачення підлягають нарахуванню проценти за користування чужими коштами з того часу, коли набувач дізнався про безпідставне отримання або збереження.

Як встановлено судом, постанова Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2012 р. у справі № 17/5026/1369/2011, якою було визнано недійсним укладений між сторонами Договір застави б/н від 04.04.2005 р., була отримана відповідачем у даній справі 26.01.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 04071 1392041 9., копія якого долучена до матеріалів справи.

Отже, з 27.01.2012 р. відповідач повинен був повернути повивачу безпідставно набуті грошові кошти в силу ст. 1212 ЦК України, при цьому у позивача виникло право на стягнення трьох процентів річних від простроченої суми як отримання компенсації (плати) за користування утримуваними боржником грошовими коштами.

Обов'язку стягувача про заявлення попередньої додаткової вимоги про стягнення коштів стаття 625 Цивільного кодексу України не передбачає.

Аналогічні висновки щодо можливості нарахування відсотків річних за приписами ст. 625 ЦК України у разі безпідставного збереження грошових коштів, викладено в постанові Верховного Суду України у справі № 7/78 від 29.09.2009 р., постановах Вищого господарського суду України від 12.06.2012 р. у справі № 5002-11/2696.1-2011, від 22.05.2012 р. у справі № 4/534, від 18.04.2012 р. у справі № 5023/9115/11, від 18.04.2012 р. у справі № 5023/7583/11.

Позивачем було нараховано відповідачу 3 % річних в сумі 76 098, 47 грн. за період з моменту перерахування таких коштів по 30.05.2012 р.

Однак, такий період нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами суд визнає необґрунтованим, оскільки лише після того, як 26.01.2012 р. відповідач дізнався про визнання Договору застави в судовому порядку недійсним, - у відповідача виник обов'язок повернути спірні кошти, оскільки до вказаної дати вони не могли вважатись такими, що набуті без достатньої правової підстави.

Згідно приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Згідно з розрахунком суду сума 3 % річних за період з 27.01.2012 р. по 30.05.2012 р. має складати 4 429, 60 грн.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач безпідставно утримує спірні грошові кошти, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням вищезазначеного.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" (04071, м. Київ, Подільський район, вулиця Хорива, будинок 11-А, код ЄДРПОУ 24214088) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛЛЛ" (18000, місто Черкаси, Соснівський район, вулиця Сумгаїтська, будинок 14, квартира 199, код ЄДРПОУ 22800698) 431 148 (чотириста тридцять одну тисячу сто сорок вісім) грн. 30 коп. безпідставно утримуваних коштів, 4 429 (чотири тисячі чотириста двадцять дев'ять) грн. 60 коп. 3 % річних та 8 711 (вісім тисяч сімсот одинадцять) грн. 55 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 22.03.2013 р.

Головуючий суддя В.С. Ломака

Судді О.Є. Блажівська

М.Є. Літвінова