Рішення № 30294148, 27.03.2013, Київський районний суд м. Одеси

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

_____________________ Справа № 1512/13567/2012

Провадження № 2/520/1316/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.03.2013 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Петренка В.С.

при секретарі Сушко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом

ОСОБА_2

до ОСОБА_3 та ОСОБА_4

про стягнення боргу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якому просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку у гривні за офіційним курсом НБУ на день стягнення судом боргу основний борг у сумі, еквівалентній 60000 доларів США, 3% річних від простроченої суми боргу в сумі, еквівалентній 73,74 доларів США; стягнути з ОСОБА_4 у гривні за офіційним курсом НБУ на день стягнення судом боргу основний борг у сумі, еквівалентній 10000 доларів США, проценти від суми позики в сумі, еквівалентній 1900 доларів США, 3% річних від простроченої суми боргу в сумі, еквівалентній 14,62 доларів США, а також стягнути у солідарному порядку судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 посилається на те, що між ним і відповідачами 10.07.2007 року та 18.07.2008 року було укладено договори позики грошових коштів.

Договір позики грошових коштів від 10.07.2007 р. укладено ОСОБА_2 з ОСОБА_4, якому позивач передав у власність 10 000 доларів США, а останній зобов'язався повернути йому таку ж суму грошових коштів на першу вимогу з попереднім повідомленням протягом двох тижнів і сплатити проценти від суми позики з розрахунку 2% щомісячно.

ОСОБА_2 також вказує, що договір позики грошових коштів від 18.07.2008 року було укладено позивачем з обома відповідачами. За цим договором він передав у власність ОСОБА_3 і ОСОБА_4 60000 доларів США, а останні зобов'язалися повернути йому таку ж суму грошових коштів у вересні, без зазначення конкретного числа вересня місяця і року виконання зобов'язання.

Позивач зазначає, що оскільки договором позики від 10.07.2007 р. передбачено повернення грошових коштів протягом двох тижнів з моменту направлення вимоги з попереднім повідомленням, а в договорі позики від 18.07.2008 р. не було визначено конкретний строк повернення грошових коштів, він 13.08.2012 року рекомендованим поштовим відправленням направив за місцем проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 письмові вимоги про повернення йому позичених грошових коштів, відповідно, протягом двох тижнів з моменту отримання повідомлення і до кінця вересня 2012 року.

Зазначені вимоги були вручені відповідачам 16.08.2012 р., що підтверджується копіями вимог від 30.07.2012р. і повідомленням про вручення поштового відправлення.

ОСОБА_2 вказує, що з приводу повернення боргу за вищевказаними договорами позики грошових коштів між ним і відповідачами у першій половині вересня відбулися телефонні розмови, в яких він просив їх повернути борг в сумі 10 000 доларів США протягом двох тижнів з моменту отримання письмового повідомлення про повернення боргу і борг в сумі 60 000 доларів США до кінця вересня 2012 року.

Незважаючи на те, що строки виконання грошових зобов'язань за договорами позики сплинули, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 грошових коштів ОСОБА_2 не повернули, що вимусило його звернутися до суду із відповідним позовом.

Відповідачі позов не визнали. Надали суду письмові заперечення, в яких вказували, що борг та відсотки повернули повністю, а також наполягали на застосуанні судом наслідкив спливу строку позовної давності, однак в подальшому посилались на те, що ні борг, ні відсотки за користування грошима повернуті не були та просили відмовити у позові з урахуванням пропуску строку звернення до суду.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення позивача, його представника та представника відповідачів, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом у судовому засіданні, між ОСОБА_2 і відповідачами 10.07.2007 року та 18.07.2008 року було укладено договори позики грошових коштів, на підтвердження чого складені письмові розписки.

Договір позики грошових коштів від 10.07.2007 р. укладено ОСОБА_2 з ОСОБА_4, якому позивач передав 10 000 доларів США, а останній зобов'язався повернути йому таку ж суму грошових коштів на першу вимогу з попереднім повідомленням протягом двох тижнів разом із нарахованими відсотками від суми позики з розрахунку 2% в місяць з наступною капіталізацією (а.с 9).

Судом також встановлено, що договір позики грошових коштів від 18.07.2008 року було укладено позивачем лише з відповідачкою ОСОБА_3, оскільки на розписці є тільки її підпис, хоча у ній зазначено, що позичальниками є як ОСОБА_3 так і ОСОБА_4 За цим договором ОСОБА_2 передав у власність ОСОБА_3 60000 доларів США, а остання зобов'язалася повернути йому таку ж суму грошових коштів у вересні, без зазначення конкретного числа вересня місяця і року виконання зобов'язання (а.с. 8).

13.08.2012 року рекомендованим поштовим відправленням ОСОБА_2 направив за місцем проживання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 письмові вимоги про повернення йому позичених грошових коштів та відсотків протягом двох тижнів з моменту отримання повідомлення (щодо 10000 доларів США) і до кінця вересня 2012 року (щодо 60000 доларів США) відповідно (а.с. 11, 12).

Зазначені вимоги були вручені відповідачам 16.08.2012 р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 10, 10а).

Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики це угода, за якою одна особа (позикодавець) передає іншій особі (позичальникові) безоплатно або за певну винагороду у власність гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або рівну кількість речей того ж роду і якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або з інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Борговим документом, що підтверджує укладання договору позики між відповідачем та позивачем є розписка, яка посвідчує передання йому визначеної грошової суми.

Частиною 1 ст. 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Пояснення позивача та представників сторін у судовому засіданні по суті спірних правовідносин були суперечливими.

Зі змісту розписки на 10000 доларів США від 10.07.2007 року слідує, що ОСОБА_4 повинен був на першу вимогу ОСОБА_2 повернути борг разом із капіталізованими відсотками з розрахунку 2% в місяць, тобто повернення боргу мало відбутися одноразовим платежом разом із нарахованими відсотками за весь час користування.

Однак в судовому засіданні позивач пояснив суду, що між ним та відповідачами була усна домовленість про щомісячну сплату відсотків, а тому відсотки за цією розпискою на його вимогу періодично йому виплачувалися ще з 2007 року.

Представник відповідачів, яка спочатку наполягала на повному поверненні всієї суми боргу разом із відсотками за цією розпискою ще у липні 2008 року, в подальшому змінила суть заперечень та вказувала, що повернення боргу не відбулося, а позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав у 2007 році, коли одержав лише відсотки без суми основного боргу всупереч умовам повернення боргу разом з капіталізованими відсотками, що було обумовлено розпискою.

ОСОБА_5 19 ЦК України, що регулюють позовну давність, вказують, зокрема, на таке. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.2 ст. 261).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ст. 267).

В матеріалах справи наявні дві заяви відповідачів про застосування наслідків спливу строків позовної давності (а.с. 41, 104). Про застосування спливу позовної давності було заявлено представником відповідачів і в судовому засіданні.

Капіталізація відсотків - це прирахування відсотків до суми вкладу, що дозволяє в подальшому здійснювати нарахування відсотків на відсотки. Нарахування відсотків на відсотки, використовуване в деяких видах позик, або за наявності боргу відсотки, які включаються в суму основного боргу, і на них також нараховуються відсотки. Тобто, це те ж саме, що і складний відсоток.

Виходячи з пояснень позивача, він ще у 2007 році, коли одержав лише відсотки без суми основного боргу всупереч умовам повернення боргу разом із капіталізованими відсотками, що було прямо передбачено розпискою, повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а тому строк звернення до суду з позовними вимогами за цією розпискою суд вважає пропущеними.

У розписці від 18.07.2008 року міститься обов'язок ОСОБА_3 повернути борг у сумі 60000 доларів США наприкінці вересня.

У логічно-смисловому зв'язку при тлумаченні умов повернення боргу за цією розпискою, суд дійшов висновку, що повернення боргу одержаного у липні 2008 року мало відбутися наприкінці вересня саме цього ж 2008 року, тобто строк позовної давності закінчився 30 вересня 2011 року, а оскільки позивач звернувся до суду з позовом лише 11.10.2012 року, суд виходить з того, що строк позовної давності за позовними вимогами по цій розписці ОСОБА_2 також пропущено.

Крім того у даній розписці зазначено про одержання у борг 60000 доларів США під відсотки, однак не зазначено розмір відсотків, періодичність їх виплати тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, оскільки у розписці від 18.07.2008 року не було зазначено розмір відсотків та строк їх виплати, вони повинні були виплачуватися щомісяця на рівні облікової ставки Національного банку України.

В матеріалах справи відсутні докази одержання ОСОБА_2 відсотків за цією розпискою та це також свідчить на користь висновку суду щодо пропуску строку звернення до суду, тому що позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав за цією розпискою вже у серпні 2008 року.

Згідно ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

У вказаній статті мове йде саме про вчинення дії, якою могло б бути часткове повернення боргу, або сплата відсотків, однак в порушення вимог ст. 60 ЦПК України позивачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про вчинення відповідачами дій, які б свідчили про визнання ними боргу.

У судовому засіданні 19.03.2013 року судом були допитані свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, які пояснили, що вони були присутніми під час телефонної розмови, що відбулась у 2012 році, ОСОБА_2 з відповідачами, які визнавали борг та мали намір його сплатити, однак ці показання не мають правового значення для вирішення спору, адже наявність боргу та факт одержання грошей за розписками не заперечувалися і представником відповідачів у судовому засіданні.

Суд вважає, що визнання факту наявності боргу у телефонній розмові не може розцінюватися та не є тотожним вчиненню дій (часткове повернення боргу тощо), що свідчать про визнання боргу.

Судом було відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про залучення до матеріалів справи звукозапису із фіксацією телефонної розмови ОСОБА_2 із відповідачами, оскільки ці докази в порушення вимог ч. 2 ст. 27, ч.1 та 2 ст. 131 ЦПК України були подані суду після того як суд перейшов до розгляду справи по суті.

Судом не приймаються в якості належних доказів неповна копія деяких листів видаткового зошиту ОСОБА_4 (а.с. 48- 73) та копія листа від 04 липня 2008 року (а.с. 47), оскільки позивач подав суду заяву про їх підробку, наполягав на тому, що вони є сфальшованими (а.с. 113).

Ухвалою суду від 22.03.2013 року було задоволено заяву позивача про витребування доказів та зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надати суду оригінали вказаних документів. Відповідачі ухвалу суду не виконали, а їх представник пояснив суду, що оригінали цих документів не збереглися.

Враховуючи відсутність оригіналів спірних документів, суд був позбавлений можливості призначити у справі судову технічну та почеркознавчу експертизу на підставі заяви позивача.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що ОСОБА_2 не надано суду жодних доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду, а також доказів переривання перебігу позовної давності, у звязку із чим його позовні вимоги не підлягають задволенню з огляду на сплив строків позовної давності.

Керуючись ст.ст. 88, 212 215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення його вступної та резолютивної частини.

Суддя Петренко В. С.