Рішення № 30293536, 26.03.2013, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2013 року Справа № 925/239/13-г

Господарський суд Черкаської області в складі

головуючого - судді Єфіменка В.В.,

з секретарем судового засідання Макарченко Н.П.,

за участю прокурора Шкрьобка О.В.

та представників сторін:

від позивача: Музика С.В. - за довіреністю,

від відповідача: Плаз О.М. - за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Черкаської області в м. Черкаси справу

за позовом Прокурора Олександрівського району Кіровоградської області в інтересах держави, уповноваженим якої є Управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області, м. Кіровоград, представленого структурним підрозділом - Олександрівським виправним центром №104 Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області, смт. Олександрівка, Кіровоградська область

до фізичної особи-підприємця Соболь Олега Миколайовича, м. Кам'янка, Черкаська область

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Прокурором заявлено позов про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 14 932 грн. 03 коп. боргу по оплаті за надану робочу силу з числа спецконтингенту по договору на використання праці засуджених від 16.02.2011 за № 10/11 посилаючись на те, що відповідно до умов договору №10/11 від 16.02.11 Олександрівський виправний центр №104 Державної пенітенціарної служби України (далі - УДПтСУ) в Кіровоградській області надав в розпорядження відповідачу, робочу силу з числа спецконтингенту для виконання робіт, а останній, на підставі п.3.2 вказаного договору не провів оплату за виконану спецконтингентом роботу згідно рахунків позивача.

Прокурор позов підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві.

Представник позивача позов підтримав повністю і пояснив, що в порушення передбаченого порядку розрахунків (п.3.2 договору №10/11 від 16.02.11) відповідач в односторонньому порядку не розрахувався за надану робочу силу та виконані роботи за червень, липень, серпень 2011 року в сумі 14932 грн. 03 коп.

Представник позивача вважає, що відповідач своїми діями наніс виправному центру, а в його особі і державі, матеріальні збитки, що може вплинути на умови утримання засуджених (їх харчування та комунально-побутове забезпечення, відшкодування ними збитків, нанесених державі та окремим особам). Це, в свою чергу, впливає на виконання виправним центром своєї основної функції, якою її наділила держава, - виконання вироків, винесених іменем держави, в зв'язку з чим виправний центр знаходиться в скрутному матеріальному становищі, і, як результат, необхідність негайних та непередбачених дотацій з державного бюджету України.

Відповідач у відзиві на позов та його адвокат (представник) в судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю вважаючи їх необгрунтованими та безпідставними посилаючись на те, що відповідач договір від 16.02.2011 з позивачем не укладав; ніяких нарядів-завдань відповідач не виписував; табелі робочого часу не складав, не підписував і нікому не видавав; взагалі будь-яких господарських відносин у нього особисто з виправним центром не було (а.с.40-41).

Суд, вислухавши прокурора та представників сторін, дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, приходить до наступного.

Ст.ст. 33,34 ГПК України містять такі положення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності з положеннями ст.5 Закону України «Про державну кримінально-виконавчу службу України», державна кримінально-виконавча служба взаємодіє з підприємствами, установами та організаціями відповідно до законодавства.

Правовий статус засуджених до обмеження волі та порядок їх залучення до праці, зокрема визначено Кримінально-виконавчим Кодексом України (далі - КВК України); Наказами Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі - Департамент): від 25.12.2993 № 175 «Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань»; від 04.10.2004 № 191 «Про затвердження Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі»; від 16.02.2005 № 27 «Про затвердження Інструкції з організації порядку і умов виконання покарання у виді обмеження волі».

Ст.60 КВК України визначено умови праці засуджених до обмеження волі, у відповідності з яким засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.

Засудженим незалежно від усіх відрахувань належить виплачувати не менш як сімдесят п'ять відсотків загальної суми заробітку.

П.64 Розділу ХІІІ Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджених Наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань № 275 від 25.12.2003 передбачено, що у колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, виправних центрах та дільницях соціальної реабілітації (адаптації) засуджені залучаються до праці, як правило, на власному виробництві, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності, у т. ч. за межами адміністративного району установи з письмового дозволу начальника територіального органу управління Департаменту, за умови забезпечення постійного нагляду за ними та щоденного повернення до житлової зони. У всіх випадках при організації працевикористання засуджених повинна виключатися можливість їх проживання на виробничих об'єктах.

Доказів надання письмового дозволу начальником територіального управління Департаменту на застосування праці засуджених саме у відповідача суду не надано.

П.п. 1.1 - 1.2; 3.1 - 3.2 Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої Наказом Департаменту від 04.10.2004 № 191 визначено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

Переведення засуджених на іншу роботу, в тому числі в іншу місцевість, може здійснюватися власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом за погодженням з адміністрацією виправного центру.

Засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією установи. Засуджені залучаються до суспільно корисної праці з урахуванням наявних виробничих потужностей, зважаючи при цьому на стать, вік, працездатність, стан здоров'я, спеціальність.

Засуджені залучаються до праці на підприємствах або в майстернях (далі - підприємства) установ, а також на державних або інших форм власності підприємствах на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції.

Засуджені до довічного позбавлення волі залучаються до праці тільки на території виправної колонії з урахуванням вимог тримання їх у приміщеннях камерного типу.

Засуджені неповнолітні залучаються до праці тільки на підприємствах виховних колоній. Умови та оплата праці неповнолітніх засуджених визначаються законодавством про працю.

Праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Департаменту.

Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт.

Заробітна плата, нарахована засудженим, за умов виконання ними встановленої норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу, не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Праця засуджених оплачується відрядно, погодинно або за іншими системами оплати праці.

З матеріалів справи вбачається, що в обгрунтування позову прокурор зазначив, що відповідно до договору №10/1 від 16.02.2011 року Олександрівський виправний центр №104 визначений договором як «Виконавець», надавав ФОП Соболь О.М., визначений договором як «Замовник», до 10 чоловік із числа засуджених для виконання підсобних робіт. В порушення п. 3.2 договору ФОП Соболь О.М. не провів оплату за виконану спецконтингентом роботу за червень, липень, серпень 2011 року на суму 14932,03 грн. 21.09.2011 відповідачу було направлено відповідну претензію за номером 15/1927 з вимогою погашення заборгованості, яка залишена без розгляду.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано в ксерокопіях: договір №10/11 від 16.02.2011 року; претензію №15/1927 від 21.09.2011 року; рахунки Олександрівського виправного центру №104 на оплату контрагентських робіт №8 від 28.02.2011 року на суму 768,53 грн., №19 від 31.03.2011 року на суму 3258,55 грн., №24 від 30.04.2011 року на суму 6696,00 грн., №36 від 31.05.2011 року на суму 9701.05 грн., №50 від 30.06.2011 року на суму 7290.57 грн., №68 від 31.07.2011 року на суму 6308,57 грн., №80 від 31.08.2011 року на суму 1333.04; табелі робочого часу за лютий-серпень 2011 року (а.с.19-31).

Факт укладення вищевказаного договору відповідач заперечує повністю.

В судовому засіданні прокурор і представник позивача не змогли надати суду пояснень про обставини укладання договору 16.02.2011 № 10/11, і зокрема про те, чи підписував договір Соболь О.М. особисто, чи інша особа? Час та місце підписання договору; вартість робіт та порядок їх оформлення і т.ін.

Рахунки, на які посилаються прокурор і позивач не містять ні реквізитів договору, ні підпису відповідача Соболь О.М.

Доказів того, що саме Соболь О.М. на виконання п.2.3.2 договору виписував наряд-завдання та вів табель на робітників із числа засуджених протягом червня - серпня 2011 року - ні прокурор, ні позивач суду не надали.

Доводи представника позивача про те, що виконання робіт у відповідача підтверджується табелями робочого часу засуджених, суд оцінює критично.

Судом встановлено, що надані позивачем табелі за червень-серпень 2011 року, які передбачають три підписи: «начальник», «нормувальник», «затверджую» - три підписи на табелі не містять відомостей про те, який саме з них належить Соболю О.М.

Табелі за квітень-серпень 2011 року взагалі не містять ні відбитків печатки, ні підписів Соболь О.М., ні посилань на договір № 16/11 від 16.02.2011.

Посилання позивача на табелі обліку робочого часу за лютий 2011 р., як на доказ наявності заявленого розміру боргу за червень - серпень 2011 р., суд вважає необгрунтованими і безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ст.8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - «відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну несе власник або уповноважений ним орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів».

Крім того, положеннями ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.14 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» визначено, що відповідальність за своєчасне і якісне складання первинних документів, а також за достовірність даних, наведених у таких документах, несуть особи, які їх склали і підписали.

Таким чином, згідно положень діючого законодавства України забезпечити дотримання вимог щодо порядку оформлення первинних документів, а також організацію і ведення бухгалтерського обліку зобов'язаний позивач (або уповноважена ним посадова особа).

Відповідальність за своєчасне і якісне складання первинних документів, а також за достовірність даних, наведених у таких документах, несуть особи, які їх склали і підписали.

Так, зокрема ст. 9 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та п.2.4 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» визначено, що «первинні документи, для надання їм юридичної сили і доказовості, повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми, код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа».

Доказів отримання відповідачем рахунків на оплату контрагентських робіт №8 від 28.02.201 1 року на суму 768.53 грн., №19 від 31.03.2011 року на суму 3258.55 грн.. №24 від 30.04.2011 року на суму 6696,00 грн., №36 від 31.05.2011 року на суму 9701.05 грн.. №50 від 30.06.2011 року на суму 7290,57 грн.. №68 від 31.07.2011 року на суму 6308,57. №80 від 31.08.2011 року на суму 1333,04 позивачем суду не подані.

Документів та доказів, які б достовірно підтверджували факти того, що засуджені в червні, липня і серпні 2011 року працювали саме у підприємця Соболь О.М., та обсяг і вартість виконаних ними робіт позивачем, суду не надано.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підтверджені належними доказами і є недоведеними, а тому у позові необхідно відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У позові відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом 10 денного строку з дня складення повного тексту рішення.

СУДДЯ В.В.Єфіменко

Повне рішення складено та

підписано 29.03.2013