Постанова № 30287256, 26.02.2013, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

26 лютого 2013 р. Справа № 802/319/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк Алли Юріївни,

за участю:

секретаря судового засідання: Котюжанського В.О.

представника позивача: Крисько Ю.Ю.

представників відповідача: Терепи С.В., Заічко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровограднафтопереработка"

до: Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення

ВСТАНОВИВ :

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду знаходиться адміністративна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровограднафтопереработка" до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, представником позивача зазначено, що у період з 22.10.2012р. по 16.11.2012р. ДПІ у Печерському районі проведено позапланову виїзну перевірку позивача, результат якої оформлений актом від 23.11.2012р. № 1076/22-3/36520261. В ході якої встановлено порушення норм закону України "Про плату за землю", не погодившись з цим позивачем подано заперечення, які у відповідності до листа від 29.11.2012р. вих.№10504/10/22-310 залишені без задоволення, а встановленні порушення без змін. Дані факти в подальшому слугували підставою для прийняття Козятинською ОДПІ оскаржуваного податкового повідомлення рішення форми "Р" від 29.12.2012р. № 0000712301, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 66 126 грн. 34 коп.

Оскільки відповідачем порушено процедуру проведення перевірки та не враховано дійсні обставини при винесенні вищезазначеного податкового повідомлення рішення, тому позивач змушений був звернутись до суду з позовом.

Представники відповідача в судовому засіданні щодо заявлених позовних вимог заперечували та просили відмовити в їх задоволенні, з підстав що містяться в письмових запереченнях. Додатково пояснили, що позивачем у період з 03.03.2010р. по 31.03.2010р., згідно до вимог діючого законодавства, не сплачено податок на землю, а тому дані обставини стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кіровограднафтопереработка" зареєстроване за ідентифікаційним кодом 36520261, за адресою м. Київ, провулок Лабораторний буд.3, керівником якого є Савін О.В.

У період з 22.10.2012р. по 16.11.2012р. ДПІ у Печерському районі проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Кіровограднафтопереработка" з питань дотримання вимог податкового законодавства у період 01.10.2010р. по 30.06.2012р., валютного та іншого законодавства за період за 01.10.2010р. по 30.06.2012р. В результаті якої встановлено порушення ст. 14 Закону України "Про плату за землю", щодо неподання розрахунку по земельному податку за 2010р. та порушення ст.ст.7,14 Закону України "Про плату за землю" в результаті чого встановлено заниження податкового зобов'язання за період з 03.03.2010р. по 31.12.2010р. по земельному податку в сумі 47 965 грн. 07 коп.

Як слідує із наданих доказів, встановивши дані порушення ДПІ у Печерському районі оформлено акт від 23.11.2012р. № 1076/22-3/36520261 (надалі - акт від 23.11.2012р.).

Не погодившись з даним фактом, 27.11.2012р. ТОВ "Кіровограднафтопереработка" подало заперечення на вказаний акт, які у відповідності до листа від 29.11.2012р. вих.№10504/10/22-310 залишені без задоволення, а встановленні порушення без змін.

У зв'язку з чим, 29.12.2012р. Козятинською ОДПІ винесено податкове повідомлення рішення форми "Р" від 29.12.2012р. № 0000712301, яким визначено грошове зобов'язання в сумі 66 126 грн. 34 коп., з них за основним платежем 47 965 грн. 07 коп. та 12 161 грн. 27 коп. за штрафними санкціями.

Оскільки встановлені порушення, що лягли в основу оскаржуваного податкового повідомлення рішення не відповідають дійсності, тому позивач звернувся до суду з позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив з наступного.

У відповідності до п.75.1 ст. 75 Податкового кодексу України (надалі - ПК України) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Положення п.п.75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України встановлюють, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків. Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об'єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка, що передбачає п.86.1 ст. 86 ПК України, а згідно до п.86.3 ст. 86 ПК України, акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями 77 і 78 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами органу державної податкової служби, які проводили перевірку, та реєструється в органі державної податкової служби протягом п'яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Норми п.86.8 ст. 86 ПК України встановлюють, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником податкового органу (його заступником) протягом десяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки у порядку, передбаченому ст. 58 цього Кодексу, для надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень (за результатами фактичної перевірки - з дня реєстрації (надходження) акта такої перевірки до органу державної податкової служби за основним місцем обліку платника податків), а за наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки - протягом трьох робочих днів, наступних за днем розгляду заперечень і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків.

Дослідивши матеріали справи на предмет дотримання вищезазначених норм, щодо проведення та оформлення результатів перевірки ТОВ "Кіровограднафтопереработка", судом встановлено, що акт перевірки сформований 23.11.2012р., заперечення щодо нього подані 27.11.2012р., лист за результатами їхнього розгляду датований 29.11.2012р., а податкове повідомлення рішення № 0000712301 прийняте Козятинської ОДПІ 29.12.2012р., тобто з порушенням строку визначеного для його винесення податковим органом.

Суд також відмічає, що як зазначено в акті перевірки від 23.11.2012р., перевірка проведена з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого податкового законодавства, у період з 01.10.2010р. по 30.06.2012р. включно, однак як свідчать матеріали даного акту встановлені порушення виявленні починаючи з 03.03.2010р.

За даних обставин, суд приходить до висновку, що ДПІ у Печерському районі м. Києва порушено процедуру щодо оформлення результатів перевірки, а Козятинською ОДПІ не дотримано строків щодо винесення оскаржуваного податкового повідомлення рішення.

Стосовно зафіксованих порушень, судом встановлено наступне.

Перевіркою встановлено, що на балансі у позивача у відповідності до договору купівлі продажу від 03.03.2010р., знаходяться нежилі будівлі і споруди за адресою: Вінницька область, м. Козятин, вул. Довженка, 22-Б. Дані споруди розміщені на земельній ділянці в розмірі 38 697 кв. м. з цільовим призначенням : для комерційного використання. Оскільки, позивач зобов'язаний був сплачувати земельний податок з моменту переходу права власності на споруди, тому з урахуванням листа Держкомзему у м. Козятині Вінницької області, щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 2010р. визначено податок на землю який необхідно сплатити позивачу (а.с.63-65).

Як свідчать матеріали справи, у відповідності до договору купівлі продажу від 03.03.2010р. продавець в даному випадку ТОВ "Діалінк Київ" передає у власність, а покупець ТОВ "Кіровограднафтопереработка" набуває у власність належні продавцю на праві власності нежилі будівлі і споруди загальною площею 1 378 к.в. м, що знаходяться за Вінницька область, м. Козятин, вул. Довженка, 22-Б (а.с.83-86).

На виконання умов даного договору, в матеріалах справи наявний акт приймання передачі від 03.03.2010р. та витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.87-88).

Так, нормами Цивільного кодексу України визначено поняття щодо права власності, зокрема ч. 1 ст. 316 визначає, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, що передбачає ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України, особа, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Положення ст.2 Закону України "Про плату за землю" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачають, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.

Згідно до ст. 5 вищезазначеного Закону, об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренд. Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.

Тобто, факту сплати земельного податку передує факт перебування земельної ділянки у власності, в даному випадку укладення договору оренди.

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності, що кореспондує ст. 1 Закону України "Про оренду землі".

Частина 1статті 5 даного Закону передбачає, що орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Положення ст.13 Закону України "Про оренду землі", закріплюють, що договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Судом встановлено, що позивачем з Козятинською міською радою укладено тимчасову угоду про добровільну сплату за фактичне користування земельною ділянкою від 01.01.2011р., за якою фактичний землекористувач (позивач) за використання земельної ділянки, яка розташована за адресою: Вінницька область, м. Козятин, вул. Довженка, 22-Б, зобов'язується сплачувати щомісячно до 30-го числа наступного місяця на поточний рахунок розпорядника земель міста в сумі в розмірі 15 898 грн. в місяць. Дана угода укладена на термін до державної реєстрації договору оренди землі або державного акту на права власності на земельну ділянку (а.с. 89-90).

Крім того, як свідчать надані до суду докази, 25.04.2012р. між позивачем та Козятинською міською радою укладено договір оренди землі, згідно до якої Козятинська міська рада передає, а позивач як орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва будівель торгівлі, що за адресою: Вінницька область, м. Козятин, вул. Довженка, 22-Б (а.с.91-95). На доказ надано акт прийому передачі об'єкта оренди від 25.04.2012р. (а.с. 99).

Судом встановлено, що після укладення тимчасової угоди позивачем на виконання обов'язку щодо подачі податкової звітності до Козятинської ОДПІ подано податкову декларацію з плати за землю за 2011р.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем за наслідками укладених до договорів сплачено земельний податок за 2011р. в повному об'ємі, стосовно 2010р., суд вважає за необхідне зазначити, що норми діючого законодавства, так і норми, що діяли на момент виникнення спірних правовідносин, зобов'язують сплатити земельний податок на підставі набутого права власності, в даному випадку договору оренди, який в 2010р. укладений не був.

Так, згідно з чч.1, 2 ст.116 Земельного кодексу України (в редакції чинній не момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону; набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст.120 Земельного кодексу України (в редакції чинній не момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

У відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України (в редакції чинній не момент виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частина 3 статті 126 Земельного кодексу України (в редакції чинній не момент виникнення спірних правовідносин) право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, що передбачає 5 вищезазначеної норми Земельного кодексу України (в редакції чинній не момент виникнення спірних правовідносин).

Порівняльно-правовий аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що законодавець розмежовує поняття "надання" та "придбання" земельної ділянки в користування або у власність.

Під наданням земельної ділянки в користування або у власність законодавець розуміє як прийняття органом відповідного рішення про надання землі у власність або в користування, так і подальше оформлення документа, який згідно зі ст.126 ЗК посвідчує право на землю.

Придбання земельної ділянки у власність це виникнення права на земельну ділянку, яка раніше надавалася і на яку є правовстановлюючі документи, визначені ст.126 ЗК, на підставі цивільно-правової угоди.

Таким чином, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, установлених договором. У випадку, якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування, при цьому документами, які посвідчують право на землю, є відповідні документи, які видавалися при її наданні.

За приписами ст.13 Закону України "Про плату за землю" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

У відповідності до ст.15 даного Закону, власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Тобто, податковим органом при проведенні перевірки ототожнено факт придбання у власність будівель та споруд, з фактом набуття права власності на земельну ділянку, адже таке право виникає за наслідком укладення відповідного договору, а не договором купівлі продажу будівель та посуд.

Згідно до ст. 14 Закону України "Про плату за землю" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Таку ж позицію викладено в постанові Верхового суду України від 6 листопада 2012 р. №21-335а12.

Отже, обов'язок подати до податкового органу податкову декларацію виникає лише на підставі права власності земельної ділянки, оскільки в даному випадку позивач в 2010р. права власності на земельні ділянки не набув, тому і підстав для подання до Козятинської ОДПІ податкових декларацій немає.

За даних обставин, суд приходить до висновку, що за відсутності належно оформлених прав щодо користування земельних ділянок, у позивача відсутні підстави на нарахування та сплати земельного податку з 03.03.2010р.

Таким чином, досліджуючи матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, на підставі даних правових норм, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення рішення від 29.12.2012р. № 0000712301 підлягає скасуванню.

Суд акцентує увагу відповідача, що у відповідності до п.п.21.1.1. п.20.1 ст. 20 ПК України, податковий орган зобов'язаний дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Так, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з того, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, що передбачено ч.1 ст.11 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа) згідно до положень статті 94 КАС України. Враховуючи вищенаведене наявні підстави для відшкодування з Державного бюджету України на користь - Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровограднафтопереработка " судові витрати на сплату судового збору в сумі 2 294 грн.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровограднафтопереработка" задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби № 0000712301 від 29.12.2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Кіровограднафтопереработка" судові витрати в розмірі 2 294 грн., сплаченого згідно платіжного доручення № 3453 від 14.01.2013 року, шляхом їх безспірного списання органом Державної казначейської служби України із рахунку Козятинської об`єднаної державної податкової інспекції.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України. Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Чернюк Алла Юріївна