Рішення № 30283481, 20.03.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2013 р.Справа № 922/393/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шатернікова М.І.

при секретарі судового засідання Кододова М.М.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства банк "Меркурій", м. Харків до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Декуріон", м. Харків , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Партнер", м. Харків про визнання права власності за участю представників сторін:

позивача - Рябінін С.В., дов. № 10 від 14.01.2013 року

першого відповідача - не з'явився

другого відповідача - Караван Р.В., дов від 21.01.2013 року

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою до ТОВ "Декуріон" та ТОВ "Компанія "Партнер", в якій просить суд припинити право власності ТОВ "Компанія "Партнер" на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 9б, 11, 12, 12а, 12б, 2-го поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ. "А-3" загальною площею 340,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5, реєстраційний номер 21926894; визнати право власності за ПАТ банку "Меркурій" на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1,2,3,3а,4,4а,6,6а,8,8а,9,9а,9б,11,12,12а,12б, 2-го поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ. "А-3" загальною площею 340,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5, реєстраційний номер 21926894. Судовий збір просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31.01.2013 р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 922/393/13 та розгляд справи призначено на 12.02.2013р. о 12:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.02.2013 р. розгляд справи № 922/393/13 було відкладено на 20.03.2013р. о 10:00 год.

19 березня 2013 року на адресу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій заявник просить суд накласти арешт на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 9б, 11, 12, 12а, 12б, 2-го поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ. "А-3" загальною площею 340,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5; заборонити ТОВ "Компанія "Партнер" вчиняти будь-які дії щодо відчуження в будь-який спосіб, в тому числі передачі в іпотеку, нежитлових приміщень підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 9б, 11, 12, 12а, 12б, 2-го поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ. "А-3" загальною площею 340,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5 та заборонити Реєстраційній службі Харківського міського управління юстиції за зверненням ТОВ "Компанія "Партнер" проводити реєстраційні будь-які дії щодо нежитлових приміщень підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 9б, 11, 12, 12а, 12б, 2-го поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ. "А-3" загальною площею 340,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи суд має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві, забороною відповідачеві вчиняти певні дії, що стосуються предмету спору.

Суд, розглянувши заяву позивача про забезпечення позову, відхиляє її, оскільки, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою та з цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" зазначено, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість позивачем не було доведено суду, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні заяви про забезпечення позову.

Представник позивача у судовому засіданні оголосив заяву про уточнення позовних вимог, надану на адресу суду 18.03.2013 р. за вх. 10064, в якій просить суд скасувати рішення Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" про державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Партнер" на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 9б, 11, 12, 12а, 12б, 2-го поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ. "А-3" загальною площею 340,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5 та зобов'язати Реєстраційну службу Харківського міського управління юстиції внести до Державного реєстру прав запис про скасування державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Партнер" на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 9б, 11, 12, 12а, 12б, 2-го поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ. "А-3" загальною площею 340,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5; визнати наявність права власності Публічного акціонерного товариства "МЕРКУРІЙ" на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1-12, 2-го поверху № 14-22 в літ. "А-2" загальною площею 330,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5 відповідно до запису в державному реєстрі прав власності на нерухоме майно згідно витягу про державну реєстрацію прав № 28552460 від 29.12.2010 р.

Суд, дослідивши надану позивачем заяву про уточнення позовних вимог, вважає за необхідне зазначити наступне.

Господарським процесуальним кодексом України, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено право позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову (п.3.11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р.).

Дослідивши позовну заяву ПАТ банк "Меркурій", суд прийшов до висновку про необхідність розцінити заяву позивача про уточнення позовних вимог як заяву про зміну предмету позову.

Враховуючи, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог та до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви, та приймаючи до уваги, що у попередніх судових засіданнях до розгляду справи по суті не перейшли, суд приймає заяву позивача про зміну предмету позову, як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству і продовжує розгляд справи з її урахуванням.

Представник позивача в судовому засіданні 20.03.2013 р. позовні вимоги з урахуванням наданої заяви (від 18.03.2013 р. х. 10064) підтримує повністю та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.

Перший відповідач свого повноважного представника у судове засідання не направив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник другого відповідача в судовому засіданні проти уточнених позовних вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Присутні у судовому засіданні представники сторін пояснили, що ними надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

28 січня 2008 року між Акціонерним комерційним банком "МЕРКУРІЙ", який на підставі рішення позачергових Загальних зборів акціонерів від 07.10.2009 року, змінив свою назву на Публічне акціонерне товариство банк "МЕРКУРІЙ", та Чан Тхієн Суаном було укладено іпотечний договір № 16-03-14, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М., реєстр. № 683 з метою забезпечення виконання зобов'язань Чан Тхієн Суаном за Договором № 18-06П-10 про надання споживчого кредиту від 24.01.2008 року. Предмет іпотеки - нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1-12, 2-го поверху № 14-22 в літ «А-2» загальною площею 330,8 кв.м., за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5, реєстраційний номер 21926894. Предмет іпотеки належав на праві власності Чан Тхієн Суану згідно Договору купівлі-продажу нежитлових приміщень посвідченому 28.01.2008 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Літвіновою Я.М., реєстр. № 674, Витягу з Державного реєстру правочинів № 5351404 від 28.01.2008 року, Витягу з реєстру права власності на нерухоме майно № 17539088 від 29.01.2008 року. Іпотека була зареєстрована 29.01.2008 року в Державному реєстрі іпотек за № 6481847. Заборона на нерухоме майно була зареєстрована 28.01.2008 року в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 6473677.

У зв'язку із неналежним виконанням Чан Тхієн Суаном зобов'язань за Кредитним договором, Позивач звернув стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку шляхом прийняття у власність предмету іпотеки, згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» та 29.12.2010 року зареєстрував право власності на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1-12, 2-го поверху № 14-22 в літ «А-2» загальною площею 330,8 кв.м., за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5, реєстраційний номер 21926894 в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», згідно Витягу про державну реєстрацію прав № 28552460 від 29.12.2010 року.

Також, з матеріалів справи вбачається, що 06.02.2009 року між ТОВ "Декуріон" та ТОВ "Компанія "Партнер" було укладено іпотечний договір посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костенко С.А. реєстр. № 608, згідно якого ТОВ "Декуріон" передало в іпотеку ТОВ "Компанія "Партнер" нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 11, 12, 12а, 12б, 2 поверху № 14-17, 19-23 в літ. «А-3» загальною площею 340,8 кв. м., що знаходяться за адресою: м. Харків, вул. Громадянська, 5.

31.01.2011 року державним нотаріусом Першої харківської державної нотаріальної контори Грошевою О.Ю., відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі Акта № 17827287 про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого 27.01.2011 року Підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області було видано свідоцтво зареєстроване в реєстрі за № 5-236 про право власності ТОВ "Компанія "Партнер" на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 11, 12, 12а, 12б, 2 поверху № 14-17, 19-23 в літ. «А-3» загальною площею 340,8 кв. м. за адресою: м. Харків, вул. Громадянська, 5, оскільки майно не реалізовано/торги не відбулися і стягувач виявив бажання залишити за собою непродане майно.

20.04.2011 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" на підставі свідоцтва, виданого Першою харківською державною нотаріальною конторою 31.01.2011 року реєстр. № 5-236 зареєструвало право власності ТОВ "Компанія "Партнер" на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 11, 12, 12а, 12б, 2 поверху № 14-17, 19-23 в літ. «А-3» загальною площею 340,8 кв. м. за адресою: м. Харків, вул. Громадянська, 5.

29.12.2012 року позивач звернувся до КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" з заявою про надання Витягу з реєстру прав власності на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1-12, 2-го поверху № 14-22 в літ «А-2» загальною площею 330,8 кв.м., за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5, реєстраційний номер 21926894.

Листом від 29.12.2012 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" відмовило позивачу в наданні Витягу з реєстру прав власності, у зв'язку з тим, що 20.04.2011 року КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", на підставі Свідоцтва виданого Першою Харківською державною нотаріальною конторою 31.01.2011 року, реєстр. № 5-236, зареєструвало право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Партнер" на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1. 2. 3. За. 4. 4а. 6. 6а. 8. 8а. 9, 9а, 96. 11, 12, 12а, 126. 2-го поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ «А-3» загальною площею 340,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5, реєстраційний номер 21926894.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на правомірність набуття ПАТ банком "Меркурій" права власності на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1-12, 2-го поверху № 14-22 в літ. "А-2" загальною площею 330,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5 та на незаконності набуття права власності другого відповідача на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 11, 12, 12а, 12б, 2 поверху № 14-17, 19-23 в літ. «А-3» загальною площею 340,8 кв. м. за адресою: м. Харків, вул. Громадянська, 5 на підставі іпотечного договору від 06.02.2009 року та свідоцтва від 31.01.2011 року реєстр. № 5-236, через відсутність права власності на це майно у першого відповідача, а відповідно і на незаконність проведення КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації" державної реєстрації права власності другого відповідача на вищевказані нежитлові приміщення, що на думку позивача, свідчить про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Так, згідно ст. 316 ЦК України, правом власності, зокрема є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За приписами ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України).

Відповідно до ст. 41 Конституції України, частини 1, 2 ст. 319 ЦК України, кожен володіє, користується та розпоряджається своєю власністю на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу добросовісність набувача презюмується.

Відповідно до положень ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Частиною 2 статті 388 Цивільного кодексу України встановлено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Суд зазначає про те, що згідно ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, у тому числі це стосується і нерухомого майна; право власності набувається у порядку, визначеному законом. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожна фізична особа або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, матеріалами справи підтверджується факт правомірності набуття, у встановленому законом порядку, товариством з обмежено відповідальністю "Компанія "Партнер" права власності на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 11, 12, 12а, 12б, 2 поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ. «А-3» загальною площею 340,8 кв. м. за адресою: м. Харків, вул. Громадянська, 5, на підставі свідоцтва про право власності, виданого державним нотаріусом Першої харківської державної нотаріальної контори Грошевою О.Ю. та зареєстрованого в за реєстрі за № 5-236, відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі Акта № 17827287 про реалізацію предмета іпотеки, затвердженого 27.01.2011 року Підрозділом примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області.

Відповідно до ч.1, ч. 2 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" від 01.07.2004 року (з наступними змінами і доповненнями), який регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості, у статті 4 передбачає, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Відповідно до ст. 19 Закону України від 01.07.2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" Державна реєстрація прав проводиться на підставі: договорів, укладених у порядку, встановленому законом; свідоцтв про право власності на нерухоме майно, виданих відповідно до вимог цього Закону; свідоцтв про право власності, виданих органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді; державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом; рішень судів, що набрали законної сили; інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Згідно ст. 24 вказаного Закону у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановлених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

07.02.2002 року Міністерством юстиції України наказом № 7/5 було затверджено Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 18 лютого 2002 р. за N 157/6445 (зі змінами та доповненнями) (далі -Тимчасове положення), яким передбачений порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна та яке було чинним на момент реєстрації права власності.

Відповідно до п.1, п.п.1.3 вказаного Положення до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" та підключеними до Реєстру прав власності на нерухоме майно бюро технічної інвентаризації здійснюють реєстрацію прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до п.1.3 Тимчасового положення, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації (далі - БТІ) у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно з п. 1.2. Тимчасового положення, Державна реєстрація прав - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, а також права власності на об'єкти незавершеного будівництва шляхом внесення відповідного запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно.

Відповідно до п. 1.4 Тимчасового положення, обов'язковій державній реєстрації підлягають право власності та інші речові права на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 2.1, 2.2 Тимчасового положення, для проведення державної реєстрації виникнення, переходу або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно власник (власники), інший правонабувач (правонабувачі) або уповноважена ним (ними) особа подає реєстратору БТІ заяву про державну реєстрацію прав за формою, визначеною у додатку 1. До заяви про державну реєстрацію прав додаються правовстановлювальні документи (додаток 2), їх нотаріально засвідчені копії, документи, що підтверджують оплату за проведення державної реєстрації прав та видачу витягу про державну реєстрацію прав, а також інші документи, визначені Положенням. Відповідальність за достовірність та повноту інформації у заяві про державну реєстрацію прав та доданих документах несе(уть) заявник (заявники).

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивачем в обґрунтування необхідності скасування державної реєстрації права власності другого відповідача на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 9б, 11, 12, 12а, 12б, 2-го поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ. "А-3" загальною площею 340,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5 не надано жодного належного доказу. Більш того, до матеріалів справи не надано самого рішення КП "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", яке просить суд скасувати позивач.

Крім того, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 21 Господарського процесуального кодексу України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Визнання права є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбачених ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Стаття 1 Господарського процесуального кодексу України передбачає право відповідних осіб звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Таке право суду пов'язано з тим, що судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності.

Тобто, за змістом зазначених норм вбачається, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в порушення приписів ст. 33 ГПК України, не доведено належними доказами порушення прав позивача з боку відповідачів, оскільки відповідачами не оспорюється право власності позивача на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1-12, 2-го поверху № 14-22 в літ. "А-2" загальною площею 330,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5, а другий відповідач є власником нежитлових приміщень підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 9б, 11, 12, 12а, 12б, 2-го поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ. "А-3" загальною площею 340,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5, тобто власником нежитлових приміщень з іншими технічними даними та іншою літерацією.

Крім того, щодо позовних вимог позивача про визнання наявності права власності позивача на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1-12, 2-го поверху № 14-22 в літ. "А-2" загальною площею 330,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5, суд зазначає, що така вимога, є вимогою про встановлення факту.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї статті визначені способи захисту цивільних прав та інтересів, а саме: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії яка порушує право, відновлення становища яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності державної влади, органу влади автономної республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Відсутність правових підстав для застосування способу захисту права, обраного позивачем, а саме - встановлення певного факту (наявності права власності), випливає з того, що у відповідності до статті 15, 16 Цивільного кодексу України способи захисту права по своїй суті - це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права. Натомість спосіб обраний позивачем до такого результату (відновлення права) привести не спроможний. Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки не відповідає завданням суду визначеним статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка передбачає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 234 Цивільного процесуального кодексу України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Зокрема, п.5 ч.2. ст. 234 ЦПК України, визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, та те, що позивачем не надано до суду жодного доказу в підтвердження підстав неправомірності набуття другим відповідачем права власності на нежитлові приміщення підвалу № 1, 1-го поверху № 1, 2, 3, 3а, 4, 4а, 6, 6а, 8, 8а, 9, 9а, 9б, 11, 12, 12а, 12б, 2-го поверху № 14-:-17, 19-:-23 в літ. "А-3" загальною площею 340,8 кв.м. за адресою м. Харків, вул. Громадянська, 5 та доказів порушень прав і охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідачів, господарський суд не знаходить правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні позову.

Відповідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України у разі відмови у позові судовий збір покладаються на позивача.

Відповідно до вимог господарського процесуального кодексу України, при подачі позову до позовної заяви додаються, зокрема докази сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі. Позивачем заявлено дві самостійні вимоги немайнового характеру, за яві судовий збір сплачується окремо за кожну вимогу. Проте під час розгляду справи судом було встановлено, що позивачем було сплачено до державного бюджету судовий збір у розмірі 1147,00 грн., тобто лише за одну позовну заяву.

Відповідно до п. 2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21 лютого 2013 року № 7, з урахуванням конкретних обставин справи суд може розглянути й змінені вимоги позивача без доплати останнім суми судового збору з подальшим розподілом останнього між сторонами за правилами статті 49 ГПК. А у п. 2.11. цієї постанови, встановлено, якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше вимог немайнового характеру, пов'язаних між собою підставами виникнення або поданими доказами, судовий збір сплачується окремо з кожної з таких вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне стягнути з позивача на користь державного бюджету 1147,00 грн. судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовити.

У позові відмовити повністю.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства банк "МЕРКУРІЙ" (61002, м. Харків, вул. Петровського, 23, ідент. код 14360386) на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1147,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Повне рішення складено 25.03.2013 року.

Суддя Шатерніков М.І.

справа № 922/393/13-г