Рішення № 30274006, 20.03.2013, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Провадження №2/263/1061/2013

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2013 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Турченка О.В., при секретарі Лапоног Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 6000 грн. та моральної шкоди у розмірі 1000грн., зазначивши, що 25.08.2010 року він передав представникові регіональної компанії SWBPOST ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 6000грн. строком на 2 місяці на умовах виплати дивідендів по вкладу у розмірі 7% річних від загальної суми вкладу. Проте дотепер відповідачка ані суму вкладу, ані дивіденди за ним не повернула, тому він змушений звернутися до суду за захистом порушених прав. Діями відповідачки йому також завдано моральну шкоду, оскільки через небажання останньої повернути йому гроші він перебував у пригніченому душевному стані, лікувався амбулаторно в лікарні.

В судове засідання позивач не з'явився, надав суду заяву, в якій просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, надіслала до суду заперечення на позовну заяву, позов не визнала повністю, просила розглянути справу за її відсутності.

Визнаючи наявні матеріали про права та взаємини сторін достатніми, суд розглянув справу у відсутності сторін.

Суд, дослідивши надані у справі докази, вважає, що позов не обґрунтований і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно до вимог ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Пунктом 3 ч.1 ст.208 передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Частиною 1 ст.11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи із принципу змагальності сторін, закріпленому у ст.10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач заявляє вимоги про стягнення з відповідачки на відшкодування матеріальної шкоди грошової суми у розмірі 6000 грн., проте, ані позовна заява, ані матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів (розписки, квитанції, тощо) про передачу зазначеної вище суми позивачем відповідачці. Суд критично оцінює письмові пояснення свідка ОСОБА_3, додані до позовної заяви, оскільки жодного документального підтвердження на обґрунтування своїх вимог з приводу наявності між сторонами будь-якого договору позивачем ОСОБА_1 суду не надано, а певні обставини можуть підтверджуються лише певними доказами, зокрема, поясненнями тих свідків, які допитуються у судовому засіданні.

Щодо вимог позивача про відшкодування йому моральної шкоди у розмірі 1000грн. суд приходить до наступного висновку.

Статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено, в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Водночас, позивачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів спричинення йому моральної шкоди, її розмірів, крім посилань про таке в позовній заяві.

Тому суд вважає вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди необґрунтованими та недоведеними.

Таким чином, дослідивши надані сторонами докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог та про відмову в задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 88, 119, 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Суддя О.В.Турченко