Рішення № 30271438, 25.03.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" березня 2013 р.Справа № 922/580/13-г

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Бураковой А.М.

при секретарі судового засідання Тарасова С.В.

розглянувши справу

за позовом Ізюмського міжрайонного прокурора м. Ізюм в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізюмського міськвиконкому м. Ізюм до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Ізюм про стягнення заборгованості за договором за участю представників сторін:

позивача - Сєдова Н.В. за довіреністю №343 від 21.03.2013 року,

відповідача - не з'явився,

прокурор - Кріцина Н.Г., службове посвідчення № 006801 від 28.09.2012 року,

ВСТАНОВИВ:

Ізюмський міжрайонний прокурор м. Ізюм звернувся до господарського суду Харківської області з позовом в інтересах держави в особі Управління житлово-комунального господарства Ізюмського міськвиконкому м. Ізюм до відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Ізюм про стягнення заборгованості за договором оренди комунального майна в розмірі 2433,96 грн. та пені в розмірі 1009,92 грн. та розірвати договір оренди комунального майна №14 від 19.04.2006 року. В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на неналежне виконання покладених на відповідача обов'язків за договором оренди комунального майна №14 від 19.04.2006 року, в частині повного та своєчасного внесення орендних платежів, з урахування чого та враховуючи приписи ст. 509, 628, 629, 759 Цивільного кодексу України, ст. 286 Господарського кодексу України, ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заявлену суму позову нараховану станом на 16.07.2012 року та розірвати договір оренди комунального майна №14 від 19.04.2006 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.02.2013 року було прийнято заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд у відкритому судовому засіданні на 27.02.2013 року о 10:10 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.02.2013 року розгляд справи було відкладено на 25.03.2013 року о 10:30 годині. Крім того, зазначеною ухвалою суду було вирішення питання щодо прийняття наданих прокурором уточнень до позовної заяви (вх. 7573) залишено у наступне судове засідання.

До господарського суду Харківської області 22.03.2013 року від представника позивача надійшла заява (вх. 10740), а також 25.03.2013 року надійшла заява (вх. 10885), відповідно до яких просить суд долучити до матеріалів справи витребувані судом документи.

Надані документи досліджені судом, прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

Прокурор у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі з урахуванням наданих уточнень до позовної заяви (вх. 7573). Надав пояснення по суті справи та з приводу наданих уточнень до позовної заяви.

Представник позивача в призначене судове засідання з'явився, заявлені прокурором позовні вимоги з урахуванням уточнень підтримує у повному обсязі. Надав пояснення по суті справи.

Представник відповідача в призначене судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, причини неявки суду не відомі.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи та надані прокурором уточнення до позовної заяви (вх. 7573), виходить з наступного.

Враховуючи, що згідно ст. 22 ГПК України позивач та прокурор вправі до прийняття рішення по справі, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених ст. 5 цього кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.11., п. 3. 12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач.

ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Отже, суд розглянувши надані прокурором уточнення до позовної заяви (вх. 7573), розцінює їх як збільшення позовних вимог, та продовжує розгляд справи з урахуванням наданих змін.

Згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України місцезнаходження відповідача є таким: АДРЕСА_1

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до положень Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18, відповідно до якої зазначено, що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців").

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про належне повідомлення учасників процесу про час та місце судового засідання.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає, що ним вжито всі заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, тому вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника відповідача за наявними в справі матеріалами, як передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

19 квітня 2006 року між територіальною громадою міста Ізюму Ізюмською міською радою від якої діяв начальник Управління житлово - комунального господарства Ізюмського виконкому, зареєстрованого рішенням №617 Ізюмської міської ради від 04 жовтня 2001 року, та за № 364 від 17.06.2002 р., та розпорядженням Ізюмського голови від 05.05.2003 р. за №259 (позивач та орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (відповідач та орендар) був укладений договір оренди №14 (Договір).

Відповідно до п. 1.1. на підставі рішень міськвиконкому Ізюмської міської ради від 13.07.05 р. за №0516 та №0353 від 06.04.2006 р., орендодавець (позивач) передав, а орендар (відповідач) прийняв в строкове платне користування нежитлові приміщення "б"-17 кв.м., частина приміщення 7 - пл. 2,6 кв.м., частина 8 - пл. 0,4 кв.м., частина приміщення 11 - площею 0,3 кв.м., частина приміщення 5 - площею 2,4 кв.м., що складає 9/2500 ч., розміщені за адресою: АДРЕСА_1, що знаходяться на балансі житлового ремонтно - експлуатаційного підприємства.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до п. 2.1 договору, орендар вступає у строкове користування Майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання - передачі.

Факт передачі майна відповідачу в оренду підтверджується актом прийому-передачі орендованого майна, підписаного сторонами 19.04.2006 р.

Відповідно до п. 2.2 договору передача майна в оренду не тягне за собою виникнення у орендаря права власності на це майно. Власником Майна залишається територіальна громада міста Ізюму в особі міської Ради, а Орендар користується ним протягом строку дії договору оренди.

Відповідно до п. 10.1. договору, цей договір укладено на десять років, що діє з 19 квітня 2006 р. до 19 квітня 2016 р. включно.

Відповідно до ст. 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно п. 3.1. договору оренди, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку оренду майна, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова, затвердженої рішенням 15 сесії Харківської міської ради 5 скликання №208/07 від 03.10.2007 року. Згідно протоколу засідання конкурсної комісії від 20.01.2009 року розрахункова орендна плата складає 2 800,00 грн. в місяць без урахування індексів інфляції.

Згідно до п.4.4. договору відповідач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату (у грошовій формі).

Відповідно до п. 3.5. договору, орендна плата перераховується до місцевого бюджету у розмірі 100% до15 числа наступного місяця на відповідний поточний рахунок .

Ч.1 ст. 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до п. 5.2 договору орендар повинен своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату орендодавцю відповідно до умов цього договору.

Відповідач свої зобов'язання виконував несвоєчасно та не належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідач 09.04.2012 року надав позивачу заяву, відповідно до якої вона повідомляє про скрутне матеріальне становище, просить дозволу погасити заборгованість у розмірі 5762,89 грн., частково кожної п'ятниці, проте всупереч викладеному продовжував не сплачувати платежі за оренду приміщень.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи сума заборгованості відповідачем не сплачена. За таких обставин, враховуючи доведеність факту порушення відповідачем діючого законодавства, суд вважає позовну вимогу в частині стягнення з відповідача суми основної заборгованості у розмірі 2300,50 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Окрім того прокурором та позивачем заявлена до стягнення з відповідача пеня в розмірі 1608,60 грн.

Ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.3.5. договору оренди, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації та стягується до бюджету, відповідно до чинного законодавства України, з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, на дату нарахування пені від суми заборгованості , з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Згідно ч.1 та ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6. ст. 232 Господарсько Кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши нарахування пені за несвоєчасне внесення орендної плати у розмірі 1608,60 грн., суд приходить до висновку, що наданий позивачем розрахунок суперечить вимогам чинного законодавства, оскільки нарахований за період з - 15.02.2011 р. по 01.03.2012 р., тому, виходячи з вищевикладеного, задоволенню підлягає сума пені в розмірі 483,37 грн., в частині стягнення 1125,23 грн. суд відмовляє, у зв'язку з невірним нарахуванням.

Крім того, прокурор просить суд розірвати Договір оренди №14 від 19 квітня 2006 року укладений між позивачем та відповідачем, суд розглянувши зазначену вимогу виходить з наступного.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Відповідно до частини 3 статті 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Загальні підстави виникнення права у наймодавця вимагати розірвання договору найму визначені статтею 783 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання за договором оренди щодо своєчасної сплати орендних платежів та не здійснив зобов'язання щодо укладання договорів на отримання комунальних послуг.

В силу частини 1 статті 32 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" контроль за використанням майна, переданого в оренду (крім іншого окремого індивідуально визначеного майна), покладається на органи, які відповідно до цього Закону здійснюють державну політику у сфері оренди.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендна плата з урахуванням її індексації, є істотною умовою договору.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", встановлено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про розірвання договору оренди №14 від 19 квітня 2006 року укладений між позивачем та відповідачем, є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 121, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 16, 509, 526, 598, 610, 611, 612, 614, 626, 629, 651 Цивільного кодексу України, статтями 20,173, 174, 179, 188,193, 283, 284, 285, 286, 291 Господарського кодексу України, статтями 1, 12, 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Управління житлово-комунального господарства Ізюмського міськвиконкому (64300, м. Ізюм, Харківська область, вул. Фрунзе, б. 32, р/р 33214871700012 в ГУДКУ в Харківській області, МФО 851011, код 241343) суму основної заборгованості у розмірі 2300,50 грн. та пеню у розмірі 483,37 грн.

Розірвати Договір оренди №14 майна, що належить до комунальної власності від 19 квітня 2006 року укладений між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Управлінням житлово-комунального господарства Ізюмського міськвиконкому (64300, м. Ізюм, Харківська область, вул. Фрунзе, б. 32, р/р 33214871700012 в ГУДКУ в Харківській області, МФО 851011, код 241343).

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (одержувач - УДКС у Дзержинському районі м. Харкова у Харківській області, № рахунку 31215206783003, код ЄДРПОУ 37999654, банк одержувача - ГУ ДКСУ у Харківській обл., МФО 851011) судовий збір в розмірі 2867,50 грн.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення пені в розмірі 1125,23 грн. - відмовити.

Повне рішення складено 28.03.2013 р.

Суддя Буракова А.М.

922/580/13-г